07 травня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/3136/24
Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, за участю помічника судді Боднарчука В.В., який за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання, розглянувши матеріали справи
за позовом акціонерного товариства “Українська залізниця», м. Київ
до приватного підприємства “Лєго», Чернівецька обл.
про стягнення заборгованості в сумі 5050348,80 грн.
представники сторін:
від позивача - Левчук І.М., довіреність від 09.07.2024
від відповідача - не з'явився
Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до приватного підприємства “Лєго» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 05.08.2022 в сумі 5050348,80 грн.
В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що між сторонами було укладено договір про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом від 05.08.2022, відповідно до якого ПП “ЛЄГО» виступало відправником вантажів згідно накладних №544312 від 15.03.2023 року, №550798 від 17.03.2023 року (кускові деревні відходи неагломеровані або агломеровані) у вагонах №№ 59168682, 59170043, 59167080, 59169805, 59168856, за маршрутом Коломия Львівської залізниці до станції Дорнешти Румунія, отримувач S.C Egger Romania SRL, через прикордонний перехід Вадул-Сірет. По прибуттю на прикордонний пункт Вадул-Сірет вагони були затримані Чернівецькою митницею.
Станцією Вадул-Сірет складено акти загальної форми № 2595 від 17.03.2023 та № 2769 від 23.03.2023 на засвідчення фактів затримки вагонів №№ 59168682, 59167080, 59170043 з 17.03.2023 та вагонів №№ 59169805, 59168856 з 23.03.2023.
Вказані вагони продовжують знаходитися на простої на станції Вадул-Сірет.
24.03.2023 Чернівецькою митницею оформлено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA408060/2023/000006 щодо відмови у пропуску через митний кордон України вагонів №№ 59168682, 59167080, 59170043 за накладною № 544312 від 13.03.2023.
30.03.2023 Чернівецькою митницею оформлено Картку відмови №UA408060/2023/000007 щодо відмови у пропуску через митний кордон України вагонів №№ 59169805, 59168856 за накладною № 550798 від 17.03.2023.
За час затримки вагонів на станції Вадул-Сирет Львівською залізницею нараховано за період з 01.10.2023 по 30.09.2024 наступні платежі:
-за актами №2769 від 23.03.2023, №3083 від 30.09.2024 за вагони №№ 59169805, 59168856 - 1683449,60 грн. (2020139,52 грн. з ПДВ), з яких: за користування вагонами (код 217) - 931100,00 грн. (1117320,00 грн. з ПДВ); за зберігання (код 216) - 752349,60 грн., (902819,52 грн. з ПДВ);
- за актами №2595 від 17.03.2023 та №3084 від 30.09.2024 за вагони №№ 59168682, 59167080, 59170043 - 2525174,40 грн. (3030209,28 грн. з ПДВ), з яких: за користування вагонами (код 217) - 1396650,00 грн. (1675980,00 грн. з ПДВ); за зберігання (код 216) - 1128524,40 грн. (1354229,28 грн. з ПДВ).
Платежі включено в накопичувальні картки №09109002 та №09109003 від 09.10.2024 для підписання яких вантажовласник не з'явився.
Загальна сума нарахованих платежів за надані залізницею послуги за період з 01.10.2023 по 30.09.2024 становить 5050348,80 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2024 справу №926/3136/24 передано на розгляд судді Миронюку С.О.
Ухвалою від 06.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.01.2025.
07.01.2025 до суду від відповідача надійшла заява про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою від 13.01.2025 задоволено клопотання відповідача від 07.01.2025 про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву, продовжено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 29.01.2025, відкладено підготовче засідання на 29.01.2025.
27.01.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач зазначає, що 14 грудня 2023 року не проводилося огляду вантажу, який належить ПП «Лєго». Документального підтвердження огляду вантажу 14.12.2023 року позивачем не надано.
Відповідач стверджує, що договором від 05 серпня 2022 року передбачено надання послуг, проведення розрахунків, однак, розрахунку за надані послуги філією «Львівська залізниця» вищевказаним договором не передбачено, додаткових угод про господарські операції з філією «Львівська залізниця» не було укладено.
Також, відповідач звертає увагу, що позивачем, не оформлено належним чином жодного документу на підставі якого підприємство могло у законний спосіб, відповідно до вимог бухгалтерського обліку провести розрахунок.
Окрім того, позивачем не виконано умову, яка чітко визначена в п. 5.2. договору, а саме, відсутні відображення на особовому рахунку замовника вартості фактично наданих перевізником послуг філією «Єдиний розрахунковий центр».
Відповідач стверджує, що Постановою Верховного суду 28 травня 2024 року рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2024 року скасовано, а справу № 600/2302/23-а направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Розгляд справи № 600/2302/23-а має пріоритетне значення у даному спорі, яку Верховний суд (касаційний адміністративний суд) направив на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки, митний орган після огляду товару змінив класифікацію товару за кодом УКТЗЕД та висунув вимогу щодо надання документів на товари за кодами УКТЗЕД 4401210000, 4401410000, не прийнявши надані позивачем документи щодо визначення коду товару УКТЗЕД 4401409000.
Даний факт підтверджує, що затримка залізничних вагонів виникла з причин, що не залежать від приватного підприємства «Лєго».
Відповідач вказує, що у діях приватного підприємства «Лєго» не виявлено порушення митних правил. Протокол про порушення митних правил складено не було. А відтак, жодного порушення в діях посадових осіб підприємства не було. Переміщення товарної продукції, що знаходилася в залізничних вагонах було неправомірно заборонено.
Як наслідок, просить відмовити у задоволенні позову.
28.01.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Позивач зазначає, що обов'язок щодо забезпечення належного оформлення договору перевезення, внесення відомостей про вантаж та прикладення всіх необхідних документів для виконання, в тому числі митних процедур, лежить на відправникові.
Щодо неправомірності дій митного органу, позивач вказує, що залізниця не регулює такої діяльності, оскільки митний догляд та митне оформлення це окрема незалежна діяльність державного органу, яка проводиться у відповідності до митних процедур та митного законодавства України.
Позивач стверджує, що вагони було затримано з незалежних від залізниці причин та їх простій на прикордонній станції відбувається з незалежних від залізниці причин, і відповідно належними є нараховані платежі на вантажовласника з моменту їх затримки.
