печерський районний суд міста києва
Справа № 757/7287/21-ц
пр. 2-1934/24
25 травня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Вовк С. В.,
при секретарі судового засідання - Брачун О. О.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 2 000,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 11 листопада 2020 року на бульварі Дружби Народів (бульв. М. Міхновського) у Печерському районі м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля Nissan Qashqai, д.н.з. НОМЕР_1 , власник - ОСОБА_1 , та автомобіля Renault Logan, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , власник - ОСОБА_3 .
На місці дорожньо-транспортної пригоди складено електронний європротокол.
Сума збитків склала 31 464,00 грн відповідно до рекомендації на виконання робіт до замовлення-наряду № Т/000082688 від 12 листопада 2020 року.
Водночас, відповідачі відмовляються, незважаючи на неодноразові звернення позивача, сплатити франшизу у розмірі 2000,00 грн, що на думку відповідача є збитком.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2024 року відкрито провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
11 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_3 подав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачем не надані докази на підтвердження факту виплати страхового відшкодування страховою компанією, його розміру, із європротоколу неможливо встановити хто є винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно з частини 1 статті 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Відповідно до положень частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною другою статті 76 ЦПК України встановлено, що ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Стаття 77 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17 та від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
За частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині другій статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Предмет доказування у цій справі полягає у підтвердженні наявності матеріальної шкоди, а саме збитку у формі франшизи.
Разом з тим, подані позивачем докази не підтверджують наявність шкоди, оскільки не є належними та достатніми, відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства.
Частина 6 статті 81 ЦПК України регламентує, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення матеріального збитку (франшизи) не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано належних та достатніх доказів.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 174, 178, 188, 258-259, 263-265, 352, 354, 355, 447, 451 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) про стягнення матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Суддя С. В. Вовк