Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"27" травня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1006/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "SITM GmbH AG", м.Харків
до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків, м.Харків
про стягнення 233562,48 грн
без виклику учасників справи
24.03.2025 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "SITM GMBH AG" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків про стягнення заборгованості з відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії у розмірі 229137,15 грн, 3% річних в сумі 1688,64 грн та інфляційних втрат в сумі 2736,69 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.03.2025 року позовну заяву залишено без руху, встановивши позивачу строк та спосіб усунення недоліків.
31.03.2025 року представник позивача надав до суду заяву про усунення недоліків (вх.№7935).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.03.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1006/25 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.
08.04.2025 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№8802), в якому просить суд в позові відмовити повністю, наполягаючи на тому, що невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором за спожиту електроенергію та за послуги з розподілу електричної енергії за 2024 рік сталося не з вини відповідача, а внаслідок недостатку бюджетних асигнувань, оскільки у 2024 році позивач не звертався до відповідача у встановлений строк з пакетом документів на відшкодування за спожиту військовою частиною електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії, чим сам позбавив себе можливості вчасно отримати відшкодування. Таким чином, для сплати заборгованості за попередній період у Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків відсутнє відповідне фінансування.
Отже, за твердженнями відповідача, не має вини в діях Відповідача в тому, що Позивач не звертався за відшкодуванням у встановлені розумні строки, коли Відповідач мав можливість оплатити за взятими на себе зобов'язаннями по Договору інакше як за рішенням суду.
Крім того, відповідач зазначає, що інфляційні втрати та 3% річних, які просить стягнути Позивач, виникли у Позивача за порушення умов договорів між Позивачем та Приватним акціонерним товариством «Харківенергозбут» на підставі Договору про постачання електричної енергії №58503 від 01.01.2019.
В той час, за твердженнями відповідача КЕВ м. Харків взяло на себе зобов'язання та понесло відповідальність перед Відповідачем за Договором №12 від 15.01.2024. У КЕВ м. Харків не має зобов'язань та відповідальності перед Позивачем у його взаємовідносинах між ПрАТ «Харківенергозбут». КЕВ м. Харків не є стороною договорів між Приватним акціонерним товариством «Харківенергозбут» та Позивачем.
Таким чином, на думку відповідача, підстав для стягнення з КЕВ м. Харків 3% річних в сумі 1688,64 грн та інфляційних втрат в сумі 2736,69 не має, а позовна заява не підлягає задоволенню.
14.04.2025 року позивач надав до суду відповідь на відзив (вх.№9148), в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Позивач стверджує, що він неодноразово звертався до відповідача з пакетом документів, необхідних для здійснення відшкодування спожитої ВЧ НОМЕР_1 електроенергії, однак від підписання Актів виконаних робіт (наданих послуг) до Договору про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії відповідач відмовився.
Щодо 3% річних та інфляційних втрат позивач зазначає, що підставою для звернення ПрАТ «Харківенергозбут» із позовною заявою до ТОВ «SITM GMBH AG» стало існування заборгованості позивача перед ПрАТ «Харківенергозбут», що виникла саме внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань. Саме внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх обов'язків Позивач вже поніс додаткові витрати, які лягли лише на нього: сплата 3% річних, інфляційних витрат, судового збору, що був стягнутий з Позивача в межах розгляду справи №922/4205/24.
Також 14.04.2025 року позивач надав до суду заяву про зміну назви відповідача (вх.№9139), в якій просить суд змінити назву відповідача у справі №922/1006/25 з «Харківське квартирно-експлуатаційне управління» на «Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків".
Надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.04.2025 року задоволено заяву представника позивача про зміну назви відповідача (вх.№9139 від 14.04.2025). Замінено назву відповідача у справі №922/1006/25 з «Харківське квартирно-експлуатаційне управління» на «Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків".
Згідно з ст.248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
15.01.2024 між ТОВ «SITM GMBH AG» (Сторона 1, Балансоутримувач/Позивач), Військовою частиною НОМЕР_1 (Сторона 2, Користувач) та Харківським квартирно-експлуатаційним управлінням (Сторона 3, Платник, Відповідач) був укладений Договір №12 спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном (далі - Договір № 12).
За умовами п. 1.1. Договору № 12 ТОВ «SITM GMBH AG» надає можливість Стороні 2 на спільне тимчасове безоплатне користування нерухомим майном Сторони1 - нежитловими приміщеннями, загальною площею 328 кв.м., розташованими на земельній ділянці загальною площею 0,582 га, за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, смт Нова Водолага, вул. Привокзальна, 2 (далі - Майно).
Пунктом 1.2. Договору № 12 передбачено, що Сторона 1 надає Стороні 2 можливість скористатись своїм майном для власних потреб.
