ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.05.2025Справа № 910/786/25
За позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЮТЮННИКА 48»
про стягнення 1 518 863, 67 грн
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Севериненко К.Р.
Представники учасників справи:
від позивача: Поліщук М.В.;
від відповідача: не з'явився;
Київська міська рада (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЮТЮННИКА 48» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 1 518 863,67 грн, з яких: 1 518 283,67 грн заборгованість з орендної плати та 680,00 грн штрафна (фінансова) санкція.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.13, 142 Конституції України, ст.1, 13, 21, 24 Закону України «Про оренду землі», ст.93, 152, 206 Земельного кодексу України, ст.6, 11, 15, 16, 172, 202, 509, 525, 526, 610, 627-629 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором оренди земельної ділянки від 02.09.2021, в частині повної та своєчасної оплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вулиці Василя Тютюнника, будинок 48 у Печерському районі міста Києва площею 0,3697 га з кадастровим номером 8000000000:79:058:0010.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 позовну заяву Київської міської ради залишено без руху, встановлено останньому строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
03.02.2025 представником позивача подано клопотання про продовження строку на усунення недоліків визначених в ухвалі від 27.01.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 заяву позивача про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви задоволено, продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, які визначені ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 до 07.02.2025 включно.
05.02.2025 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/786/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання в справі на 11.03.2025.
У підготовче засідання 11.03.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольними ухвалами в порядку ст.74 ГПК України витребував у позивача виписку банку та продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 відкладено підготовче засідання на 08.04.2025.
27.03.2025 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшли документи.
У підготовче засідання 08.04.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином.
Враховуючи, що під час підготовчого провадження, та зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, сторонам надавалось достатньо часу для надання доказів та пояснень по суті спору, окрім того, не було зазначено про неможливості надання доказів чи заявлення клопотань і пояснень по справі, ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.05.2025.
У судовому засіданні 20.05.2025 представник позивача надала пояснення по суті позовних вимог та позов просила задовольнити. Представник відповідача в засідання не з'явився про день та час розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 20.05.2025 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
02.09.2021 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - договір), який посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою А.А. 02.09.2021 за № 1525.
Згідно п. 2.1. договору, об'єктом оренди є земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:058:0010, розмір ділянки 0,3697 га на вул. Василя Тютюнника, 48 у Печерському районі м. Києва.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 26 026 014,97 грн (п.2.2. договору).
Відповідно до п.3.1. договір укладено на 5 років.
Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що визначена цим договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар самостійно розраховує та вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі.
Згідно п. 4.2. договору оренди земельної ділянки річна орендна плата за земельну ділянку до початку будівництва встановлюється у розмірі 5 відсотків від її нормативної грошової оцінки.
На період будівництва об'єкта річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 % від її нормативної грошової оцінки.
Після введення об'єкта в експлуатацію річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі:
- 0,1 % від її нормативної грошової оцінки за частину, яка визначається пропорційно площі будівель та споруд житлового призначення;
- 5 % від її нормативної грошової оцінки за частину, яка визначається пропорційно площі будівель та споруд іншого призначення.
У випадку, коли ці будівлі, споруди або їх частини здаються в оренду іншим суб'єктам, річна орендна плата за частину земельної ділянки встановлюється у розмірі 6 % від її нормативної грошової оцінки пропорційно орендованій площі будівель, споруд або їх частин
Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до цього договору у порядку та у випадках, передбачених законодавством України (п.4.8. договору).
Орендна плата сплачується орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом тридцяти календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Питання сплати податку на додану вартість та інших податкових платежів, що пов'язані з виконанням договору, вирішуються орендарем в установленому законодавством України порядку (п.4.9. договору).
Зміна отримувача орендної плати та його банківських реквізитів може здійснюватися орендодавцем в односторонньому порядку і не потребує внесення змін до цього договору. Орендар зобов'язується уточнювати банківські реквізити і назву отримувача орендної плати (п.4.10. договору).
Згідно із п.4.11. договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором:
- орендарем у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої п. 4 цього договору;
- стягується пеня, розмір та розрахунок якої здійснюється відповідно до Податкового кодексу України.
Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором, у частині повної та своєчасної сплати оренди, а тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 1 518 283,67 грн основної заборгованості та 680,00 грн штрафної (фінансової) санкції.
Статтею 140 Конституції України проголошено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
За приписами ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Отже, Київська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законами України.
Відповідно до приписів Податкового кодексу України (надалі - ПК України) контролюючими органами є, зокрема, податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи (п. п. 41.1.1 п. 41.1 ст.41 ПК України).
Функції контролюючих органів, зокрема ДПС, визначені статтею 191 ПК України, а саме:
• здійснення адміністрування податків, зборів, платежів, зокрема проведення відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків (пункт 191.1.1 статті 191 ПК України);
• контроль за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахувань та сплати податків, зборів, платежів (п. 191.1.2 ст. 191 ПК України);
• надання адміністративних послуг платникам податків, зборів, платежів (п.191.1.3 ст.191 ПК України).
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (ст. 288 ПК України). Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюють у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Оскільки боржник (орендар) не є власником земельної ділянки, а податковий орган не є стороною договору оренди, у нього відсутні повноваження стягувати орендну плату за договором оренди, укладеним між боржником і міською радою (постанова Верховного Суду від 05.07.2022 р. у справі № 908/1721/21).
Відповідно до статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад.
Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Земельна ділянка відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) є об'єктом нерухомого майна. За нього згідно з Бюджетним кодексом України (надалі - БК України) та Податковим кодексом України сплачується плата за землю у складі податку на майно (що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки, зокрема комунальної власності), що належить до місцевих податків. Кошти від такого податку зараховуються до бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад (пункт 19 частини першої статті 64 БК України).
В силу статті 206 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Глава 15 Земельного кодексу України передбачає можливість користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, на підставі права постійного користування або на підставі права оренди.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон про оренду землі) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 13 Закону про оренду землі передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Однією з істотних умов договору оренди, згоди щодо якої має досягнути місцева рада та орендар земельної ділянки, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (стаття 15 Закону про оренду землі).
Згідно зі статтею 21 Закону про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою відповідно до договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).
Відповідно до підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України встановлено, що платниками плати за землю, зокрема, є платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
Згідно з підпунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності: 1) на праві постійного користування; 2) на умовах оренди.
Об'єктами оподаткування платою за землю, зокрема, є об'єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди (підпункт 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 ПК України).
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (абзац перший пункту 288.1 статті 288 ПК України).
Згідно з пунктом 288.4 статті 288 ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Типовий договір оренди землі затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220.
Отже, аналізуючи зазначені вище норми законодавства в сукупності, можна дійти висновку, що орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі, частиною першою статті 13, статтями 15 та 21 Закону про оренду землі, абзацом першим пункту 289.1 статті 289 ПК України.
Також податковим законодавством імперативно визначено ряд обов'язків платника податку, а саме відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків (в даному випадку «ТОВ «ТЮТЮННИКА, 48») зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені Податковим кодексом України (п. 36.1 ст. 36 ПК України).
Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислює суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями (п. 286.2 ст. 286 ПК України).
Якщо орендар земельної ділянки не сплачує орендну плату, то згідно зі статтею 24 Закону про оренду землі місцева рада як орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. Тим паче, що відповідно до статті 96 ЗК України землекористувач зобов'язаний своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату на користь власника земельної ділянки, зокрема місцевої ради. Крім іншого, відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Виходячи зі змісту ст. 93 Земельного кодексу України, ст.762, 792 Цивільного кодексу України, ст. 13, 21 Закону України «Про оренду землі» правовідносини щодо оренди земельної ділянки передбачають передачу орендарю земельної ділянки у володіння та користування на певний строк для її використання відповідно до умов договору та положень земельного законодавства; в силу ст. ст. 177, 181, 373, 374 Цивільного кодексу України земельна ділянка (як індивідуалізований об'єкт, що має ознаки у вигляді кадастрового номеру, площі, меж) є об'єктом права власності територіальної громади, а правомочності щодо володіння та користування орендованою земельною ділянкою, як і правомочність розпорядження, є складовими права власності територіальної громади щодо земельної ділянки.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України територіальні громади є учасниками цивільних відносин, діючи у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, набуваючи та здійснюючи цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 169 та ст. 172 ЦК України).
