вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" травня 2025 р. Справа№ 910/10831/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гончарова С.А.
суддів: Тищенко О.В.
Тарасенко К.В.
без виклику сторін
розглянувши апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024
у справі № 910/10831/24(суддя - Павленко Є.В.)
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України
до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Омега"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - фізична особа ОСОБА_1
про стягнення 100 920, 00 грн,
Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Моторне (транспортне) страхове бюро України (надалі - позивач, МТСБУ) звернулося до Господарського суду Київської області з позовними виогами про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Омега" (надалі - відповідач, Компанія) 100 920,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, 29.11.2024 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі № 910/10831/24, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/10831/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що на момент звернення із заявою про виплату страхового відшкодування потерпілою особою до Моторного (транспортного) страхового бюро України поліс обов'язково страхування Відповідача було не внесено в єдину центральну базу даних Моторного (транспортного) страхового бюро України, внаслідок чого Позивач керуючись Законом України № 1961-IV в подальшому здійснив регламенту виплату на підставі підп. а) п. 41.1. ст. 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих.
Апелянт звертає увагу суду, що Моторне (транспортне) страхове бюро України не є потерпілою особою в розумінні Закону № 1961-IV, оскільки Позивач виконав обов'язок з відшкодування шкоди нанесеної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, який повинен був виконати Відповідач.
Скаржник підсумовуючи вказує, що до Позивача не перейшло право вимоги потерпілої особи, а перейшло право подати регресний позов, оскільки Моторне (транспортне) страхове бюро України замість Відповідача виконало обов'язок з відшкодування шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2024, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Яковлєв М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10831/24 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі № 910/10831/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
12.12.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/10831/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі № 910/10831/24 залишено без руху. Роз'яснено Моторному (транспортному) страховому бюро України, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у встановленому законодавством розмірі та надати докази надсилання апеляційної скарги з додатками Приватному акціонерному товариству "Акціонерна компанія "Омега" та фізичній особі ОСОБА_1 .
30.12.2024 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від Моторного (транспортного) страхового бюро України до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024, а саме докази сплати судового збору на суму 4 542, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №987052 від 19.12.2024 та докази направлення апеляційної скарги з додатками Приватному акціонерному товариству "Акціонерна компанія "Омега" та фізичній особі ОСОБА_1 .
Головуючий суддя Гончаров С.А. з 23.12.2024 по 31.12.2024, з 01.01.2025 по 03.01.2025 та з 06.01.2025 по 20.01.2025 перебував у відпустці.
Суддя Тищенко О.В. 21.01.2024 перебувала у відпустці.
У зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л., який входив до складу суду, на лікарняному, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2025, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 прийнято справу № 910/10831/24 до провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі № 910/10831/24. Відмовлено у задоволенні клопотання Моторного (транспортного) страхового бюро України про участь в судовому засіданні з повідомленням (викликом) представників учасників справи. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі № 910/10831/24 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.
Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Таким чином, зазначеною статтею проголошено "право на суд", одним з аспектів якого є право на розгляд справи упродовж розумного строку.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (Заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012 (пункт 29) Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шульга проти України" (Заява № 16652/04) від 02.12.2010 (пункт 28) Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними.
Суд вважає за необхідне зазначити, що суддя Гончаров С.А. перебував у відряджені з 12.04.2025 по 15.04.2025, у відпустках з 16.04.2025 по 25.04.2025, з 28.04.2025 по 09.05.2025, з 12.05.2025 по 18.05.2025, суддя Тищенко О.В. перебувала у відряджені з 12.04.2025 по 15.04.2025, у відпустках з 16.04.2025 по 25.04.2025 та 28.04.2025 по 09.05.2025, суддя Тарасенко К.В. у відрядження з 08.04.2025 по 13.04.2025, з 14.04.2025 по 17.04.2025 та у відпустках 18.04.2025, 21.04.2025, 22.04.2025, 23.04.2025, 25.04.2025, з 28.04.2025 по 02.05.2025, з 05.05.2025 по 09.05.2025, з 12.05.2025 по 16.05.2025, та з 19.05.2025 по 23.05.2025.
Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції прийнято з врахуванням вищезазначених обставин та протягом розумного строку.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07.10.2018 року приблизно о 20 годині 15 хвилин на перехресті вулиць Тулузи та бульвару Ромена Роллана в місті Києві відбулась ДТП за участю транспортних засобів: "Mercedes-Benz A150", державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля "Opel Vectra", державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Причиною ДТП стало те, що водій ОСОБА_1 порушив підпункти 2.3 (б), 10.1, 16.6 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, перед початком руху, повертаючи праворуч на вулицю Тулузи, не впевнився в безпечності маневру, внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем "Mercedes-Benz A150", державний номерний знак НОМЕР_1 , який рухався в попутному напрямку, що призвело до пошкодження вказаних транспортних засобів.