Відповідно до пп. 3.2., 3.3. Договору № 12 Сторона 3 зобов'язана відшкодувати Стороні 1 всі витрати за комунальні послуги за договорами відшкодування комунальних послуг, які були отримані Стороною 2 за час дії цього Договору.
Відшкодування за спожиті комунальні послуги Стороною 2 сплачуються Стороною 3, на підставі укладених договорів на відшкодування окремо за кожним видом наданих комунальних послуг (електричної енергії, водовідведення, водопостачання, теплової енергії або природного газу, вивіз сміття) за відповідним пакетом документів до них.
Згідно з Договором про постачання електричної енергії споживачу №58503 від 01.01.2019, ТОВ «SITM GMBH AG» є споживачем електричної енергії, яку постачає Приватне акціонерне товариство «Харківенергозбут».
01.01.2019 між АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» як оператором системи розподілу електричної енергії на території Харківської області та ТОВ «SITM GMBH AG» укладено договір про надання послуг з розподілу електричної енергії № 58503 шляхом підписання заяви-приєднання.
Постачання електричної енергії підтверджується актами приймання-передачі електроенергії за відповідний місяць, підписаними між ПрАТ «Харківенергозбут» та ТОВ «SITM GMBH AG».
Послуги з розподілу електричної енергії надавалися АТ «Харківобленерго», що підтверджується рахунками, виставленими АТ «Харківобленерго».
Відповідно до п. 8.2. Договору № 12 Сторона 3 зобов'язана відшкодувати Стороні 1 вартість комунальних послуг, що спожиті Стороною 2 у процесі виконання цього Договору.
Згідно з п. 9.1. Договору № 12 за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Пунктом 10.1. Договору № 12 передбачено, що дія Договору відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, з 20.05.2023 до 31.12.2024, але не довше дії воєнного стану.
Актом приймання-передачі нерухомого майна згідно з Договором спільного тимчасового безоплатного використання від 15.01.2024 року № 12 підтверджується передача нежитлових приміщень загальною площею 328 кв.м., розташованих на земельній ділянці загальною площею 0,582 га, за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, смт Нова Водолага, вул. Привокзальна, 2, Військовій частині НОМЕР_1 та факт використання вказаних приміщень з 20.05.2023.
Стороною 1 і Стороною 2 було складено Акт фіксації показників лічильника електричної енергії, яким зафіксовано, що за період з 01.07.2023 по 31.12.2023 Стороною 2 (Військовою частиною НОМЕР_1 ) було спожито 23198 кВт/год.
На підставі Акту фіксації показників лічильника електричної енергії було складено Акт виконаних робіт (наданих послуг), яким встановлено, що сума відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та послуги з розподілу електричної енергії за період з 01.07.2023 по 31.12.2023 становить 158338,76 грн, який підписаний та скріплений печатками сторонами 2 та 3 (а.с.28-30).
За наслідками укладання Договору на спільне безкоштовне користування нерухомим майном від 15.01.2024 №12 було складено Договір про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії (далі - Договір відшкодування №1), в п. 2.4. якого вказано, що загальна сума до сплати становить 158338,76 грн, в т.ч. ПДВ - 26389,79 грн.
Також, Стороною 1 і Стороною 2 було складено Акт фіксації показників лічильника електричної енергії, яким зафіксовано, що за період з 01.06.2024 по 30.09.2024 Стороною 2 (Військовою частиною НОМЕР_1 ) було спожито 7235 кВт/год.
На підставі Акту фіксації показників лічильника електричної енергії було складено Акт виконаних робіт (наданих послуг), яким встановлено, що сума відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та послуги з розподілу електричної енергії за період з 01.06.2024 по 30.09.2024 становить 70798,39 грн, який підписаний та скріплений печатками сторонами 2 та 3 (а.с.32-33).
За наслідками укладання Договору на спільне безкоштовне користування нерухомим майном від 15.01.2024 №12 було складено Договір про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії (далі - Договір відшкодування №2), в п. 2.4. якого вказано, що загальна сума до сплати становить 70798,39 грн. в т.ч. ПДВ - 11799,73 грн.
Згідно з умовами пунктів 1.1., 1.2. Договорів про відшкодування витрат №1 та №2 ТОВ «SITM GMBH AG» забезпечує постачання електричної енергії, що використовується Військовою частиною НОМЕР_1 , а Харківське квартирно-експлуатаційне управління відшкодовує витрати, понесені ТОВ «SITM GMBH AG» з оплати електричної енергії, яка була спожита Військовою частиною НОМЕР_1 , за встановленими тарифами в терміни, передбачені даним Договором. Відшкодування витрат за спожиту електричну енергію здійснюється відповідно до показників лічильників або розрахунку згідно з Договором на безкоштовне тимчасове використання приміщення від 15.01.2024 за № 12.
