Справа № 468/417/25
2/468/401/25
56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43
19.05.2025 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого судді Звягіної О.В., за участю секретаря судового засідання Шутєєвої Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Баштанка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого звернулася представник - адвокат Михайленко Наталя Миколаївна до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест» про стягнення заборгованості за договором оренди,
Представник позивача звернувся до суду із вказаним позовом в якому просить стягнути з «Південь Агро Інвест» орендну плату за 2023-2024 рр. в сумі 27588,27 гривень та судові витрати.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив такі доводи та обґрунтування.
В 2007 році батько позивача, ОСОБА_2 , уклав з СТОВ «Робуста Агро Інвест» правонаступником якого є ТОВ «Райз-Південь» - договір оренди землі, загальною площею 5,45 га, зареєстрований у Баштанському «Центрі ДЗК» за №040700602095. Відповідно до п.8 Договір укладено строком на 15 років.
Після смерті ОСОБА_2 , спадкоємцем його майна став його син - ОСОБА_1 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 4,2957 га, кадастровий номер 4820681200:02:000:0253, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельна ділянка площею 1,1529 га, кадастровий номер 4820681200:02:000:0876, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Інгульської сільської ради Баштанського району Миколаївської області.
01.01.2018 року позивачем було укладено з ТОВ «Райз-Південь» та ТОВ «Південь Агро Інвест» додаткову угоду до договору оренди землі від 20.08.2007 року, №040700602095, відповідно до якої відбулося відступлення прав та обов'язків орендаря від ТОВ «Райз-Південь» на користь ТОВ «Південь Агро Інвест». Сторони домовились викласти договір оренди у новій редакції.
За 2023-2024 р.р. орендну плату за вищевказаним договором оренди позивач не отримував.
Згідно відповіді головного управління ДПС у Миколаївській області від 10.02.2024 року, позивач начебто отримав від ТОВ «Південь Агро Інвест» кошти, а саме:
-у грудні 2023 року - 6931,26 гривень,
-у вересні 2024 року - 18678,83 гривень;
-в листопаді 2024 року - 15036,46 гривень;
-у грудні 2024 року - 2788,57 гривень + 27588,31грн.
Тобто ТОВ «Південь Агро Інвест» при здачі звітів до податкової зазначило, що ОСОБА_1 отримав орендну плату в повному обсязі, хоча насправді позивач не отримав орендну плату за землю за 2023-2024 р.р. від відповідача, а отримав лише 29624,77 гривень за рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 14.11.2024 по справі 469/1398/23, що підтверджується виписками з карткового рахунку позивача за вищевказані періоди.
За телефоном позивачу було повідомлено, що орендну плату за землю за 2023-2024р.р. він не отримає.
З вищевикладеного вбачається, що у відповідача виникла заборгованість по сплаті орендної плати за 2023-2024 роки перед позивачем в сумі 27588,27 грн., яка не сплачена на сьогоднішній день.
Зважаючи на викладене, враховуючи невиконання відповідачем обов'язку щодо сплати орендної плати представник позивача вважає, що існують законні підстави вимагати стягнення заборгованості з виплати орендної плати у розмірі 27588,27 грн.
16 травня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому містилося заперечення щодо задоволення позовних вимог, зазначивши, що підставою для заперечення є обставини непереборної сили, які, на думку відповідача, звільняють його від зобов'язання зі сплати орендної плати.
У своїх поясненнях представник відповідача послався на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким Торгово-промислова палата України визнала військову агресію форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили), яка має об'єктивний характер і перешкоджає виконанню договірних зобов'язань.
У зв'язку з наведеними обставинами відповідач вважає, що відсутність сплати орендної плати за спірний період обумовлена виключно настанням непереборної сили, а тому не може бути підставою стягнення заборгованості.
Будь-яких доказів на підтвердження своїх тверджень представник відповідача не надав.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені учасниками доводи суд дійшов таких висновків.
У 2007 році батько позивача, ОСОБА_2 , уклав договір оренди землі (5,45 га) з СТОВ «Робуста Агро Інвест» (правонаступник ТОВ «Райз-Південь») на 15 років. Після його смерті, спадкоємцем став син - ОСОБА_1 , який є власником двох земельних ділянок загальною площею 5,4486 га в Миколаївській області.
У 2018 році ОСОБА_1 уклав додаткову угоду з ТОВ «Райз-Південь» та ТОВ «Південь Агро Інвест» про переуступку прав оренди останньому, виклавши договір у новій редакції.
Незважаючи на те, що за даними ДПС позивач нібито отримував орендну плату за 2023-2024 роки від ТОВ «Південь Агро Інвест», фактично він її не отримував, окрім 29 624,77 грн за рішенням суду. Відповідач повідомив, що подальша орендна плата за 2023-2024 роки не буде виплачена, що свідчить про наявність заборгованості.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог закону.
Земельним кодексом України, а саме статтею 96, встановлений обов'язок землекористувачів, у тому числі орендарів, своєчасно сплачувати орендну плату за користування землею. Ця норма Земельного кодексу України кореспондується зі статтею 24 Закону України «Про оренду землі», яка передбачає, що орендодавець землі має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
На підставі ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірвано за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст. ст. 24, 25 Закону України «Про оренду землі» та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. Що і було зроблено за рішенням Баштанського районного суду № 469/1398/23 від 14.11.2024 року.
Згідно з положеннями статей 21, 22 зазначеної редакції Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 4 ЦПК України, статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Зважаючи на вищевказані обставини, згідно Договору оренди землі, відповідач зобов'язаний був нарахувати та сплатити орендодавцю орендну плату за 2023 та 2024 роки.
Сума заборгованості складає 27588,27 гривень.
Матеріали справи не містять жодних доказів сплати орендної плати відповідачем, зокрема платіжних документів, квитанцій або іншої інформації, що свідчила б про виконання ним грошового зобов'язання за договором. Водночас, представник позивача послідовно й обґрунтовано заперечує факт надходження будь-яких коштів у рахунок орендної плати за 2023 та 2024 роки, посилаючись на конкретні умови договору, а також відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків позивача.
Що стосується доводів представника відповідача стосовно причин невиконання взятих на себе обов'язків за вказаним договором оренди суд зазначає, що у своїх письмових поясненнях відповідач не заперечує факт невиплати орендної плати за вказаний період, але при цьому посилався на те, що заборгованість по орендній платі виникла виключно з обставин, пов'язаних з військовою агресією рф проти України, що стало підставою для введення військового стану з 24 лютого 2022 року.
За своєю сутністю цивільно-правова відповідальність означає виникнення у особи обов'язку майнового характеру, якого не було до вчинення правопорушення. У статті 617 ЦК України містяться підстави звільнення (випадок, непереборна сила) саме від відповідальності за порушення зобов'язання, а не за виконання договірного зобов'язання. Тому стаття 617 ЦК України не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов'язання (постанова Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року в справі № 757/58385/16-ц).
Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов'язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов'язань, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).
У постанові від 13 березня 2024 року у справі № 686/16312/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважив, що на рівні норм ЦК України законодавець не внормував застосування конструкції форс-мажору в цивільних відносинах. Традиційно в цивільних відносинах форс-мажор є договірною підставою звільнення від цивільно-правової відповідальності. Проте це не перешкоджає учасникам цивільного обороту врегулювати свої відносини з врахуванням принципу свободи договору.
Очевидно, що за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема: застосування конструкції форс-мажору в своїх відносинах (на які випадки поширюється форс-мажор, які правові наслідки існування форс-мажору (наприклад, право на зміну чи розірвання договору); чим підтверджується форс-мажор; чи впливає існування форс-мажору на виконання цивільно-правового зобов'язання, яке виникло на підставі такого договору; як позначається існування форс-мажору на строках виконання цивільно-правового зобов'язання, яке виникло на підставі договору.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 внаслідок військової агресії російської федерації проти України введено воєнний стан в Україні строком на 30 діб з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє по сьогодні.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану (пункт 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022).
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 червня 2022 року в справі № 922/2394/21 зазначено, що: «статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18 та у постанові від 09 листопада 2021 у справі № 913/20/21».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).
Відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2924/02.0-7.1.
Так, в цьому листі, розміщеному на офіційному сайті, Торгово-промислова палата України на підставі статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Згідно з наведеними положеннями закону та висновками Верховного Суду у разі, якщо боржник (у даному випадку орендар ТОВ «Південь Агро Інвест») посилається на причину невиконання зобов'язання на наявність обставин, які він вважає форс-мажорними, він має надати докази того, що саме ці обставини перешкодили йому у виконання зобов'язань.
З матеріалів справи встановлено, що відповідач обмежився лише посиланням на військові дії на території України, але не надав доказів на підтвердження того, які саме обставини (окупація територій, де розташовані орендовані земельні ділянки; їх безпосередня близькість до зони бойових дій тощо) вплинули на господарську діяльність підприємства. Представник відповідача не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом. Також відсутні докази отримання відповідачем відповідного сертифікату Торгово-промислові палати в Україні із засвідченням таких обставин.
Суд вважає, що факт перебування вказаної земельної ділянки на території Миколаївської області, частина якої в 2022 році була окупована, сам по собі також не може свідчити про очевидну неможливість використання відповідачем її у своїй господарській діяльності, а отже неможливість виконання останнім взятих на себе зобов'язань з орендної плати. Адже самі по собі лише посилання на вказаний факт без надання належних доказів на підтвердження неможливості виконання відповідних зобов'язань за договором оренди землі не можуть бути підставою для звільнення від вказаних зобов'язань.
Суд вважає, що той факт, що ТОВ «Південь Агро Інвест» відновив господарську діяльність тільки в 2023 році, що також не підтверджено належними та допустимими доказами, не може свідчити про те, що таке рішення уповноважених представників підприємства було обумовлене саме обставинами непереборної сили та його наслідком має бути фактично одностороння відмова від виконання своїх обов'язків за договором оренди.
Крім того, з боку представників ТОВ «Південь Агро Інвест» не було направлено орендодавцю жодного повідомлення про неможливість використання вказаної земельної ділянки, відомості щодо виникнення обставин непереборної сили до відома позивача доведені не були.
З огляду на викладене суд вважає, що належними, достатніми та допустимими доказами відповідачем не доведено існування форс-мажорних обставин, які б перешкоджали йому виконати передбачений договором сторін обов'язок з виплати позивачу орендної плати за 2023 рік та 2024 рік.
Таким чином, з урахуванням відсутності належних доказів об'єктивної неможливості використання земельної ділянки та невиконання відповідачем свого обов'язку щодо належного обґрунтування форс-мажорних обставин у конкретному правовідношенні, підстави для звільнення його від орендної плати відсутні.
Тому, зважаючи на систематичне невиконання відповідачем обов'язку щодо сплати орендної плати за 2023 та 2024 роки, за договором оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, який укладений між сторонами та діяв впродовж вказаного періоду часу, наявні підстави для стягнення вказаної заборгованості, у зв'язку з чим позов слід задовольнити.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, зважаючи на те, що позов задоволено повністю, судові витрати слід покласти на відповідача.
Зважаючи на викладене, враховуючи вказані положення цивільного законодавства та керуючись статтями 12, 13, 141, 209, 259, 263 265 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест» (код ЄДРПОУ 41107067, адреса місцезнаходження: Україна, 57440 Миколаївська область, село Калинівка вул. Центральна, 1) заборгованість з орендної плати за землю в розмірі 27588,27 грн. на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест» (код ЄДРПОУ 41107067, адреса місцезнаходження: Україна, 57440 Миколаївська область, село Калинівка вул. Центральна, 1) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати понесені на сплату судового збору в сумі 1211,20 грн. та на правову допомогу в сумі 10000 грн.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.