вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" травня 2025 р. Справа №910/13884/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Національного університету "Києво-Могилянська академія"
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025
у справі №910/13884/24 (суддя Котков О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до Національного університету "Києво-Могилянська академія"
про стягнення грошових коштів
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Національного університету "Києво-Могилянська академія" (далі - НАУКМА) заборгованості у розмірі 208 801,27 грн, з яких: 173 766,16 грн - основний борг, 23 529,51 грн - пеня, 8 862,78 грн - інфляційні втрати, 2 642,82 грн - три проценти річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу від 28.12.2023 №25-5039/24-БО-Т, в частині оплати поставленого у січні-лютому 2024 року природного газу, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 173 766,16 грн. Крім того, за порушення умов договору позивач нарахував відповідачу 23 529,51 грн пені, 8 862,78 грн інфляційних втрат та 2 642,82 грн трьох процентів річних.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №910/13884/24 позов задоволено частково.
Стягнуто з НАУКМА на користь ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" 173 766,16 грн основного боргу, 22 551,11 грн пені, 2 642,82 грн трьох процентів річних, 8 862,78 грн інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 2 493,88 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 173 766,16 грн є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом першої інстанції встановлено, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 22 551,11 грн, а в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 978,40 грн позивачу належить відмовити. Також, здійснивши перевірку наведених позивачем розрахунків інфляційних втрат та трьох процентів річних, в межах заявлених позивачем періодів, місцевий господарський суд встановив, що вони виконані арифметично вірно, а відтак, сума вищенаведених компенсаційних виплат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначених останнім періодів, за розрахунком позивача, становить 2 642,82 грн трьох процентів річних та 8 862,78 грн інфляційних втрат. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, НАУКМА звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №910/13884/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, має місце невідповідність висновків встановленим обставинам справи. Крім того, місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки не застосовано декілька законів, які підлягали застосуванню.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2025 апеляційну скаргу НАУКМА у справі №910/13884/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
17.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява скаржника про усунення недоліків апеляційної скарги.
Слід зазначити, що суддя Буравльов С.І. перебував у відпустці з 17.02.2025 до 19.02.2025 та на лікарняному з 20.02.2025 до 24.02.2025. Суддя Шапран В.В. перебував у відпустці з 17.02.2025 до 23.02.2025. Головуюча суддя Сітайло Л.Г. перебувала у відпустці з 24.02.2025 до 03.03.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою НАУКМА на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №910/13884/24. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13884/24.
13.03.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/13884/24.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Позивач, у порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги НАУКМА, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Так у відзиві позивач звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі відповідач жодним чином не обґрунтовує свою позицію щодо незгоди з оскаржуваним рішенням та не наводить жодної підстави, що визначена статтею 277 ГПК України для скасування судового рішення.
Також позивач зазначає, що судом першої інстанції в повній мірі досліджені всі обставини справи і докази, що були надані до суду. Справа розглянута з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Інші посилання та аргументи відповідача в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу та є надуманими.
Узагальнені доводи, заперечення та пояснення учасників справи
11.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення НАУКМА, в яких останній надає пояснення по суті спору та просить суд апеляційної інстанції відмовити ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
28.12.2023 між ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" (постачальник) та НАУКМА (споживач) укладено договір постачання природного газу №25-5039/24-БО-Т, згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ за ДК021:2015 код 09120000-6 "Газове паливо" (природний газ), а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
За умовами пункту 2.1 договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з 01.01.2024 до 15.04.2024 (включно), в кількості 20,500 тис.куб.м, по місяцях: січень 2024 року - 6,800 тис.куб.м; лютий 2024 року - 5,900 тис.куб.м; березень 2024 року - 6,000 тис.куб.м; квітень 2024 року - 1,800 тис.куб.м.
Відповідно до пункту 3.5 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Пунктом 3.5.1 договору встановлено, що споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акта надання послуг розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між оператором (ами) ГРМ та/або оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.
Згідно з пунктом 3.5.2 договору, на підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі оператора ГТС, постачальник готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника.
Споживач протягом 2 (двох) робочих днів з дати одержання акта зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником споживача або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (пункт 3.5.3 договору).
Відповідно до пункту 3.5.4 договору, у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акта до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей маж даними, отриманими від споживача, відповідно до підпункту 3.5.1 цього договору, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим), відповідно до даних інформаційної платформи оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.
Пунктом 4.1 договору встановлено, що ціна газу за 1000 куб.м з ПДВ становить 16 553,89 грн.
За змістом пункту 4.3 договору, загальна вартість цього договору на дату укладання становить 339 354,75 грн з ПДВ.
Згідно з пунктом 5.1 договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акта приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання товару. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акта приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується, відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.
Договір набирає чинності з 01.01.2024 і діє в частині поставки газу до 15.04.2024 (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання (пункт 13.1 договору).
На виконання умов договору у період з січня 2024 року до лютого 2024 року позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 173 766,16 грн, на підтвердження чого надав акти приймання-передачі природного газу: від 12.02.2024 за січень 2024 року на суму 98 378,10 грн та від 11.03.2024 на суму 75 388,06 грн. Вказані акти направлені відповідачу на електронну пошту i.markiv@ukma.edu.ua, яка зазначена у договорі, що підтверджується роздруківками з електронної пошти.
Підписані зі свого боку акти приймання-передачі природного газу відповідач позивачу не повернув.
На підтвердження споживання відповідачем обсягів природного газу за ЕІС-кодами 56XQ0000GCRB0007 та 56XS0000GCRB000І позивач надав листи ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" від 23.10.2024 №ТОВВИХ-24-16076 та від 29.10.2024 №ТОВВИХ-24-16400.
Згідно з інформацією АТ "Державний ощадний банк України", повідомленою у листі від 08.07.2024 №16/2-09/77956/2023, у відповідача відсутні оплати за договором.
Враховуючи, що оплату за переданий газ відповідач своєчасно та в повному обсязі не здійснив, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 173 766,16 грн.
Наведені вище обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 173 766,16 грн основного боргу, 23 529,51 грн пені, 2 642,82 грн трьох процентів річних та 8 862,78 грн інфляційних втрат.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на те, що відкриті торги закупівлі природного газу на 2024 рік не відбулись. Постачання природного газу за договором від 28.12.2023 №25-5039/4-БО-Т визначалось лише до 15.04.2024. Умови цього договору не відповідали умовам тендерної документації на закупівлю природного газу. Зазначений договір не було оприлюднено на платформі Рrozorro та не зареєстровано у Державній казначейській службі для взяття на облік фінансових зобов'язань по оплаті. Тому відповідач не мав підстав для підписання актів за січень-лютий 2024 року, оскільки такі акти не могли бути зареєстровані та сплачені Державної казначейською службою України. Крім того, відповідач наголошував на можливості зменшення штрафних санкцій.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Правові засади функціонування ринку природного газу України регламентовані Законом України "Про ринок природного газу".
За приписами частин 1, 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно з встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За приписами частини 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Як зазначалось вище, на виконання умов договору у період з січня 2024 року до лютого 2024 року позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 173 766,16 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 12.02.2024 за січень 2024 року на суму 98 378,10 грн та від 11.03.2024 на суму 75 388,06 грн. Вказані акти направлені відповідачу на електронну пошту i.markiv@ukma.edu.ua, яка зазначена у договорі, що підтверджується роздруківками з електронної пошти.
Акти приймання-передачі природного газу підписані зі свого боку відповідач позивачу не повернув.
Інформаційна платформа - це електронна платформа оператора ГТС у вигляді вебдодатка в мережі Інтернет, створена відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи (абзац 6 пункту 5 розділу 1 Правил постачання природного газу).
Відповідно і достовірність даних підтверджується саме оператором ГТС.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження споживання відповідачем обсягів природного газу за ЕІС-кодами 56XQ0000GCRB0007 та 56XS0000GCRB000І позивач надав листи ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" від 23.10.2024 №ТОВВИХ-24-16076 та від 29.10.2024 №ТОВВИХ-24-16400.
Крім того, за інформацією АТ "Державний ощадний банк України", повідомленої у листі від 08.07.2024 №16/2-09/77956/2023, у відповідача відсутні оплати за договором.
Як слушно зазначив місцевий господарський суд, навіть за відсутності актів приймання-передачі газу, втім, при належному підтвердженні матеріалами справи факту постачання природного газу споживачу, останній не звільняється від обов'язку оплати за фактично спожитий газ.
Таким чином, в даному випадку відсутність підписаних споживачем актів приймання-передачі природного газу не може бути підставою для звільнення споживача від оплати отриманого газу у повному обсязі.
При цьому, умови договору постачання природного газу від 29.11.2021 №04-1150/21-БО-Т не встановлюють залежність своєчасного виконання відповідачем зобов'язання з оплати спожитого природного газу з фактом отриманням актів приймання-передачі природного газу відповідачем.
В свою чергу, відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ним отримано природний газ за спірним договором у період з січня 2024 року до лютого 2024 року в іншому обсязі, ніж підтверджено позивачем. Також не підтверджено того, що у спірний період постачання природного газу здійснювалося йому не позивачем, а будь-якими іншими постачальниками природного газу.
Отже, дійсний обсяг спожитого відповідачем природного газу, що відображений у актах-приймання передачі від 12.02.2024 та від 11.03.2024 позивачем правомірно визначено за даними Інформаційної платформи оператора ГТС, що відповідає умовам укладеного між сторонами договору та нормам діючого законодавства.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 173 766,16 грн є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 23 529,51 грн пеню, 2 642,82 грн трьох процентів річних та 8 862,78 грн інфляційних втрат.
Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За умовами пункту 7.2 договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку, згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику три проценти річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 22 551,11 грн. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 978,40 грн позивачу слід відмовити.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та три проценти річних від простроченої суми.
Здійснивши перевірку наведених позивачем розрахунків інфляційних втрат та трьох процентів річних, в межах заявлених позивачем періодів, судова колегія вважає вірними висновки суду першої інстанції, що вони виконані арифметично вірно, у зв'язку з чим суми вищенаведених компенсаційних виплат становлять: 2 642,82 грн - трьох процентів річних та 8 862,78 грн - інфляційних втрат.
Розглянувши доводи та заперечення відповідача щодо відмови у задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій, суд за наслідками апеляційного розгляду, дійшов наступних висновків.
За приписами частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно із положеннями статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного ступеню прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 17.05.2018 у справі №910/6046/16 та 27.02.2019 у справі №910/9765/18).
У постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі №916/2154/19 зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19 також зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи, з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
При цьому, суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі №916/2154/19 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Суд, оцінюючи обставини справи, враховує, що відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14.
За приписами статті 546, 549 ЦК України, статті 230 ГК України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора, у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора, у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Слід зазначити, що обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій є необґрунтованим, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для його задоволення.
Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях зокрема, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №910/13884/24 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга НАУКМА задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на НАУКМА.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Національного університету "Києво-Могилянська академія" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №910/13884/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 у справі №910/13884/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Національний університет "Києво-Могилянська академія".
4. Матеріали справи №910/13884/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран