Справа №:755/19270/17
Провадження №: 6/755/86/25
"29" квітня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді Гончарука В.П.,
з секретарем Печуркіною Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві подання Старшого державного виконавця Дніпровського районного відділу держаної виконавчої служби м. Київ головного територіального Управління юстиції у м.Києві Федоренко О.І., за участі заінтересованих осіб ОСОБА_1 , Житоло-будівельного кооперативу «Харчович-4» про визнання права влсності на квартиру в порядку примусового викоання рішення суду, -
Старший державний виконавець Дніпровського районного відділу держаної виконавчої служби м. Київ головного територіального Управління юстиції у м. Києві Федоренко О.І., за участі заінтересованих осіб ОСОБА_1 , Житоло-будівельного кооперативу «Харчович-4», звернувся до суду з поданням про визнання права влсності на квартиру в порядку примусового викоання рішення суду, в якому просить визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що згідно відповіді Комунальне підприємство (КП) Київське міське бюро технічної інвентаризації № 062/14-10680 (И-2022) від 21.11.2022 на праві власності заонєстрована за юоржником ОСОБА_1 .
Старший державний виконавець Дніпровського районного відділу держаної виконавчої служби м. Київ головного територіального Управління юстиції у м. Києві Федоренко О.І. в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. До початку судового засідання надав письмову заяву з прохання слухати справу за його відсутності, заявлені вимоги подання підтримує.
Заінтересовані особи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки невідомі.
Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положення цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Частиною 11 статті 440 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.
Дослідивши матеріали справи, суд знаходить подання таким, що підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Частиною 1 статті 18 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» (далі по тексту - ЗУ «Про виконавче провадження») - примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у вказаному Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно доЗакону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В судовому засідання встановлено, що на примусовому виконанні у Старшого державного виконавця Дніпровського районного відділу держаної виконавчої служби м. Київ головного територіального Управління юстиції у м. Києві Федоренко О.І., перебуває зведене виконавче провадження НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Житоло-будівельного кооперативу «Харчович-4» заборгованості в розмірі 767 177,41 грн.
Як вказано у поданні заявником, що в ході вчинення виконавчих дій, держаним виконавцем було проаналізовано і виявлено, що квартира, АДРЕСА_1 належить боржнику проте право власності на дану квартиру не зареєстроване належним чином.
Таким чином, право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в установленому законом порядку не зареєстровано боржником, що унеможливлює звернення стягнення для погашення заборгованості перед стягувачем за виконавчим провадженням НОМЕР_1.
В результаті боржник рішення суду самостійно не виконує.
Згідно з п. 1 ч. 2ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч. 10 ст. 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Порядок звернення стягнення на майно боржника передбачений Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
У відповідності до ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Згідно з ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна; при цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику.
За змістом ч. 4 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За положеннями вищевказаних норм суди мають належним чином обґрунтовувати свої рішення.
Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» та процесуальних норм дає підстави для висновку, що законодавець збалансував права як особи, що ініціює питання звернення з поданням до суду про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано. При цьому питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника вирішується не інакше як шляхом прийняття вмотивованої ухвали суду з додержанням принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу.
Отже, як убачається з аналізу ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 440 ЦПК України, умовами звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень, є неможливість виконання рішення в інший спосіб, зокрема у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна.
У свою чергу судом встановлено. що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 11 січня 1997 року видане Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації.
Таким чином, суд вважає, що звернення старшого державного виконавця до суду з поданням про визнання права власності на квартиру в порядку примусового викоання рішення суду, є безпідставним, оскільки право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за боржником ОСОБА_1 .
На підставі вище викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні подання Старшого державного виконавця Дніпровського районного відділу держаної виконавчої служби м. Київ головного територіального Управління юстиції у м.Києві Федоренко О.І., за участі заінтересованих осіб ОСОБА_1 , Житоло-будівельного кооперативу «Харчович-4» про визнання права влсності на квартиру в порядку примусового викоання рішення суду.
Відповідно до ч.ч. 1,5,6,7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням викладеного, та керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 5, 10, 18. 50 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 81, 260-261, 353-354, 440 ЦПК України, суд -
У задоволенні подання Старшого державного виконавця Дніпровського районного відділу держаної виконавчої служби м. Київ головного територіального Управління юстиції у м.Києві Федоренко О.І., за участі заінтересованих осіб ОСОБА_1 , Житоло-будівельного кооперативу «Харчович-4» про визнання права влсності на квартиру в порядку примусового викоання рішення суду- відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя: