Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/10026/24
Номер провадження2/711/528/25
27 травня 2025 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого судді Петренка О.В.,
за участю секретаря судових засідань Овезової Ю.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представників третьої особи Пустобаєвої О.М. та Птухи В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Придніпровської районної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Черкаська міська рада та Друга черкаська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,
23 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси із вказаною позовною заявою, в якій просить суд визнати причини пропущення строку на прийняття спадщини поважними та визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 . До дня смерті батько позивача був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на нерухоме майно, а саме: 9/40 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 .
У кінці 2018 року позивач звернувся до Другої черкаської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_2 .
Державний нотаріус 11.12.2018 та 12.04.2019 направила запити до Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради щодо надання інформації щодо місця реєстрації ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Проте 20.12.2018 та 17.04.2019 Департамент організаційного забезпечення Черкаської міської ради повідомив нотаріуса, що у зв'язку з відсутністю в органі реєстрації картотеки з питань реєстрації фізичних осіб за вище вказаною адресою, орган реєстрації не має можливості надати відповідну інформацію.
Відсутність відповідей на запити про зареєстрованих осіб унеможливила, як стверджує позивач, підтвердження останнього місця проживання спадкодавця, що було передумовою для відкриття спадкової справи.
29 січня 2024 року позивач звернувся із заявою до відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Черкаси, на яку ним було отримано відповідь, що згідно даних актового запису про смерть ОСОБА_2 , місце проживання померлого на момент смерті: АДРЕСА_2 .
У зв'язку із цим, позивач письмово звернувся до Другої черкаської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі письмової заяви позивача, Другою черкаською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа №63/2024 після смерті ОСОБА_2 , а 02.04.2024 позивачем отримано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме: у видачі позивачу свідоцтва про право власності на спадщину за законом на 9/40 частки у праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 .
Підставою для відмови у видачі означеного свідоцтва стало те, що з матеріалів спадкової справи не можливо визначити спадкоємців, які постійно проживали із спадкодавцем на час відкриття спадщини та вважаються такими, що прийняли спадщину, через відсутність довідки про останнє місце проживання спадкодавця.
Як зазначає позивач у мотивувальній частині позовної заяви, він не зміг подати заяву про прийняття спадщини після смерті батька у визначений законом строк через поважні причини, а саме: довготривалого перебування за кордоном у зв'язку із трудовою діяльністю.
Так, у період часу з травня 2001 року до червня 2006 року, позивач працював в російській федерації в м. Абакан машиністом автокрана ВАТ «Строймеханізація» філіалу «Управління маханізації №19».
Як стверджує позивач, його робота на посаді машиніста автокрана передбачала постійну зайнятість та фізичну неможливість залишити робоче місце для відвідування консульських установ, адже відстань між м.Абакан та м.Москва, де розташоване найближче консульство України, становить 4319 км автомобільними шляхами, а час у дорозі в один бік становить близько 55 год; для здійснення поїздки в обидва боки необхідно було подолати 8636 км, витративши на дорогу близько 110 год, що становить понад 4,5 доби безперервного руху.
Також позивач зазначає, що для здійснення нотаріальних дій у консульстві України необхідний додатковий час - щонайменше один день для подання заяви, засвідчення підпису та виконання інших процедур. Таким чином, позивач констатує, що загальний час, необхідний для вирішення питання про подачу заяви про прийняття спадщини після смерті батька, становив від 5,5 до 8 діб за умови ідеальних транспортних і погодних умов.
Підсумовуючи викладене, позивач виснує, що його саме тривала робота за кордоном протягом декількох років (у період 2001-2006 рр) з відділеністю від великих міст і консульських установ є поважною причиною пропущення строку для прийняття спадщини.
З огляду на викладене, позивач звернувся до суду і просить визнати причини пропущення строку на прийняття спадщини поважними та визначити позивачу додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 грудня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Придніпровської районної ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини; залучено до розгляду справи як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Черкаську міську раду та Другу черкаську державну нотаріальну контору; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі (а.с.49-50).
04 січня 2025 року від представника Черкаської міської ради як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 , до суду надійшли письмові пояснення, у яких цей учасник справи констатує, що у позивача були відсутні об'єктивні, непереборні, істотні труднощі після червня 2006 року звернутися із заявою про прийняття спадщини (вхідний №177/25 від 06.01.2025, а.с. 56-57).
Означений висновок представник третьої особи обгрунтовує тим, що, бажаючи оформити спадщину після смерті батька, позивач лише в кінці 2018 року звернувся до Другої черкаської державної нотаріальної контори. Нотаріус спадкову справу не відкрив, витяг зі спадкового реєстру про відкриття спадкової справи не надав. Надалі, позивач лише через 5 років, а саме: 29.01.2024, знову звернувся із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом до Другої черкаської державної нотаріальної контори та 02.04.2024 отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, що і стало підставою для звернення до суду.
Крім того, представник Черкаської міської ради у поясненнях зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивач лише до червня 2006 року перебував за межами України, а з 31.03.2007 вже працював на території України, згідно відомостей з трудової книжки, що, на переконання цього учасника справи, свідчить про відсутність об'єктивних, непереборних та істотних труднощів, після червня 2006 року, звернутися із заявою для прийняття спадщини.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24.01.2025 витребувано у Другої черкаської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію матеріалів спадкової справи №63/2024, що заведена після смерті ОСОБА_2 , 1944 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.76-77).
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06.02.2025 закрито підготовче провадження у справі № 711/10026/24 за позовом ОСОБА_1 до Придніпровської районної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Черкаська міська рада та Друга черкаська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини і призначено справу до судового розгляду по суті.
У зв'язку з наявністю законодавчо визначених умов для проведення заочного розгляду справи, суд 22 квітня 2025 року постановив ухвалу про заочний розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Придніпровської районної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Черкаська міська рада та Друга черкаська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. У цьому судовому рішенні суд детально виклав підстави для проведення заочного розгляду справи, а тому повторно їх зазначати у судовому рішенні по суті спору суд не вбачає підстав (а.с.128).
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю з підстав, що викладені у позовній заяві. Просив суд визнати причини пропущення ним строку на прийняття спадщини поважними та визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Додатково у судовому засіданні, що відбулося 22.04.2025, позивач пояснив, що про смерть батька він дізнався лише після 2010 року, коли зареєструвався у соціальній мережі «однокласники» і сусід батька повідомив йому про смерть батька. Також позивач зазначив у вступному слові, що з 2008 року він проживає на території України. Під час судових дебатів, що відбулися в судовому засіданні 23.05.2025, позивач вказав, що про смерть батька дізнався лише у 2012 році.
Відповідач Придніпровська районна рада у жодне судове засідання явку свого представника не забезпечила, хоча про день, час та місце проведення судового засідання була повідомлена щоразу належним чином, а саме: шляхом безпосередньо вручення судової повістки про виклик у судове засідання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.67, 99, 118), а також шляхом направлення судової повістки про виклик до суду на адресу місцезнаходження відповідача згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.126-127), що була отримана цим учасником справи (а.с.137).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Друга черкаська державна нотаріальна контора у жодне із судових засідань явку свого представника також не забезпечила, хоча про день, час та місце проведення судового засідання щоразу була повідомлена належним чином. Водночас, 14.01.2025 на адресу суду надійшла заява від нотаріуса Другої черкаської державної нотаріальної контори Перкалюк С.В., в якій заявлено прохання про розгляд справи у відсутність представника третьої особи.
Представники Черкаської міської ради як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Пустобаєва О.М. та Птуха В.І. у судових засіданнях 22 квітня та 23 травня 2025 року заперечили проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у поясненнях на позовну заяву від 04.01.2025.
Частиною 1 ст.223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Оскільки відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Друга черкаська державна нотаріальна контора, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце проведення судового засідання, явку представників у судове засідання не забезпечили, заяв чи клопотань про відкладення судового засідання до суду не подали, а від представника Другої черкаської державної нотаріальної контори до суду надійшла заява про розгляд справи у відсутність її представника, тому суд, заслухавши думку позивача ОСОБА_1 та представника Черкаської міської ради Птухи В.І., які не заперечили проти розгляду справи у відсутність уповноважених представників означених учасників справи, керуючись ч.1 ст.223 ЦПК України, постановив протокольну ухвалу про проведення судового засідання в справі №711/10026/24 за даної явки учасників справи.
23 травня 2025 року суд, після оголошення про перехід до стадії ухвалення судового рішення, у зв'язку зі складністю справи, керуючись положеннями ч.1 ст.244 ЦПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 10 год 00 хв 27 травня 2025 року.
Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши позицію позивача, висловлену як письмово, так і під час проголошення вступного слова, а також позиції представників Черкаської міської ради та Другої черкаської державної нотаріальної контори як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, що викладені письмово та проголошені під час вступного слова (представником Черкаської міської ради), дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_1 , батьками якого є: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , що видане 11.09.1969 міським бюро ЗАГС м. Черкаси (а.с.16).
Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , що видане 11.12.2018 Черкаським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Черкаській області, суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в м.Черкаси помер ОСОБА_2 (а.с.17).
Також із довідки №1972-о від 11 квітня 2019 року, що підготовлена Комунальним підприємством «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації», суд встановив, що, станом на 01.01.2013, ОСОБА_2 є власником 9/40 часток у домоволодінні по АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину, що посвідчене Першою черкаською державною нотаріальною конторою №2-1096 від 27.04.2001 (а.с.18).
Дослідивши безпосередньо у судовому засіданні копії довідок Департаменту організаційного забезпечення №24388-01-10 від 20.12.2018 та 8228-01-10 від 17.04.2019, що були підготовлені на запит Другої черкаської державної нотаріальної контори, суд встановив, що інформацію щодо зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , департамент надати нотаріусу не мав змоги з підстав відсутності в органі реєстрації картотеки з питань реєстрації фізичних осіб за вищевказаними адресами (а.с.19-20).
Із заяви позивача про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.01.2024, що адресована Другій черкаській державній нотаріальній конторі, суд встановив, що ОСОБА_1 звернувся до означеної нотаріальної установи задля заведення державним нотаріусом спадкової справи після смерті батька позивача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.21-24).
Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №75917079 від 21.02.2024, що долучений позивачем до позовної заяви, суд встановив, що Другою черкаською державною нотаріальною конторою 21.02.2024 заведено спадкову справу №63/2024 після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.25).
Із листа-відповіді відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №692/32.17-04-05 від 02.03.2024, наданий позивачу з метою виконання, поданої ним заяви від 29.01.2024 (а.с.26-29), суд встановив, що означеною державною установою виявлено актовий запис про смерть №1406, складений 31.05.2001 відносно ОСОБА_2 , 1944 року народження; згідно даного актового запису про смерть місце проживання померлого на момент смерті: АДРЕСА_2 (а.с.30).
Крім того, з повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00043630747 від 16.02.2024, що сформований державним нотаріусом Другої черкаської державної нотаріальної контори Перкалюк С.В. суд встановив, що Черкаським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області 11 грудня 2018 року було видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.87).
Також із інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №75916968 від 21.02.2024 суд встановив, що ані заповітів, ані спадкових договорів спадкодавцем ОСОБА_2 за життя відповідно не складено та не укладено (а.с.91).
Із заяви позивача ОСОБА_1 від 02.04.2024, що адресована Другій черкаській державній нотаріальній конторі, суд встановив, що позивач як спадкоємець означеного дня звернувся до нотаріальної установи з метою отримання свідоцтва про право власності на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: на 9/40 часток у праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.96).
Також у судовому засіданні, що відбулося 22.04.2025, суд безпосередньо дослідив постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 02.04.2024, що винесена державним нотаріусом Другої черкаської державної нотаріальної контори Перкалюк С.В., зі змісту якої суд встановив, що у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 державним нотаріусом відмовлено з підстав того, що не підтверджений факт прийняття ним спадщини після смерті спадкодавця, а також коло спадкоємців померлого (а.с.98).
Із копії трудової книжки серії НОМЕР_3 , якою документований позивач, суд встановив, що 17.05.2000 позивач звільнений із посади водія 3 класу ДП «ЧАРЗ-Авто» згідно ст.38 КЗпП України (запис №24 у трудовій книжці) і надалі ОСОБА_1 продовжив трудову діяльність на території України, починаючи з 21.03.2007, коли був прийнятий на посаду водія категорії «Д» ТОВ «Георг» (запис №25 у трудовій книжці) (а.с.32-35).
Крім того, із копії трудової книжки позивача № НОМЕР_4 від 04.05.2001 суд встановив, що, починаючи із 04.05.2001 ОСОБА_1 прийнятий на роботу машиніста автокрану Управління механізації №19 філіалу ВАТ «Строймеханізація», що здійснювало свою підприємницьку діяльність на території російської федерації (запис №1 у трудовій книжці), з якої 29.11.2001 був звільнений за власним бажанням; 12.02.2002 позивач був прийняти на ту ж саму роботу до того ж самого роботодавця, з якої був звільнений 24.10.2002 (записи №3-4 у трудовій книжці); 29.01.2003 позивач був прийняти на ту ж саму роботу до того ж самого роботодавця, з якої був звільнений 09.07.2003 (записи №5-6 у трудовій книжці); 16.09.2003 позивач був прийняти на ту ж саму роботу до того ж самого роботодавця, з якої був звільнений 01.03.2004 (записи №7-8 у трудовій книжці); 07.04.2004 позивач був прийняти на ту ж саму роботу до того ж самого роботодавця, з якої був звільнений 17.09.2004 (записи №9-10 у трудовій книжці); 10.11.2004 позивач був прийняти на ту ж саму роботу до того ж самого роботодавця, з якої був звільнений 28.07.2005 (записи №11-12 у трудовій книжці); 16.11.2005 позивач був прийняти на ту ж саму роботу до того ж самого роботодавця, з якої був звільнений 07.06.2006 (записи №13-14 у трудовій книжці) (а.с.41-43).
Із довідки ВАТ «Строймеханізація» філіалу «Управління механізації №19» №181 від 20.11.2001 суд встановив, що ОСОБА_1 , станом на 20.11.2001, працював машиністом автокрану, починаючи із 04.05.2001 (а.с.44).
Також із роздруківки з Google карти, що долучена позивачем до позовної заяви, суд встановив, що відстань між м. Абакан та м. Москва становить 4319 км (а.с.45).
Згідно п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі, щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Викладені вище керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України повністю узгоджуються із висновками Верховного Суду, що сформовані відносно кодифікованого закону, який підлягає застосуванню у випадку відкриття спадщини до та після 01.01.2004, і викладені, зокрема, в постановах від 26.09.2023 в справі №205/4070/20 (провадження № 61-4430св23) та від 18.09.2024 в справі №757/28019/21 (провадження №61-4025св24), які судом застосовуються з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.
Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилася до ІНФОРМАЦІЯ_5 , то у даному випадку відносини спадкування регулюються нормами ЦК УРСР 1963 року (далі - ЦК УРСР).
У зв'язку із викладеним, обгрунтування позовних вимог позивачем з призми положень ЦК України, який є діє з 01.01.2004, суд вважає помилковим.
Водночас, у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Аналогічний висновок викладений у п.6.56 - 6.58 постанови Великої Палати Верховного Суду в справі №904/5726/19 (провадження № 12-95гс20), який судом застосовується з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.
Таким чином, суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст правовідносин, що склалися між сторонами і пов'язані з продовженням строку прийняття позивачем спадщини, що відкрилася за дії ЦК УРСР, дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосування саме норми ЦК УРСР, а не ЦК України, на які міститься посилання у мотивувальній частині позовної заяви від 18.12.2024.
Згідно ст. 524 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Коло осіб, які мають право спадкування за законом, визначене відповідно до статей 529 - 532, 535, 537 ЦК УРСР.
Спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у порядку, передбаченому статтями 529 - 535 ЦК УРСР.
Цивільний кодекс УРСР передбачав, що при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є, зокрема, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого ( ч.1 ст.529 ЦК УРСР).
Згідно ст. 548 ЦК УРСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту
відкриття спадщини.
Згідно ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину у разі: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Статтею 550 ЦК УРСР передбачено, що строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими
спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.
Крім того, ч.1 ст.555 ЦК УРСР встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: 1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу); 5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.
З аналізу означених норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд зробив висновок, що у випадку, якщо ніхто із спадкоємців не прийняв спадщину після смерті спадкодавця у порядку, передбаченому ст.549 ЦК УРСР, то спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави.
Отже, перехід спадкового майна у власність держави за наявності, передбачених ст.555 ЦК УРСР, підстав не передбачав необхідності вжиття з її боку (тобто, держави) будь-яких додаткових дій, зокрема прийняття спадщини у порядку встановленому ст. 548, 549 ЦК УРСР. Викладені в означених нормах матеріального права дії необхідно було вчинити, зокрема, фізичним особам - спадкоємцям.
Згідно із п. 12 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-XII від 04.12.1990 в редакції, чинній на день відкриття спадщини (18.05.2001), до функцій державних податкових інспекцій входило: проведення роботи, пов'язаної з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому законом порядку безхазяйного майна, майна, що перейшло за правом спадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна.
Системне тлумачення частини другої статті 549, частини першої статті 555 ЦК УРСР та абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що в ЦК УРСР законодавець, на відміну від ЦК України та існування конструкції «відумерлої спадщини», передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися;
Водночас із аналізу розділу VII ЦК УРСР «Спадкове право» у взаємозв'язку із нормами Закону України «Про державну податкову службу в Україні», суд робить висновок, що за позовом про продовження строку для прийняття спадщини, яка відкрилась до 01 січня 2004 року, належними відповідачами є спадкоємці померлого, а за їх відсутності, відмови від спадщини, позбавлення права на спадщину, неприйняття спадщини - держава в особі відповідного органу Державної податкової служби.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 391/769/17, яка застосовується судом з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Такий висновок щодо розуміння поняття «неналежний відповідач» та правових наслідків залучення позивачем такого відповідача, викладено у ряді постанов Верховного Суду і, зокрема, від 02 квітня 2020 року в справі №644/1239/19, що застосовується судом до спірних правовідносин з метою виконання положень, що передбачені ч.4 ст.263 ЦПК України.