За змістом частини 2 статті 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно частини 4 статті 202 ЦК України дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до цієї норми двосторонні правочини як результат домовленості двох сторін, спрямованої на встановлення певних цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що визначена цим договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар самостійно розраховує та вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі.
Згідно п. 4.2. договору оренди земельної ділянки річна орендна плата за земельну ділянку до початку будівництва встановлюється у розмірі 5 відсотків від її нормативної грошової оцінки.
На період будівництва об'єкта річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 % від її нормативної грошової оцінки.
Після введення об'єкта в експлуатацію річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі:
- 0,1 % від її нормативної грошової оцінки за частину, яка визначається пропорційно площі будівель та споруд житлового призначення;
- 5 % від її нормативної грошової оцінки за частину, яка визначається пропорційно площі будівель та споруд іншого призначення.
У випадку, коли ці будівлі, споруди або їх частини здаються в оренду іншим суб'єктам, річна орендна плата за частину земельної ділянки встановлюється у розмірі 6 % від її нормативної грошової оцінки пропорційно орендованій площі будівель, споруд або їх частин
Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до цього договору у порядку та у випадках, передбачених законодавством України (п.4.8. договору).
Орендна плата сплачується орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом тридцяти календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Питання сплати податку на додану вартість та інших податкових платежів, що пов'язані з виконанням договору, вирішуються орендарем в установленому законодавством України порядку (п.4.9. договору).
Отже, умовами договору сторони погодили, що орендар самостійно розраховує розмір орендної плати та вносить її на рахунок орендодавця щомісяця, а також відповідальність за порушення строків сплати орендних платежів.
Згідно листа Головного управління ДПС у м. Києві від 13.11.2024 № 34060/5/26-15-13-01-05 у ТОВ «ТЮТЮННИКА, 48» обчислюється заборгованість з орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:79:058:0010, в сумі 1 518 863,88 грн, у тому числі штрафна (фінансова) санкція в сумі 640,00 грн, дата виникнення боргу 30.12.2021.
Сума заборгованості щодо податкового боргу по орендній платі за землю обчислена контролюючим органом станом на 07.11.2024, тобто контролюючим органом нараховано заборгованість за період з 30.12.2021 по 30.01.2023.
За приписами статей 525, 526, 629 ЦК України і статті 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина 2 статті 193 ГК України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Доказів оплати орендної плати відповідачем за користування ділянкою матеріали справи не містять.
За ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, застосування інших, передбачених законом, способів.
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 ЗК України).
Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Згідно із статтею 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.
Зважаючи на викладене, позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою по вулиці Василя Тютюнника, будинок 48 у Печерському районі міста Києва площею 0,3697 га з кадастровим номером 8000000000:79:058:0010, згідно договору, у сумі 1 518 863,67 грн, що виник у період з 30.12.2021 по 30.01.2023, є обґрунтованими.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 680,00 грн штрафної (фінансової) санкції.
Разом з тим, як убачається з матеріалів справи нарахування Головним управлінням ДПС у м. Києві штрафної (фінансової) санкції в розмірі 680,00 грн було здійснено не в зв'язку з невнесення орендної плати згідно договору, а за порушення терміну подання податкової декларації до контролюючого органу за 2023 та 2024 роки, в зв'язку з чим останнім складено відповідачу податкове повідомлення-рішення від 25.07.2024 за №808650415, а тому такі грошові кошти (штрафні санкції) підлягають сплаті саме на рахунок Головного управління ДПС у м. Києві згідно вказаного податкове повідомлення-рішення.
Отже, враховуючи зазначене, оскільки нарахування 640,00 грн штрафної (фінансової) санкції було здійснено не в зв'язку з невнесення орендної плати згідно договору, а за порушення терміну подання податкової декларації до контролюючого органу, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь вказаної суми штрафних санкцій задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 1 518 283,67 грн заборгованості з орендної плати.
З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЮТЮННИКА 48» (03150, місто Київ, вулиця Василя Тютюнника, будинок 48, ідентифікаційний код 43714873) на користь Київської міської ради (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) 1 518 283 (один мільйон п'ятсот вісімнадцять тисяч двісті вісімдесят три) грн 67 коп. заборгованості з орендної плати та 18 219 (вісімнадцять тисяч двісті дев'ятнадцять) грн 40 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 27.05.2025.
Суддя Я.А.Карабань