ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.05.2025Справа № 910/19496/21
За позовом ОСОБА_1 (м. Київ)
до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" (м. Київ)
2. ОСОБА_2 (м. Київ)
про визнання недійсним рішення загальних зборів, визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності правочину, скасування рішення про державну реєстрацію, поновлення запису про право власності,
Суддя Ващенко Т.М.
Секретар судового засідання Шаповалов А.М.
Представники учасників справи:
Від позивача: ОСОБА_1 ; Яценко Є.О.
Від відповідача-1: ОСОБА_2
Від відповідача-2: ОСОБА_2 ; Бірюкова О.М.
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" та ОСОБА_2 про:
- визнання недійсним рішення загальних зборів засновників ТОВ "Автоколорит", оформленого протоколом № 1 від 10.11.2015;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.11.2015, укладеного між ТОВ "Автоколорит" та ОСОБА_2 ;
- застосування наслідків недійсності правочину, а саме скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 786697980000), індексний номер: 26478908 від 25.11.2015 21:18:15, прийнятого приватним нотаріусом Василенком Олегом Анатолійовичем Київського міського нотаріального округу на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 2051, виданого 25.11.2015 приватним нотаріусом Василенком О.А., відповідно до якого право власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 10, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_2 , з одночасним поновленням запису № 12222448 від 25.11.2015 про право власності ТОВ "Автоколорит" на нежитлове приміщення загальною площею 93,4 кв.м, що складає 58/100 частин нежилих приміщень з №1 по № 10 (групи приміщень № 18) та №1 по № 5 (групи приміщень № 19) загальною площею 160,50 кв.м та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказувала, що ОСОБА_2 було підроблено протокол загальних зборів засновників ТОВ "Автоколорит" №1 від 10.11.2015, а в подальшому незаконно відчужено нерухоме майно, що належить на праві власності цьому товариству. За доводами позивача, вона як учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" із часткою 50 % статутного капіталу не була присутня при проведенні зазначених зборів, будь-яких повідомлень з приводу їх проведення не отримувала та не підписувала вказаний протокол.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 11.01.2022.
11.01.2022 від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_2 заперечує проти задоволення позову з підстав його необґрунтованості. Зазначивши, що ОСОБА_1 була присутня на загальних зборах ТОВ "Автоколорит", що відбулися 10.11.2015 та оформлені протоколом № 1 від 10.11.2015, і підписала зазначений протокол без зауважень. Твердження позивача про те, що підпис на протоколі № 1 загальних зборів засновників ТОВ "Автоколорит" від 10.11.2015 є підробленим, не відповідає дійсності. Крім того, відповідач-2 просив суд застосувати наслідки спливу строків позовної давності.
11.01.2022 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу на підставі ст. 183 ГПК України про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 08.02.2022.
20.01.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій викладено аргументи на спростування доводів відповідача-2.
У підготовчому засіданні 08.02.2022 представником відповідача-2 подано заперечення на відповідь на відзив.
08.02.2022 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу на підставі ст. 177 ГПК України про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, та на підставі ст. 183 ГПК України оголошено перерву у підготовчому засіданні на 22.02.2022.
22.02.2022 від позивача надійшло клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи.
22.02.2022 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу на підставі ст. 183 ГПК України про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 10.03.2022.
Підготовче засідання, призначене на 10.03.2022 не відбулося, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2022 призначено підготовче засідання на 09.06.2022.
09.06.2022 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу на підставі ст. 183 ГПК України про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 12.07.2022.
12.07.2022 від позивача надійшло клопотання про призначення у справі судово-технічної експертизи.
Також, 12.07.2022 позивачем подано клопотання про витребування доказів (оригіналу протоколу загальних зборах засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" від 10.11.2015 № 1) у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Василенка Олега Анатолійовича.
12.07.2022 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу на підставі ст. 183 ГПК України про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 26.07.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 задоволено клопотання позивача, в порядку ст. 81 ГПК України витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Василенка Олега Анатолійовича від 10.11.2015 № 1 оригінал протоколу загальних зборах засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит".
