Справа № 758/11839/24
Категорія 43
(ЗАОЧНЕ)
26 березня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,
за участю секретаря судового засідання Білоус А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка також діє як законний представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка також діє як законний представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до Подільського районного суду міста Києва з позовною заявою, у якій просять стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на їх користь відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
В обґрунтування позову зазначено, що позивачі є сім'єю, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . З 04.02.2009 позивачі проживали на території Слов'янської територіальної громади Донецької області у приватному будинку за адресою: АДРЕСА_1 . 12.04.2014 місто Слов'янськ було окуповане російською федерацією. З моменту окупації та до квітня 2022 року позивачі проживали у своєму будинку за вказаною вище адресою. В зазначений період часу місто перебувало під численними обстрілами, часто було знеструмлене, позбавлене водо- та газопостачання, у місті були наявні блокпости та присутні окупаційні війська зі зброєю, які здійснювали допити населення, перевірку мобільних телефонів, обшуки житла та автомобілів. Вказані обставини завдали позивачам глибоких моральних страждань, викликали почуття безпомічності та страху за власне життя. На момент повномасштабного вторгнення позивачі, крім ОСОБА_1 , проживали в будинку у місті Слов'янську. Водночас ОСОБА_1 перебував у гуртожитку №14 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. У зв'язку з постійними та частими обстрілами міста Харків та Слов'янськ, позивачі 01.04.2022 вирішили покинути своє місце проживання та тимчасово переїхали до іншого міста, де отримали статус внутрішньо-переміщених осіб. Крім того, позивачі втратили основний дохід від діяльності ОСОБА_4 , який працював як фізична особа-підприємець та попри серйозну хворобу, вимушений на момент звернення з позовом працювати на будівництві, що є шкідливим для його здоров'я. Внаслідок цього загальний дохід родини не перевищує 10 000,00 грн. на місяць, що позбавляє сім'ю нормального та достатнього рівня життя. Враховуючи викладене, позивачі зазнали значних душевних страждань, спричинених вимушеним переселенням, втратою можливості користуватися своїм майном, позбавленням налагодженого побуту та втратою основного доходу сім'ї, пристосуванням до нових життєвих умов, чим спричинено останнім непоправної моральної шкоди. У зв'язку з викладеним, позивачі звернулися до суду з даним позовом для захисту своїх прав.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2024 головуючим суддею у справі визначено Ковбасюк О.О.
Ухвалою суду від 17.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу за правилами загального позовного провадження, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, а позивачам - відповіді на відзив.
21.10.2024 від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу.
Ухвалою суду від 24.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
26.03.2025 від позивачів надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому позивачі просять визнати поважними причини пропуску строку на подання доказів та долучити до матеріалів справи фототаблицю пошкоджень, спричинених російською федерацією. З вказаного клопотання встановлено, що 06.03.2025 російська федерація здійснила черговий авіаудар по місту Слов'янськ. Епіцентр вибуху був розташований менше ніж за 80 м від будинку позивачів, що спричинило пошкодження, які відображені у долученій до клопотання фототаблиці.
У судове засідання позивачі не з'явилися, надіслали клопотання про розгляд справи без їх участі, в яких позовні вимоги підтримали.
Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті суду, у судове засідання повторно не з'явився, відзив на позов у встановлені строки не подав.
З огляду на викладене та при відсутності заперечень сторони позивача, суд ухвалив проводити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів з ухваленням заочного рішення, оскільки згідно ст. 281 ЦПК України, якщо відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин та не подав відзив, а позивачі не заперечують проти такого вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
При вирішені питання щодо розгляду справи в заочному порядку суд виходив з того, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
Дослідивши письмові матеріали справи відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, згідно з якою у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, повно і всебічно оцінивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Верховним Судом у постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 викладено правову позицію, відповідно до якої після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. Окрім того, у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства російської федерації в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди цієї країни бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави.
У відповідності до положень ст. 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» МЗС було розроблено алгоритм дій з питання отримання згоди російської сторони на відмову від судового імунітету держави у зв'язку із розглядом судами України цивільних справ за позовами проти російської федерації, за яким МЗС доручало Посольству України в російській федерації передати до Міністерства закордонних справ російської федерації ноту МЗС з питання отримання згоди російської федерації на відмову від судового імунітету під час розгляду судовими органами України справ за позовами проти російської федерації.
Разом із тим, у зв'язку з порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного акту, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗС російської федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією від 14.02.1992.
Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в російській федерації та російської федерації в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. Комунікація МЗС з органами влади російської федерації також не здійснюється.
Отже, подальше застосування зазначеного вище алгоритму з отримання згоди російської федерації на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів у даній категорії справ до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється.
Окрім того, відповідно до ст. 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.
У ст. 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Частиною 1 ст.12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
В силу приписів ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з вимогами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішення, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Отже, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 у справі №686/13212/19.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Так, відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Загальновідомо, що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Визначення агресії» від 14.12.1974 акт агресії кваліфікується, зокрема, як вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії російської федерації проти України як порушення п. 4 ст. 2 статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування російської федерації з України.
Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов'язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.
27.04.2022 Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи»
№ 2433, якою визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
З урахуванням викладеного, звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, від 18.05.2022 у справі №760/17232/20-ц, від 12.10.2022 у справі №463/14365/21, від 12.10.2022 у справі №463/14366/21, від 28.08.2024 у справі №686/32571/23.
Судом встановлено, що позивачі є сім'єю у розумінні ч. 2 ст. 3 СК України. Так, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серії
НОМЕР_2 , є дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Відповідно до копій Витягу з реєстру територіальної громади №2024/007624785 від 28.06.2024, №2024/007627376 від 28.06.2024 та №2024/008711216 від 22.07.2024
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 04.02.2009, а ОСОБА_4 з 02.10.2017 проживають на території Слов'янської територіальної громади Донецької області.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що фактичним місцем проживання позивачів до 2022 року був приватний будинок за адресою:
АДРЕСА_1 .
З 12.04.2014 до 05.07.2014 місто Слов'янськ було окуповане російською федерацією. Упродовж періоду окупації та до моменту повного припинення вогню на території Донецької області, а саме 27.07.2020, місто перебувало під численними обстрілами. Внаслідок чого позивачі нерідко вимушені були, рятуючи своє життя, перебувати у підвальному приміщенні будинку. Додаткового тиску завдавала присутність блокпостів та окупаційних військ зі зброєю, які здійснювали допити, перевіряли телефони та обшукували будинки. Крім того, місто часто було знеструмлене та позбавлене водо-та газопостачання, через перекриті шляхи постачання, був дефіцит продуктів, що вплинуло на моральний стан позивачів.
З довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти ОСОБА_1 з 01.09.2021 навчається на денній формі в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого та відповідно до змісту позовної заяви станом на 24.02.2022 проживав у гуртожитку №14 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
01.04.2022, у зв'язку з постійними обстрілами міст Харків та Слов'янськ, позивачі були вимушені покинути місце проживання і тимчасово переїхати в інше місто.
Згідно наказу Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025, Слов'янська міська територіальна громада Краматорського району Донецької області, а також Харківська міська територіальна громада входять до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.
Відповідно до довідок: №3007-5002097780 від 07.09.2022 ОСОБА_2 ,
№3007-5002097833 від 07.09.2022 ОСОБА_3 , №3007-5002103186 від 08.09.2022 ОСОБА_1 та №3007-5002103101 від 08.09.2022 ОСОБА_4 стали на облік як внутрішньо переміщені особи, фактичним місце проживання яких є
АДРЕСА_2 .
Разом з тим, відповідно до змісту позовної заяви, позивачі також втратили основний дохід, який отримували від діяльності ОСОБА_4 , який працював як фізична особа-підприємець. Таким чином, загальний дохід сім'ї на момент звернення з позовною заявою не перевищує 10 000 грн. на місяць, що підтверджується Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків відповідь на запит в електронному вигляді від 28.06.2024 відносно ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2022 року по 2 квартал 2024 року, відповідь на запит в електронному вигляді від 28.06.2024 відносно ОСОБА_2 за період з 1 кварталу 2022 року по 2 квартал 2024 року, та відповідь на запит в електронному вигляді від 22.07.2024 відносно ОСОБА_4 за період з 1 кварталу 2022 року по 2 квартал 2024 року.
Внаслідок втрати роботи ОСОБА_4 вимушений працювати на будівництві. З довідки №9060 КНП «КМКЛ №7» встановлено, що 01.07.2024 він отримав травму у вигляді закритого перелому п'яткової кістки з незначним зміщенням.
06.03.2024 позивачам стало відомо, що близько 22 години російська федерація здійснила авіаудар по місту Слов'янськ, відстань від епіцентру вибуху до їхнього будинку склала менше 80 м. З долученої до матеріалів справи фототаблиці вбачається, що прибудинкова територія домоволодіння позивачів отримала пошкодження.
Враховуючи викладене, в результаті незаконних дій російської федерації позивачі зазнали значних душевних страждань, пов'язаних зі страхом за власне життя та життя членів родини, вимушеним переселенням та втратою можливості володіти та користуватися власним житлом, позбавленням звичного ритму життя та налагодженого побуту, пристосуванням до нових життєвих умов.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачам моральну шкоду, суд бере до уваги, що в національному та міжнародному законодавстві відсутні чітко визначені критерії для обчислення розміру компенсації моральної шкоди у грошову еквіваленті.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12.07.2007).
У разі вирішення спору судом розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.12.2020 в справі №752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості .
Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20, від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20.
Беззаперечно, що кожен громадянин, який проживає в Україні, у тому числі громадяни України, які були вимушені шукати безпечні умови для свого життя та життя своєї родини внаслідок збройної агресії російської федерації, зазнали безумовних моральних страждань. Беззаперечно, що кожен громадянин, який не покинув територію України, не відчуває себе в безпеці після введення в Україні воєнного стану, був позбавлений звичного ритму життя, звичайного спілкування з близькими та друзями. Проте це не позбавляє особу, яка звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації, обов'язку обґрунтувати та довести у суді належними доказами, а суд - обов'язку встановити на підставі наданих доказів елементи правопорушення, що призвело до завдання моральної шкоди (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача (причинно-наслідковий зв'язок).
З матеріалів справи вбачається, що позивачі просять стягнути на їх користь по 700 000 доларів США на кожного, що в загальному становить 2 800 000 доларів США та еквівалентно дорівнює 115 222 240,00 грн. за офіційним курсом Національного банку України на момент подання позовної заяви.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд також бере до уваги рішення ЄСПЛ у справі «Грузія проти росії (ІІ)» (заява № 38263/08, рішення Великої Палати від 28.04.2023), яким ЄСПЛ зобов'язав росію сплатити Грузії багатомільйонні компенсації за порушення прав грузин внаслідок російської збройної агресії у 2008 році. Зокрема, ЄСПЛ присудив 8 240 000 євро в якості компенсації моральної шкоди щонайменше 412 особам, постраждалим від відсутності адекватного розслідування російською стороною загибелі цивільних під час активної фази бойових дій, що умовно складає по 20 000 євро на одну особу.
З урахуванням вказаних позивачами і встановлених судом обставин, характеру спричиненої моральної шкоди, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що визначений позивачами розмір грошової компенсації моральної шкоди є непропорційним засадам справедливості та розумності.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачам моральну шкоду, суд виходить із тривалості порушення, яке продовжує існувати і на даний час, його наслідків для позивачів, які були змушені покинути постійне місце проживання та переїхати в інше місто.
Враховуючи характер душевних страждань, стресу, якого позивачі зазнали у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України і повністю обґрунтованих побоювань за свою безпеку та безпеку своєї родини, а також характеру та обсягу страждань, які полягають у порушенні налагодженого способу життя та змушення їх докладати зусиль для досягнення звичного життя, суд, здійснюючи свою оцінку на основі справедливості, вважає розумним присудити позивачам в якості відшкодування моральної шкоди кошти в сумі по 100 000 доларів США для кожного, що станом на день подання позовної заяви за офіційним курсом Національного банку України (1 долар США за 41,4508 грн.) еквівалентно 4 145 080,00 грн.
Щодо розподілу понесених позивачем судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Згідно з ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З огляду на наведене, враховуючи повне задоволення вимог позивача, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь держави Україна судовий збір в розмірі 15 140,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 23, 81, 141, 247, 258, 259, 263-268, 280-284, 288, 289, 273 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка також діє як законний представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України задовольнити частково.
Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) доларів США, що еквівалентно 4 145 080 (чотири мільйона сто сорок п'ять тисяч вісімдесят) гривень 00 копійок за офіційним курсом Національного банку України на день подання позовної заяви.
Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) доларів США, що еквівалентно 4 145 080 (чотири мільйона сто сорок п'ять тисяч вісімдесят) гривень 00 копійок за офіційним курсом Національного банку України на день подання позовної заяви.
Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_2 , яка діє як законний представник ОСОБА_3 , моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) доларів США, що еквівалентно 4 145 080 (чотири мільйона сто сорок п'ять тисяч вісімдесят) гривень 00 копійок за офіційним курсом Національного банку України на день подання позовної заяви.
Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) доларів США, що еквівалентно 4 145 080 (чотири мільйона сто сорок п'ять тисяч вісімдесят) гривень 00 копійок за офіційним курсом Національного банку України на день подання позовної заяви.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації в дохід держави Україна судовий збір у розмірі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування сторін по справі:
позивачі:
- ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
- ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;
- ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ;
- ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ;
- відповідач - російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації, місцезнаходження: російська федерація, м. москва, вул. житня, буд. 14.
Суддя О.О. Ковбасюк