"27" травня 2025 р.
м. Київ
справа № 755/9670/25
провадження № 2-а/755/306/25
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., вивчивши матеріали за адміністративним позовом громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про скасування рішення про примусове повернення до країни походження, -
До Дніпровського районного суду м. Києва 27.05.2025 року надійшов адміністративний позов громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про скасування рішення про примусове повернення до країни походження, скерований до суду 21.05.2025 року.
Крім того, позовна заява містить клопотання позивача про поновлення строку на оскарження рішення про примусове повернення до країни походження від 16.05.2022 року без наведення мотивування наявності причин трирічного попуску такого строку.
Вирішуючи питання можливості поновлення встановленого законом строку звернення до суду з огляду на наведені позивачем обставини поважності пропуску такого строку, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач оскаржує рішення відповідача від 16.05.2022 року.
Згідно ч. 1ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
За вимогами ч. 5ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як убачається з усталеної практики Верховного Суду, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.
Встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Чинним процесуальним законодавством визначений порядок вирішення питання поважності причин пропуску строку на звернення до суду та його поновлення, а також застосування наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 по справі № 607/15025/21).
Відповідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 02.02.2023 по справі № 160/22256/21, під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які були чи є об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк. Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
У постанові від 16.02.2023 по справі № 697/1044/22 Верховний Суд зазначив, що звернення до суду з позовом є способом реалізації права на захист порушених прав і свобод особи, які така особа вважає порушеними у зв'язку з виникненням певних обставин, що впливають на її права. Отже, початок перебігу строку звернення до суду пов'язується саме з виникненням оспорюваних правовідносин, тобто предметом позовних вимог та часом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про такі обставини, адже наслідки для особи настають незалежно від підстав, за яких прийнято оскаржуваний акт індивідуальної дії, а з моменту прийняття такого рішення.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 910/102/22, поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що оспорюване рішення про примусове видворення винесено відповідачем 16.05.2022 року, а дану позовну заяву подано 21.05.2025 року.
Позовна заява містить клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, без наведення мотивування наявності причин трирічного попуску такого строку.
Разом з тим, згідно змісту рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 березня 2025 року у справі № № 158/774/25, копію якого долучено до матеріалів даної справи,: «16.05.2022 співробітниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно відповідача ОСОБА_1 прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни від 16.05.2022 року та зобов'язано залишити територію України не пізніше 25.05.2022 із подальшою забороною в'їзду в Україну строком на 3 (три) роки. При цьому, в той же день, у відповідача відібрано розписку про отримання зазначеного вище рішення, в якій він зобов'язався залишити територію України не пізніше 20.11.2022.»
Таким чином, позивач був обізнаним про прийняття оскаржуваного рішення 16.05.2022 року та жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення до суду з адміністративним позовом, позивачем суду не надано.
Як зазначалося вище, оспорюване рішення винесено - 16.05.2022 року, позивач був обізним про прийняття рішення - 16.05.2022 року, а позовну заяву подано лише 21.05.2025 року, однак доказів наявності поважних, об'єктивно непереборних причин тривалого пропуску строку звернення з даним позовом до суду позивачем суду не надано.
Таким чином, позивач не надав суду письмових доказів на підтвердження обставин викладених в позовній заяві щодо поважності причини пропуску процесуального строку.
Необхідно зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження рішення процесуальним строком, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем строк звернення до суду пропущено з підстав, які не є поважними, оскільки ним не наведено обґрунтувань та не надано доказів існування об'єктивно непереборних обставин, що унеможливлювали звернення до суду у строки визначені законом.
Згідно ч.2 ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п. 9 ч. 4ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно ч.5 ст.169 КАС України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Враховуючи вищевикладене, позовна заява підлягає повернення позивачу без розгляду.
Керуючись ст. ст.123,169,286,294,295 КАС України, суддя
У задоволенні клопотання позивача громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на оскарження рішення про примусове повернення до країни походження від 16.05.2022 року - відмовити.
Позовну заяву громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про скасування рішення про примусове повернення до країни походження - повернути без розгляду позивачу.
Роз'яснити позивачу, що, відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви, в загальному порядку, передбаченому законом.
Ухвалу може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її отримання шляхом подання апеляційної скарги.
Суддя: В.І. Галаган