25.07.2022 відповідач-2 подав заперечення на клопотання позивача про призначення у справі судово-технічної експертизи.
26.07.2022 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу на підставі ст. 183 ГПК України про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 23.08.2022.
26.07.2022 від позивача надійшло клопотання про витребування оригіналу протоколу загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" від 10.11.2015 №1, від Київського державного нотаріального архіву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 означене клопотання повернуто заявнику без розгляду на підставі ч. 4 ст. 170 ГПК України.
10.08.2022 позивачем подано клопотання про витребування у Київського державного нотаріального архіву оригіналу протоколу загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" від 10.11.2015 № 1.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 відкладено підготовче засідання на 27.09.2022; витребувано в порядку ст. 81 ГПК України у Київського державного нотаріального архіву оригінал протоколу загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" від 10.11.2015 № 1.
Повторно витребувано в порядку ст. 81 ГПК України від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Василенка Олега Анатолійовича оригінал протоколу загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" від 10.11.2015 № 1.
27.09.2022 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу на підставі ст. 183 ГПК України про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 25.10.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 повторно витребувано в порядку ст. 81 ГПК України від Київського державного нотаріального архіву оригінал протоколу загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит".
У судовому засіданні 25.10.2022 відповідач-2 подав письмові пояснення.
25.10.2022 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу на підставі ст. 183 ГПК України про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 22.11.2022.
27.10.2022 від відповідача-2 надійшло клопотання про повторне витребування у Київського державного нотаріального архіву оригіналу протоколу загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" від 10.11.2015 №1.
16.11.2022 від Київського державного нотаріального архіву надійшов витребуваний судом оригінал протоколу загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" від 10.11.2015 №1.
21.11.2022 від позивача надійшли клопотання: про витребування доказів, про тимчасове вилучення доказів та заперечення проти прийняття до розгляду відзиву відповідача-2 від 11.01.2022 та заперечень від 08.02.2022 та від 25.07.2022.
У підготовчому засіданні 22.11.2022 представник позивача підтримав клопотання про призначення судової експертизи; просив залишити без розгляду його клопотання від 21.11.2022 про тимчасове вилучення доказів; розгляд клопотання про витребування доказів відкласти до з'ясування фактичних обставин справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2022 у справі № 910/19496/21 задоволено клопотання ОСОБА_1 про призначення експертизи; призначено у даній справі судову почеркознавчу експертизу. Проведення якої доручено здійснити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Зобов'язано сторони надати на вимогу експерта всі необхідні для проведення експертизи документи та матеріали. Зупинено провадження у справі № 910/19496/21 на час проведення судової експертизи.
27.04.2023 до суду від судових експертів Олени Малєй, Інни Ткаченко та Ірини Тарасюк, яким доручено проведення дослідження, подано до суду клопотання про надання матеріалів, необхідних для проведення судово-почеркознавчої експертизи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2023 задоволено клопотання експертів Олени Малєй, Інни Ткаченко та Ірини Тарасюк від 20.04.2023 про надання додаткових матеріалів. Провадження у справі № 910/19496/21 зупинено на час проведення судової експертизи.
23.08.2024 до суду з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали справи № 910/19496/21 разом з висновком експертів від 16.08.2024 за результатами проведеного дослідження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 поновлено провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 08.10.2024.
08.10.2024 представник відповідача-2 подав додаткові пояснення по справі.
29.10.2024 позивач подав до суду клопотання про призначення повторної судової експертизи.
26.11.2024 представник відповідача-2 подав заперечення на клопотання позивача про призначення повторної експертизи.
У підготовчих засіданнях 08.10.2024, 29.10.2024, 26.11.2024, 10.12.2024, 21.01.2025 оголошувались перерви.
