вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" травня 2025 р. Справа№ 910/15266/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Гаврилюка О.М.
без виклику представників сторін
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування»
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2025 року
у справі №910/15266/24 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування»
до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»
про стягнення грошових коштів,-
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - відповідач) про стягнення 44874,54 грн, а саме: 30 655, 40 грн, майнової шкоди, 9 944,57 грн пені, 3 236, 21 грн інфляційних втрат та 1 038,36 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки цивільно-правова відповідальність водія забезпеченого транспортного засобу була застрахована одночасно і у позивача, і у відповідача, відповідач відповідно до п. 5.3 порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затверджених протоколом Президії МТСБУ від 26.02.2020 року № 464/2020, зобов'язаний компенсувати позивачеві 50% від суми виплаченого страхового відшкодування.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2025 року у справі № 910/15266/24 у позові відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» у встановлений процесуальний строк звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, суд не застосував до спірних правовідносин правові висновки викладені Великою Палатою Верховного суду у справах від 12.10.2021 року №910/17324/19, від 22.10.2020 року №910/18279/19.
Так, представник скаржника зазначив, що на момент ДТП діяло два поліса страхування цивільно-правової відповідальності, а тому в даному випадку слід керуватися порядком виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Таким чином, за твердженням скаржника, виплата страхового відшкодування, яка здійснена відповідно до порядку, одним страховиком за зобов'язаннями іншої страхової компанії має розглядатися як кондиційні відносини до яких не застосовуються норми пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо відмови у здійсненні страхового відшкодування за неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту сконання ДТП.
Крім того, за твердженням скаржника, вимоги одного страховика, що здійснив виплату страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, до іншого, що застрахував той самий об'єкт, на підставі ст. 540 Цивільного кодексу України та п. 36.4 ст. 36 Закону відповідають ознакам кондиційних правовідносин і до них застосовується загальний строк позовної давності.
Водночас, скаржник вказав, що якщо потерпілий діяв добросовісно у своїх відносинах з страховою, то суд може захистити порушене право.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2025 року у справі №910/15266/24. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
01.04.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник відповідача просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 року у справі №910/15266/24 залишити без змін.
Так, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що оскільки саме потерпілий мав право на звернення з заявою про страхове відшкодування до cтраховика (відповідача) в період з 13.05.2022 року по 12.05.2023 року , Потерпілий своїми діями чи бездіяльністю, не здійснював дій по відношенню до НАСК «ОРАНТА» (знаючи про наявність двох полісів страхування винуватця ДТП) передбачених ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Тим самим , пропустив через залежні від нього обставини, строк на реалізацію свого права, з підстав власної не добросовісної поведінки в договірних правовідносинах.
Тобто право вимоги (на 50%) відшкодування збитків яке потеплілий мав би до страховика винуватця фактично було втрачене по відношенню до НАСК «ОРАНТА» саме, зі сплином річного строку. У відповідності до умов ст. 37.1.4 Закону України № 1961-IV., та на момент виплати відшкодування позивачем відповідне право вимоги перейти не могло, оскільки вже було втрачене, у зв'язку з недобросовісністю дій потерпілого, а саме не поданням в річний строк зави про страхове відшкодування.
Крім того, представник відповідача зауважив, що позивачем не дотримано процедури врегулювання, передбаченої порядком, а саме підпунктом "в" п. 3.2 ст. 3 порядку щодо повідомлення відповідача про прийняте рішення та заплановану виплату страхового відшкодування. Позивач не забезпечив можливість участі відповідача у розслідуванні страхового випадку, а також не здійснив повідомлення відповідача про прийняте рішення та заплановану виплату страхового відшкодування у розмірі 64310,81 грн не пізніше ніж за три робочі дні до дати її проведення. Позивач не дотримався алгоритму виплати страхового відшкодування, передбаченого порядком, не надано доказів узгодження з відповідачем розміру такої шкоди.
14.04.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшли додаткові пояснення по справі, відповідно до яких скаржник просив суд витребувати з відповідача, копію звернення (на яке посилається відповідач) та доданих до нього документів, в тому числі копію повідомлення, яким було погоджено суму для виплати страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів розглянувши клопотання скаржника, про витребування доказів, дійшла наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування заявленого клопотання скаржник вказує, що відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу, зазнає про виплату страхового відшкодування стосовно іншого автомобіля, при цьому вказує, що «копія звернення додається». Проте, позивачу дана копія надіслана не була, так само як і до суду. В зв'язку з чим, є підстави для витребування даного звернення та документів, які були долучені до звернення, на яке посилається відповідач.
Положеннями частини 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в ч.ч. 2 та 3 ст. 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з ч.ч. 2, 3, 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Водночас, скаржником не було заявлено відповідне клопотання про витребування цих доказів разом із апеляційною скаргою. Так само, скаржник не наводить жодних переконливих аргументів щодо пропуску зазначеного строку.
За таких обставин, колегія суддів вбачає порушення строку пред'явлення клопотання про витребування доказів, що є підставою для його залишення без задоволення.
При цьому, колегія суддів відзначає, що у відповідності до п.п. 4, 5 ч. 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
У клопотанні про витребування доказів скаржником не надано доказів вжиття заходів для отримання цих доказів самостійно та (або) причин неможливості самостійного отримання цих доказів.
Означене також вказує на необґрунтованість заявленого клопотання, адже недотримані вимоги, що ставляться Господарським процесуальним кодексом України.
З огляду на відсутність клопотання скаржника про поновлення пропущеного строку для звернення до суду із заявою про витребування доказів, а також на відсутність доказів неможливості самостійно надати витребуваний доказ, колегія судів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні заявленого Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування»
клопотання про витребування доказів.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.12.2021 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування» та ОСОБА_1 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №207532158 за яким позивач взяв на себе зобов'язання відшкодувати шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди внаслідок експлуатації транспортного засобу Ford Fiesta, державний номерний знак НОМЕР_1 .
13.05.2022 року в м. Києві по вул. Дегтярівська, 49 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Ford Fiesta, державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та за участю транспортного засобу Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2
17.05.2022 року позивач повідомив відповідача про страховий випадок та про подвійне страхування, що підтверджується знімком електронного листування між сторонами.
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 21.06.2022 року у справі №761/9659/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 грн.
17.05.2022 року ОСОБА_3 - власник транспортного засобу Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_2 , який отримав механічні пошкодження, звернувся до позивача із письмовим повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, що має ознаки страхового випадку.
Відповідно до звіту про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу 33689 від 09.06.2022 року, наданого позивачем, вартість матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП власнику автомобіля марки Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 72 908,61 з ПДВ на запасні частини та 66 810,81 грн без ПДВ.
13.06.2022 року Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування» визнано подію, яка сталася 13.02.2022 року, страховим випадком, та здійснено виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 у розмірі 64310,81 грн (з розрахунку 66 810, 81 грн - 2500, 00 грн франшизи), що підтверджується платіжним дорученням №29702916. При цьому, оскільки страхове відшкодування здійснювалось на банківський рахунок власника автомобіля, то за основу взято суму відшкодування з вирахуванням сум ПДВ на запасні частини.
Станом на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди (30.12.2021 року) у водія транспортного засобу Ford Fiesta, державний номерний знак НОМЕР_1 , винного у ДТП ( ОСОБА_1 ), діяло два поліси обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а саме: поліс № 207532158, виданий Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (дата початку дії полісу з 31.12.2021 року по 30.12.2022 року), та ЕР № 207223884 виданий Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (відповідач) (діючий поліс на 13.05.2022 року).
Так, за твердженням позивача, оскільки цивільно-правова відповідальність водія забезпеченого транспортного засобу, а саме Ford Fiesta, державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована і у позивача, і у відповідача, відповідач відповідно до п. 5.3 Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затверджених протоколом Президії МТСБУ від 26.02.2020 року № 464/2020, зобов'язаний компенсувати позивачеві 50% від суми виплаченого страхового відшкодування розмірі 30 655,40 грн, а також сплатити пеню, 3% річних та інфляційні втрати нараховані на суму несвоєчасно відшкодованої страхової виплати.
08.09.2023 року Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» звернулась до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» з досудовою вимогою.
Так, за твердженням позивача, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» в свою чергу надіслало позивачу лист-відповідь про відмову у компенсації 50% від виплаченого страхового на рахунок Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування». У своїй відмові відповідач посилався на норму Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» а саме пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37, у якій зазначено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" за договором страхування страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про страхування» предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками (співстрахування).
Стаття 989 Цивільного кодексу України встановлює обов'язок страхувальника при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.
Відносини між страховиками-членами МТСБУ з питань забезпечення здійснення страхового відшкодування при наявності декількох внутрішніх договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які були чинними на момент дорожньо-транспортної пригоди, врегульовує Порядок виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затверджений протоколом Президії Моторного (транспортного) страхового бюро України № 464/2020 від 26.02.2020 року (далі - Порядок № 464/2020 від 26.02.2020 року).
Пунктом 2.1 ст. 2 вказаного Порядку визначено, що наявність на момент укладення внутрішнього договору страхування в єдиній централізованій базі даних МТСБУ відомостей про інші чинні внутрішні договори страхування, укладені по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу, визнається достатнім доказом виконання страхувальником зобов'язання при укладенні внутрішнього договору страхування повідомити страховика про інші внутрішні договори страхування (обов'язки страхувальника, що передбачені пунктом 3 частини першої ст. 989 Цивільного кодексу України та п. 17.3 ст. 17 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Тобто, чинне законодавство дозволяє страхувальнику укладати декілька договорів страхування щодо одного об'єкта страхування з різними страховиками, при цьому наявність на момент укладення внутрішнього договору страхування в єдиній централізованій базі даних МТСБУ відомостей про інші чинні внутрішні договори страхування, укладені по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу, є достатнім доказом виконання страхувальником свого обов'язку повідомити страховика про інші внутрішні договори страхування.
Поряд з цим, обов'язок страховика щодо проведення відповідного розслідування страхового випадку, в тому числі встановлення факту наявності у страхувальника інших чинних договорів страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначено п. 34.1 ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За змістом п. 3.1 ст. 3 Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик при отриманні інформації про настання події, що містить ознаки страхового випадку за укладеним ним внутрішнім договором страхування, зобов'язаний (незалежно від наявності інших внутрішніх договорів страхування, укладених по відношенню до забезпеченого транспортного засобу, та черговості їх укладення) здійснити визначені Законом 1961 (Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") заходи для забезпечення своєчасного здійснення страхового відшкодування.
Згідно з п. 3.2 ст. 3 Порядку страховик, який отримав інформацію про подію, яка має ознаки страхового випадку за декількома внутрішніми договорами страхування, для забезпечення участі усіх страховиків за такими договорами страхування повинен: а) невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дати надходження інформації про страховий випадок, повідомити у письмовій формі (як правило, за допомогою електронної корпоративної пошти МТСБУ) інших страховиків, які внесли до єдиної централізованої бази даних МТСБУ відомості про інші внутрішні договори страхування, які є дійсними на дату настання події, що містить ознаки страхового випадку; б) забезпечити можливість іншим страховикам, які також застрахували той самий об'єкт, приймати участь в розслідуванні страхового випадку (зокрема, у огляді наявних документів та пошкодженого (знищеного) майна); в) повідомити у письмовій формі (як правило, за допомогою електронної корпоративної пошти МТСБУ) інших страховиків, які внесли до єдиної централізованій базі даних МТСБУ відомості про інші внутрішні договори страхування, які є дійсними на дату настання події, що містить ознаки страхового випадку, про прийняте рішення та заплановану виплату страхового відшкодування не пізніше ніж за три робочі дні до дати її проведення.
Позивачем, виконано умови ст. 3 п. 3.2 а) невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дати надходження інформації про страховий випадок, повідомити у письмовій формі, відомості про інші внутрішні договори страхування про подію що містить ознаки страхового випадку. Проте порушено Порядок та не повідомлено про прийняте рішення та заплановану виплату не пізніше як за три робочі дні до дати її проведення.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не було дотримано процедури врегулювання, передбаченої Порядком, а саме пп. "в" п. 3.2. ст. 3 Порядку щодо повідомлення відповідача про прийняте рішення та заплановану виплату страхового відшкодування, зокрема, позивач не забезпечив можливість участі відповідача у розслідуванні страхового випадку, у огляді наявних документів та пошкодженого транспортного засобу, а також не здійснив повідомлення відповідача про прийняте рішення та заплановану виплату страхового відшкодування у розмірі 64 310, 81 грн не пізніше ніж за три робочі дні до дати її проведення.
Вказане свідчить про недотримання ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» вимог, передбачених п. 3.2 ст. 3 Порядку.
У той же час, відповідно до п. 37.1.3 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
Так, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання пп. "в" п. 3.2. ст. 3 Порядку.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів критично оцінює посилання скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, щодо незастосування до даних правовідносин норм пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки, оскаржуване рішення в мотивувальній частині не містить посилань на дану норму права прямо чи опосередковано.
Твердження скаржника, що якщо потерпілий діяв добросовісно у своїх відносинах з страховою, то суд може захистити порушене право, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки, потерпілий своїми діями чи бездіяльністю не здійснював дій по відношенню до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» передбачених ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування.
Апеляційний суд, проаналізувавши судові рішення, висновки у яких, на думку скаржника, підлягають застосуванню у цій справі, вказує на те, що такі висновки не є релевантними до обставин справи.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що враховуючи приписи ст. 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, розгляд даної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2025 року у справі №910/15266/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2025 року у справі №910/15266/24 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/15266/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Гаврилюк