У зв'язку із викладеним, суд дійшов висновку, що Придніпровська районна рада не має обов'язку відповідати за позовом про продовження строку на прийняття спадщини, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до набрання чинності ЦК України. Належним відповідачем, згідно положень п. 12 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-XII від 04.12.1990 в редакції, чинній на день відкриття спадщини (18.05.2001), є Головне управління ДПС у Черкаській області.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічний правовий висновок щодо правових наслідків залучення позивачем неналежного відповідача, зокрема, викладений в постанові Верховного Суду від 06.03.2025 в справі №755/14995/18 (провадження №61-14356св23), що судом застосовується до спірних правовідносин з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.
У цьому контексті суд звертає увагу учасників справи, що у підготовчому засіданні, суд як роз'яснив позивачу, який не був забезпечений правничою допомогою фахівця у галузі права, його процесуальні права та обов'язки, передбачені ст.43, 49 ЦПК України, а також, з метою виконання положень п.4 ч.2 ст.197 ЦПК України, з'ясував у підготовчому засіданні у позивача про необхідність як вступу в справу інших осіб, так і заміни неналежного відповідача та залучення співвідповідача. Проте позивач повідомив суд, що підстав замінювати неналежного відповідача чи залучати співвідповідача у конкретному випадку нема.
Частиною 4 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскільки до участі у розгляді справи позивачем залучено відповідача, який не повинен відповідати за пред'явленим позовом, оскільки обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві - ГУ ДПС в Черкаській області, тобто позов пред'явлений до неналежного відповідача, тому це є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
У цьому контексті суд звертає увагу учасників справи, що міська, селищна та районні ради - це не органи державної влади, а органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міста (абз.7 ч.1 ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). У зв'язку із чим, Придніпровська районна рада не є державою в розумінні ст.555 ЦК УРСР, до якої безумовно переходило майно спадкодавця у випадку існування підстав, передбачених ч.1 ст.555 ЦК УРСР.
Не зважаючи на те, що суд дійшов висновку, що позов пред'явлений до неналежного відповідача, проте суд вважає за необхідне проаналізувати зміст позовних вимог з призми безпосередньо підстав для продовження строку на прийняття спадщини (визначення додаткового строку на прийняття спадщини), що відкрилася після смерті ОСОБА_2 .
Як вже суд зазначав у мотивувальній частині судового рішення, оскільки спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилася до ІНФОРМАЦІЯ_5 , то у даному випадку відносини спадкування регулюються нормами ЦК УРСР.
Як встановлено в судовому засіданні позивач є сином спадкодавця, а відповідно є спадкоємцем першої черги за законом у розумінні ст.529 ЦК УРСР.
Згідно ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину у разі: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Статтею 550 ЦК УРСР передбачено, що строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.
Оскільки позивач протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 не подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини (тобто, до 18.11.2001 включно), тому звернувся 18.12.2024 до суду із позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті спадкодавця.
Водночас нормами ЦК УРСР не було передбачено надання спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини, а передбачено продовження строку на прийняття спадщини. Такий інститут спадкового права як «визначення додаткового строку» був введений з набранням чинності ЦК України, тобто з 01.01.2004.
З аналізу положень ст. 550 ЦК УРСР суд робить висновок, що правила цієї норми матеріального права можуть бути застосовані, якщо у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви та ці обставини визнані судом поважними. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Аналогічний висновок щодо застосування положень ст.550 ЦК УРСР викладений у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 в справі № 712/2259/15-ц (провадження № 61-10352 св 18), що судом застосовується до спірних правовідносин з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.
Як встановлено судом під час розгляду справи, поважною причиною не подання позивачем заяви про прийняття спадщини до державній нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини стало те, що позивач, починаючи із травня 2001 року і до 2006 року, працював за кордоном з віддаленістю від великих міст і консульських установ.
Проте суд, дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що означена підстава як для продовження строку на прийняття спадщини, так і для визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, не є поважною в розумінні ст.550 ЦК УРСР з огляду на таке.
Із дослідженої в судовому засіданні копії трудової книжки позивача № НОМЕР_4 від 04.05.2001 суд встановив, що, починаючи із 04.05.2001 ОСОБА_1 прийнятий на роботу машиніста автокрану Управління механізації №19 філіалу ВАТ «Строймеханізація», що здійснювало свою підприємницьку діяльність на території російської федерації (запис №1 у трудовій книжці), з якої 29.11.2001 був звільнений за власним бажанням. Надалі, режим роботи позивача в означеному підприємстві був наступним: 6-7 місяців він працює, після чого звільняється та не працює 2,5 - 3 місяці, після чого позивач продовжує виконувати означені трудові обов'язки на тому ж підприємстві. Так тривало до 07.06.2006, коли позивач був остаточно звільнений (а.с.41-43).
Також із копії трудової книжки серії НОМЕР_3 , якою документований позивач, суд встановив, що з 21.03.2007 позивач продовжив трудову діяльність на території України, будучи прийнятим на посаду водія категорії «Д» ТОВ «Георг» (запис №25 у трудовій книжці) (а.с.32-35).
З аналізу даних означених трудових книжок, що належать позивачеві, суд встановив, що позивач із 04 травня 2001 року і до 07 червня 2006 року працював за межами території України - у російській федерації, однак працював не постійно, а із регулярними перервами між звільненням та прийняттям на одну і ту ж посаду на одному і тому ж підприємстві, тривалістю щоразу від 2 до 3 місяців.
Згідно ч. 1, 5, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Проте, всупереч положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України, відповідачем не надано доказів тому юридичному факту, що між звільненням і прийняттям його на роботу машиністом автокрана ВАТ Строймеханізація» філіалу Управління механізації №19, позивач продовжував виконувати трудову діяльність на території російської федерації.
Водночас на переконання суду 2 та (або) 3 місяці, у період яких позивач не працював машиністом автокрана ВАТ Строймеханізація» філіалу Управління механізації №19, було достатнім для приїзду до місця відкриття спадщини (тобто, до м. Черкаси) та звернення до суду із заявою про продовження строку на прийняття спадщини після смерті батька, оскільки на той час (грудень 2001 року та січень 2002 року, тобто час, коли позивач не здійснював трудову діяльність, а с.41) строк, що минув з дня відкриття спадщини, був незначним.
Згідно висновку Верховного Суду, що викладений у постанові від 16 серпня 2023 року у справі № 758/13293/18, незначний проміжок пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є достатньою правовою підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.
У цьому контексті суд звертає увагу учасників справи, що позивач, приїхавши на території України після роботи в російській федерації та розпочавши трудову діяльність у ТОВ «Георг» на посаді водія категорії «Д», що мало місце 31.03.2007 (запис №25 у трудовій книжці серії НОМЕР_3 , а.с.35), мав достатньо часу, до моменту звернення із цим позовом до суду (18.12.2024), щоб звернутися як до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, так і до суду із позовом про продовження строку на прийняття спадщини. Крім того, у період із 28.09.2007 до 07.12.2009, тобто понад 2 роки, позивач не був працевлаштований, що підтверджується записами №26-27 трудової книжки серії НОМЕР_3 (а.с.35).
У зв'язку із цим, суд дійшов висновку, що факт працевлаштування позивача на роботу в російській федерації у період із 04.05.2001 до 07.06.2006, не є поважною причиною пропуску ним строку на подачу заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , оскільки доказів тому факту, що робота позивача була безперервною та характеризувалася складними умовами праці, які, зокрема, пов'язані із тривалими відрядженнями або неможливістю відлучатися від виробничого процесу, матеріали цивільної справи не містять.
Частиною 6 ст.81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Що стосується тієї підстави для пропуску позивачем строку на подачу заяви про прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , яка хоч і не зазначена у позовній заяві, однак позивачем проголошена під час вступного слова і підтримана під час судових дебатів, що про смерть батька він дізнався після 2010 року (дані повідомлені під час вступного слова) чи після 2012 року (дані повідомлені під час судових дебатів), то суд зазначає про таке.
Саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.
Таким чином, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та, а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 03 березня 2021 року у справі № 145/148/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 296/12109/18 та від 27 червня 2024 року у справі №545/480/21.
У цьому контексті суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до диспозиції ч.1 ст.172 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
У зв'язку із цим, на переконання суду, щонайменше після повернення на територію України, що мало місце на початку 2007 року, позивач мав проявити турботу про батька і поцікавитися його станом здоров'я, його потребою у будь-якій допомозі шляхом відвідування батька за місцем проживання останнього ( АДРЕСА_2 ). Виконавши означений обов'язок, позивач як повнолітній син спадкодавця дізнався б про смерть батька не після 2010 та (або) 2012 року, а іще на початку 2007 року, що надало б можливість позивачу вчинити дії, направлені на прийняття спадщини не в кінці 2018 року, а за понад як 10 років до цього.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що така підстава для продовження строку на прийняття спадщини як необізнаність позивача про факт смерті спадкодавця за тих обставин, що позивач є сином спадкодавця, і звернення до суду із відповідним позовом мало місце через 23,5 роки після відкриття спадщини і понад 14 (12) років після того як, стверджує позивач, йому стало відомо про факт смерті спадкодавця, не є поважною у розумінні ст.550 ЦК УРСР.
Інших причин, які, на переконання позивача, є поважними і стали підставою для неподання ним вчасно заяви до нотаріуса про прийняття спадщини ані в позовній заяві, ані під час проголошення вступного слова та судових дебатів, суду не повідомлено, тому суд немає процесуальної можливості їх проаналізувати і надати їм правову оцінку з призми критерію поважності та вимог, передбачених ст.550 ЦК УРСР.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Щодо посилань позивача на постанови Верховного Суду України від 23.08.2017 в справі №6-1320цс17, а також постанови Верховного Суду від 17.10.2019 в справі №766/14595/16, від 30.01.2020 в справі №487/2375/18, від 31.01.2020 в справі №450/1383/18 та від 26.02.2020 в справі №286/27/18 (абз.8 стр.8 позовної заяви), то суд зазначає про таке.
Пунктом 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19 (провадження №12-18гс20) зроблено правовий висновок, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Так, у справі №6-1320цс17, за результатами розгляду якої Верховним Судом України була прийнята постанова від 23.08.2017, суд касаційної інстанції визначав поважність причин пропуску строку на подачу заяви про прийняття спадщини з призми того, що у зустрічній заяві заявник зазначав, що він не є родичем спадкодавця за заповітом, повідомлення про смерть ОСОБА_4 не публікувались у регіональній пресі, що підтверджується відповідною довідкою, нотаріусом не було зроблено жодної спроби розшукати спадкоємця за заповітом, про існування заповіту та відкриття спадщини йому стало відомо лише після того, як позивач за первісним позовом ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання заповіту недійсним.
Таким чином, суд робить висновок, що підстави позову та встановлені судом фактичні обставини під час розгляду цивільної справи №711/10026/24 є суттєво іншими, аніж ті, що були предметом розгляду Верховним Судом України.
У постанові від 17.10.2019 в справі №766/14595/16 Верховний Суд здійснював касаційний розгляд скарги з призми тих обставин, які позивач вважав поважними для визначення додаткового строку, як те, що за характером обов'язків по забезпеченню безпеки судноплавства на ввіреному позивачеві об'єкті виникли об'єктивні, непереборні та істотні для спадкоємця труднощі як для особистого звернення до нотаріуса за місцем відкриття спадщини у м. Херсоні, так і відсутності такої можливості вчинити необхідні дії за місцем свого відрядження через відсутність уповноваженої особи на вчинення нотаріальної дії.
Проте під час розгляду цивільної справи №711/10026/24 позивач не повідомляв суд і не зазначав у заяві по суті справи, що його робота машиністом автокрана була спрямована на безпеку будь-якого виробничого процесу.
Таким чином, суд робить висновок, що підстави позову та встановлені судом фактичні обставини під час розгляду цивільної справи №711/10026/24 є суттєво іншими, аніж ті, що були предметом розгляду Верховним Судом в справі №766/14595/16.
У цьому контексті суд звертає увагу учасників справи, що Верховний Суд постановою від 17.10.2019 в справі №766/14595/16 скасував рішення суду апеляційної інстанції і залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні первісного позову про визначення додаткового строку було відмовлено.
У постанові від 30.01.2020 в справі №487/2375/18 Верховний Суд здійснював касаційний розгляд скарги з призми тих обставин, які позивач вважала поважними для визначення додаткового строку, як те, що вона проживає разом з родиною у м. Києві, має на утриманні трьох малолітніх дітей, двоє із яких народились після смерті спадкодавця: у січні 2016 року та листопаді 2017 року, а також труднощі, пов'язанні з вагітністю, пологами, доглядом за новонародженими дітьми та їх систематичні хвороби, зокрема перебування на стаціонарному лікуванні, унеможливлювали її виїзд за межі місця фактичного проживання для подачі заяви про прийняття спадщини.