Також, позивач звертає увагу, що жодних порушень з боку залізниці в документальному оформленні, відмінному від електронного, не було допущено, проте, і така обставина не може бути наслідком звільнення вантажовласника від внесення плати за надані послуги ні за умовами договору ні за умовами нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини.
Окрім того, позивач зазначає, що документальне оформлення факту затримання перевезення вантажу і нарахування платежів за час затримки відбулося у відповідності до норм та правил, є обґрунтованими та правомірними, підтверджені доданими доказами у справі. Перешкоди у перевезенні залізницею вантажів, як то затримка вагонів за рішенням митниці відбулася виключно з вини відповідача через допущені ним порушення митних правил та формальностей, а тому нараховані відповідачу платежі відповідно до діючих правил, ставок та тарифів є належно обґрунтованими та підлягають до стягнення з відповідача.
Позивач стверджує, що жодного відношення щодо вирішення даної справи немає розгляд справи №600/2302/23 в Чернівецькому окружному адміністративному суді, оскільки стосується оскарження дій митниці, а в даному випадку спірні відносини виникли з виконання договору перевезення та з підстав зазначених та належно обґрунтованих в позовній заяві.
Ухвалою від 29.01.2025 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 17.02.2025.
06.02.2025 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 06.02.2025 задоволено заяву позивача від 06.02.2025 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
14.02.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи.
Судове засідання 17.02.2025 не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Миронюка С.О., яка тривала з 13.02.2025 по 17.02.2025.
Ухвалою від 18.02.2025 призначено підготовче судове засідання на 04.03.2025.
26.02.2025 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про зупинення розгляду справи.
Ухвалою від 04.03.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі від 14.02.2025, відкладено підготовче засідання на 20.03.2025.
19.03.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про залучення третьої особи.
19.03.2025 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про залучення третьої особи.
Ухвалою від 20.03.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи від 19.03.2025, закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 10.04.2025.
20.03.2025 до суду від Чернівецької митниці надійшли заперечення на клопотання про залучення третьої особи.
Ухвалою від 10.04.2025 відкладено розгляд справи по суті на 18.04.2025.
18.04.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та долучення доказів до матеріалів справи.
Судове засідання 18.04.2025 не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Миронюка С.О., яка тривала з 18.04.2025 по 28.04.2025.
Ухвалою від 29.04.2025 призначено справу до розгляду по суті на 07.05.2025.
05.05.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.
07.05.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 07.05.2025 представник позивача просив відмовити у задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та долучення доказів до матеріалів справи, клопотання про долучення доказів та клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився.
В силу приписів ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно довідки про доставку електронного листа ухвала від 29.04.2025 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання 29.04.2025 доставлена до електронного кабінету відповідача.
Довідка про доставку документа в електронному вигляді до “Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення (правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 30.08.2022 по справі № 459/3660/21, від 23.08.2023 по справі № 380/24487/21).
Оскільки скаржник має зареєстрований "Електронний кабінет" у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС і судом апеляційної інстанції копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було направлено саме до такого "Електронного кабінету", колегія суддів Верховного Суду вважає, що порушень норм процесуального права, якими регулюється питання вручення судового рішення при такому направленні не відбулося (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.02.2024 у справі №904/4199/20).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відтак, враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання, суд дійшов висновку про те, що неявка представника відповідача не перешкоджає проведенню судового засідання.
Розглянувши клопотання відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження та долучення доказів до матеріалів справи від 17.04.2025, суд зазначає наступне.
Відповідач стверджує, що причиною виникнення затримки залізничних вагонів з товарною продукцією, яка належить приватному підприємству "Лєго" є винесення картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA408060/2023/000006 від 24 березня 2023 року.
17.04.2025 Чернівецьким окружним адміністративним судом винесено рішення яким визнано протиправною та скасовано картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA408060/2023/000006 від 24 березня 2023 року.
Як наслідок, відповідач просить повернутися до стадії підготовчого провадження, визнати поважними причини пропуску строку для подання доказів та поновити строк на їх подання, долучити до матеріалів справи рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі №600/2302/23-а (вступна та резолютивна частини).
Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність, обов'язковість судового рішення, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках, розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 ГПК України завданням підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Згідно з приписами статті 181 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви, вирішує питання про витребування додаткових доказів; вирішує заяви та клопотання учасників справи; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Завданнями розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (ст. 194 ГПК України).
Норми Господарського процесуального кодексу України не містять прямої вказівки на можливість суду на стадії розгляду справи по суті приймати рішення про повернення до розгляду справи у підготовчому провадженні та продовження підготовчого засідання. В той же час, при здійсненні правосуддя слід керуватись завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21 зроблено висновок, що відповідно до практики Верховного Суду, яку колегія суддів враховує на підставі частини 4 статті 236 ГПК України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.
Разом з тим Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі N 234/11607/20 (провадження N 61-15126св21), зроблено висновок, що: "при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод".
У главі 3 розділу ІІІ ГПК України закріплені положення, які встановлюють порядок реалізації принципу "диспозитивності господарського судочинства" у підготовчому засіданні. Він полягає в тому, що кожен учасник справи може довести певні обставини справи, подавши відповідні докази, надавши пояснення чи заперечення саме під час підготовчого провадження. Це зумовить чітко визначене загальне спрямування судового розгляду, окреслить коло питань, що підлягають розв'язанню на стадії судового розгляду та дозволить процесуально зекономити час розгляду справи. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 910/17567/19, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21.
Згідно ч. 3 ст. 198 ГПК України головуючий відповідно до завдання господарського судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.
За приписами статті 207 ГПК України, розглядаючи справу по суті, в судовому засіданні головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.
Судом встановлено, що акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до приватного підприємства “Лєго» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом в сумі 5050348,80 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що внаслідок порушення відповідачем митних правил та затримки вагонів на прикордонній станції митними органами, та з причин які не залежали від перевізника, загальна сума нарахованих платежів за надані залізницею послуги за період з 01.10.2023 по 30.09.2024 становить 5050348,80 грн.
Матеріали позовної заяви містять належні та допустимі докази про те, що приватне підприємство «ЛЄГО» виступало відправником вантажів згідно накладних №544312 від 15.03.2023 року, №550798 від 17.03.2023 року, які було затримано з незалежних від перевізника причин.
На підставі зазначених доказів позивачем було оформлено та зафіксовано факт затримки вагонів під час перевезення та нарахування встановленої плати.
На переконання суду, вирішення спору у справі №600/2302/23-а не впливає на вирішення даної справи, оскільки доведення правомірності рішень митниці в такому випадку від перевізника не є необхідним, як і наявність вини вантажовідправника, адже, платежі нараховуються залізницею вантажовідправнику у всіх випадках, крім тих які залежать від перевізника та на підставі визначених доказів.
Наявність судових рішень у адміністративній справі щодо оскарження неправомірності дій митних органів, не вплине розгляд даної справи.
Суд зазначає, що предметом спору у цій справі є вимоги про стягнення заборгованості в сумі 5050348,80 грн за договором про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом, що складається з плати за користування вагонами та зберігання, спірні правовідносини мають договірний характер, виникли між сторонами договору перевезення вантажу, між перевізником та вантажовідправником та правомірність дій Чернівецької митниці щодо затримки вагонів на станції залізниці не є предметом дослідження у цій справі.
Відтак, суд не вбачає об'єктивної неможливості розгляду справи №926/3136/24 без долучення до матеріалів справи рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі №600/2302/23-а, оскільки зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду у даній справі.
Таким чином, оскільки відповідачем не доведено підстав об'єктивної необхідності долучення до матеріалів справи рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі №600/2302/23-а, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження та долучення доказів до матеріалів справи від 17.04.2025.
За аналогією суд також відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про долучення доказів від 05.05.2025.
Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи від 06.05.2025, суд зазначає наступне.
Відповідач у зв'язку із суттєвим погіршенням стану здоров'я представника просить відкласти розгляд справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 20.03.2025 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 10.04.2025.
09.04.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю представника відповідача в іншому судовому засіданні, яке судом задоволено та на підставі якого 10.04.2025 відкладено розгляд справи по суті на 18.04.2025.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумний строк судового розгляду є невід'ємним елементом права на справедливий судовий розгляд, який безпосередньо закріплений в пункті 1 статті 6 ЄКПЛ. При тлумаченні поняття «розумні строки» ЄСПЛ визначив момент початку та закінчення цих строків, а також вивів критерії, які повинні враховуватися при оцінці певного строку як розумного, а саме: складність справи, важливість для заявника питання, що розглядається судом, поведінка заявника, поведінка державних органів (Постанова ОП КГС ВС від 01 березня 2024 року у справі № 910/17615/20).
Таким чином, враховуючи відкладення 10.04.2025 розгляду справи по суті за клопотанням відповідача, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи від 06.05.2025.
У судовому засіданні 07.05.2025 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши думку представника позивача щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
05.08.2022 року між Акціонерним товариством “Українська залізниця» (позивач, перевізник) та Приватним підприємством “ЛЄГО» (відповідач, відправник) укладено договір про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом №34207835/2022-0002 зі станції Коломия Регіональної Філії “Львівська залізниця» до станції Дорнешти Румунія шляхом подання заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажу залізничним транспортом №34207835/2022-0002 від 05.08.2022 року ПП “ЛЄГО», в якій останній підтверджує, що ознайомлений з оприлюдненим договором на інтернет порталі АТ “Укрзалізниця» та погоджується з його умовами.
Дана заявка підписана електронним цифровим підписом відповідальної особи відповідача 05.08.2022 року, у відповідь на яку відповідачу скеровано повідомлення про укладення даного договору, що також засвідчене електронним підписом представника позивача.
Згідно з п.1.1 договору предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за використання (користування) власного вагона перевізника не є орендною платою.
Відповідно до п.1.4 договору надання послуг за договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
Договір є публічним договором, за яким перевізник бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (п. 1.5. договору).
Згідно з п.1.6. договору даний договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.соm/, з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП).
Договір укладається шляхом надання перевізником пропозиції укласти договір (оферти) і прийняття в цілому пропозиції (акцепту) другою стороною. Приймаючи пропозицію укласти договір друга сторона засвідчує, що ознайомилась та згодна з усіма умовами договору (п.1.7 договору).
Відповідно до п.1.8 договору умови договору, що потребують визначення окремих параметрів їх надання (окрему станцію надання послуг, ін.) набувають сили і застосовуються у відносинах сторін шляхом надання перевізником пропозиції укласти такі додаткові умови до договору (оферти), прийняття пропозиції (акцепту) замовником та підтвердження її прийняття перевізником з підтвердженням таких умов надання послуг. Приймаючи пропозицію отримання послуг на умовах, що потребують визначення окремих параметрів їх надання, замовник засвідчує, що ознайомився та згоден з такими умовами.
Договір є укладеним з дня надання замовнику перевізником інформаційного повідомлення про укладення договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до п.12.1 договору (п.1.10 договору).
За умовами підпунктів 2.1.4, 2.1.5, 2.1.6, 2.1.10, 2.1.14 пункту 2.1. договору замовник зобов'язаний: - сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за договором з сум внесеної передоплати за кодом платника. Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов договору, при цьому зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг перевізника; -відшкодовувати перевізнику витрати, пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць У країни, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника; - здійснювати оформлення платіжних доручень і в реквізиті “Призначення платежу» вказувати наступне: “Оплата провізних та інших платежів згідно з Договором від /дата укладання Договору/, № особового рахунку (код платника, наданий Замовнику), основна сума та сума ПДВ; - приймати подані за заявкою замовника власні вагони перевізника. Відмова замовника від прийняття власних вагонів перевізника допускається лише у випадках, якщо виключається можливість використання замовником таких вагонів для перевезення вантажу внаслідок їх технічної або комерційної непридатності, на підставі відповідних документів (форм ГУ-23, ВУ-23). Якщо подання замовнику на його замовлення порожніх власних вагонів перевізника затримується з його вини, з нього стягується встановлена в п.3.4 договору плата за користування власними вагонами перевізника за весь час затримки вагонів на станції призначення. Якщо замовник заявить про відмову від цих вагонів, плата за час затримки нараховується до моменту одержання відмови. У випадку відмови замовника від замовлених власних вагонів перевізника, що подані замовнику, замовник зобов'язаний письмово повідомити станцію навантаження та філію “Центр транспортної логістики» АТ “Укрзалізниця» про таку відмову та сплатити плату за пробіг цих вагонів від станції, з якої вони були відправлені, до станції навантаження. Така плата стягується за накопичувальною карткою форми ФДУ-92 на підставі акту загальної форми ГУ-23 та перевізного документа, за яким прибули вагони на станцію призначення за тарифною схемою 14 Збірника тарифів. Плата за пробіг вагонів не нараховується у випадку, якщо виключається можливість використання замовником вагонів під перевезення вантажу внаслідок їх технічної та комерційної непридатності, що підтверджується відповідним документом (акт форми ГУ-23, ВУ-23); - самостійно та регулярно ознайомлюватись з змінами до договору, направленими перевізником документами та повідомленнями, іншою інформацією щодо надання послуг, розміщеними в інформаційних системах перевізника.
Пунктом 3.4 договору встановлено, що замовник зобов'язаний сплачувати визначеному договором розмірі плату за користування власними вагонами перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника (далі плата за користування власними вагонами перевізника).
Підпунктом 3.4.1 п.3.4 договору визначено, що плата за користування власними вагонами перевізника встановлюється відповідно до п. 3.4.2 договору, яким передбачено, що плата за користування власними вагонами перевізника визначається за кожен вагон відповідного типу за формулою: Пвик= (Спл/24)*tгод*kм, де: - Пвик плата за користування власними вагонами перевізника для відповідного типу вагонів; - Спл ставка плати за використання власних вагонів перевізника для відповідного типу власних вагонів перевізника, грн/вагон за добу визначена в додатку 1-2 до договору; - 24 кількість годин у добі; - tгод кількість годин користування власним вагоном перевізника для відповідного типу вагонів; - kм коригуючий коефіцієнт, що застосовуються до Пвик для вагонів, які приймаються до перевезення у складі маршрутного поїзда або контейнерного поїзда. Коефіцієнт встановлюються перевізником та зазначається в додатку 1-2 договору.
Згідно підпункту 3.4.3 договору моментом початку відліку часу для нарахування плати за користування власними вагонами перевізника, визначеної в п.3.4 договору, є момент передачі замовнику власних вагонів перевізника або початку затримки відповідно до Правил користування вагонами.
Облік часу користування, з метою визначення розміру плати за користування власними вагонами перевізника у випадках вказаних в п.3.4. договору, здійснюється відповідно до Правил користування вагонами. Застосування плати за користування власними вагонами перевізника в частині, що не визначена договором, здійснюється відповідно до Правил користування вагонами.
Загальний час, за який нараховується та сплачується замовником плата за користування власними вагонами перевізника, включає час перебування вагонів у безпосередньому розпорядженні замовника та час затримки вагонів з його вини в очікуванні подавання під вантажні або інші операції на станціях призначення і на підходах до них.
Як зазначено в п.3.7 договору замовник зобов'язаний компенсувати перевізнику сплачений останнім єдиний збір, який справляється згідно з законодавством України у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України.
За умовами п.4.1 договору розрахунки за договором здійснюються через філію “Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ “Укрзалізниця».
Згідно п.4.2 договору плата послуг відповідно до договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розд.15 договору. Датою надходження платежів вважається дата зарахування коштів обслуговуючим банком на поточний рахунок перевізника зі спеціальним режимом використання.
Одержані на поточний рахунок з спеціальним режимом використання кошти перевізник зараховує на особовий рахунок замовника, а також веде облік надходження коштів і використання їх замовником для оплати перевезень та інших послуг за умовами цього договору.
Щодобово, упродовж періоду виконання договору, перевізник надає замовнику переліки перевізних документів в електронному вигляді (далі - щодобові переліки перевізних документів), які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання договору за звітну добу.
На підставі переліків перевізних документів формуються виписки з особового рахунку, що відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання договору за звітний місяць. У виписці відображаються дати утворення, розміри заборгованості та нарахована неустойка (штраф, пеня).
Виписка з особового рахунку направляється перевізником на електронну адресу замовника, вказану в додатку 2-1 договору, не пізніше 10-го числа місяця наступного за звітним (п.4.5 договору).
Згідно з п.4.6 договору зведена відомість формується перевізником на підставі інформаційних повідомлень передбачених умовами договору, та направляється для підписання замовником не пізніше 10-го числа місяця наступного за звітним.
В зведеній відомості відображається плата за використання власних вагонів Пере-візника за межами України, плата за використання власних транспортерів Перевізника в процесі надання послуг з перевезення вантажів (у вантажному та порожньому рейсах) по території України та за межами України, а також плата за послуги із супроводження великовантажних транспортерів спеціальним вагоном з бригадою, штрафи, неустойка, пеня, інші платежі, передбачені умовами договору.
Наявність підписаної зведеної відомості не позбавляє перевізника права здійснити донарахування не врахованої плати за надані послуги за минулі періоди за наявності для цього підстав.
Замовник упродовж 5 робочих днів з дня отримання зведеної відомості зобов'язаний надіслати перевізнику підписану зведену відомість.
У разі підписання зведеної відомості із зауваженнями, перевізником здійснюється перевірка наданих послуг та їх вартості за наявності окремого письмового обґрунтованого звернення замовника.
За результатами перевірки, за наявності підстав, перевізником проводиться коригування, яке відображається в наступних зведених відомостях.
У разі підписання зведеної відомості із зауваженнями без надання окремого письмового обґрунтованого звернення замовника, перевірка наданих послуг та їх вартості перевізником не здійснюється, а зведена відомість вважається погодженою та підписаною без заперечень.
У разі, якщо замовником не підписано зведену відомість, у тому числі з відповідним коригуванням, упродовж 15 днів з дня її отримання та не надано письмове обґрунтоване звернення щодо зауважень до зведеної відомості, зведена відомість вважається погодженою та підписаною обома сторонами без зауважень на дату складання зведеної відомості. Датою одержання зведеної відомості, у випадку направлення її в паперовій формі, вважається відмітка поштової служби на повідомлені про вручення рекомендованого листа або дата календарного штемпеля поштової служби у випадку повернення відправлення у зв'язку із закінченням терміну зберігання, незнаходження абонента за адресою (за зазначеною адресою не проживає), з відмовою адресата від одержання.
Відповідно до п.4.8 договору у разі незгоди з нарахованими платежами та сумою списаних з особового рахунку коштів, замовник для проведення перевірки письмово повідомляє перевізника на вказану в розд.7 договору адресу Філії “Центр транспортної логістики» АТ “Укрзалізниця».
У разі виявлення перевізником неправильного нарахування платежів, здійснюється перерахунок, після чого надлишок списаних коштів зараховується на особовий рахунок замовника, як оплата за майбутні перевезення або ж додатково з сум внесеної попередньої оплати списуються кошти для оплати належних перевізнику платежів в порядку та строки, передбачені законодавством України і цим договором (п. 4.9 договору).
Згідно п.4.10 договору за необхідності, на вимогу замовника або перевізника, проводиться звіряння розрахунків між ними, результати якої оформляються актом звіряння взаємних розрахунків. Із замовником - нерезидентом акт звіряння взаємних розрахунків проводиться в національній валюті України та в іноземній валюті. Звіряння розрахунків проводиться не рідше одного разу на рік. Підписання сторонами акту звіряння розрахунків не позбавляє Перевізника права на донарахування та стягнення коштів за не врахованими раніше грошовими вимогами за наявності для цього достатніх підстав.
Відповідно до п.4.11 договору додатково до складених первинних документів, інформація про які включена до щодобових переліків перевізних документів, на звернення замовника перевізником може складатися в електронній формі акт наданих послуг. За умови відповідності критерію “ритмічний характер» встановленого п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, такі акти є підставою для складання зведених податкових накладних (розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної).
Відповідно до розділу 8 договору організація електронного документообігу визначено, що згідно з п.8.1 договору сторони домовились про використання електронного документообігу. Для організації електронного документообігу використовуються виключно власні інформаційні системи перевізника.
У п.8.2 договору визначено, що електронний документообіг між перевізником та замовником передбачає оформлення документів з накладанням КЕП, якщо їх оформлення в електронній формі реалізовано в інформаційних системах перевізника та нормативно-правовими актами не встановлено обов'язковість паперового оформлення. Перелік таких документів визначений у підпунктах 1-26 пункту 8.2 договору.
Відповідно до п.8.3 договору для цілей договору датою та часом одержання однією стороною будь-яких документів (повідомлень), відправлених іншою стороною з використанням власних інформаційних систем перевізника, є дата та час підписання відправником такого документа (повідомлення) КЕП у власних інформаційних системах перевізника.
Пунктом 12.2 договору даний договір припиняється: у зв'язку з розірванням договору за взаємною згодою сторін, або у зв'язку з односторонньою відмовою від договору, у випадках та в порядку прямо передбачених договором, або з підстав визначених законодавством.
На підставі укладеного між сторонами договору, ПП “ЛЄГО» згідно накладних №544312 від 15.03.2023 року та №550798 від 17.03.2023 року відправило вантаж зі станції Коломия Львівська залізниця до Дорнешти Румунія, через прикордонний пункт Вадул-Сірет у вагонах 59168682, 59170043, 59167080, 59169805, 59168856.
По прибуттю на прикордонний перехід станції Вадул-Сірет Львівської залізниці вагони №№ 59168682, 59167080, 59170043 (накладна №544312) та вагони №№ 59169805, 59168856 (накладна №550798) були затримані Чернівецькою митницею для митного догляду 17.03.2023 року о 07:20 та 23.03.2023 о 04:30 відповідно. Відповідальними особами Чернівецької митниці були внесені відмітки в перевізні документи № 544312 та № 550798 щодо заборони пропуску вказаних вище вагонів із вантажем на підставі ч. 5 ст. 338 МКУ.
Станцією Вадул-Сірет складено акти загальної форми № 2595 від 17.03.2023 та № 2769 від 23.03.2023 на засвідчення фактів затримки вагонів №№ 59168682, 59167080, 59170043 з 07:20 17.03.2023 та 04:30 23.03.2023 №№ 59169805, 59168856.
14.12.2023 за результатами огляду вантажу, що перевозився у вагонах №№59168682, 59167080, 59170043, 59169805, 59168856 головним спеціалістом Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства складено Акти/ висновки огляду лісопродукції від 20.03.2023 та 29.03.2023.
Чернівецькою митницею на підставі ч.5 ст.338 МКУ та п.14 Постанови КМУ від 23.05.2012 № 467 складені Акти про проведення огляду товарів/ транспортних засобів №UA 408060/2023/000030 (вагони №№59168682, 59167080, 59170043, електронна митна декларація №UA2060801/2023/1335 від 15.03.2023) та №UA 408060/2023/000031 (вагони №№ 59169805, 59168856, електронна митна декларація №UA206080/2023/1471 від 21.03.2023).
Про факт затримки вагонів відповідач був повідомлений у встановленому порядку, шляхом направлення телеграми через станцію відправлення - Коломия, а також неодноразовими зверненнями до нього з листами.
24.03.2023 Чернівецькою митницею оформлено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA408060/2023/000006 щодо відмови у пропуску через митний кордон України вагонів №№ 59168682, 59167080, 59170043 за накладною № 544312 від 15.03.2023.
30.03.2023 Чернівецькою митницею оформлено Картку відмови №UA408060/2023/000007 щодо відмови у пропуску через митний кордон України вагонів №№ 59169805, 59168856 за накладною № 550798 від 17.03.2023.
За час затримки вагонів на станції Вадул-Сирет з вини та причин, які залежали від відповідача Львівською залізницею нараховано за період з 01.10.2023 по 30.09.2024 наступні платежі:
-за актами №2769 від 23.03.2023, №3083 від 30.09.2024 за вагони №№ 59169805, 59168856 - 1683449,60 грн. (2020139,52 грн. з ПДВ), з яких: за користування вагонами (код 217) - 931100,00 грн. (1117320,00 грн. з ПДВ); за зберігання (код 216) - 752349,60 грн., (902819,52 грн. з ПДВ);
- за актами №2595 від 17.03.2023 та №3084 від 30.09.2024 за вагони №№ 59168682, 59167080, 59170043 - 2525174,40 грн. (3030209,28 грн. з ПДВ), з яких: за користування вагонами (код 217) - 1396650,00 грн. (1675980,00 грн. з ПДВ); за зберігання (код 216) - 1128524,40 грн. (1354229,28 грн. з ПДВ).
Платежі включено в накопичувальні картки №09109002 та №09109003 від 09.10.2024 для підписання яких вантажовласник не з'явився.
Загальна сума нарахованих платежів за надані залізницею послуги за період з 01.10.2023 по 30.09.2024 становить 5050348,80 грн.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, зазначені вище обставини є також встановлені в рішенні Господарського суду Чернівецької області від 07.05.2024 у справі №926/148/24, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 та постановою Касаційного господарського суду від 14.11.2024, згідно якого було стягнуто з відповідача платежі внаслідок затримки вагонів за період з моменту затримки до 01.10.2023.
За період з моменту затримки вагонів та 01.10.2023 відповідачу уже було нараховані відповідні платежі в сумі 7207361,64, грн. які стали предметом стягнення в позовному порядку у справі №926/148/24.
Заявлена сума позовних вимог у справі №926/3136/24 стосується наступного періоду за фактом затримки вагонів, а саме з 01.10.2024 по 30.09.2024.
Судом встановлено, що у справі №926/3136/24 причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача витрат, понесених залізницею через затримку, зберігання вагонів та інше.
Так, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, регулюються Цивільним кодексом Україні (далі - ЦК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), Митним кодексом України (далі - МК України) та іншими підзаконними актами.
За пунктами 2, 5 статті 306 ГК України передбачено, що суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень ч.5 ст.307 ГК України, які кореспондуються з положеннями ч.2 ст.908 та ст.920 ЦК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється, зокрема, відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), яка є чинною для України відповідно до Закону України “Про правонаступництво в Україні» та Віденської конвенції про правонаступництво держав.
Статтею 5 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) визначено, що при відсутності відповідних положень в цій Угоді, застосовується національне законодавство тієї країни, в якій повноважна особа реалізовує свої права.
Статтею 2 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) визначено, що перевізник це договірний перевізник і всі подальші перевізники, які беруть участь у перевезенні вантажу, у тому числі по водній ділянці шляху в міжнародному залізнично-поромному сполученні; відправник - особа, яка пред'явила вантаж до перевезення і вказана в накладній як відправник вантажу.
У відповідності до пр.6 ст.28 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, дія якої поширюється на спірні правовідносини, якщо перешкода до перевезення вантажу чи його видачі виникло з причин, що не залежали від перевізника, перевізнику повинні бути сплачені додаткові провізні платежі і витрати, понесені ним у зв'язку з перешкодами, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством.
Відповідно до пр.1, 2 ст.32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) визначено, що перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, пов'язані з перевезенням вантажу, не передбачені застосованими тарифами і викликані причинами, які не залежать від перевізника. Відшкодування додаткових витрат здійснюється в порядку передбаченому статтею 31 “Оплата провізних платежів та неустойок».
Згідно з пр.1 ст.31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), якщо угодою між учасниками перевезення не передбачено інше, оплата провізних платежів є обов'язком: відправника - перевізникам, які беруть участь у перевезенні вантажу, за виключенням перевізника, який видає вантаж, за здійснене ним перевезення.
За пр.2 ст.31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) унормовано, що якщо відправник або отримувач виконання своїх зобов'язань, передбачених в § 1 даної статті, покладає на третю особу, то ця особа повинна бути зазначена відправником в накладній як платник і повинна мати договір з відповідним перевізником.
Відповідно до пр.5 ст.31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) унормовано, що провізні платежі і неустойки сплачуються перевізнику в порядку, передбаченому національним законодавством держави, в якому здійснюється оплата.
Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій і громадян, які користуються залізничним транспортом визначаються Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (далі Статут).
Статтею 8 Закону України “Про залізничний транспорт» визначено, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Умови та порядок організації перевезень, у тому числі в прямому змішаному сполученні за участю залізничного та інших видів транспорту, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.
Відповідно до п.2, 3 Статуту, він визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту. Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування.
Відповідно до п.3 Правил складання актів (стаття 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року № 334 (із змінами і доповненнями), акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.
Відповідно до п.119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами-суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами користування вагонами і контейнерами.
Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.
Відповідно до п.2-4 Правил користування вагонами і контейнерами (ст.ст.119-126 Статуту залізниць України), затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року №113 (далі - Правила) за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату.
Облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46 (додаток 1), Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к (додаток 11), які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток 2), Пам'яток про видачу/ приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток 8), Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток 12), Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а (додаток 3), Актів загальної форми ГУ-23 (додаток 6). За договором між вантажовласником і залізницею всі ці документи можуть оформлятися і надаватися в електронному вигляді. Порядок здійснення електронного документообігу під час перевезення вантажів залізничним транспортом у внутрішньому сполученні регламентується додатком до договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.
Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.
Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватися працівником станції і вантажовласника щоденно або в періоди пред'явлення їх станцією до розрахункового підрозділу, що встановлюються начальником залізниці.
У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов'язаний підписати відомість із зауваженнями.
Частиною 1 ст.26 Закону України “Про залізничний транспорт» передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.
Згідно з ч.ч.1, 2 та 4 ст.129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.
Виходячи з п.8 Правил у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми (форми ГУ-23 - Додаток №6 до Правил користування) який підписується представниками станції і вантажовласника (до яких у тому числі належать вантажовідправники та вантажоодержувачі). В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Аналогічні вимоги містять також Правила складання актів, відповідно до пункту 1 яких при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира, складаються комерційні акти (додаток 1) та акти загальної форми (додаток 6 до Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Мінтрансу від 25.02.1999 року №113).
Отже, відповідно до названих норм чинного законодавства, підставами для майнової відповідальності вантажовласників (вантажовідправників) можуть бути різні обставини (зокрема і різні підстави для затримки/простою вагонів) і належним і допустимим доказом на підтвердження факту настання відповідних подій (кожної з них) - затримки/простою вагонів на станції (щодо кожної підстави такої затримки, якщо таких підстав більше однієї) є акт (акти) загальної форми ГУ-23, що складений(ні) згідно з Додатком №6 до Правил користування.
За користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату (пункт 2 Правил користування вагонами і контейнерами затверджених наказом Міністерства України від 25.02.1999 №113 надалі Правила).
Відповідно до п.4.10 Інструкції про взаємодію посадових осіб митних органів, що здійснюють митні процедури з товарами (вантажами), переміщуваними залізничними вантажними поїздами, і працівників залізниць України №1019/1143 від 18.09.2008 року (далі - Інструкції) у разі надходження на прикордонну передавальну станцію товарів (вантажів), щодо яких є потреба проведення митного огляду (переогляду), посадова особа митниці призначення здійснює необхідні митні процедури відповідно до законодавства України.
У разі надходження на прикордонну передавальну станцію товарів (вантажів) з порушенням вимог цієї Інструкції або товарів (вантажів), щодо яких є потреба провести митний огляд (переогляд), посадова особа митниці призначення в накладній під найменуванням товарів (вантажів) учиняє запис “Пропуск заборонено» і зазначає підставу для прийняття такого рішення. Запис завіряється підписом і відбитком штампа “Під митним контролем» цієї посадової особи, і документи повертаються працівникові станції. Про затримку товарів (вантажів) складається акт загальної форми, у якому зазначається час початку й закінчення проведення митного огляду (переогляду) і який підписується особами, що брали участь у проведенні цього огляду (переогляду) (п. 4.11. Інструкції).
Згідно з п.4.12. Інструкції у день прийняття рішення про заборону пропуску товарів (вантажів) через митний кордон України митниця призначення надсилає до митниці відправлення запит з метою з'ясування додаткових відомостей, потрібних для митного оформлення цього товару (вантажу). Митниця відправлення зобов'язана надіслати митниці призначення всю необхідну інформацію за запитом не пізніше трьох діб, а інформацію про швидкопсувні товари (вантажі) - протягом доби після отримання запиту.
У разі неможливості пропуску товарів (вантажів) на підставі отриманої інформації посадова особа митниці оформляє Картку відмови, а в накладній під найменуваннями товарів (вантажів) зазначає підставу для прийняття такого рішення. Ця відмітка завіряється підписом і відбитком особистої номерної печатки посадової особи митниці призначення, а документи повертаються працівникові станції.
На підставі рішення митниці працівник прикордонної передавальної станції надсилає на станцію відправлення телеграму для інформування вантажовідправника про затримку товару (вантажу) і про її причини. Вантажовідправник вживає заходи щодо усунення причин затримки такого товару (вантажу) або його повернення на станцію відправлення, про що інформує цю станцію. Станція відправлення повідомляє прикордонну передавальну станцію про прийняте вантажовідправником рішення.
Судом встановлено, що простій вагонів на станції Вадул-Сірет відбувся у зв'язку із затримкою вагонів митним органом для огляду товару та порушенням митних правил відповідачем.
У відповідності до пунктів 6, 10, 12, 13 Правил користування вагонам і контейнерами, станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником). Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година.
Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.
Час користування обчислюється окремо для кожного вагона і контейнера за його номером.
Поряд з цим, нормою ст.46 Статуту залізниць України передбачено плату за зберігання вантажу, що прибув на станцію, строк якого перевищує добу. Безкоштовний строк зберігання вантажу обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.
Згідно з п.8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року, збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Пункт 9 Правил зберігання вантажів встановлює, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у т.ч. під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Таким чином, приписами законодавства унормовано обов'язок вантажовідправника, вантажоодержувача сплачувати залізниці плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці,
Підстави звільнення вантажовласника від плати за користування вагонами передбачені в п.121 Статуту залізниць України та п.16 Правил користування вагонами і контейнерами є вичерпними, затримку вагонів, пов'язану з митним оформленням, а також необхідністю проведення огляду вантажу в межах відкритого кримінального провадження чи арештом вантажу, що знаходиться у вагонах, до цих підстав не віднесено, про що також зазначено в п.17 Оглядового листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства».
До того ж як вказано у п.5.15 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» від 29.05.2002 року №04-5/601, плата за користування вагонами як належності України, так і належності інших держав не є заходом відповідальності, яка може застосовуватись лише за наявності вини сторони у зобов'язанні.
Звідси слід дійти висновку, що у разі понесення перевізником додаткових витрат за затримку вагонів, що сталася не з його вини, вантажовідправник зобов'язаний відшкодувати йому всі платежі виставлені до сплати за користування вагонами та зберігання вантажів.
Натомість, у разі ж відсутності виявлення факту порушення митних правил вантажовідправник може стягнути в судовому порядку понесені ним збитки у розмірі вартості сплачених залізниці витрат з того органу, за ініціативою якого було проведено затримку товару на станціях залізниці чи на підходах до них (висновок суду з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 911/4079/16).
Дослідивши матеріали справи, суд констатує, факт затримки вагонів №№ 59168682, 59167080, 59170043 о 07 год 20 хв 17.03.2023 року та вагонів №№ 59169805, 59168856 о 04 год 30 хв 23.03.2023 року у зв'язку з початком проведення митних формальностей, що підтверджується актами загальної форми №2595 від 17.03.2023 року та №2769 від 23.03.2023 року; актами/висновками огляду лісопродукції від 20.03.2023 року та 29.03.2023 року; актом про проведення огляду товарів № UA408060/2023/000030, №408060/2023/000031.
На даний час вказані вагони знаходяться на простої на станції Вадул-Сірет, докази протилежно у матеріалах справи відсутні.
Матеріалами справи доведено, що за затримку вагонів №№59168682, 59167080, 59170043 нараховано 3030209,28 грн, та підтверджується актами загальної форми №2595 від 17.03.2023 року і №3084 від 30.09.2024 року, також за затримку вагонів №59169805, 59168856 залізницею нараховано 2020139,52 грн, що підтверджується актами загальної форми №2769 від 23.03.2023 року та №3083 від 30.09.2024 року.
Загальна сума нарахованих платежів за надані залізницею послуги за період з 01.10.2023 по 30.09.2024 становить 5050348,80 грн.
Відповідно до матеріалів справи спірні вагони №№ 59168682, 59170043, 59167080, 59169805, 59168856 знаходяться на станції Вадул-Сірет.
Відповідно, за час знаходження спірних вагонів в розпорядженні відповідача, позивачем нарахована плата за користування цими вагонами у загальному розмірі 5050348,80 грн., що підтверджується накопичувальними картками №09109002 та №09109003 від 09.10.2024.
Перевіривши розрахунки позивача, суд визнає їх арифметично правильними та такими, що відповідають умовам укладеного між сторонами договору.
Відповідач не надав свого контррозрахунку вартості наведених послуг та не спростував порядок їх нарахування.
Більше того, сторони у судових засідання підтвердили факт використання вагонів відповідачем та неможливості користування ними позивачем.
Суд переконаний, що відповідач як суб'єкт господарювання вільно розпоряджається своїми правами, проте несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням ним певних дій.
Відповідач будь-яких доказів оплати вказаної суми суду не надав.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів за користування, зберігання і простій вагонів №№59168682, 59167080, 59170043, 59169805, 59168856 в сумі 5050348,80 грн є обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Що ж стосується тверджень відповідача щодо порушення в оформленні документів, слід відмітити, що пунктом 8.2 договору визначено, “що електронний документообіг між перевізником та замовником передбачає оформлення документів з накладанням КЕП», проте, цим пунктом застережено, що “якщо їх оформлення в електронній формі реалізовано в інформаційних системах перевізника», доказів в підтвердження такої реалізації у всіх випадках останнім не надано. При цьому, судом встановлено, що всі акти, накопичувальні картки складені у відповідності до вимог Правил та за встановленою формою, а відтак є належними доказами.
Зазначені у відзиві твердження відповідача про те, що розгляд справи № 600/2302/23-а має пріоритетне значення у даному спорі, суд відхиляє з огляду на наступне.
Судом встановлено, що акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до приватного підприємства “Лєго» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом в сумі 5050348,80 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що внаслідок порушення відповідачем митних правил та затримки вагонів на прикордонній станції митними органами, та з причин які не залежали від перевізника, загальна сума нарахованих платежів за надані залізницею послуги за період з 01.10.2023 по 30.09.2024 становить 5050348,80 грн.
Матеріали позовної заяви містять належні та допустимі докази про те, що приватне підприємство «ЛЄГО» виступало відправником вантажів згідно накладних №544312 від 15.03.2023 року, №550798 від 17.03.2023 року, які було затримано з незалежних від перевізника причин.
На підставі зазначених доказів позивачем було оформлено та зафіксовано факт затримки вагонів під час перевезення та нарахування встановленої плати.
На переконання суду, вирішення спору у справі №600/2302/23-а не впливає на вирішення даної справи, оскільки доведення правомірності рішень митниці в такому випадку від перевізника не є необхідним, як і наявність вини вантажовідправника, адже, платежі нараховуються залізницею вантажовідправнику у всіх випадках, крім тих які залежать від перевізника та на підставі визначених доказів.
Наявність судових рішень у адміністративній справі щодо оскарження неправомірності дій митних органів, не вплине розгляд даної справи.
Суд зазначає, що предметом спору у цій справі є вимоги про стягнення заборгованості в сумі 5050348,80 грн за договором про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом, що складається з плати за користування вагонами та зберігання, спірні правовідносини мають договірний характер, виникли між сторонами договору перевезення вантажу, між перевізником та вантажовідправником та правомірність дій Чернівецької митниці щодо затримки вагонів на станції залізниці не є предметом дослідження у цій справі.
Відтак, у спірних відносинах визначальним є те, що відповідач при затримці вагонів митним органом не звільняється від виконання умов договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, а тому суд відхиляє решту доводів відповідача.
Розгляд справи №600/2302/23-а в Чернівецькому окружному адміністративному суді стосується оскарження дій митниці, а в даному випадку спірні відносини виникли з виконання договору перевезення (з цього приводу також визначено правову позицію в постанові Верховного Суду від 14.11.2024 в справі №926/148/24 між цими ж сторонами).
Слід також відмітити, що факт затримки вагонів зафіксований на підставі митного огляду і заборони пропуску через митний кордон. В даному випадку, обов'язок залізниці зафіксувати цей факт, що і було зроблено в акті загальної форми. Таким чином, наявний факт затримки вагонів та факт надання послуг залізницею вантажовідправнику, тому залізниця, згідно чинного законодавства, має право стягувати дані платежі.
У разі понесення перевізником додаткових витрат за затримку вагонів, що сталася не з його вини, вантажовідправник зобов'язаний відшкодувати йому всі платежі виставлені до сплати за користування вагонами та зберігання вантажів.
Натомість, у разі ж відсутності виявлення факту порушення митних правил вантажовідправник може стягнути в судовому порядку понесені ним збитки у розмірі вартості сплачених залізниці витрат з того органу, за ініціативою якого було проведено затримку товару на станціях залізниці чи на підходах до них (висновок суду з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 911/4079/16).
Як визначено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Руїз Торіха проти Іспанії» вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування “вірогідності доказів», який на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.
На підставі викладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову, стягнення з відповідача заборгованості в сумі 5050348,80 грн.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 статті 129 ГПК України покладаються судом на відповідача.
Керуючись ст. 2, 3, 4, 20, 46, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з приватного підприємства «ЛЄГО» (59126, Чернівецька обл., Вижницький р-н., с. Яблуниця, вул. О.Довбуша, 8, код ЄДРПОУ 34207835) на користь акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії «Львівська залізниця» (код ЄДРПОУ 40081195) заборгованість в сумі 5050348,80 грн та судовий збір в сумі 60604,19 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Миронюка С.О., яка тривала з 14.05.2025 по 26.05.2025, повний текст рішення складено та підписано 27.05.2025, що є першим робочим днем після закінчення тимчасової непрацездатності судді, що розглядає справу.
Суддя С.О.Миронюк