Пунктом 3.3. Договорів про відшкодування витрат №1 та №2 встановлено, що підставою для розрахунку за цим договором є діючі договори на постачання, розподіл та перетікання реактивної електричної енергії, укладені між Стороною 2 та постачальною організацією, копію якого необхідно надати Стороні 1.
Відповідно до п.3.4. Договорів щомісячно, в термін до 15 числа місяця за розрахунковим, Сторона 2 та Сторона З повинні надати Стороні 1 акт виконаних робіт (наданих послуг), до якого додаються відповідні документи: п.3.5. та акт звірки взаєморозрахунків.
Пунктом 3.5. Договору встановлено, що до акту виконаних робіт (наданих послуг) Сторона 2 повинна надати наступний пакет підтверджуючих документів:
- копії рахунків та/або актів приймання - передачі на постачання електричної енергії, отриманих від постачальника Стороною 2;
- копії актів про обсяги розподіленої електричної енергії, отриманих від Оператора розподілу Стороною 2;
- акт фіксації показників лічильника електричної енергії, підписаний Стороною 2 та Стороною 3.
Згідно з п.3.6. Договорів оплата за цими Договорами здійснюється згідно ст. 46, 48, 49 БКУ, на підставі належним чином оформленого акту виконаних робіт (наданих послуг) протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Сторони 1 за відповідним кодом видатків).
Як стверджує позивач, Акти виконаних робіт (наданих послуг) були надіслані відповідачу вчасно, однак до теперішнього часу ним не сплачений.
Також позивачем зазначено, що Харківське квартирно-експлуатаційне управління та Військова частина НОМЕР_1 відмовилися присвоювати номери вказаним Актам та зазначати дати їх підписання.
Позивач також стверджує, що Харківське квартирно-експлуатаційне управління та Військова частина НОМЕР_1 відмовилися присвоювати номери Договорам про відшкодування та зазначати дату їх укладення.
Крім того, Харківське квартирно-експлуатаційне управління, як Платник, відмовилося від підписання Актів виконаних робіт (наданих послуг) до Договорів про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії №1 та №2.
Таким чином, за твердженнями позивача, відповідачем не виконувались взяті на себе зобов'язання за Договором №12 від 15.01.2024 року в частині сплати вчасно та в повному обсязі витрат за спожиту електроенергію та за послуги з розподілу електричної енергії, у зв'язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість у сумі 158338,76 грн за період липень-грудень 2023 року та 70798,39 грн за період червень-вересень 2024 року.
Крім того, позивач зазначає, що у зв'язку з несплатою Відповідачем відшкодування спожитої ВЧА4698 електроенергії, ПрАТ «Харківенергозбут» звернулося до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до ТОВ «SITM GMBH AG», і рішенням суду від 21.01.2025, винесеним у справі № 922/4205/24, позовні вимоги задоволені повністю, і окрім суми основного боргу з ТОВ «SITM GMBH AG» було також стягнуто 3% річних та інфляційні втрати.
У зв'язку з чим, позивач окрім суми основного боргу, просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 1688,64 грн та інфляційні втрати у сумі 2736,69 грн.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивачем до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться
У відповідності до ст.173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписист.509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 ст. 761 ЦК України).
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (чч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).
Статтею 793 ЦК України визначені вимоги до форми договору найму будівлі або іншої капітальної споруди, згідно з якими договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, крім договору, предметом якого є майно державної або комунальної власності, який підлягає нотаріальному посвідченню у разі, якщо він укладений за результатами електронного аукціону строком більше ніж на п'ять років.
Відповідно до ч. 1 ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
Враховуючи викладене, дослідивши текст укладеного договору від 15.01.2024 №12, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором найму будівлі або іншої капітальної споруди, а спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем на підставі зазначеного договору, є правовідносинами щодо користування приміщенням без сплати за користування, але з відшкодуванням всіх витрат за спожиті комунальні послуги, які були отримані наймачем (Користувачем) за час дії цього Договору.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що позивач належним чином виконав свої обов'язки за договором від 15.01.2024 №12, передав у спільне безоплатне користування приміщення загальною площею 328 кв.м, розташоване за адресою: м. Харків, Харківська область, Нововодолазький район, смт Нова Водолага, вул. Привокзальна,2, що підтверджується Актом приймання-передачі нерухомого майна, згідно з договором спільного тимчасового безоплатного використання від 15.01.2024 №12.
Як вбачається із зазначеного Акту приймання-передачі, сторони підписали цей акт без заперечень та зауважень, у зв'язку з чим, відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, вони повинні належним чином виконувати всі умови укладеного з позивачем Договору, в тому числі в частині своєчасного та у повному обсязі внесення платежів з відшкодування за спожиті комунальні послуги, в т.ч. за електричну енергію.
Відповідно до пп.3.2., 3.3. Договору № 12 Сторона 3 зобов'язана відшкодувати Стороні 1 всі витрати за комунальні послуги за договорами відшкодування комунальних послуг, які були отримані Стороною 2 за час дії цього Договору.
Відшкодування за спожиті комунальні послуги Стороною 2 сплачуються Стороною 3 на підставі укладених договорів на відшкодування окремо за кожним видом наданих комунальних послуг (електричної енергії, водовідведення, водопостачання, теплової енергії або природного газу, вивіз сміття) за відповідним пакетом документів до них.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем було підготовлено проєкти договорів відшкодування комунальних витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії і перетікання реактивної енергії, а також відповідні акти виконаних робіт (наданих послуг), які передбачали відшкодування відповідачем позивачу вартості спожитої військовою частиною НОМЕР_1 електроенергії від користування нерухомим майном.
У цих договорах та актах була визначена вартість спожитої електричної енергії та послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії на загальну суму 158338,76 грн за період липень - грудень 2023 та 70798,39 грн за період червень-вересень 2024.
Вказані договори та акти були підписані ТОВ «SITM GMBH AG» та командиром військової частини НОМЕР_1 без будь-яких застережень і зауважень.
Постачання електричної енергії підтверджується актами приймання-передачі електроенергії за відповідний місяць, підписаними між ПрАТ «Харківенергозбут» та ТОВ «SITM GMBH AG».
Послуги з розподілу електричної енергії надавалися АТ «Харківобленерго», що підтверджується рахунками, виставленими АТ «Харківобленерго».
Між позивачем та військовою частиною підписані акти виконаних робіт (наданих послуг) про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, за розподіл електричної енергії, а також акти фіксації показників лічильника електричної енергії.
Проте, відповідач зобов'язання за договором не виконав, вартість спожитої військовою частиною електричної енергії позивачу не відшкодував, у зв'язку з чим у нього перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 158338,76 грн за період липень - грудень 2023 та 70798,39 грн за період червень - вересень 2024року.
Станом на момент ухвалення судом рішення, відповідачем не надано доказів, які б могли спростувати наявність у нього заборгованості перед позивачем з відшкодування 158338,76 грн за період липень - грудень 2023 та 70798,39 грн за період червень - вересень 2024 за спожиті Користувачем комунальні послуги за електричну енергію.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами статей 525-526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідачем не надано доказів погашення заборгованості перед позивачем за спожиту електричну енергію.
Отже суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожиту електричну енергію в сумі 158338,76грн за період липень - грудень 2023 та 70798,39 грн за період червень - вересень 2024 є правомірними, обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, та підлягають задоволенню.
Щодо 3% річних та інфляційних.
Крім суми боргу, позивачем заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Обґрунтовуючи розмір заявлених 3% річних та інфляційних, позивач зазначає, що у зв'язку з несплатою Відповідачем відшкодування спожитої ВЧ НОМЕР_1 електроенергії, ПрАТ «Харківенергозбут» звернулося до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до ТОВ «SITM GMBH AG», і рішенням суду від 21.01.2025, винесеним у справі № 922/4205/24, позовні вимоги задоволені повністю, і окрім суми основного боргу з ТОВ «SITM GMBH AG» було також стягнуто 3% річних та інфляційні втрати.
Так, позивач в позовній заяві зазначає, що ПрАТ «Харківенергозбут» було нараховано, а Господарським судом Харківської області було стягнуто:
- 3% річних нарахованих у жовтні 2023 року за період з 17.10.2023 по 31.10.2023 у сумі 9,75 грн. нараховані на суму боргу за спожиту електричну енергію за вересень 2023 року;
- 3% річних нараховані у листопаді 2023 року за період з 01.11.2023 по 30.11.2023 у сумі 54,86 грн. нараховані на суму боргу за спожиту електричну енергію за вересень 2023 року, жовтень 2023 року;
- 3% річних нараховані у грудні 2023 року за період з 01.12.2023 по 31.12.2023 у сумі 141,40 грн. нараховані на суму боргу за спожиту електричну енергію за вересень 2023 року, жовтень 2023 року, листопад 2023 року;
- 3% річних нараховані у січні 2024 року за період з 01.01.2024 по 31.01.2024 у сумі 226,59грн. нараховані на суму боргу за спожиту електричну енергію за вересень 2023 року, жовтень 2023 року, листопад 2023 року, грудень 2023 року;
- 3% річних нараховані у лютому 2024 року за період з 01.02.2024 по 29.02.2024 у сумі 258,97 грн. нараховані на суму боргу за спожиту електричну енергію за вересень 2023 року, жовтень 2023 року, листопад 2023 року, грудень 2023 року;
- 3% річних нараховані у березні 2024 року за період з 01.03.2024 по 31.03.2024 у сумі 369,99 грн. нараховані на суму боргу за спожиту електричну енергію за вересень 2023 року, жовтень 2023 року, листопад 2023 року, грудень 2023 року;
- 3% річних нараховані у квітні 2024 року за період з 01.04.2024 по 30.04.2024 у сумі 267,90 грн. нараховані на суму боргу за спожиту електричну енергію за вересень 2023 року, жовтень 2023 року, листопад 2023 року, грудень 2023 року;
- 3% річних нараховані у травні 2024 року за період з 01.05.2024 по 31.05.2024 у сумі 139,07 грн. нараховані на суму боргу за спожиту електричну енергію за вересень 2023 року, жовтень 2023 року, листопад 2023 року, грудень 2023 року;
- 3% річних нараховані у червні 2024 року за період з 01.06.2024 по 30.06.2024 у сумі 95,70 грн. нараховані на суму боргу за спожиту електричну енергію за листопад 2023 року, грудень 2023 року;
- 3% річних нараховані у липні 2024 року за період з 01.07.2024 по 31.07.2024 у сумі 98,89грн. нараховані на суму боргу за спожиту електричну енергію листопад 2023 року, грудень 2023 року;
- 3% річних нараховані у серпні 2024 року за період з 01.08.2024 по 31.08.2024 у сумі 25,52 грн. нараховані на суму боргу за спожиту електричну енергію листопад 2023 року, грудень 2023 року.
Позивач стверджує, що загалом, ПрАТ «Харківенергозбут» було нараховано та стягнуто 3% річних у зв'язку з несвоєчасною сплатою спожитої у вересні-грудні 2023 року електроенергії в сумі 1688,64 грн.
Також, ПрАТ «Харківенергозбут» було нараховано, а Господарським судом Харківської області було стягнуто інфляційні втрати в наступному розмірі:
- за листопад 2023 року за заборгованість, що виникла у вересні в сумі 39,42грн.;
- за грудень 2023 року за заборгованість, що виникла у вересні 2023 року, жовтні 2023 року, в сумі 243,05 грн.;
- за січень 2024 року за заборгованість, що виникла у вересні 2023 року, жовтні 2023 року, листопаді 2023 року в сумі 281,35 грн.;
- за лютий 2024 року за заборгованість, що виникла у вересні 2023 року, жовтні 2023 року, листопаді 2023 року, грудні 2023 року в сумі 325,66 грн.;
- за березень 2024 року за заборгованість, що виникла у вересні 2023 року, жовтні 2023 року, листопаді 2023 року, грудні 2023 року в сумі 542,76 грн.;
- за квітень 2024 року за заборгованість, що виникла у вересні 2023 року, жовтні 2023 року, листопаді 2023 року, грудні 2023 року в сумі 217,11 грн.;
- за травень 2024 року за заборгованість, що виникла у листопаді 2023 року, грудні 2023 року в сумі 233,00 грн.;
- за червень 2024 року за заборгованість, що виникла у листопаді 2023 року, грудні 2023 року в сумі 854,34 грн.
Позивач стверджує, що загалом, ПрАТ «Харківенергозбут» було нараховано та стягнуто інфляційних втрат у зв'язку з несвоєчасною сплатою спожитої у вересні-грудні 2023 року електроенергії в сумі 2736,69 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних, зазначав, що у КЕВ м. Харків не має зобов'язань та відповідальності перед Позивачем у його взаємовідносинах між ПрАТ «Харківенергозбут» та Позивачем.
Відповідач зазначає, що інфляційні втрати та 3% річних, які просить стягнути Позивач виникли у Позивача за порушення умов договорів між Позивачем та Приватним акціонерним товариством «Харківенергозбут» на підставі Договору про постачання електричної енергії №58503 від 01.01.2019. КЕВ м. Харків не є стороною договорів між Приватним акціонерним товариством «Харківенергозбут» та Позивачем. Таким чином, за твердженнями відповідача підстав для стягнення з КЕВ м. Харків 3% річних в сумі 1688,64 грн та інфляційних втрат в сумі 2736,69 не має.
Суд погоджується із запереченнями відповідача, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду Харківської області від 21.01.2025 року позовні вимоги ПАТ "Харківобленерго" до ТОВ «SITM GMBH AG» задоволено повністю. Зокрема стягнуто з ТОВ «SITM GMBH AG» за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 58503 від 01.01.2019 3% річних у сумі 3271,63 грн та інфляційні втрати у сумі 6231,77 грн.
Згідно з ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд звертає увагу, що підставою позову у справі №922/4205/24 було неналежне виконання умов договору про постачання електричної енергії №58503 від 01.01.2019 з боку ТОВ «SITM GMBH AG».
Нарахування 3% річних та інфляційних у справі №922/4205/24 було здійснено на підставі умов договору про постачання електричної енергії №58503 від 01.01.2019 та комерційної пропозиції №1/23Р, яка укладена з Приватним акціонерним товариством «Харківенергозбут» та ТОВ «SITM GMBH AG», за неналежне виконання останнім умов договору.
Водночас, КЕВ м. Харків не є стороною договорів між Приватним акціонерним товариством «Харківенергозбут» та ТОВ «SITM GMBH AG».
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вже зазначалось судом, відповідно до пп. 3.2., 3.3. Договору № 12, Сторона 3 зобов'язана відшкодувати Стороні 1 всі витрати за комунальні послуги за договорами відшкодування комунальних послуг, які були отримані Стороною 2 за час дії цього Договору.
Пунктом 3.3. Договорів про відшкодування витрат №1 та 2 встановлено, що підставою для розрахунку за цим договором є діючі договори на постачання, розподіл та перетікання реактивної електричної енергії укладені між Стороною 2 та постачальною організацією, копію якого необхідно надати Стороні 1.
Відповідно до п.3.4. Договорів, щомісячно, в термін до 15 числа місяця за розрахунковим, Сторона 2 та Сторона З повинні надати Стороні 1 акт виконаних робіт (наданих послуг), до якого додаються відповідні документи: п.3.5. та акт звірки взаєморозрахунків.
Пунктом 3.5. Договору встановлено, що до акту виконаних робіт (наданих послуг) Сторона 2 повинна надати наступний пакет підтверджуючих документів:
- копії рахунків та/або актів приймання - передачі на постачання електричної енергії, отриманих від постачальника Стороною 2;
- копії актів про обсяги розподіленої електричної енергії, отриманих від Оператора розподілу Стороною 2;
- акт фіксації показників лічильника електричної енергії, підписаний Стороною 2 та Стороною 3.
Згідно з п.3.6. Договорів оплата за цими Договорами здійснюється згідно ст. 46, 48, 49 БКУ, на підставі належним чином оформленого акту виконаних робіт (наданих послуг) протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Сторони 1 за відповідним кодом видатків).
Позивач стверджує, що Акти виконаних робіт (наданих послуг) були надіслані відповідачу вчасно, однак до теперішнього часу ним не сплачений. Також, позивач стверджує, що неодноразово звертався до Відповідача із пакетом документів, необхідних для здійснення відшкодування спожитої ВЧ НОМЕР_1 електроенергії, однак від підписання Актів виконаних робіт (наданих послуг) до Договору про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії Відповідач відмовився, що підтверджується документами, долученими до позовної заяви.
Однак, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача із пакетом документів, необхідних для здійснення відшкодування спожитої ВЧ НОМЕР_1 електроенергії.
В матеріалах справи наявні Договори про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, підписані з боку позивача та ВЧ НОМЕР_1 , однак, без підпису відповідача.
Також в матеріалах справи відсутні будь-які листи, вимоги, тощо до відповідача щодо здійснення оплати за надані послуги.
Крім того, Акти виконаних робіт (наданих послуг) про відшкодування витрат не містять дати складання, що також унеможливлює встановити строк виконання зобов'язань відповідача з оплати послуг, а отже і встановити строк, з якого відповідач вважається таким, що порушив виконання зобов'язання за договором.
Враховуючи викладене, з огляду на відсутність визначеного строку оплати відповідачем витрат за спожиту електричну енергію та відповідно періоду порушення зобов'язання щодо оплати, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1688,64 грн та інфляційних у розмірі 2736,69 грн.
Отже в цій частині позовних вимог суд відмовляє, у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю.
Щодо інших заперечень відповідача.
Відповідно до чч.1, 2 ст. 3 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про Збройні Сили України" фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пп. 6, 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження; бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
Статтею 3 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду. Відповідно до Конституції України бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим, ніж передбачено частиною 1 цієї статті. Особливими обставинами, за яких Державний бюджет України може бути затверджено на інший, ніж передбачено частиною 1 цієї статті, бюджетний період, є: 1) введення воєнного стану; 2) оголошення надзвичайного стану в Україні. У разі затвердження Державного бюджету України на інший, ніж передбачено частиною першою цієї статті, бюджетний період місцеві бюджети мають бути затверджені на такий самий період. Для середньострокового бюджетного планування середньостроковий період включає плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди.
За приписами ч.1 ст.48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років; довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; довгострокових зобов'язань у рамках державно-приватного партнерства, узятих на облік органами Казначейства України; середньострокових зобов'язань за договорами щодо забезпечення судноплавного стану внутрішніх водних шляхів та судноплавних шлюзів; середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я; середньострокових зобов'язань за договорами на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.