10.12.2024 суд також розглянув клопотання позивача про призначення у справі повторної судової експертизи та встановив відсутність сумнівів у правильності висновку (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 16.08.2024 за результатами проведеного дослідження, призначеного ухвалою суду від 22.11.2022. У зв'язку із відсутністю встановлених ч. 2 ст. 107 ГПК України підстав, протокольною ухвалою від 10.12.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача від 29.10.2024 про призначення у справі повторної експертизи.
24.12.2024 представник відповідача-2 подав письмові пояснення по справі.
13.01.2025 представник відповідача-2 подав клопотання про приєднання доказів.
У судовому засіданні 21.01.2025 позивач заявив усне клопотання про залучення до участі у справі осіб, зазначених в позовній заяві ( Гончаренко В.Г. , приватний нотаріус КМНО Василенко О.А.), в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.
Частиною 1 ст. 50 ГПК України визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Судом встановлено неможливість впливу рішенням суду в даній справі на права чи обов'язки означених осіб, у зв'язку з чим 21.01.2025 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про відмову в задоволенні усного клопотання позивача про залучення третіх осіб.
21.01.2025 від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, відповідно до якої позивач просить суд:
1. Визнати недійсним рішення Загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКОЛОРИТ", оформлене Протоколом №1 від 10.11.2015 року.
2. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25.11.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОКОЛОРИТ" та ОСОБА_2 .
3. Застосувати наслідки недійсності правочину, а саме:
3.1. скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 786697980000), індексний номер: 26478908 від 25.11.2015 21:18:50, прийняте приватним нотаріусом Василенко Олегом Анатолійовичем Київського міського нотаріального округу, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 2051, виданий 25.11.2015 приватним нотаріусом Василенко О.А., відповідно до якого право власності на нежитлові приміщення з №1 по №10, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать ОСОБА_2 , з одночасним поновленням запису №12222448 від 25.11.2015 року про право власності ТОВ "АВТОКОЛОРИТ" (код ЄДРПОУ 30675700) на нежитлове приміщення загальною площею 93,4 кв.м., що складає 58/100 частин нежилих приміщень з №1 по №10 (групи приміщень №18) та №1 по №5 (групи приміщень №19) загальною площею 160,50 кв. м. та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;
3.2. скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 618807880000), індексний номер: 26777750 від 04.12.2015 17:36:48, прийняте приватним нотаріусом Василенком Олегом Анатолійовичем, Київський міський нотаріальний округ, на підставі дублікату договору купівлі-продажу, серія та номер: 2119, виданий 04.12.2015, видавник: Василенко О.А., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, відповідно до якого право власності на нежилі приміщення з № 1 по № 10 (групи приміщень № 18) та нежилі приміщення з № 1 по № 5 (групи приміщень № 19) (в літ. А), загальною площею 160, 50 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать ОСОБА_2 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну предмету позову.
11.02.2025 суд постановив протокольну ухвалу на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.03.2025.
У судових засіданнях 20.03.2025, 24.04.2025 оголошувались перерви.
У судовому засіданні 20.05.2025 позивач та її представник підтримали позовні вимоги. Представники відповідачів проти задоволення позову заперечили.
20.05.2025 суд проголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомив дату і час його проголошення.
20.05.2025 суд проголосив вступну та резолютивну частину рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Протоколом №1 зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" від 27.01.2000 створено товариство та призначено директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" ОСОБА_2
28.01.2000 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" (код ЄДРПОУ 30675700), місцезнаходження: м. Київ, проспект Науки, будинок 61.
Печерською районною державною адміністрацією 28.01.2000 за реєстраційним номером 26019 зареєстровано установчий договір про створення і діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" та статут товариства.
Згідно Статуту ТОВ "Автоколорит", затвердженого Протоколом №1 зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" від 27.01.2000 учасниками Товариства є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з рівними частками у статутному фонді, розмір яких становить 15 000 грн. чи 50% фонду кожного.
Товариство створене в цілях одержання прибутку його учасниками.
Відповідно до п. 4.1. Статуту в редакції від 27.01.2000, Товариство є власником майна, джерелами створення якого є: грошові та майнові вклади Учасників; доходи від господарської діяльності; кредити банків та інших кредиторів; доходи від цінних паперів, а також інші джерела, не заборонені законодавством.
Як свідчать матеріали справи, 15.08.2005 Фондом приватизації державного майна Голосіївського району міста Києва (далі-продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОКОЛОРИТ" (далі-покупець) укладено Договір купівлі-продажу нежилих приміщень.
Відповідно до п. 1 Договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 15.08.2005, Фонд приватизації комунального майна Голосіївського району міста Києва, що діє від імені Голосіївської районної в місті Києві Ради передає майно - нежилі приміщення з №1 по №10 (групи приміщень №18) та нежилі приміщення з №1 (один) по №5 (п'ять) (групи приміщень №19) у власність Покупця, а Покупець - Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" приймає у власність майно - нежилі приміщення з №1 (один) по №10 (десять) (групи приміщень №18) та нежилі приміщення з №1 (один) по №5 (п'ять) (групи приміщень №19) загальною площею 160,5 кв. м., що орендуються ним і знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно п. 4 Договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 15.08.2005, вказані у цьому Договорі нежилі приміщення продаються за ціну 189 072 грн. 00 коп., яка складається з вартості об'єкта - 157 560 грн. 00 коп., та ПДВ - 31 512 грн. 00 коп.
Відповідно до п. 10 Договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 15.08.2005, право власності на вищевказані відчужувані нежилі приміщення згідно ст. ст. 182, 657 ЦК України, виникає у Покупця з моменту державної реєстрації цього Договору купівлі- продажу.
Таким чином, 15.08.2005 ТОВ "Автоколорит" набуло у власність нежилі приміщення з №1 (один) по №10 (десять) (групи приміщень №18) та нежилі приміщення з №1 (один) по №5 (п'ять) (групи приміщень №19), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
13.09.2006 Протоколом №3 зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" затверджено Статут в новій редакції (надалі - Статут в редакції від 2006).
Відповідно до п.1.2. якого учасниками Товариства є громадяни України: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Згідно п. 7.1. Статуту в редакції від 2006 року, для забезпечення діяльності Товариства за рахунок внесків Учасників створено Статутний капітал у розмірі 270 000,00 гривень. Розподіл часток серед Учасників здійснюється таким чином: 50 % Статутного капіталу, що складає 50 голосів еквівалентно 135000, 00 грн. належить ОСОБА_2 та 50 % Статутного капіталу, що складає 50 голосів еквівалентно 135000,00 грн. належить ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 10.1. Статуту Товариство є власником майна, наданого Учасниками, продукції, виробленої в результаті господарської діяльності, отриманих доходів, а також іншого майна; придбаного ним з інших підстав, передбачених чинним законодавством.
Пунктом 13.1. Статуту передбачено, що Вищим органом Товариства є Збори Учасників. Збори складаються із учасників або призначених ними представників.
10 листопада 2015 року відбулися Загальні збори засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит", на яких прийняті рішення, оформлені протоколом №1 та вирішено:
1. Продати громадянину України ОСОБА_2 нежилі приміщення з №1 (один) по №10 (десять) (групи приміщень №18), загальною площею 93,4 кв.м.,що складає 58/100 (п'ятдесят вісім сотих) частин нежилих приміщень з №1(один) по №10 (десять) (групи приміщень 18) та нежилих приміщень з №1 (один) по №5 (п'ять) (групи приміщень №19) (в літ. А) загальною площею 160,50 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, які належить товариству згідно Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Олексюком Г.О. 15.08.2005 р., за реєстровим номером 2660 та реєстрованих Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації, запис реєстровій книзі № 2п-129, номер запису 193-п від 21 жовтня 2005 року, вартістю 91 202,94 грн., в ч. ПДВ-15 200,49 грн.
2. Уповноважити громадянина України Гончаренка Владислава Григоровича , паспорт НОМЕР_1 , виданий Московським РУ ГУ МВС України в м. Києві 19.09.1995 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , продати Об'єкт за ціною 91 202,94 грн., в т.ч. ІДВ-15 200,49 грн., шляхом укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Зобов'язати директора Товариства ОСОБА_2 видати на ім'я Гончаренка Владислава Григоровича довіреність, необхідну для укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Відповідно до підпункту 6.1.2 пункту 6 для виконання статутних завдань товариство має право укладати договори та інші угоди від власного імені.
Директор розпоряджається майном товариства у відповідності з чинним законодавством та цим статутом (п.14.5.2 статуту).
25.11.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" в особі директора ОСОБА_2 уповноважило Гончаренка Владислава Григоровича представляти інтереси Товариства в усіх установах та організаціях будь-якої форми власності та підпорядкування, у відносинах з фізичними особами, в органах нотаріату, в органах Реєстраційної служби України/Державного реєстратора, з питань продажу на умовах та по ціні за його розсудом належних Товариству нежилих приміщень з № 1 (один) по № 10 (десять) (групи приміщень №18), загальною площею 93,4 кв.м., що складає 58/100 (п'ятдесят вісім сотих) частин нежилих приміщень з № 1 (один) пo № 10 (десять) (групи приміщень №18) та нежилих приміщень з № 1 (один) по № 5 (п'ять) (групи приміщень №19) (в літ.А), загальною площею 160,50 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, про що видано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А. 25.11.2015 з реєстраційним №43188472. Номер у реєстрі нотаріальних дій: 2050.
Відповідно до положень ч.3 ст.244 Цивільного кодексу України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
25.11.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоколорит", в особі представника Гончаренка В.Г. (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого Продавець передає у власність Покупця, а Покупець приймає у власність і сплачує Продавцю на визначених цим Договором умовах нежилі приміщення з № 1 (один) по № 10 (десять) (групи приміщень №18), загальною площею 93,4 кв.м., що складає 58/100 (п'ятдесят вісім сотих) частин нежилих приміщень з № 1 (один) по № 10 (десять) (групи приміщень №18) та нежилих приміщень з № 1 (один) по № 5 (п'ять) (групи приміщень №19) (в літ.А), загальною площею 160,50 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно п.1.2 договору купівлі-продажу нерухомого майна нерухоме майно належить Продавцю на праві приватної власності відповідно до Договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого Олексюком Геннадієм Олександровичем, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 15.08.2005 року, реєстровий номер 2660, зареєстрований Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права на об'єкти нерухомого майна на праві власності 21.10.2005 року, записаний в реєстрову книгу № 2п-129 за №193п.
У пункті 1.3 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.11.2015 передбачено, що згідно з довідкою, виданою ТОВ "Автоколорит" № 24.11.2015 від 24.11.2015 року, вартість нерухомого майна становить 76 002 грн. 45 коп.
За домовленістю та взаємною згодою Сторін купівля-продаж нерухомого майна здійснюється за 91 202 грн. 94 коп., у тому числі ПДВ 15 200 грн. 49 коп., яку Покупець сплачує на рахунок Продавця, вказаний в п.2.2. цього договору до 31.12.2015 (п.2.1 договору).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 48416519) приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко О.О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 26478908 від 25.11.2015 зареєстровано за ОСОБА_2 право приватної власності на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 786697980000.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, зокрема, що вона не приймала участі у загальних зборах засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" 10.11.15. та не підписувала протокол № 1 від 10.11.2015., яким оформлено рішення цих зборів та на підставі якого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко О.А. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 786697980000), індексний номер 26478908 від 25.11.2015.
Проти наведеного заперечив ОСОБА_2 , вказавши, що ОСОБА_1 підписала зазначений протокол без зауважень, а твердження позивачки про те, що підпис на протоколі № 1 загальних зборів засновників ТОВ "Автоколорит" від 10.11.2015 є підробленим, не відповідає дійсності.
