Справа № 752/26309/23
Провадження № 2/752/839/25
26.05.2025 року м. Київ
Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Овдій-Барандич В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа Державний реєстратора Київської філії комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Мироненко Дмитро Олександрович про усунення перешкод в володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності, припинення права власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, знесення об'єкта нерухомого майна та приведення її у придатний для використання стан, -
Київська міська рада звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Державний реєстратора Київської філії комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Мироненко Дмитро Олександрович про усунення перешкод в володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності, припинення права власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, знесення об'єкта нерухомого майна та приведення її у придатний для використання стан та просить усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою (кадастровий номер 8000000000:79:142:0083) шляхом скасування рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Мироненка Дмитра Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.03.2017р. №34254272 за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться в межах земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:142:0083) за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1195347480000) з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на нього; усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ОСОБА_1 знести об'єкта самочинного будівництва, а саме: гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 17,7 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1195347480000) та повернути Київській міській раді земельну ділянку під зазначеним об'єктом нерухомого майна, орієнтовною площею 17,7 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в
межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:142:0083 з приведенням її у придатний для використання стан.
В обгрунтування позову зазначено, що у Державному земельному кадастрі на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сформована та зареєстрована земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:142:0083 за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - 02.06 для колективного гаражного будівництва. Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) під час проведення моніторингу об'єктів нерухомого майна, які перебувають у комунальні власності територіальної громади м. Києва, встановлено, що за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради за адресою: м. Київ, вул. Деміївська, 35-37 зареєстровано бюветний комплекс (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2194668580000). У той же час Департаментом комунальної власності виявлено, що за цією самою адресою за низкою фізичних осіб зареєстровано право приватної власності на гаражі. Так, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що державним реєстратором Київської філії комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Мироненком Д.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.03.2017р. №34254272, яким зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1195347480000), а саме: гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 17,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Підставою прийняття зазначеного рішення є довідка серія та номер: 3, видана 16.12.2016р. Гаражно-будівельним кооперативом «Строй-Авто». Зазначений об'єкт нерухомого майна розташований у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:142:0083 за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, як зазначає позивач, він як єдиний розпорядник землями комунальної власності в м. Києві, жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні ОСОБА_1 , ні іншим фізичних чи юридичним особам у власність чи користування не приймав. Земельна ділянка, на якій розташований гараж, що зареєстрований за відповідачем, належить до земель комунального власності територіальної громади м. Києва. Позивач звертає увагу на те, що до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надходили звернення ГБК «Строй-Авто» від 25.06.2019р. №50113-004060821-031-03, від 26.07.2019р. №50038-004154922-031-03 від 28.11.2019р., від 28.11.2019р. №50062-00454082-031-03, від 04.03.2020р. №50005-004841711-031-03 з проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:142:0083 для експлуатації та обслуговування гаражів на АДРЕСА_1 . Київською міською радою за результатами розгляду проекту землеустрою ГБК «Строй-Авто» від 04.03.2020р. №50005-004841711-031-03 прийнято рішення від 22.04.2021р. №926/967 про відмову в передачі ГБК «Строй-Авто» в оренду земельної ділянки для експлуатації та обслуговування гаражів у зв'язку з ненаданням посвідчених в установленому порядку копій документів щодо правового статусу всіх об'єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці. У подальшому ані відповідач, ані ГБК «Строй-Авто» не звертались до
Департаменту для розгляду питання щодо відведення земельної ділянки в користування. Також у Департаменті відсутня інформацію щодо будь-яких намагань відповідача оформити належним чином право користування земельною ділянкою комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 , що свідчить про незацікавленість у законному набутті права на земельну ділянку комунальної власності або про прихований мотив у незаконному заволодінні земельної ділянки територіальної громади міста Києва. Позивач також зазначає, що державним реєстратором у порушення п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зроблено обов'язковий запит до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» щодо правомірності набуття права власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна. Згідно законодавства, чинного на момент здійснення спірної державної реєстрації, присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомого майна, в тому числі, гаражу, можливе за наявності в особи речового права на земельну ділянку, на якій розташований відповідний об'єкт нерухомого майна. Згідно листа Департаменту містобудування та архітектури від 09.11.2023р. №057/11677 відсутні відомості про документи щодо присвоєння або зміни об'єктам нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Обов'язковою умовою для реєстрації права власності на гараж, збудований як до 05.08.1992р., так і після 05.08.1992р., є наявність зареєстрованого за особою, яка подає відповідні документи, речового права (власності чи користування) на земельну ділянку, на які розташована відповідна будівля. Разом з тим, державним реєстратором Мироненком Д.О. не здійснено перевірку поданих відповідачем документів та не перевірено наявність зареєстрованого за ОСОБА_1 права власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, чим грубо порушено норми чинного законодавства у сфері державної реєстрації. Позивач вказує, що оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:142:0083 за адресою: АДРЕСА_1 не була відведена у відповідності до вимог законодавства для будівництва об'єктів нерухомого майна, спірний гараж підлягає знесенню.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 09.01.2024р. відкрито провадження в даній справі, постановлено розглядати її в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Відповідач письмового відзиву на позовну заяву не подав, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
Ухвалою суду від 27.05.2024р. закрито підготовче провадження в даній справі та призначено її до судового розгляду по суті.
На підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди
розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на гараж, загальною площею 17,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , гараж НОМЕР_1 , державний реєстратор - Мироненко Дмитро Олександрович, Київська філія комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг, документи, подані для державної реєстрації, - довідка, серія та номер 3, видана 16.12.2016р. Гаражно-будівельним кооперативом «Строй-Авто», реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1195347480000, дата державної реєстрації - 14.03.2017р.
На виконання ухвали суду про витребування документів Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) надано копію реєстраційної справи про державну реєстрацію права власності за відповідачем на об'єкт нерухомого майна, а саме гараж за адресою: АДРЕСА_1 , гараж НОМЕР_1 , у якій містяться, зокрема, відомості із бази даних про реєстрацію заяви та запитів Державного реєстру речових прав; Довідка №3 від 16.12.2016р. Гаражно-будівельного кооперативу «Строй-Авто»; технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна - гараж № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 ; Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта; Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; Заява про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Так, у Довідці №3 від 16.12.2016р. Гаражно-будівельного кооперативу «Строй-Авто» зазначено, що ОСОБА_1 є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 в Гаражно-будівельному кооперативу «Строй-Авто» по вул. Деміївській, 35-37 у Голосіївському районі м. Києва, сума пайового внеску за гаражний бокс № НОМЕР_1 у розмірі 7 500,00 грн. сплачено 21.10.2013р. в повному обсязі, що складає суму паєнакопичення; вказаний гараж № НОМЕР_1 розташований у Гаражно-будівельному кооперативу «Строй-Авто»; гараж № НОМЕР_1 накритий шифером, обладнаний металевими воротами, площею 17,7 кв.м.; ОСОБА_1 є членом Гаражно-будівельного кооперативу «Строй-Авто» з 22.10.2013р. на підставі рішення загальних зборів.
Разом з тим, згідно рішення Київської міської ради від 22.04.2021р. №926/967 «Про відмову у передачі гаражно-будівельному кооперативу «Строй-Авто» в оренду земельної ділянки для експлуатації та обслуговування гаражів на
АДРЕСА_1 » відмовлено Гаражно-будівельному кооперативу «Строй-Авто» в передачі в оренду земельної ділянки площею 0,7639 га (кадастровий норм 8000000000:79-142-0083) для експлуатації та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ 02.06 - для колективного гаражного будівництва) на АДРЕСА_1 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, заява ДЦ від 04.03.2020р. №50005-004841711-031-03, справа 583939005).
У листі Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 28.04.2023р. №062/01-09-2315 зазначено, що Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) під час проведення моніторингу об'єктів нерухомого майна, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, було виявлено, що за територіальної громадою м. Києва в особі Київської міської ради за адресою: м. Київ, вул. Деміївська, 35-37, зареєстровано бюветний комплекс (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2194668580000). У той же час, за цією адресою за низкою фізичних осіб зареєстровано право приватної власності на гаражі.
З листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 09.11.2023р. №055-9293 вбачається, що в реєстрі адрес у м. Києві, який ведеться Департаментом згідно з Положенням про реєстр адрес у м. Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 22.05.2013р. №337/9394 «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об'єктів у місті Києві», відсутні відомості про документи щодо присвоєння або зміни об'єктами нерухомого майна адреси: АДРЕСА_1 .
Згідно з даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за адресою: АДРЕСА_1 об'єкти нерухомого майна на праві власності не реєструвались (лист БТІ від 17.10.2023 №062/14-13675 (И-2023).
Згідно зі ст. 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.
Частиною 1 ст. 9 Земельного кодексу України встановлено, зокрема, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями територіальної громади міста; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частинами першою та другою статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 321 Цивільного кодексу України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
При цьому, ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний
кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Згідно з ч. 1, 4 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За ч. 2, 3 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Законом України «Про основи містобудування» передбачено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, зокрема, розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів; раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва (ст. 5 Закону).
Визначення територій для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації з урахуванням планів земельно-господарського устрою (ч. 1 ст. 21 Закону).
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.
Частиною 4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Таким чином, для реалізації права на забудову відповідної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому законом порядку набути право власності або користування на неї.
Відповідно до положень ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок
державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, а також їх внесення до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 1 та п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
На кожний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна (ч. 2 ст. 13 Закону).
Порядок проведення державної реєстрації прав встановлено ст. 18 Закону.
Так, після прийняття документів для державної реєстрації прав та їх перевірки, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав) та відкриває розділ в Державному реєстрі прав та/або вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
За ч. 4 ст. 18 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Згідно зі ст. 2 Закону заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 28 Закону рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності
державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав.
Під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування.
Державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов'язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".
Відповідно до ст. 29 Закону державна реєстрація похідного речового права на земельну ділянку, право власності на яку виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, здійснюється одночасно з державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку (крім випадків, коли право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав) на підставі заяви про державну реєстрацію прав.
Державна реєстрація права власності на земельну ділянку у разі подання заяви про державну реєстрацію прав набувачем похідного речового права на таку земельну ділянку може здійснюватися без подання заявником документа, на підставі якого виникло право власності, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі та до моменту автоматизованого перенесення до Державного реєстру прав записів (відомостей) про речові права та обтяження на земельні ділянки з Державного реєстру земель.
Пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого поставною Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015р. №1127, встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.
Пунктом 41 Порядку №1127 встановлено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; 2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.
У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.
Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:142:0083, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, який ідентифікується як гараж загальною площею 17,7 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва.
При цьому за результатами розгляду проєкту землеустрою ГБК «Строй-Авто» від 04.03.2020р. №50005-004841711-031-03 Київською міською радою прийнято рішення від 22.04.2021р. №926/967 про відмову в передачі ГБК «Строй-Авто» в оренду земельної ділянки для експлуатації та обслуговування гаражів, у зв'язку з ненаданням посвідчених в установленому порядку копій документів щодо правового статусу всіх об'єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці.
Відомості про те, що з ГБК «Строй-Авто» укладались договори оренди спірної земельної ділянки відсутні.
Також судом встановлено, що Київська міська рада не приймала рішень про передачу в користування чи у власність земельної ділянки і на користь відповідача.
Нерухоме майно, зокрема, гараж № НОМЕР_1 , право власності на який зареєстроване за відповідачем, є самочинним будівництвом, оскільки збудоване на земельній ділянці, яка для вказаної мети (під забудову) не відводилась.
При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є передусім встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020р. у справі №910/10987/18).
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), а також у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 № 925/1121/17, від 17.04.2019 № 916/675/15, від 22.12.2021 № 917/1970/20, від 10.11.2021 № 911/2216/19, від 10.11.2021 № 916/1988/20, від 04.11.2021 № 725/3303/16-ц, від 04.11.2021 № 927/934/20, тобто є сталою правовою позицію касаційного суду.
Як встановлено судом, реєстрація за відповідачем права власності на гараж № НОМЕР_1 , площею 17,7 кв.м., здійснена на підставі довідки ГБК «Строй-Авто» від
16.12.2016р. №3, згідно з якою ОСОБА_1 є членом ГБК «Строй-Авто» та має гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, довідка ГБК «Строй-Авто» від 16.12.2016р. №3 не є підставою виникнення права власності, оскільки не породжує право власності.
Отже, з огляду на приписи ст. 41 Конституції України, ст. 328 та ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України відповідач не набув права власності та не є законним власником майна за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності відповідача на гараж взагалі не виникало відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України (як і сам спірний об'єкт не виник як об'єкт права власності).
Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (пункт 89)) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023р. у справі №488/2807/17 (пункт 100)). Фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані.
Право власності на спірний об'єкт саме як на об'єкт нерухомого майна не належало і не належить жодній особі.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що сам по собі факт державної реєстрації без наявності відповідних правових підстав, передбачених законодавством, не тягне за собою легітимізацію самочинно збудованого майна.
Враховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника землі.
Як вже зазначено, нерухоме майно, гараж № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом, оскільки збудовано на земельній ділянці комунальної власності, яка під будівництво не відводилась, та за відсутності документа, що посвідчує речове право на неї.
Верховний Суд у постанові від 10.05.2018р. у справі №910/15993/16 дотримується позиції, що право на самочинно збудоване майно є неіснуючим, не породжує прав щодо розпорядження майном. Крім того, державна реєстрація права власності не є підставою для набуття права власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020р. у справі №916/2791/13 зазначила, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.
Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц та Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 916/3200/17.
Не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.
Оскільки Київська міська рада не приймала рішення про передачу земельної ділянки в користування під будівництво ні відповідачу, ні ГБК «Строй-Авто», то у
відповідача відсутнє право забудови земельної ділянки, а тому гараж № НОМЕР_1 , що розташований по вул. Деміївська, 35-37, є самочинним будівництвом, а здійснення державної реєстрації прав не нерухоме майно не змінює правовий статус нерухомості, яка самочинно збудована.
Цивільний кодексу України (частини 3 та 5 статті 376) встановлює умови, за яких самочинно збудований об'єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи як такий, що споруджений правомірно: 1) надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже самочинно збудоване нерухоме майно і прийняття судом рішення про визнання права власності за цією особою; 2) на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за нею право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує прав інших осіб.
При цьому формулювання положень ст. 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої ст. 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 01.09.2021р. у справі № 202/1254/19.
У розумінні чинного законодавства належне відповідачу майно є сукупністю будівельних матеріалів, а відтак демонтувавши (розібравши) на виконання рішення суду таке майно, будівельні матеріали залишаться у власності відповідача і він не позбавлений права ними розпоряджатись на власний розсуд.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, беручи до уваги всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено обґрунтованість заявлених вимог належними, допустимими доказами, а обраний ним спосіб захисту порушеного права відповідає приписам чинного законодавства України.
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене
судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі .
Судовий збір у розмірі 8 052,00 грн. у відповідності до ст. 141 ЦПК України підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 354 ЦПК України, -
1. Позовні вимоги Київської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа Державний реєстратора Київської філії комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Мироненко Дмитро Олександрович про усунення перешкод в володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності, припинення права власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, знесення об'єкта нерухомого майна та приведення її у придатний для використання стан задовольнити.
2. Усунути перешкоди Київській міській раді у володінні та розпорядженні земельною ділянкою (кадастровий номер 8000000000:79:142:0083) шляхом скасування рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Мироненка Дмитра Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.03.2017р. №34254272 за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться в межах земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:142:0083) за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1195347480000) з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на цей об'єкт.
3. Усунути перешкоди Київській міській раді у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ОСОБА_1
знести об'єкт самочинного будівництва, а саме: гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 17,7 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1195347480000) та повернути Київській міській раді земельну ділянку під гаражем за адресою: АДРЕСА_1 , у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:142:0083 з приведенням її у придатний для використання стан.
4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської ради 8 052,00 (вісім тисяч п'ятдесят дві грн. 00 коп.) грн. судового збору.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Київська міська рада (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, б. 36, код ЄДРПОУ 22883141).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , код РНОКПП НОМЕР_2 ).
Третя особа: Державний реєстратор Київської філії Комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Мироненко Дмитро Олександрович (Київська обл., Білоцерківський район, м. Узин, вул. Незалежності, 16/1).
Повний текст рішення суду складено та підписано 27.05.2025р.
Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА