Справа № 752/11766/24
Провадження № 2/752/1439/25
Іменем України
14.05.2025 року Голосіївський районний суд міста Києва
у складі: головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.
секретаря судового засідання - Бєляєвої К.Д.,
за участю сторін:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Стовбуна О.Й. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання правочину недійсним, -
У травні 2024 року позивач ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_1 , звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживачів та визнання правочину недійсним.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що позивачу стало відомо, що вона проходить потерпілою у кримінальній справі № 0418/752/2012 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 366 КК України. З метою з'ясування даних обставин, стороною позивача була направлена заява до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська. У відповідь на вказану заяву позивачу 07.09.2020 направлено постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09.02.2012 у справі № 0418/752/2012 якою ОСОБА_4 , директора ТОВ «Прем?єр Естейт» звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст.ст. 1 п. «в» 6 Закону України «Про амністію в 2011 році». З даної постанови стали відомі наступні обставини: ТОВ «Прем?єр Естейт» оформлює кредитні договорами на інших осіб і пропонує за це працевлаштування та винагороду у розмірі 300 доларів США. Після працевлаштування, директор ТОВ «Прем?єр Естейт» ОСОБА_4 схиляв підпорядкованих йому осіб. В тому числі позивача, до оформлення кредиту, з метою чого складав і видавав завідомо неправдивий документ, який підтверджував платоспроможність осіб, в тому числі позивача, після чого надавав такий документ до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк». Засновники ТОВ «Прем?єр Естейт» завірили позивача про те, що Банку достовірно відомо: хто є реальним позичальником у договорі; на яких умовах буде укладено кредитний договір; що банк ніколи не звернеться з претензіями або позовами до осіб, на чиє ім'я було оформлено кредит. Внаслідок чого, 11.04.2008 між позивачем і банком укладено кредитний договір № 2073, відповідно до якого банк надає позивачу грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 74000 доларів США зі сплатою 14 процентів річних і комісій. 11.04.2008 між ОСОБА_5 та банком укладений іпотечний договір. Відповідно до цього договору ОСОБА_5 передав в іпотеку банку в якості забезпечення виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором нерухоме майно, яким є земельна ділянка площею 1,000 гектар. Завершивши свої шахрайські дії, керівництво ТОВ «Прем?єр Естейт» відмовилося виконувати зобов'язання за кредитним договором та іпотечним договором, присвоївши собі кошти, які були отримані внаслідок укладення кредитного договору.
Враховуючи викладене, позивач просить визнати недійсним кредитний договір № 2073 від 11.04.2008, укладений між ОСОБА_3 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» у частині зазначеного у кредитному договорі позичальника - ОСОБА_3 ; стягнути з відповідача на користь позивача всі судові витрати.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 01.07.2024 відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання правочину недійсним.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 28.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання правочину недійсним, до судового розгляду по суті.
В судове засідання з'явився представник позивача, який зазначив, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, оскільки позивач грошові кошти за оскаржуваним кредитним договором не отримувала.
В судове засідання з'явився представник відповідача, який зазначив, що позивач отримала кошти за оскаржуваним кредитним договором, тому вважає, що не має підстав для визнання правочину недійсним. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у письмових поясненнях.
Суд, заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 11.04.2008 між ОСОБА_3 та Акціонерним товариством «Сенс Банк» укладено кредитний договір № 2073, відповідно до якого банк надає позивачу грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 74000 доларів США зі сплатою 14 процентів річних і комісій, строком погашення кожного місяця до 05.04.2018.
Відповідно до п. 1.3.1 кредитного договору майновим поручителем за даним кредитним договором виступив ОСОБА_5 , який є співзасновником ТОВ «Прем?єр Естейт», що підтверджується витягом з Єдиного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
11.04.2008 між ОСОБА_5 та банком укладений іпотечний договір. Відповідно до цього договору ОСОБА_5 передав в іпотеку банку в якості забезпечення виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором нерухоме майно, яким є земельна ділянка площею 1,000 гектар.
Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09.02.2012 у справі № 0418/752/2012, якою ОСОБА_4 , директора ТОВ «Прем?єр Естейт» звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст.ст. 1 п. «в» 6 Закону України «Про амністію в 2011 році».
Частиною 6 ст. 82 ЦПК України встановлено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З даної постанови вбачається, що ТОВ «Прем?єр Естейт» оформлює кредитні договорами на інших осіб і пропонує за це працевлаштування та винагороду у розмірі 300 доларів США. Після працевлаштування, директор ТОВ «Прем?єр Естейт» ОСОБА_4 схиляв підпорядкованих йому осіб. В тому числі позивача, до оформлення кредиту, з метою чого складав і видавав завідомо неправдивий документ, який підтверджував платоспроможність осіб, в тому числі позивача, після чого надавав такий документ до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк». Засновники ТОВ «Прем?єр Естейт» завірили позивача про те, що Банку достовірно відомо: хто є реальним позичальником у договорі; на яких умовах буде укладено кредитний договір; що банк ніколи не звернеться з претензіями або позовами до осіб, на чиє ім'я було оформлено кредит.
Положеннями ч. 1 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 203 ЦК України одними з загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Разом з цим, підписавши договір позивач підтвердила, що ознайомилась з його умовами та взяла на себе зобов'язання своєчасно повертати отриманий кредит та сплачувати проценти за користування ним, належно виконувати усі умови, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов'язань, а також належно виконувати усі інші зобов'язання, що передбачені цим договором.
За приписами ч.ч. 1 та 4 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Право власності, згідно ст.321 ЦК України, є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 3, статей 11-14, 202, 509, 525, 526 ЦК України цивільні права та обов'язки, що виникають із договорів, повинні належно виконуватися; цивільні права здійснюються особою, а цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актами цивільного законодавства; особа, діючи у цивільних відносинах вільно, на власний ризик і розсуд, повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Згідно ч.2 зазначеної статті сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов?язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Відповідно до приписів ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов?язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 19постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 №9роз'яснено, що правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним.
Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов'язків сторін.
Згідно висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №165/1368/17, від 05.09.2021 у справі №161/17523/16-ц , вирішуючи справи такої категорії, суди мають виходити з того, що наступна зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину. Підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації.
Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду від 03.10.2018 №759/17065/14-ц, від 26.10.2022 у справі № 947/32485/20, від 01.12.2022 у справі № 335/15805/17 зазначено, що: «тлумаченнястатті 229 ЦК України дозволяє стверджувати, що: під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставістатті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення; під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу); помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить); поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив».
Так, як вказує ст.231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Крім того, для визнання правочину недійсним на підставі статті 231 ЦК України позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв'язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.
При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі (пункт 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Отже, для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем.
Під насильством слід розуміти заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Насильство породжує страх настання невигідних наслідків. На відміну від насильства, погроза полягає в здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце при наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли обставин, які мали місце на момент його вчинення, випливає, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.
Правочин, вчинений під впливом насильства, може визнаватися недійсним внаслідок відсутності волі самої особи на вчинення правочину, а волевиявлення, яке має місце, відображає волю не самого учасника правочину, а волю будь-якої іншої особи, яка здійснює вплив на учасника правочину.
Під насильством у даній статті розуміється фізичний або психічний тиск на особу з метою примушення її до вчинення правочину. Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи). Різновидом насильства може вважатися службовий вплив керівника на свого підлеглого з метою спонукати останнього до укладення правочину шляхом застосування дисциплінарних стягнень, звільнення, зниження винагороди, пониження в посаді тощо.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд зауважує, що посилання позивача на матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_4 за ст. 222 ч. 1 КК України та ст. 366 ч. 1 КК України, зокрема службове підроблення та надання завідомо неправдивої інформації, не встановлює та не підтверджує застосування ОСОБА_4 психологічного тиску до позивача, яке б вплинуло на її справжню волю саме при укладенні договору кредиту.
Крім того, суд звертає увагу, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами свої доводи на підтвердження наявності своїх віносин з ОСОБА_4 щодо передачі йому коштів, у тому числі кредитних та в якій саме сумі і за яких домовленостей між ними та обставин, а також наявність причинного зв'язку між психологічним тиском про наявність якого заявляє позивач «схиляв до укладення кредиту» і вчиненням правочину, який оспорюється.
Таким чином, позивач була ознайомлена з істотними умовами договору та не заперечувала проти них, була вільна в укладенні договору,ознайомлена з умовами, підписуючи договір, усвідомлювала зміст дій, що вчинює та правові наслідки, які її дії створюють, тобто кредитним договором жодним чином не порушуються права та інтереси ОСОБА_6 , яка із заявою про відмову від наданих послуг у двотижневий строк до Банку не зверталась.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необгрутованими, оскільки спірний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, а тому позов ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання правочину недійсним, - не підлягає задоволенню.
Питання судових витрат вирішити у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 259, 265 ЦПК України,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання правочину недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
Текст рішення складений 22.05.2025.
Суддя: Ю.Ю. Мазур