Проте під час розгляду цивільної справи №711/10026/24 позивач не повідомляв суд і не зазначав у заяві по суті справи, що поважною причиною для неподання ним заяви про прийняття спадщини слугували наявність декількох дітей у спадкоємця, а також його систематичні хвороби та перебування на стаціонарному лікування.
Таким чином, суд робить висновок, що підстави позову та встановлені судом фактичні обставини під час розгляду цивільної справи №711/10026/24 є суттєво іншими, аніж ті, що були предметом розгляду Верховним Судом в справі №487/2375/18.
У цьому контексті суд звертає увагу учасників справи, що Верховний Суд постановою від 30.01.2020 в справі №487/2375/18 залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову про визначення додаткового строку було відмовлено.
У постанові від 31.01.2020 в справі №450/1383/18 Верховний Суд здійснював касаційний розгляд скарги з призми тих обставин, які позивач вважав поважними для визначення додаткового строку, як те, що ні нотаріус, ні інші уповноважені на здійснення нотаріальних дій органи, не повідомили його про наявність заповіту, складеного батьком на його користь.
Проте під час розгляду цивільної справи №711/10026/24 судом встановлено, що ОСОБА_2 заповіту за життя не склав, тому в даному випадку спадкування можливе лише за законом, а не за заповітом.
Таким чином, суд робить висновок, що підстави позову та встановлені судом фактичні обставини під час розгляду цивільної справи №711/10026/24 є суттєво іншими, аніж ті, що були предметом розгляду Верховним Судом в справі №450/1383/18.
У цьому контексті суд звертає увагу учасників справи, що Верховний Суд постановою від 31.01.2020 в справі №450/1383/18 залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову про визначення додаткового строку було відмовлено.
У постанові від 26.02.2020 в справі №286/27/18 Верховний Суд здійснював касаційний розгляд скарги з призми тих обставин, які позивач вважала поважними для визначення додаткового строку, як похилий вік та хвороби; також посилалась на те, що протягом шестимісячного строку з дня смерті сина вона хворіла, проходила лікування; безпосередньо перед закінченням встановленого законом строку на прийняття спадщини та після закінчення шестимісячного строку була у лікарні та проходила лікування; поштою направити заяву заявниця також не могла, оскільки така заява має завірятись нотаріально, а вона цього зробити не могла.
Проте під час розгляду цивільної справи №711/10026/24 судом встановлено, що похилий вік та хвороби спадкоємця позивачем не визначаються як поважними причинами пропуску строку на подачу заяви про прийняття спадщини.
Таким чином, суд робить висновок, що підстави позову та встановлені судом фактичні обставини під час розгляду цивільної справи №711/10026/24 є суттєво іншими, аніж ті, що були предметом розгляду Верховним Судом в справі №286/27/18.
У цьому контексті суд звертає увагу учасників справи, що Верховний Суд постановою від 26.02.2020 в справі №286/27/18 залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову про визначення додаткового строку було відмовлено.
З огляду на викладене, постанова Верховного Суду України від 23.08.2017 в справі №6-1320цс17, а також постанови Верховного Суду від 17.10.2019 в справі №766/14595/16, від 30.01.2020 в справі №487/2375/18, від 31.01.2020 в справі №450/1383/18 та від 26.02.2020 в справі №286/27/18 судом не застосовуються під час розгляду конкретного спору, оскільки підстави позову та встановлені судом фактичні обставини під час розгляду цивільної справи №711/10026/24 є суттєво іншими, аніж ті, що були предметами розгляду означених вище справ як Верховним Судом України, так і Верховним Судом.
Щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Із дослідженої квитанції ID №9945-3135-1133-7824 від 18.12.2024 (а.с.1) судом встановлено, що позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн.
Оскільки суд позовні вимоги визнав необгрунтованими тому, керуючись ч.1 ст.141 ЦПК України, понесені ОСОБА_1 судові витрати на оплату судового збору мають бути покладені на сторону позивача.
Керуючись ст. 524, 529, 548, 549, 550, 555 ЦК УРСР 1963 року, ст.172 СК України, ст.2, 4, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 83, 89, 133, 141, 244, 264, 265, 264, 265, 280-284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд
відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Придніпровської районної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Черкаська міська рада та Друга черкаська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне заочне рішення складене 27 травня 2025 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач: Придніпровська районна рада, код ЄДРПОУ: 26043297, місцезнаходження: м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Черкаська міська рада, код ЄДРПУО: 25212542, місцезнаходження: м.Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 36.
Друга черкаська державна нотаріальна контора, код ЄДРПУО: 02901380, місцезнаходження: м.Черкаси, вул. Університетська, 33.
Головуючий: О. В. Петренко