21.05.2025 Справа №607/3417/24 Провадження №2/607/128/2025
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді Вийванка О. М.
за участю секретаря судового засідання Романів К. Ю.
учасників справи
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2
представників відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною вимогою до відповідачаОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що він та ОСОБА_6 з 01 вересня 2015 року по 31 травня 2023 року тобто 7 років та 8 місяців проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Проживали вони разом як в квартирі АДРЕСА_1 , так і в АДРЕСА_2 .
За час спільного проживання він з ОСОБА_6 вели спільне господарство, мали сумісний бюджет, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права і обов'язки подружжя. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Всі витрати на її поховання, позивач поніс самостійно. Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно. За життя померла ОСОБА_6 , заповіт не складала, так як між нею і її дочкою відповідачкою ОСОБА_5 , існувала домовленість про те, що в разі її смерті він залишиться проживати у будинку, де вони проживали до її смерті, і вона не чинитиме йому жодних перешкод у цьому.
Однак ОСОБА_5 , взятих на себе зобов'язань станом на даний час не виконала, вчинила дії направленні на прийняття спадщини, та перестала по суті визнавати факт їх з її матір'ю проживання разом однією сім'єю, те що вони на час відкриття спадщини були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки. Тому вказаний факт йому необхідно для реалізації в подальшому свого права на прийняття спадщини, визначеного ст. 1264 ЦК України, що стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
У зв'язку із не досягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з 01 вересня 2015 року до 31 травня 2023 року.
Відповідач подала відзив на позов в якому позов не визнала та зазначила, що вона є єдиною дочкою покійної ОСОБА_6 та заперечує факт проживання сім'єю матері з ОСОБА_1 . Позивач не жив на постійній основі з її покійою мамою, вона не була з ним заміжня та не планувала цього робити. Усі її зусилля були направленні на турботу про її дочку. Покійна мати тривалий час перебувала закордоном та за зароблені кошти був збудований будинок. Позивач маніпулятивним методом ввійшла в довіру матері, і не прикладав жодних зусиль аби те майно надбати. Між її мамою та позивачем доволі часто виникали сварки, конфлікти після яких на декілька місяців позивач пропадав, а потім вчергове повертався, щоб миритись. Позивач ніяким чином не допомагав її мамі фінансово, а навпаки приїжджав миритись, щоб жити за її рахунок, оскільки ніде не працював і не працює досі.
Відповідач не має доступу до майна, яке належало її матері, усі кошти з оренди майна забирає позивач. Також не пройшло ще 40 днів, а позивач почав проявляти неабиякий інтерес до рухомого та нерухомого майна покійної мами, та продовжує жити в будинку, користуватись автомобілем. В цей час позивач намагається потайки зняти самостійно кошти з рахунків покійної мами. Те, що позивач стверджує, що вони з її мамою жили добре, це є неправдою. При її матері жилось лише добре позивачу. Спільне фактичне проживання позивача з матір'ю в сукупності навіть не становить п'яти років. Позивач ніде не працює та постійно маніпулював тим, що він хворий. Від своєї мами вона неодноразово чула, що після розірвання шлюбу позивача з колишньою дружиною, який не бажав судитись за майно, з якою прожив понад 24 роки. Також відповідач чула від матері, що його колишня дружина звинувачує позивача в тому, що він її обікрав залишивши квартиру, яку вони купували разом. Позивач записав на себе, відповідно поділити її з колишньою дружиною не збирався. Теж саме відбулося і в мами, коли покійна придбала автомобіль марки «Renault Trafic» за власні кошти, а позивач оформив право власності на себе. Користується автомобілем «Mitsubishi Outlander», який належав її покійній мамі. Відповідачка вважає, що людина систематично і усвідомлено це робить, аби надбати майно особливо не прикладаючи для цього зусиль.
За весь період їхнього зустрічі вона ні разу не чула, щоб позивач матері щось подарував чи купив. Її матір після смерті батька говорила їй, що ніколи за жодних обставин не збирається вдруге виходити заміж. Неодноразово відповідачка чула від своєї мами що, позивач не скаже своїм дітям якусь кількість грошей тратиться на його лікування, адже один з синів перебуває в Америці і абсолютно може забезпечити батьку гідне лікування. Позивач цього не робив та продовжував жити на утриманні матері, коли йому це було вигідно. На даний момент його обидва сині знаходяться в Америці і скоро туди бажає переїхати його невістка з двома внуками. Відповідачка неодноразово чула, що позивач не бачить свого майбутнього в Україні, що країну здають та інше, йому не потрібен будинок збудований її матір'ю, а потрібні гроші аби виїхати до синів та спокійно жити біля дітей не сидячи в них на шиї. На переконання відповідачки зробити це він планує за рахунок перепродажі частини будинку, квартир, які розраховує у неї відібрати. Підтвердженням є те, що він не планує тут залишитися є те, що позивач потроху намагається з будинку техніку розпродувати. Людина яка планує пов'язати своє майбутнє не продає техніку, яка важлива при догляді за земельною ділянкою.