Зазначені обставини були встановлені постановою Святошинського районного суду міста Києва від 12 квітня 2019 року в справі № 759/18596/18, якою водія автомобіля "Opel Vectra", державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль "Mercedes-Benz A150", державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_3 .
15.01.2019 року ОСОБА_3 звернулася до МТСБУ із заявою про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок спірної ДТП.
Відповідно до наявного в матеріалах даної справи звіту про оцінку автомобіля "Mercedes-Benz A150", державний номерний знак НОМЕР_1 , від 28.01.2019 року, складеного на замовлення позивача суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою - підприємцем Диким Володимиром Петровичем (далі - ФОП Дикий В.П.), вартість матеріального збитку, завданого вказаному транспортному засобу, становить 156 647,73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що МТСБУ відшкодувало потерпілій особі шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), у порядку, передбаченому підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон), вважаючи, що відповідальність винної у вчиненні ДТП особи застрахована не була. Однак, після здійснення регламентної виплати, позивачу стало відомо, що цивільно-правова відповідальність винної особи була застрахована на підставі полісу обов'язкового страхування в Компанії.
Розглянувши апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За підпунктом а) пункту 41.1. статті 41 Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
З урахуванням визначеного вказаним звітом розміру матеріального збитку, завданого ОСОБА_3 внаслідок пошкодження транспортного засобу "Mercedes-Benz A150", державний номерний знак НОМЕР_1 , та встановлених чинним на час здійснення відповідного розрахунку законодавством лімітів відповідальності страховика за шкоду, завданому майну, МТСБУ на підставі приписів пункту 41.1. статті 41 Закону відповідно до наказу від 1 липня 2019 року № 6410 виплатило власнику пошкодженого транспортного засобу страхове відшкодування в розмірі 100 000,00 грн. Зазначене підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 2 липня 2019 року № 967307 на вищевказану суму.
Відповідно до частини 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно підпункту 38.2.1. пункту 38.2. статті 38 Закону до МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Враховуючи вищевказані приписи чинного законодавства МТСБУ звернулося до Святошинського районного суду міста Києва з регресним позовом про стягнення 100 000,00 грн з винної у вчиненні ДТП особи.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою Київського апеляційного суду від 08.08.2024 року в справі № 759/4848/21 за позовом МТСБУ до ОСОБА_1 про стягнення 100 000,00 грн матеріальної шкоди, яка набрала законної сили в установленому законом порядку, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18.06.2021 року про часткове задоволення позову скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.
У вказаній постанові суду апеляційної інстанції встановлено, що на час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля "Opel Vectra", державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована відповідачем у даній справі на підставі договору (полісу) серії АМ № 0486068 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Копії вищевказаного полісу, а також листа Компанії від 07.05.2024 року вих. № 78, яким відповідач підтвердив факт укладання відповідного договору обов'язкового страхування з третьою особою, наявні й у матеріалах даної справи.
У вказаному судовому рішенні також зазначено, що договір цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 19 квітня 2018 року №АМ/0486068 недійсним у передбаченому законом порядку не визнавався, обставини його нікчемності судом не встановлені.
Згідно з підпунктом 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 Закону МТСБУ після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов'язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом.
Як уже було зазначалось, позивач виплатив відповідну суму страхового відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу на підставі підпункту "а" пункту 41.1 статті 41 Закону. Однак, у процесі реалізації МТСБУ права на регрес, було встановлено, що цивільно-правова відповідальність винного в скоєнні ДТП водія ОСОБА_1 , на момент вчинення останньої, була застрахована у відповідача за полісом № АМ/0486068.
Разом із цим, жодними нормами чинного законодавства не передбачено права МТСБУ на звернення з регресним позовом до страховика у випадку, коли МТСБУ виплатило страхове відшкодування потерпілому, помилково вважаючи, що власник/водій транспортного засобу, який заподіяв шкоду, не застрахував цивільно-правову відповідальність, а через певний період часу з'ясувало протилежне.
В обґрунтування позовних вимог у даній справі МТСБУ зазначало, що оскільки Компанія є особою, на яку вказаним полісом покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації вищевказаного автомобіля "Opel Vectra", державний номерний знак НОМЕР_2 , на момент ДТП, відповідач повинен повернути безпідставно сплачену МСТБУ суму страхового відшкодування в розмірі 100 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані виключно посиланням на приписи статті 1212 ЦК України.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
На відміну від норм глави 82 ЦК України (відшкодування шкоди), які передбачають можливість відшкодування завданої матеріальної шкоди, стаття 1212 ЦК України включена до глави 83 цього Кодексу, що має назву "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави".
У постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 19.09.2024 року в cправі № 914/2450/22 (914/3313/23) міститься правова позиція про те, що права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що спірні кошти - регресну виплату в сумі 100 000,00 грн, МТСБУ перерахувало потерпілій особі - ОСОБА_3 , внаслідок виконання покладеного на позивача зобов'язання, яке визначено підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 Закону. Якщо МТСБУ вважає, що підстав для проведення зазначеної регламентної виплати, яка визначена підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 Закону, не було, то, виходячи з імперативних приписів статті 1212 ЦК України та вказаної правової позиції того ж Верховного Суду, позивач має право звернутися саме до володільця спірного майна - потерпілої особи, а не до Компанії, яка взагалі не була учасником спірних правовідносин.
Отже володільцем спірного майна (коштів, виплачених МТСБУ на підставі підпункту "а" пункту 41.1 статті 41 Закону) є потерпіла особа, а не Компанія.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, МТСБУ посилалося на те, що відповідач фактично зберіг спірні кошти за рахунок позивача, оскільки саме у Компанії виник обов'язок виплатити страхове відшкодування потерпілій особі за полісом № АМ/0486068.
Суд першої інстанції правомірно відхилив доводи скаржника, що, оскільки з наявної у матеріалах даної справи копії листа відповідача від 07.05.2024 року вих. № 78, вбачається що від його страхувальника надійшло повідомлення про спірний страховий випадок (ДТП), оскільки до Компанії не надходили жодні документи про підтвердження страхового випадку як від страхувальника, так і від потерпілої особи, відповідач прийняв рішення про закриття страхової справи на підставі пункту 37.1.4. статті 37. Закону, відповідно до якої підставою для відмови в здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.
У силу пункту 35.1 статті 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Згідно з підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння ДТП.
Закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону.
З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону право страховика за договором (полісом) відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку.
При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону строк є присічним і поновленню не підлягає.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року в справі № 910/7449/17, у постановах Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду: від 6 березня 2019 року в справі № 465/6315/16-ц, від 01.06.2022 року в справі № 577/5482/19.
Судом встановлено, що ні МТСБУ, ні власник пошкодженого транспортного засобу - ОСОБА_3 , не будь-яка інша особа не зверталися у встановлений законом річний строк до відповідача. Ця обставина була встановлена і в постанові Київського апеляційного суду від 08.08.2024 року в справі № 759/4848/21.
Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та висновки Верховного Суду про присічний річний строк, суд дійшов висновку про наявність на час розгляду даного спору безумовної правової підстави для відмови у здійсненні відповідачем страхової виплати за спірною ДТП, що спростовує доводи позивача про збагачення відповідача за рахунок його спірних коштів.
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Вказані рішення страховика є дискреційними та приймаються останнім виключно за результатами дослідження наявних у нього документів та матеріалів страхової справи.
За статтею 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; підпис заявника та дата подання заяви. До заяви додаються: паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого; документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника; відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).
Згідно з пунктами 34.1. та 34.2. статті 34 Закону страховик зобов'язаний протягом 2-х робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10-ти робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Поряд із цим, у зв'язку з відсутністю поданої потерпілою особою чи МТСБУ заяви про страхове відшкодування у встановлений Законом строк відповідач був позбавлений права та можливості отримати документи, на підставі яких останній міг би оцінити завдану шкоду внаслідок спірної ДТП, у тому числі провести огляд пошкодженого транспортного засобу за участі уповноваженого представника Компанії, а відтак і був позбавлений можливості реалізувати надане Законом право прийняти відповідне рішення про здійснення страхового відшкодування та визначення його розміру, чи про відмову в задоволенні такої вимоги.
Судом першої інстанції вірно враховано, що згідно з полісом № АМ/0486068 страхова сума (ліміт відповідальності страховика) за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, становить 100 000,00 грн, сума франшизи 2 000,00 грн.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічна норма міститься у статті 9 Закону України "Про страхування", відповідно до якої франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (пункт 36.6 статті 36 Закону).
Отже, норми Закону обмежують розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи (пункт 12.1 статті 12).
Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладається на страховика такої особи лише в межах, встановлених Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (полісом).
У свою чергу, вимога МТСБУ про стягнення з Компанії безпідставно збережених коштів у розмірі 2 000,00 грн, є сумою франшизи за полісом № АМ/0486068, яка взагалі не підлягала відшкодуванню відповідачем ні за яких обставин.
Так, само заявлена МТСБУ до стягнення з Компанії сума грошових коштів у розмірі 920,00 грн не є сумою сплаченого позивачем на користь потерпілої особи матеріального збитку, а є витратами самого позивача на збір документів та визначення розміру шкоди, зокрема, виготовлення наявного в матеріалах справи звіту про оцінку автомобіля "Mercedes-Benz A150", державний номерний знак НОМЕР_1 , від 28.01.2019 року, виконаного суб'єктом оціночної діяльності ФОП Диким В.П. на замовлення позивача в цій справі.
Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: акта виконаних робіт від 28.01.2019 року на суму 920,00 грн, який підписаний представником МТСБУ та ФОП Диким В.П., рахунку-фактури ФОП Дикого В.П. від зазначеної дати № 232 на відповідну суму, виставленого позивачу, та платіжного доручення від 06.03.2019 року № 935758 на суму 920,00 грн, яка була перерахована безпосередньо вказаному суб'єкту підприємницької діяльності.
У свою чергу, положення пунктів 34.2, 34.4 статті 34, пункту 40.3 статті 40 Закону, які регулюють повноваження МТСБУ щодо залучення аварійних комісарів та експертів, як і інші норми вказаного Закону, не передбачають право МТСБУ на відшкодування за рахунок інших осіб витрат, пов'язаних із залученням аварійного комісара або експерта або юридичних осіб (страхових компаній).
При цьому, залучення аварійних комісарів або експертів або інших юридичних осіб замість власних працівників МТСБУ для визначення причин настання страхового випадку та розміру завданих збитків, є правом, а не обов'язком позивача.
Окрім того, пунктом 34.3 статті 34 Закону передбачено лише обов'язок страховика (у даному випадку МТСБУ) відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження) у разі, якщо потерпілий самостійно обирає аварійного комісара або експерта. Будь-яких інших випадків, коли витрати на аварійного комісара або експерта або залучення інших юридичних осіб (страхових компаній) підлягають відшкодуванню, вказаним Законом не передбачені.
Відповідно до положень статей 28, 29 Закону до складу витрат, що відшкодовуються страховиком (МТСБУ) та які можуть бути стягнуті в порядку регресу, витрати на аварійного комісара та експерта або залучення іншої юридичної особи (страхової компанії) також не входять.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Компанії на користь МТСБУ витрат останнього в розмірі 920,00 грн, пов'язаних із залученням позивачем суб'єкта оціночної діяльності.
Враховуючи вищезазначені обставини справи, положення статей 12, 22, 29 Закону, статей 9, 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1192 ЦК України, а також те, що у розумінні статті 1212 ЦК України саме набувач зобов'язаний повернути належне власнику майно, яке безпідставно набув (зберігав).
Відтак, позовні вимоги позивача є необґрунтованими, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.
Суд відхиляє посилання позивача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 12.10.2021 року в справі № 910/17324/19, оскільки в цій постанові касаційна інстанція здійснювала телеологічне тлумачення приписів статті 1212 ЦК України (пункт 40 постанови). У цій постанові Верховний Суд (на противагу даному рішенню) не здійснював аналізу спірних правовідносин, не досліджував, хто у цих спірних правовідносинах є володільцем спірного майна - потерпіла особа чи Компанія, а також не обґрунтував, чи є страхова компанія тією особою, яка, як стверджує МТСБУ, збагатилася за рахунок його кошів, якщо сплив присічний річний строк, встановлений Законом для звернення до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування.
У той же час судом у даній справі враховані правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 19.09.2024 року в cправі № 914/2450/22 (914/3313/23), де зазначено, що приписи статті 1212 ЦК України визначають можливість пред'явлення відповідного позову виключно до володільця спірного майна. Також судом враховані висновки Верховного Суду, викладені в постановах: від 05.06.2018 року в справі № 910/7449/17, від 06.03.2019 року в справі № 465/6315/16-ц, від 1 червня 2022 року в справі № 577/5482/19, де зазначено, що встановлений підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону річний строк для звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є присічним і його пропуск є безумовною підставою для відмови страховиком у виплаті страхового відшкодування.
Отже, у такому випадку страхова компанія відповідно до вказаної норми Закону не має обов'язку виплачувати потерпілій особі страхове відшкодування, що виключає безпідставне збагачення відповідача за рахунок МТСБУ, ), а тому доводи скаржника про те, що Моторне (транспортне) страхове бюро України не є потерпілою особою в розумінні Закону № 1961-IV, оскільки Позивач виконав обов'язок з відшкодування шкоди нанесеної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, який повинен був виконати Відповідач, відхиляються судом апеляційної інстанції, як необгрунтовані.
Щодо поданої відповідачем заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності до пред'явлених позивачем вимог.
Відповідно до вимог статей 256 та 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності за змістом статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, за приписами статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю, підстави для застосування строку позовної давності у даній справі відсутні.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірно висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/10831/24 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі № 910/16943/23 - залишити без змін.
Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на Моторне (транспортне) страхове бюро України.
Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя С.А. Гончаров
Судді О.В. Тищенко
К.В. Тарасенко