Предметом позову у даній справі є, у тому числі, вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників ТОВ "Автоколорит", оформленого протоколом № 1 від 10.11.2015.
Для з'ясування обставин щодо належності підпису ОСОБА_1 на протоколі № 1 від 10.11.2015 загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" судом призначено по справі № 910/19496/21 почеркознавчу експертизу.
Пунктом 1.2 розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998, визначено, що одним із підвидів експертиз є почеркознавча експертиза.
Основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Об'єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.
Для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.
За результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз до суду надійшов висновок №13207/23-34/13208/23-32 від 16.08.2024.
Згідно висновку експертів №13207/23-34/13208/23-32 за результатами судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 16.08.2024 підпис від імені ОСОБА_1 в протоколі № 1 загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" від 10.11.2015 виконаний ОСОБА_1 рукописним, пишучим приладом ручкою, спорядженою чорнилом синього кольору без попередньої технічної підготовки і застосування технічних засобів.
За приписами ст. 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Статтею 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Системний аналіз змісту норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №910/21067/17 та у постанові від 15.06.2021 у справі №916/2479/17.
Розглядаючи справу, суд повинен вжити заходів для всебічного й повного встановлення обставин спору, що не суперечить принципу змагальності, оскільки останній відображається в змісті процесуальних прав та обов'язків осіб, що беруть участь у справі та реалізується в сукупності з принципами рівності, диспозитивності та безпосередності.
До того ж, при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку.
З огляду на дотримання експертами при проведенні експертного дослідження усіх нормативно визначених умов та вимог, зважаючи на обізнаність експертів про передбачену статтями 384, 385 Кримінального кодексу України кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, суд вважає, що висновок комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів №13207/23-34/13208/23-32 від 16.08.2024 відповідає вимогам статей 98, 101 Господарського процесуального кодексу України, є належним та допустимим доказом у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України у даній справі та спростовує доводи позивача, що підпис ОСОБА_1 на протоколі № 1 загальних зборів засновників ТОВ "Автоколорит" від 10.11.2015 є підробленим.
Так, в основу обґрунтування заявленого позову ОСОБА_1 покладено обставини порушення її прав та інтересів як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит", щодо участі в управлінні таким товариством, зокрема, шляхом участі у зборах товариства. При цьому, позивач наполягає на тому, що мало місце порушення порядку скликання цих зборів, вони відбулися за його відсутності. Також позивачка стверджує, що вона не підписувала спірний протокол загальних зборів.
Згідно п.13.4 Статуту дата і місце проведення Зборів та порядок денний повідомляється письмово всім учасникам не пізніше ніж за тридцять днів до дати початку зборів. На засіданнях ведуться протоколи, які підписуються головуючим і всіма присутніми учасниками. В голосуванні приймають участь тільки Учасники товариства. Рішення зборів приймаються більшістю присутніх Учасників. Кількість голосів кожного із Учасників зазначається у відповідності з розміром часткової участі в статутному капіталі Товариства за принципом: одна частка - один голос.
Як встановлено судом, докази повідомлення позивача про скликання на 15 листопада 2015 року загальних зборів учасників Товариства в матеріалах справи відсутні.
Втім, доводи позивачки щодо порушення порядку скликання та проведення загальних зборів учасників, а саме неналежного її повідомлення про час, місце та порядку денного спірних загальних зборів, суд відхиляє, оскільки якщо під час розгляду справи судом буде встановлено факт присутності учасника (акціонера, члена) на загальних зборах, то допущені юридичною особою порушення порядку персонального повідомлення учасника (акціонера, члена) не є підставами для визнання рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) недійсними, навіть за ненаданням сторонами суду у даній справі доказів наявності персонального повідомлення.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 916/3457/16.
Суд відзначає, що фактичним підтвердженням обізнаності позивача про проведення Загальних зборів та реалізація позивачем своїх корпоративних прав на вказаних Зборах є те, що ОСОБА_1 була присутня та приймала рішення від імені позивача на Загальних зборах 10.11.2015, підписавши протокол без заперечень та зауважень.