Відповідач стверджує, шо неодноразово була свідком їхніх сварок, нецензурної лайки коли він був присутній у їхньому будинку. Позивач не соромлячись ображав покійну матір в присутності малолітньої її дитини. Предметом сварок було те, що він недбало ставився до майна матері, і матір неодноразово дорікала, що якби він у своєму житті заробив на те, що вона має, то він відносився зовсім по іншому до речей, які його оточують. Матір відповідачки не раз говорила, що ніхто не шануватиме цього більше ніж вона, бо тільки їм відомо як на це все зароблялось. Не одноразово позивач жалівся відповідачці на маму, що вона неадекватна і що вона до нього незаслужено придирається. Матір намагалась присікати позивача на тому, що він бажав розсварити їх. В таких моментах матір постійно ставила позивача на місце. Про те, що позивач хоче розсварити відповідачку з мамою сама вона чула і від маминих друзів, що готові свідки надати свідчення у суді. Позивачу також не подобався її чоловік - ОСОБА_7 . Тобто людина намірено бажала та хотіла розсварити їх, аби в подальшому вона не могла претендувати ні на що.
Відповідачці дуже гірко та сумно від самого усвідомлення того, що людина використовувала її матір, жінку в корисливих цілях для подальшого заволодіння її майном з використанням усіх способів маніпуляції. Відповідачці дуже шкода, що мама це пізно зрозуміла. Позивач тривалий час перебував (проживав) у сина в США. Коли позивач поїхав, матір на запитання молодшого сина його невістки, чому вони не розписались, мати відповіла, що не хоче аби її дитина, ділила майно з людиною, яка цього нічого не приклалася. Матері достатньо було того, що Renault Trafic, був придбаний за її особисті кошти для перевезення людей за кордон та на курорт Буковель, а позивач оформив свідоцтво на транспортний засіб на себе без дозволу її.
Зі слів позивач часто можна почути, що він не претендує на майно її покійної мами, що він напише на неї заповіт без правових змін. Єдине за що він хвилюється, щоб відповідачка не вигнала його з хати, проте водночас усі свої дії він проводив без її відома. Користуючись, що відповідачка важко відходить від смерті своєї мами, позивач заволодів усіма документами, які залишилися в будинку, використовує всі можливості варіантів дій проти відповідачки.
Відповідачка зазначає, що позивач допомагав мамі біля будинку час від часу, це вважалося нормальним, оскільки потім покійна матір допомагала йому фінансово. Навіть після цього коли позивач приїхав до сина в Америку, мати дала позивачу з собою кошти, аби він не розраховував на фінансову підтримку сина. Відповідачка озвучувала неодноразово позивачу те, що вона готова підписати документ відповідно до якого позивач буде проживати в будинку збудованому її матері та завірити його нотаріально. Позивач сказав, що подумає і водночас, як виявилося пізніше, через пару днів подає позовну заяву в суд. Нотаріусу в якого заведена спадкова справа лише сказав, що ні на яку домовленість він не піде бо він хоче забрати своє майно. Відповідачка розуміє якби людина щось вклала туди, аби забрати своє. Але позивач не вклав ні копійки в майно матері. Тому відповідач більше цій людині не вірить бо на словах позивач говорить одне, а на діях виконує протилежне. Знаючи, що вона перебуває закордоном, позивачу було це відомо, він свідомо зазначає невірну адресу її проживання, перебування. Відповідно рекомендовані листи надсилаються на адресу де її немає. Відповідач переконана, що позивач і надалі буде використовувати всі методи аби досягти свого. Тому просить відмовити у задоволенні позову.
Позивач не подав відповіді на відзив на позов.
У судовому засіданні позивач та його представник зміст позовних вимог підтримали з підстав та обґрунтувань викладених у позові та просили його задовольнити та заперечили щодо задоволення зустрічного позову.
У судовому засіданні відповідач та її представники просили з підстав та обґрунтувань викладених у відзиві на позов відмовити у задоволенні позову.
Допитана у судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 як свідок суду надала показання про обставини зазначенні у відзиві на позов.
При розгляді справи судом учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду відкрито провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду витребувано докази.
Ухвалою суду закрито підготовче судове засідання.
Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Суд встановив, що ОСОБА_6 була власником квартири АДРЕСА_1 , де були зареєстровані ОСОБА_1 з 21.05.2021, ОСОБА_5 з 05.05.2005, ОСОБА_8 з 01.07.2019, що підтверджується довідкою №369 від 06.07.2023, виданою ПП «Люкс 3»,
Згідно з довідками №276 від 06.07.2023 та №279 від 10.07.2023, виданими Білецькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області, ОСОБА_1 здійснив за власні кошти поховання ОСОБА_6 . Проживав без реєстрації з 01.09.2015 і спільно вів домашнє господарство за адресою АДРЕСА_2 .
Відповідно до свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_1 від 01.06.2023, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 58 років.
Згідно з інформації щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків по джерела/суми нарахованого доходу, податку та військового збору за період з 3 кварталу 2010 року по 2 квартал 2023 року відносно ОСОБА_1 , який отримав дохід у АТ «СГ «ТАС» 3 квартал 2010 року, ПП «Форсаж» 3 квартал 2010 року, АТ КБ «Приватбанк» 2 квартал 2015 року, ТОВ «ІБТ» 4 квартал 2015 - 1 квартал 2018 року, ТНТУ 3 квартал 2017 року та 2 квартал 2018 року, ТОВ «ГОРИЗОНТ ПРОФ» 3 квартал 2020 року по грудень 2021 року, ТОВ «Клініка професора С. Хміля у Тернополі» з лютого 2021 року по березень 2023 року.
Як вбачається з довідки від 01.05.2024, виданої АТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_1 здійснював з січня 2016 року по червень 2023 року за ОСОБА_6 оплату ЄСВ та телекомпослуги, послуги газу, електропостач, вивіз сміття.
Відповідно до товарного та фіскального чеку від 28.07.2020, виданого ФОП ОСОБА_9 , було придбано обручки.
Як вбачається з трудових книжок ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , вони працювали разом у ТОВ «Десна «ЛТД з 15.09.2020 по 30.12.2021, та в ТОВ «Клініки професора С. Хміля у Тернополі» з 09.06.2022 по 31.03.2023.
Відповідно до інформації з Державної прикордонної служби України від 14.06.2024, ОСОБА_1 за період з 08.11.2017 по 31.05.2023 періодично виїжджав за межі України, і виїхав 11.04.2023.
Суд не погоджується з аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу "Право спільної сумісної власності подружжя".
Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які підтверджують наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, заяви, анкети, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною.
Самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть свідчити про факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та не можуть бути визначальними у вирішенні цього питання.
Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема, щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи /служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання. Спільний побут передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком і жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо.
При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Наведені висновки узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, неодноразово висловленими при розгляді подібних справ, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі N 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року (справа N 524/10054/16), від 30 листопада 2022 року (справа N 757/23617/15-ц), 7 червня 2023 року (справа N 509/3416/18), від 17 серпня 2023 року (справа N 348/1829/16), 4 грудня 2023 року (справа N 543/563/22 та інших.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).
Доводи позивача ОСОБА_1 та подані ним докази довідки №276 від 06.07.2023 та №279 від 10.07.2023, виданими Білецькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області, про поховання за власний рахунок та проживання з 01.09.2015 і спільне ведення домашнє господарство за адресою АДРЕСА_2 , суд оцінює критично, оскільки в довідках не зазначено конкретних даних щодо проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 однією сім'єю та не зазначено свідків, які вказані факти могли підтвердити, тому визначити, з яких саме міркувань вони виходили, вказуючи на певні обставини, особливо, що стосується коштів на поховання за власний рахунок.
Міркування позивача про оплату послуг за ОСОБА_6 та купівлю товарів, в тому числі перстня, а також показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , про спільне поживання за адресою АДРЕСА_2 , суд зазначає, що вказані докази можуть відображати спільне проведення часу, спільний відпочинок, відвідування сімейних свят, проте вони не підтверджують беззаперечно фіксацію подій саме за період з 01.09.2015 по 31.05.2023, і не містять інформації про ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Крім цього допитані свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та відповідач ОСОБА_5 не повідомляли про обставини ведення сторонами спільного господарства, наявність спільного бюджету чи інших обставин, які б засвідчували реальність сімейних відносин. Також ними зазначено, що ОСОБА_6 самостійно заробляла кошти і усі витрати пов'язанні з їх спільне проведення часу, спільний відпочинок та проживанням були оплачені ОСОБА_6 та будівництвом будинку, а тому ОСОБА_1 не довів належними, допустимими та достатніми доказами наявність єдиного та спільного бюджету та витрат з ОСОБА_6 , придбання майна для спільних потреб, ведення спільного господарства.
Позивач зазначив, що встановлення даного факту є необхідним для реалізації в подальшому свого права на прийняття спадщини, визначеного статтею 1264 ЦК України, однак з такими міркувань суд не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дає змогу стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції, як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміна суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої-п'ятої черг і пов'язується із такими юридичними фактами, як відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.
На «зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають такі юридичні факти, як зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв'язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої-п'ятої черги.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред'явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.
Вирішуючи позовну вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловік та жінка слід врахувати, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
З огляду на те, що встановлення позивачеві факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідно йому як наслідок лише для отримання права на спадщину за законом разом із спадкоємцем першої черги, яка прийняла спадщину і є відповідач ОСОБА_5 та самостійно не породжує юридичних наслідків, тому факт проживання позивача із спадкодавцем однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, не підлягає встановленню, оскільки не породжує юридичних наслідків для позивача.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом в постанові від 30червня 2023 року у справі № 686/19661/20 (провадження № 61-11031св22).
За таких обставин, оцінюючи усі наявні у матеріалах справи докази відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, як кожен зокрема, так і всі в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_6 у період з 01.09.2015 по 31.05.2023, а тому такі позовні вимоги не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до частин 1 і 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи, що позов не підлягає задоволенню, суд вважає, що судовий збір слід покласти на позивача.
На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України,
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_3 ;
відповідач ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання АДРЕСА_3 ;
Повний текст рішення суду складено та підписано 27 травня 2025 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко