ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.05.2025Справа №910/2648/25
за позовом Державного підприємства "Український державний центр радіочастот»
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСАТ»
про стягнення грошових коштів у розмірі 58 351, 20 грн,
Суддя Зеленіна Н.І.
Без виклику представників сторін.
Державне підприємство "Український державний центр радіочастот» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСАТ» про стягнення грошових коштів у розмірі 58 351, 20 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором № 3368/405м-13 від 01.08.2013, а саме в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт, за період жовтень 2024 - січень 2025, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 58 351,20 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у матеріалах справи документами.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, враховуючи відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСАТ» електронного кабінету, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копія ухвали від 26.03.2025 про відкриття провадження у справі №910/2648/25 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03115, м. Київ, пр-т. Перемоги, буд. 89-А.
Проте, вищевказане відправлення з трек-номером 0610242623048 підприємством поштового зв'язку вручене відповідачу не було та повернулося на адресу суду.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення терміну зберігання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2025, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
01.08.2013 між Державним підприємством "Український державний центр радіочастот", (надалі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОСАТ" (надалі - замовник, відповідач) укладено договір на виконання робіт, пов'язаних з розглядом заявочних документів, присвоєнням радіочастот, підготовкою висновків щодо ЕМС РЕЗ, оформленням дозволів на експлуатацію РЕЗ та проведення робіт, пов'язаних з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ), згідно з виданими дозволами, а також виявлення та усунення дії джерел радіозавад роботі РЕЗ замовника №3368/405м-13 (надалі - договір).
Предметом Договору є проведення Позивачем робіт, пов'язаних з розглядом заявочних документів, присвоєнням радіочастот, підготовкою висновків, оформленням дозволів на експолуатацію РЕЗ Відповідача, робіт пов'язаних з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ) згідно з виданими дозволами, а також виявлення та усунення дії джерел радіозавад роботі РЕЗ Замовника на території України.
Згідно з розділом 3 Договору:
3.11. Виконання робіт підтверджується відповідними актами виконаних робіт підписаними обома сторонами.
3.12. Виконавець після закінчення проведення робіт оформлює рахунки за проведені роботи та разом з актами виконаних робіт надсилає на адресу Замовника.
3.13. Розрахунки між Виконавцем і Замовником за роботи, пов'язані з радіочастотним моніторингом та забезпеченням ЕМС РЕЗ проводяться шляхом перерахування суми, що виставлена у платіжному документі, на разрахунковий рахунок Виконавця, протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку.
Відповідно до умов Договору Державне підприємство «Український державний центр радіочастот» свої зобов'язання виконало своєчасно та в повному обсязі та пред'явило їх до приймання замовником - ТОВ «ПРОСАТ».
У відповідності до умов пункту 3.12. Договору та на підтвердження належного виконання в повному обсязі робіт, Позивач оформив акти виконаних робіт за жовтень 2024 - січень 2025 та разом з рахунками на суму, 58 351 20 грн. надіслав на адресу Відповідача (поштові документи додаються):
рахунок № 11239 від 31.10.2024 р. на суму 14 679,36 грн.;
рахунок № 12458 від 29.11.2024 р. на суму 14 679,36 грн.;
рахунок № 13414 від 30.12.2024 р. на суму 14 283,36 грн.;
рахунок № 1702 від 31.01.2025 р. на суму 14 709,12 грн.
За доводами позивача, відповідач не повернув підписані акти, а саме:
акт № 24- 11239 від 31.10.2024 р. на суму 14 679,36 грн.;
акт № 24- 12458 від 29.11.2024 р. на суму 14 679,36 грн.;
акт № 24- 13414 від 31.12.2024 р. на суму 14 283,36 грн.;
акт № 25- 1702 від 31.01.2025 р. на суму 14 709,12 грн.
Позивач стверджує, що роботи за договором №3368/405м-13 від 01.08.2013, прийняті Відповідачем, що є підставою для здійснення розрахунків, проте останній у порушення умов Договору (пункт 3.13.) не здійснив оплату за актами про виконання робіт за жовтень 2024 - січень 2025 на суму 85 391,16 грн.
Вказане слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір № 3368/405м-13 від 01.08.2013 є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм ст. ст. 901-907 Цивільного кодексу України.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України).
За доводами позивача, виконавцем надано відповідачу послуги за вказаним вище договором за період з жовтень 2025 - січень 2025 на суму 58 351,20 грн, про що складено відповідні акти про виконання робіт та виставлені рахунки.
Вказані акти, а також рахунки, як вказує позивач, були направленні на адресу відповідача, однак жоден акт так і не був підписаний та повернутий відповідачем. Відтак, за твердженням позивача послуги в силу приписів розділу 3 договору вважаються наданими належним чином.
Судом встановлено, що до матеріалів позовної заяви позивачем долучено акти про виконання робіт радіочастотного моніторингу користування радіочастотним спектром згідно з договором від 1 серпня 2013 року та докази направлення вказаних актів та рахунків на адресу відповідача.
Оскільки, матеріали справи не містять жодних доказів з боку відповідача щодо зауважень та/або заперечень стосовно надання послуг за договором за спірний період (жовтень 2024 року по січень 2025 року), суд погоджується з доводами позивача, що такі послуги вважаються наданими належним чином.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як встановлено судом, у п. 3.13. договору сторонами визначено, що розрахунки між виконавцем і замовником за роботи, пов'язані з радіочастотним моніторингом та забезпеченням ЕМС РЕЗ проводяться шляхом перерахування суми, що виставлена в платіжному документі на розрахунковий рахунок виконавця, протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки, матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем основного боргу у повному обсязі, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 58 351,20 грн є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростували заявлені позовні вимоги, або свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги Державного підприємства "Український державний центр радіочастот» - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОСАТ» (03115, м. Київ, проспект Перемоги, 89-А, код ЄДРПОУ 33689783) на користь Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» (03179, м. Київ, проспект Перемоги, 151, код ЄДРПОУ 01181765) заборгованість у розмірі 58 351 (п'ятдесят вісім тисяч триста п'ятдесят одну) грн 20 коп. та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.І. Зеленіна