ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.05.2025Справа № 910/958/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк"
до ОСОБА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "СІНТЕКС"
про стягнення 166 193, 18 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Акціонерне товариство "Райффайзен Банк" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 166 193, 18 грн., з яких: 154 742, 20 грн - заборгованість за кредитом, 11 450, 98 грн - заборгованість за відсотками.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "СІНТЕКС" своїх зобов'язань за кредитним договором №011/9408/01047295 від 19.04.2021 та враховуючи, що зобов'яння Товариства були забезпечені порукою, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Зокрема, залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "СІНТЕКС".
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
17.03.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що він є директором та учасником ТОВ "СІНТЕКС", яке виконувало свої зобов'язання за кредитним договором, проте заборгованість за кредитом та відсотками виникла внаслідок дії форс-мажорних обставин, зокрема, застосування до ТОВ "СІНТЕКС" на підставі рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02.09.2024 "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".
01.0.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду від Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що санкції застосовані до боржника -ТОВ "СІНТЕКС" та не стосуються фінансового поручителя.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
19.04.2021 між Акціонерним товариством "Райффайзен Банк" (далі - кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СІНТЕКС" (далі - позичальник) укладено кредитний договір №011/9408/01047295, умовами якого передбачено, що кредитор зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 1 000 000, 00 грн, а позичальник зобов'язується використати кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти та комісії, а також виконати інші зобов'язання, визначені договором.
Відповідно до п. 1.2. договору, кінцевий термін надання Кредиту - 19.06.2021 - становить останній день, коли Позичальник може звернутися до Кредитора з метою отримання Кредиту.
Згідно п. 1.3. договору, кінцевий термін погашення кредиту - 19.04.2024, або інша дата, визначена відповідно до пункту 5.4. або статті 8 Договору (останній день строку користування Кредитом, до закінчення якого Позичальник зобов?язаний здійснити Погашення заборгованості за Договором в повному обсязі).
За умовами п. 1.4. договору, кредит надається Позичальнику на розвиток бізнесу, а саме: фінансування витрат, пов?язаних з веденням господарської діяльності Позичальника, за винятком та надання або повернення фінансової допомоги, внесків до статутного фонду, благодійних внесків, виплати дивідентів. У будь-який час протягом строку дії Договору Кредитор має право здійснювати перевірку цільового використання Кредиту, вимагати від Позичальника надання доступу до приміщень або матеріальних цінностей та будь-яких документів, необхідних для здійснення такої перевірки, а Позичальник зобов'язаний на першу вимогу Кредитора забезпечити представникам Кредитора доступ до відповідних приміщень або матеріальних цінностей та надати документи, що підтверджують цільове використання Кредиту.
Відповідно до п. 2.1. договору, протягом строку фактичного користування Кредитом до Кінцевого терміну погашення Кредиту, визначеного пунктом 1.3. Договору включно Позичальник зобов?язаний щомісяця сплачувати Кредитору Проценти, сума яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 20, 35% річних. Розмір процентної ставки може змінюватися в порядку та випадках, передбачених цим Договором.
У випадку неповернення Кредиту в Кінцевий термін погашення Кредиту, Позичальник зобов?язаний сплатити кредитору Проценти, що розраховуються на основі процентної ставки в розмірі 20, 35% річних та нараховуються на залишок фактичної заборгованості за Кредитом (в т.ч. простроченої) з дня, наступного за Кінцевим терміном погашення Кредиту до дня фактичного погашення Кредиту (п. 2.2. договору).
Згідно п. 2.3. договору, нарахування Процентів здійснюється виходячи із фактичної кількості днів у місяці та році. Проценти нараховуються щоденно на залишок фактичної заборгованості за Кредитом/наявності простроченої заборгованості. При розрахунку процентів враховується день надання кредиту (траншу) та не враховується день погашення кредиту/прострочної заборгованості в повному обсязі.
Відповідно до п. 4.1. договору виконання зобов'язань позичальника, що виникають (у т.ч. виникнуть у майбутньому) за договором, забезпечується порукою відповідно до договору поруки, який повинен бути укладений після укладення договору, але до дня надання кредиту за договором між кредитором і поручителем - ОСОБА_1 . Поручитель солідарно відповідає за виконання зобов'язань позичальника, що виникли або виникнуть у майбутньому на підставі договору.
Пунктом 5.2. договору передбачено, що позичальник здійснює повернення кредиту та сплату процентів щомісячно ануїтетними (однаковими) платежами в розмірах згідно з графіком. Ануїтетний платіж включає в себе повернення частини основної суми кредиту та сплату процентів за його використання. Щомісячний ануїтетний платіж розраховується за наведеною у цьому пункті формулою.
У п. 8.1. договору сторони передбачили, що у разі настання обставини дефолту (невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань за договором та/або договором забезпечення, а також інші обставини, які, на думку кредитора, свідчать про те, що зобов'язання позичальника за договором не будуть виконані), кредитор має безумовне право на власний розсуд без необхідності укладення будь-яких додаткових угод/договорів про зміни, вжити один або декілька таких заходів, зокрема вимагати дострокового повного/часткового погашення заборгованості.
Якщо кредитор вирішив скористатися правами, визначеними у підпунктах 8.1.1 - 8.1.3 пункту 8.1. договору, він повідомляє про це позичальника шляхом направлення письмового повідомлення. У цьому разі зобов'язання кредитора щодо надання кредиту, є припиненими з дати направлення кредитором відповідного повідомлення або з іншої дати, визначеної кредитором самостійно (п. 8.3.договору).
У відповідності до п. 10.1.1. договору позичальник засвідчує та гарантує, що він є суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим та існуючим згідно із законодавством України; діяльність позичальника (його службових осіб та найманих працівників), у т.ч. операції з використанням отриманих за договором грошових коштів, не пов'язані та не будуть пов'язані з легалізацією злочинних доходів, фінансуванням тероризму, фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення або з корупційною діяльністю, а також з проведенням заборонених операцій (зокрема, позичальник не є санкціонованою особою) чи проведенням заборонених операцій або фінансових операцій, що не мають очевидної економічної доцільності (сенсу) або мають на меті уникнення оподаткування чи уникнення виконання вимог та обмежень, передбачених банківським, валютним законодавством, законодавством з питань фінансового моніторингу.
Згідно п. 10.2. договору, позичальник свідчить, що всі ризики, пов'язані з істотною зміною обставин, з яких позичальник виходить при укладенні договору та/або договорів забезпечення позичальник приймає на себе, і такі обставини не є підставою для зміни або розірвання позичальником договору, договорів забезпечення, а також для невиконання позичальником зобов'язань за вищезазначеними договорами.
У додатку № 1 до кредитного договору №011/9408/01047295 від 19.04.2021 сторони погодили графік погашення заборгованості за кредитом та сплати процентів.
Крім того, в якості забезпечення виконання зобов'язань боржника за Кредитним договором №011/9408/01047295 від 19.04.2021, між Акціонерним товариством "Райффайзен Банк" (далі - кредитор) та ОСОБА_1 (далі - поручитель) укладено договір поруки №011/9408/01047295/П від 19.04.2021.
У розділі 1 договору поруки наведені наступні визначення термінів:
позичальник - Товариство з обмеженою відповідальністю "СІНТЕКС";
основний договір - кредитний договір №011/9408/01047295 від 19.04.2021, який укладений між позичальником та кредитором, зі змінами і доповненнями до нього, що внесені та будуть внесені у майбутньому;
забезпечення зобов'язання - всі та окремі зобов'язання позичальника перед кредитором за кредитними операціями, що випливають з умов основного договору, у тому числі виникнуть у майбутньому, зокрема, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, відшкодування сум, що сплачені кредитором внаслідок виконання платежу за гарантією, акредитивом, зобов'язаннями за авальованим/врахованим/придбаним векселем, а також зобов'язання позичальника щодо сплати вартості прав вимоги як поручителем або внаслідок зворотнього відступлення за операціями факторингового фінансування, щодо сплати комісій, пені, штрафів та інших платежів, у т.ч. відшкодування витрат та збитків кредитора, пов'язаних з належним та неналежним виконанням позичальником умов основного договору.
Відповідно до п. 1.1. договору поруки, поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов'язань, у тому числі тих, що виникнуть в майбутньому, які випливають з умов основного договору. Порукою за цим договором забезпечується виконання забезпечених зобов'язань у повному обсязі, включаючи, але не обмежуючись, сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків та сплату нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України сум тощо.
Поручитель відповідає перед кредитором за виконання забезпечених зобов'язань у тому ж обсязі, що і позичальник, в порядку та строки, визначені основним договором, у тому числі при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання забезпечених зобов'язань (п. 1.2. договору поруки).
У відповідності до п. 2.1. договору поруки, у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов'язань кредитор набуває права вимагати від поручителя виконання ним як солідарним боржником забезпечених зобов'язань та сплати заборгованості за забезпеченими зобов'язаннями, а поручитель - зобов'язаний виконати вимоги кредитора щодо виконання забезпечених зобов'язань та сплатити заборгованість за забезпеченими зобов'язаннями.
Згідно п. 2.2. договору поручитель зобов'язується здійснити виконання забезпечених зобов'язань протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати отримання відповідної вимоги від кредитора та в обсязі, зазначеному в такій вимозі. Єдиною підставою для визначення кредитором у вимозі розміру забезпечувальних зобов'язань, що підлягають виконанню поручителем, є дані аналітичного обліку та рахунки, що ведуться установою кредитора для визначення грошових зобов'язань позичальника перед кредитором за основним договором. Вимога кредитора є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання поручителем забезпечених зобов'язань в розмірі, визначеному кредитором у вимозі. Кредитор має право направляти вимоги поручителю будь-яку кількість разів до повного виконання забезпечених зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за Кредитним договором №011/9408/01047295 від 19.04.2021 виконав, надавши ТОВ "СІНТЕКС" кредитний ліміт у розмірі 1 000 000, 00 грн., що підтверджується банківськими виписками.
Матеріалами справи також підтверджується, що ТОВ "СІНТЕКС" свої зобов'язання по погашенню кредиту та сплати відсотків у повному обсязі не виконав, грошові кошти згідно умов договору не повернув, внаслідок чого за ТОВ "СІНТЕКС" утворилась заборгованість у розмірі 166 193, 18 грн., з яких: 154 742, 20 грн - заборгованість за кредитом, 11 450, 98 грн - заборгованість за відсотками.
02.12.2024 позивачем на адресу позичальника (ТОВ "СІНТЕКС") та поручителя (відмова) направлялись вимоги № 114/5-689854 та № 114/5-689854 від 27.11.2024, в яких позивач просив ТОВ "СІНТЕКС" та відповідача не пізніше 30 календарних днів з дати направлення цієї вимоги здійснити дострокове погашення кредитного договору у повному обсязі зі сплатою процентів у розмірі 166 193, 18 грн, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень, службовим чеком.
Проте, ані відповідач, ані ТОВ "СІНТЕКС" на вказані вимоги відповіді не надали, заборгованість не погасили.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що ТОВ "СІНТЕКС" неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків, та враховуючи, що зобов'язання ТОВ "СІНТЕКС" були забезпечені порукою, АТ "Райффайзен Банк" просить суд стягнути з ОСОБА_1 (поручителя) заборгованість у розмірі 166 193, 18 грн., з яких: 154 742, 20 грн - заборгованість за кредитом, 11 450, 98 грн - заборгованість за відсотками.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що позивач на виконання умов Кредитного договору №011/9408/01047295 від 19.04.2021 встановив Товариству з обмеженою відповідальністю ""СІНТЕКС" кредитний ліміт з максимальним розміром ліміту 1 000 000, 00 грн., що підтверджується банківськими виписками.
Проте, ТОВ "СІНТЕКС" порушило договірні зобов'язання в частині своєчасного повернення кредитних коштів та сплати відсотків, у зв'язку із чим, у позичальника виникла заборгованість у розмірі 166 193, 18 грн., з яких: 154 742, 20 грн - заборгованість за кредитом, 11 450, 98 грн - заборгованість за відсотками.
Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Як встановлено судом вище в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між Акціонерним товариством "Райффайзен Банк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки №011/9408/01047295/П від 19.04.2021, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався відповідати перед позивачем солідарно із позичальником за виконання забезпечених зобов'язань, у тому числі тих, що виникнуть в майбутньому, які випливають з умов основного договору. Порукою за цим договором забезпечується виконання забезпечених зобов'язань у повному обсязі, включаючи, але не обмежуючись, сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків та сплату нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України сум тощо.
У відповідності до п. 2.1. договору поруки, у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов'язань кредитор набуває права вимагати від поручителя виконання ним як солідарним боржником забезпечених зобов'язань та сплати заборгованості за забезпеченими зобов'язаннями, а поручитель - зобов'язаний виконати вимоги кредитора щодо виконання забезпечених зобов'язань та сплатити заборгованість за забезпеченими зобов'язаннями.
Частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Згідно статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Таким чином, при солідарному обов'язку кредиторові надається право за своїм розсудом вимагати виконання зобов'язання в повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного окремо. Пред'явивши вимогу до одного із солідарних боржників і не одержавши задоволення, кредитор має право пред'явити вимогу до іншого солідарного боржника.
Отже, ураховуючи встановлене вище, оскільки ОСОБА_1 є поручителем перед АТ "Райффайзен Банк" за виконання зобов'язань ТОВ "СІНТЕКС" за кредитним договором №011/9408/01047295 від 19.04.2021, суд дійшов висновку, що відповідач солідарно із позичальником відповідає перед позивачем за неналежне виконання ТОВ "СІНТЕКС" умов кредитного договору.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Так, відповідно до п. 1.3. договору, кінцевий термін погашення кредиту - 19.04.2024, або інша дата, визначена відповідно до пукнту 5.4. або статті 8 Договору (останній день строку користування Кредитом, до закінчення якого Позичальник зобов?язаний здійснити Погашення заборгованості за Договором в повному обсязі).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Проте, суд зазначає, що до матеріалів справи відповідачем не було додано належних, допустимих та достовірних доказів відповідно до норм статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення кредитних коштів за кредитним договором №011/9408/01047295 від 19.04.2021 року у розмірі 154 742, 20 грн. та сплати відсотків у розмірі 11 450, 98 грн.
Щодо тверджень ОСОБА_1 у відзиві про наявність форс-мажорних обставин, а саме, застосування до ТОВ "СІНТЕКС" обмежувальних заходів (санкцій), введених в дію рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 02.09.2024 "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", суд зазначає наступне.
За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Так, частина друга статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).
Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.
Отже, для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) позивач зобов'язаний надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору.
Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Суд зазначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов'язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов'язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
У даному випадку відповідач посилається на те, що Радою національної безпеки і оборони України до ТОВ "СІНТЕКС" застосовано строком на десять років обмежувальні заходи (санкції) згідно із рішенням від 02.09.2024 "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", яке введено в дію Указом Президента від 02.09.2024 №601/2024, у зв'язку із чим з 02.09.2024 функціонування ТОВ "СІНТЕКС" було повністю заблоковано та як наслідок останнє припинило здійснювати платежі за кредитним договором №011/9408/01047295 від 19.04.2021.
Проте, як вбачається з умов договору поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (ст. 553 ЦК України).
Крім того, згідно п. 1.2. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання забезпечених зобов'язань у тому ж обсязі, що і позичальник, в порядку та строки, визначені основним договором, у тому числі при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання забезпечених зобов'язань.
Таким чином, порука укладається між кредитором та поручителем з метою забезпечення виконання зобов'язання боржника за договором, укладеним між кредитором та боржником.
Тобто, у даному випадку ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання відповідати перед АТ "Райффайзен Банк" за виконання ТОВ "СІНТЕКС" зобов'язань за кредитним договором №011/9408/01047295 від 19.04.2021. Відтак, з огляду на те, що ТОВ "СІНТЕКС" наразі, як позичальник, унеможливлене погасити заборгованість, що виникла за кредитним договором №011/9408/01047295 від 19.04.2021 перед АТ "Райффайзен Банк", відповідно саме ОСОБА_1 , як поручитель, зобов'язаний сплатити наявну заборгованість.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог АТ "Райффайзен Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яка виникла у ТОВ "СІНТЕКС" за кредитним договором №011/9408/01047295 від 19.04.2021 у розмірі 166 193, 18 грн., з яких: 154 742, 20 грн - заборгованість за кредитом, 11 450, 98 грн - заборгованість за відсотками.
Тож, позовні вимоги Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" підлягають задоволенню у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" -задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (01011, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, будинок 4А; ідентифікаційний код - 14305909) 154 742 (сто п'ятдесят чотири тисячі сімсот сорок дві) грн 20 коп. - заборгованості за кредитом, 11 450 (одинадцять тисяч чотириста п'ятдесят) грн 98 коп. - заборгованість за відсотками та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. - судового збору.
3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя С. О. Щербаков