Поряд з цим, порушення порядку повідомлення позивача під час скликання та проведення загальних зборів учасників відповідача не призводить до обов'язкового визнання недійсним рішення таких зборів. Розглядаючи спір про визнання недійсними рішень загальних зборів з підстав порушень, допущених під час скликання та проведення загальних зборів, суд повинен встановити порушення прав позивача оспорюваним рішенням загальних зборів.
Як підставу для оспорювання протоколу загальних зборів ОСОБА_1 зазначає що в Протоколі № 1 загальних зборів засновників ТОВ "Автоколорит" від 10.11.2015 року зазначені її неактуальні паспортні дані. З посиланням, що у 2012 році нею були змінені паспортні дані.
Відповідно до положень ст. 20 Закону України "Про захист персональних даних" володільці чи розпорядники персональних даних (яким є ТОВ "Автоколорит") зобов'язані вносити зміни до персональних даних на підставі вмотивованої письмової вимоги суб'єкта персональних даних.
Учасник товариства, якому відповідно до вимог закону обов'язково повідомляють про проведення, дату, час та місце проведення загальних зборів, змінивши місце своєї реєстрації, повинен, за таких обставин, повідомити товариство про місце своєї реєстрації, фактичне місце проживання або адресу для листування та проявити обачність і поцікавитися станом своїх корпоративних прав.
Якщо позивач не повідомив юридичну особу про зміну свого місця проживання (місцезнаходження), посилання позивача на неповідомлення його про скликання загальних зборів не може бути підставою для визнання рішень загальних зборів недійсними. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2018 у справі № 922/3946/16.
Суд вказує на те, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18)
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Законодавством покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, 23.10.2019 у справі №917/1307/18, 18.11.2019 у справі №902/761/18 та 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
За висновками суду, з урахуванням висновку експерта та встановлених обставин у їх сукупності, оскільки позивачем не доведено незаконності оспорюваного рішення загальних зборів та порушення його прав, відсутні підстави для визнання недійсним рішення загальних зборів засновників ТОВ "Автоколорит", оформленого протоколом № 1 від 10.11.2015.
Відповідно до статті 97 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній станом на дату прийняття загальними зборами учасників Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" спірного рішення) управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов'язки їх учасників визначені у Законі України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
Згідно з частиною першою статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (станом на дату прийняття загальними зборами учасників Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоколорит" спірного рішення), загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу (частина перша статті 98 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства.
На загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоколорит", що відбулися 15 листопада 2015 року, було прийняте одне рішення: продати громадянину України ОСОБА_2 нежилі приміщення з №1 (один) по №10 (десять) (групи приміщень №18), загальною площею 93,4 кв.м.,що складає 58/100 (п'ятдесят вісім сотих) частин нежилих приміщень з №1(один) по №10 (десять) (групи приміщень 18) та нежилих приміщень з №1 (один) по №5 (п'ять) (групи приміщень №19) (в літ. А) загальною площею 160,50 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, які належить товариству згідно Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Олексюком Г.О. 15.08.2005 р., за реєстровим номером 2660 та реєстрованих Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації, запис реєстровій книзі № 2п-129, номер запису 193-п від 21 жовтня 2005 року, вартістю 91 202,94 грн., в ч. ПДВ-15 200,49 грн.
Предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.11.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОКОЛОРИТ" та ОСОБА_2 .
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).
Зазначена норма кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї з сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визначені параграфом 2 глави 16 Цивільного кодексу України.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач у справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
При цьому, суду належить встановити наявність або відсутність обставин, якими було б визначено, чи було на час пред'явлення позову порушене право та охоронюваний інтерес позивача, яке саме право було порушене, та який необхідний та ефективний спосіб захисту у даному випадку має застосовуватися.
Так, за положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Белле проти Франції" ("Bellet v. France", заява N 13343/87) від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права". Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).
З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з'ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).
Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.
За таких обставин, для того щоб в судовому порядку захистити порушене право або законний інтерес особи, яка звертається за захистом такого права до суду, по-перше, право такої особи має бути порушено, по-друге, особа має довести, що саме діями відповідача порушуються її права (законні інтереси), а по-третє, обраний позивачем спосіб захисту має поновити порушені права (законні інтереси) позивача.
При цьому, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у ст.16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Отже у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18.
Тому захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.
Так, у постанові Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 910/12822/20 касаційний господарський суд зазначив, що ключовими питаннями спору щодо визнання договору недійсним є наступні: чи доведено позивачем порушення його прав та/або законних інтересів оспорюваними правочинами, якщо так, то чи обрано позивачем ефективний спосіб захисту порушеного права, тобто, чи буде мати наслідком задоволення цього позову поновлення права власності позивача або його корпоративних прав на спірне нерухоме майно.
Крім того, Верховний Суд вказав, що зважаючи на те, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним, відповідно до ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13 та від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.
Водночас, у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 року у справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Отже, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд перш за все має встановити чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення, а не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.
За висновком об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 року у справі № 910/12787/17 особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 року у справі № 910/6091/19).
За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 Цивільного кодексу України, частини першої статті 89 Господарського кодексу України, пункту 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" орган юридичної особи має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов'язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 Цивільного кодексу України.
Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов'язки юридичної особи (стаття 239 Цивільного кодексу України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Отже, підписання від імені товариства договору чи іншого правочину без передбаченого статутом попереднього погодження загальними зборами цього товариства або з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на вчинення правочину може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки виконавчий орган діє саме від імені товариства, а не його учасників.
Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які за загальним правилом діяти від імені товариства не мають права.
Укладення виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.
Звернення учасника господарського товариства до суду з позовом про визнання недійсним вчиненого товариством правочину та надання судом такому учаснику судового захисту є можливим, зокрема, якщо учасник господарського товариства доведе існування у нього перешкод у зміні виконавчого органу товариства (рейдерське захоплення активів чи документів товариства, протидія інших учасників та посадових осіб товариства) та ризиків неможливості ефективно захистити права у випадку затримки з поданням позову (ризики подальшого відчуження чи обтяження майна, сплив позовної давності тощо).
Оскільки товариство та його учасники є різними суб'єктами права, кожний з яких має власне відокремлене майно, то виведення майна з товариства без справедливої компенсації, позбавлення його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи фінансового стану, безпідставне взяття на себе зобов'язань чи іншого майнового тягаря спричиняє негативні наслідки саме для товариства, а не для його учасників. Із цих же причин учасник товариства та товариство не можуть мати права на позов (у матеріальному значенні) з одним і тим самим предметом. Тому в цих випадках звернення учасника товариства з позовом від власного імені не допускається. За протилежного підходу було б можливим ініціювання різних судових процесів щодо одного і того ж предмета, зокрема з метою поставити учасником товариства (або товариством) під сумнів остаточність та правову визначеність постановленого в межах справи за участю товариства (або його учасника) судового рішення, яким вирішений спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18).
Разом з тим, оскільки спірним договором прав та інтересів позивача не порушено, це є самостійною підставою для відмови у позові.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25.11.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОКОЛОРИТ" та ОСОБА_2 та застосуванні наслідки недійсності правочину слід відмовити.
Позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень також не відповідають належному способу захисту, тому задоволенню не підлягають.
Щодо позовної давності суд зазначає таке.
За визначенням ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього Кодексу.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (ч. 1 ст. 254 ЦК України).
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Враховуючи наявність самостійних підстав для відмови в задоволенні позову, заява відповідача-2 про застосування строків позовної давності залишається судом без розгляду.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням законодавства.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 129 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, а також витрати, пов'язані з проведенням судової почеркознавчої експертизи, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено 27.05.2025.
Суддя Т.М. Ващенко