Справа № 175/4161/24
Провадження № 2/175/659/24
(заочне)
19 березня 2025 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Озерянської Ж.М.,
за участю секретаря Рожкової Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у с-щі Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-
В березні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, в якому просила суд винести рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 800 000 (вісімсот тисяч) гривень, судові витрати покласти на відповідача.
Позивачка надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити, не заперечувала щодо винесення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у встановленому законом порядку, що підтверджується оголошенням про виклик особи місцезнаходження якої невідоме. Відзиву на позов відповідач не подавав, а тому зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 223, 280 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що 01 вересня 2013 року ОСОБА_3 зайняла ОСОБА_2 400 000 (чотириста тисяч) гривень.
Згідно наданої суду оригіналу розписки, ОСОБА_2 зобов'язувався повернути ОСОБА_4 вищезазначені грошові кошти, а також відсотки в сумі 400 000 грн., всього 800 000 грн. до 01 вересня 2023 року.
У зазначені в розписці строки, ОСОБА_2 грошові кошти ОСОБА_4 не повернув, що змусило останню звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Відповідно до ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі та на підтвердження укладення договору та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Відповідно до Висновків Верховного Суду України, викладених в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за 2 півріччя 2013 року від 01 лютого 2014 року «Письмова форма договору позики через його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі № 6-63цс13).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Відповідно до розписки від 01 вересня 2013 року ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 400 000 грн. та зобов'язався повернути грошові, а також відсотки в сумі 400 000 грн., всього 800 000 грн. до 01 вересня 2023 року, про що надав власноручно написану розписку.
Однак відповідачем не виконалися умови зобов'язання у встановлений у розписці строк, у зв'язку з чим позивачка вимушена звернутися до суду.
Як слідує зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 527 ЦК України, передбачено зобов'язання боржника виконати свій обов'язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов'язанні вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у Постанові від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання. Таким чином, розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей, а отже розписка є не лише фактом укладення договору, а й фактом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику.
Верховним Судом України у постанові від 18.09.2013 року у справі №6-63цс13, постанові від 11.11.2015 року у справі №6-1967цс15 та постанові від 18.01.2017 року в справі №6-2789цс16, Верховним Судом у постанові по справі №707/2606/16-ц провадження 61-28762св18 від 31.10.2018 року зроблений правовий висновок про те, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Крім того, відповідно до ч.ч. 2-3 ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргових документів у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Отже факт знаходження боргового документу - оригіналу розписки про грошове зобов'язання від 01 вересня 2013 року у ОСОБА_1 свідчить про невиконання зі сторони ОСОБА_2 своїх боргових зобов'язань.
Така правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 25 квітня2012 року у справі № 6-24 цс 12, яка відповідно до вимог ч.1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України».
Окрім того, у відповідності до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позичкодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до ч.1 ст. 1048 ЦК України «Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
В постанові Верховного Суду від 06 серпня 2020 року по справі №607/13993/17 вказано, що досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування ст. 1046, 1047 ЦК України, повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Встановивши, що правовідносини сторін випливають з договору позики, позичальник свої зобов'язання в повному обсязі не виконав, в зазначені строки гроші не повернув, суд дійшов висновку, що виникла заборгованість за договором позики, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку про доведений факт щодо наявності заборгованості по розписці про грошове зобов'язання від 01 вересня 2013 року зі сторони ОСОБА_2 перед ОСОБА_5 . Відповідач грошові кошти позивачу не повернув, а тому суд прийшов до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 800 000 (вісімсот тисяч) гривень.
Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 8 000 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 16, 527, 536, 545, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст. 12, 13, 76, 130, 141, 223, 280-282 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місто проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 )грошові кошти в сумі 800 000 (вісімсот тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місто проживання: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір в сумі 8 000 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Озерянська Ж.М.