Довгострокове зобов'язання за енергосервісом на підставі документального підтвердження в установленому порядку скорочення обсягів споживання комунальних послуг та енергоносіїв і видатків на їх оплату за звітний період (порівняно з такими обсягами (видатками), які були б спожиті (здійснені) за відсутності енергосервісу) набуває статусу бюджетного зобов'язання у сумі, визначеній згідно з умовами договору енергосервісу виходячи з цін (тарифів), діючих у періоді, за який здійснюється розрахунок, у межах фактичного скорочення таких видатків.
Відповідно до ст.49 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу Казначейства України, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним п. 5 ч. 1 ст. 4 цього Кодексу. Казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1)наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджету; 2) наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми; 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетних асигнувань.
Згідно зі ст. 51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів забезпечують у повному обсязі проведення розрахунків за електричну та теплову енергію, водопостачання, водовідведення, природний газ, інші енергоносії, комунальні послуги та послуги зв'язку, які споживаються бюджетними установами, та укладають договори за кожним видом відповідних послуг у межах бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі.
Відповідач є бюджетною неприбутковою установою, яка фінансується виключно з Державного бюджету України та є розпорядником бюджетних коштів в рамках взятих на себе зобов'язань бюджетного періоду.
Суд відхиляє посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на неможливість здійснити оплату за спожиту електроенергію та за послуги з розподілу електричної енергії на суму 158338,76 грн за період липень - грудень 2023 та 70798,39 грн за період червень - вересень 2024, у зв'язку відсутністю відповідного бюджетного асигнування, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення відповідача від здійснення зобов'язань за вищезазначеним Договором.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог в частині стягнення витрат за спожиту електричну енергію в розмірі 229137,15 грн, які підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем.
Однак, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2736,69 грн інфляційних та 1688,64 грн 3% річних, позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду
Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже судовий збір у розмірі 2749,65 грн покладається на відповідача, з вини якого виник спір, решта - на позивача, у зв'язку з частковою відмовою в позові.
Що стосується стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40000,00 грн, суд керується наступним.
Позивач просить стягнути з відповідача 40000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Як передбачено чч.1,2 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
В якості доказів понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду:
- витяг з договору №5 про надання правової допомоги від 01.03.2025;
- додаток №1 до договору №5 від 01.03.2025;
- акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 14.03.2025 до договору про надання правової допомоги від 01.03.2025;
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1190 від 23.03.2012;
- ордер на надання правничої допомоги серія АХ №1247716 від 21.03.2025.
Отже позивачем згідно з вимогами статті 74 ГПК України надано докази в обґрунтування понесених витрат.
Судом встановлено, що 01.03.2025 року між позивачем та адвокатом Розумною Оксаною Олександрівною було укладено Договір про надання правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених Договором.
Правнича допомога, обумовлена Договором, надавалась Розумною Оксаною Олександрівною, яка є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №1190 від 23.03.2012 року, а тому має право надавати правничу допомогу позивачу.
Позивач просить стягнути з відповідача 40000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, на підставі вищезазначених документів.
Додатковою угодою №1 до договору №5 від 01.03.2025 року встановлено, що за виконання послуг, передбачених п.1 договору клієнт має сплатити адвокату гонорар, який розраховується виходячи з фактично витраченого адвокатом часу, вартість години роботи адвоката визначається на підставі Рішення №13/1/7 Ради адвокатів Харківської області від 21.07.2021 (п.1.1 Додаткової угоди).
Відповідно до п.1.2. Додаткової угоди обсяг витраченого часу погоджується сторонами шляхом підписання Акту приймання - передачі виконаних робіт. Оплата наданих послуг має бути здійснена не пізніше, ніж протягом 30-ти днів з дня отримання судового рішення.
На виконання умов договору між сторонами підписано Акт приймання-передачі наданих послуг від 14.03.2025 року, відповідно до якого адвокат надав, а ТОВ «SITM GMBH AG» прийняло наступні послуги:
- ознайомлення з матеріалами справи №922/4205/24, перевірка правильності здійснених розрахунків щодо стягнення пені та 3% річних - 4 год. вартість 8000,00грн;
- збір та попереднє опрацювання документів - 5год. вартість 10000,00грн;
- юридичний, аналітичний аналіз положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України - 2 год. вартість 4000,00грн;
- пошук та вивчення судової практики з подібних питань - 3год. вартість 6000,00грн;
- підготовка позовної заяви - 6год. вартість 12000,00грн;
Вартість послуг адвоката за цим Актом складає 40000,00грн, з розрахунку 2000,00грн за 1 годину роботи.
Відповідно до правової позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що викладена у додатковій постанові від 21.01.2020 року по справі №904/1038/19 за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо.
Вибір форми та суб'єкта такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.
Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, з означених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до чч.1,2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та в надання інших видів правової допомоги клієнту.
Судова практика свідчить, що українські суди, здійснюючи розподіл витрат на послуги адвоката, керуються практикою Європейського суду з прав людини. У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти України" від 26.02.2015, "Гімадуліна та інші проти України" від 10.12.2009, "Двойних проти України" від 12.10.2006, "Меріт проти України" від 30.03.2004, "East/West Jinnee Limited" проти України" від 23.01.2014 ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").
Згідно з ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони. Так, у ч. 3 ст. 126 та ч. 8 ст. 129 ГПК України визначено особливості доказування розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, наведені процесуальні норми вказують на те, що обов'язку суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу передує подання стороною відповідної заяви.
Разом з тим, процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема, не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21 та від 19.01.2024 у справі № 910/2053/20.
Оцінюючи доводи сторін, суд відзначає таке.
Згідно з ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 08.02.2022 у справі №910/20792/20 зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 Цивільного кодексу України.
Частинами 1 та 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката хоч і визначається ч.1 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Умовами договору встановлено, що сторони погодили погодинну оплату.
При цьому, відповідно до ч.6 ст.126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України, які застосовуються за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналогічний за змістом правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/17343/20 та постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у cправі № 911/2652/17 (911/3581/20).
Частиною 5 ст.129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо, 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020: "Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони".
Втручання суду в договірні відносини між адвокатом та його клієнтом в частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому в статті 43 Конституції (Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду).
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст.126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові 06.11.2022 по справі №922/1964/21 та об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 по справі №922/445/19 сформували правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, який судом враховується при розподілі судових витрат в межах даної справи.
Зокрема, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Разом з тим, згідно зі ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Згідно з частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015р., п.п.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009р., п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006р., п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004р. та п.268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Виходячи з наведеного суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу у сумі 40000,00 грн не є співмірним з предметом позову у даній справі, а отже стягнення з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова судових витрат на правничу допомогу у розмірі 40000,00 грн є необґрунтованим.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищезазначене, у вирішенні питання щодо витрат позивача на правничу допомогу, за відсутності заперечень відповідача щодо зменшення суми таких витрат, суд, керуючись правилами, встановленими у частині п'ятій статті 129 ГПК України, дійшов висновку не покладати всі витрати позивача на правничу допомогу в заявленій сумі.
Зокрема, суд враховує, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності.
Наявні матеріали позову для кваліфікованого юриста не потребують багато часу для їх дослідження.
Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Розгляд справи за цим позовом не потребував тривалої підготовки та опрацювання значної кількості нормативно-правових актів і узагальнення нової судової практики, а тому, на переконання суду, час витрачений представником позивача на пiдготовку для подання до суду позовної заяви не повною мірою відповідає обсягу наданих адвокатом послуг і є надмірним.
Суд зауважує, що справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження та є малозначною в силу закону.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.
Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" Європейський суд з прав людини у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.
З огляду на зазначене, стягнення повної вартості послуг, заявлених представником позивача, на загальну суму 40000,00 грн, не узгоджується з критеріями реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру і пропорційності, так як ці витрати не мають характеру необхідних та не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату. Тобто не є розумно обґрунтованим і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через те, що вони дійсно понесені позивачем (справедлива сатисфакція).
У вирішенні спірного питання чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема, суб'єктний склад, характер спірних правовідносин, висновки Верховного Суду щодо застосування положень частин п'ятої - сьомої, дев'ятої статті 129 ГПК України та критерії Європейського суду з прав людини (відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір).
Отже у даному випадку, за відсутності клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд керуючись, зокрема, такими критеріями як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати позивачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що заявлені до стягнення.
На підставі наведеного вище, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають лише частковому покладенню на відповідача.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на наведене, керуючись критеріями, що визначені ч.4 ст.129 ГПК України, виходячи із загальних засад судочинства - справедливості, добросовісності та розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з урахуванням часткової відмови в позові, судові витрати розподіляються пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, дослідивши заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а також надані ним документи, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою у суді першої інстанції.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73-80, 86, 123, 126, 129, 238, 240, 247, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити частково.
Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (адреса: 61024, м.Харків, вул.Григорія Сковороди, 61; код ЄДРПОУ 07923280) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "SITM GMBH AG" (адреса: 61124, м.Харків, вул.Каштанова, 33, оф. 1; код ЄДРПОУ 32337372) заборгованість з відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії у розмірі 229137,15 грн, а також 2749,65 грн судового збору та 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "27" травня 2025 р.
Суддя К.В. Аріт