ЄУНСС: 453/554/25
НП: 2/453/406/25
іменем України
27 травня 2025 року місто Сколе
Сколівський районний суд Львівської області у складі головуючого - судді Микитина Володимира Ярославовича,
сторони у справі:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
зміст позовних вимог - про стягнення заборгованості за договором позики;
розглянувши дану цивільну справу у приміщенні суду, що по вул. Д. Галицького, 8, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання, на підставі наявних у ній матеріалів, -
Стислий виклад позицій сторін у справі.
Позивач ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», у порядку представництва, котре згідно довіреності здійснює Москаленко М.С., 03.04.2025 року засобами поштового зв'язку скерував у Сколівський районний суд Львівської області позовну заяву, що надійшла та була зареєстрована в діловодстві 09.04.2025 року за вх. № 2485, в якій просить ухвалити рішення про стягнення на свою користь з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за укладеним ним з ТзОВ «МАНІФОЮ» договором позики № 6957796 від 18.02.2024 року, у загальному розмірі 35 000 грн.. Судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті судового збору за пред'явлення до суду вищевказаної позовної заяви із однією вимогою майнового характеру, у розмірі 3 028 грн., позивач ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» при ухваленні рішення просить стягнути на свою користь з відповідача ОСОБА_1 ..
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 18.02.2024 року між ТзОВ «МАНІФОЮ» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики № 6957796. Такий договір позики підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер моб. телефону відповідача ОСОБА_1 , про що свідчить пункт 9 договору позики, реквізити та підпис сторін. Згідно з пунктом 2.1. договору позики, за цим договором позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти (позику), а позичальник приймає на себе обов?язок повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) та сплатити позикодавцю проценти від суми позики та всі інші платежі, пов?язані з виконанням цього договору. Відповідно до пункту 2.5. договору позики, позика надається позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки, зареєстрованої позичальником для цієї цілі в особистому кабінеті на вебсайті товариства протягом 3 робочих днів з дати підписання договору. 11.01.2024 року між ТзОВ «МАНІФОЮ» та позивачем ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 11-01/2024, відповідно до умов якого ТзОВ «МАНІФОЮ» передає позивачеві ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а позивач ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТзОВ «МАНІФОЮ» права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників 7 від 18.09.2024 до договору факторингу № 11-01/2024 від 11.01.2024 року, позивач ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набув права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 54 337 грн. 50 коп., з яких: 20 700 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 23 287 грн. 50 коп. - сума заборгованості за відсотками за користування позикою; 10 350 грн. - сума заборгованості за процентами на прострочену позику, - підсумовує свій позов представник ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
Відповідач ОСОБА_1 у запропоновані судом строк та порядку відзив на позовну заяву ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до нього про стягнення заборгованості за договором позики, - не подав, хоча в силу положень ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала судді про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у цивільній справі від 10.04.2025 року йому вручена 25.04.2025 року. Втім, відповідач ОСОБА_1 свою позицію у цій справі із обґрунтуванням її необхідними доказами не навів.
Інших передбачених ЦПК України заяв по суті справи від сторін цієї справи не надходило.
Заяви та клопотання учасників справи.
Будь-яких заяв чи клопотань від учасників цієї справи, котрі б залишалися не вирішеними у визначеному чинним ЦПК України порядку, до Сколівського районного суду Львівської області не надходило.
Вчинені судом процесуальні дії у справі та постановлені ухвали.
Оскільки відповідачем у позовній заяві вказаний фізична особа, який не має статусу підприємця, то суддею, на виконання вимог ч. 8 ст. 187 ЦПК України, 10.04.2025 року вжито заходів для отримання з Єдиного державного демографічного реєстру інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи - відповідача ОСОБА_1 .
Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Микитина В.Я. від 10.04.2025 року, після отримання інформації про зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_1 , який не має статусу підприємця, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд цивільної справи визначено провести у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та інших учасників справи, без проведення судового засідання протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття у ній провадження.
Інші процесуальні дії у цій справі судом не вчинялись, а ухвали не постановлялись.
Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належу оцінку, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід'ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.
Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частинами 2, 3 та 8 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм національного процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення прав ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за пред'явленими позовними вимогами цивільного характеру, а також причетність до порушення таких його прав відповідача ОСОБА_1 , встановив наступне.
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин із оцінкою відповідних доказів.
Судом встановлено, що 18.02.2024 року між ТзОВ «МАНІФОЮ» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики № 6957796. Сума позики - 12 000 грн.. Строк позики - 60 днів. Базова і основна процентна ставка - 2.5 % на день. Договір позики підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису). Згідно з пунктом 2.1. договору позики, за цим договором позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти (позику), а позичальник приймає на себе обов?язок повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) та сплатити позикодавцю проценти від суми позики та всі інші платежі, пов?язані з виконанням цього договору. Відповідно до пункту 2.5. договору позики, позика надається позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки, зареєстрованої позичальником для цієї цілі в особистому кабінеті на вебсайті товариства протягом 3 робочих днів з дати підписання договору. Відповідно до пункту 6.2. договору позики, за неправомірне користування позикою/її частиною позикодавець має право нарахувати, а позичальник зобов'язаний на вимогу позикодавця сплатити проценти на прострочену позику: в розмірі 12.00 % від суми позики на 4-й день неправомірного користування; та в розмірі 3.00 % від суми позики починаючи з 5-го дня за кожен день неправомірного користування (копія міститься у справі, а. с. 5-14).
28.02.2024 року між ТзОВ «МАНІФОЮ» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору позики № 6957796 від 18.02.2024 року, якою, з-поміж іншого, строк користування позикою продовжується встановлюється у 80 днів (дата повернення позики 18.05.2024 року). Базова і основна процентна ставка - 2.5 % на день (копія міститься у справі, а. с. 15-18).
31.03.2024 року між ТзОВ «МАНІФОЮ» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 2 до договору позики № 6957796 від 18.02.2024 року, якою, з-поміж іншого, строк користування позикою продовжено і встановлюється у 80 днів (дата повернення позики 19.06.2024 року). Базова і основна процентна ставка - 2.5 % на день (копія міститься у справі, а. с. 19-22).
Судом встановлено й те, що 11.01.2024 року між ТзОВ «МАНІФОЮ» та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 11-01/2024, відповідно до умов якого ТзОВ «МАНІФОЮ» передає позивачеві ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а позивач ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТзОВ «МАНІФОЮ» права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників 7 від 18.09.2024 до договору факторингу № 11-01/2024 від 11.01.2024 року, позивач ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набув права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 54 337 грн. 50 коп., з яких: 20 700 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 23 287 грн. 50 коп. - сума заборгованості за відсотками за користування позикою; 10 350 грн. - сума заборгованості за процентами на прострочену позику (копії містяться у справі, а. с. 24-29).
Згідно з розрахунком заборгованості за договором позики № 6957796 від 18.02.2024 року, станом на 18.09.2024 року заборгованість відповідача ОСОБА_1 не погашена та складається з заборгованості за сумою позики у розмірі 12 000 грн. й заборгованості за процентами у розмірі 23 000 грн.. Водночас, з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 здійснювались оплати заборгованості у період надання позики на загальну суму 18 700 грн. (копія міститься у справі, а. с. 30).
Відтак, позивач ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», з урахування передачі права вимоги за укладеним договором факторингу, виконав свої зобов'язання, надавши відповідачу ОСОБА_1 кошти задоговором позики у встановленому в цьому договорі розмірі та на узгоджених між ними умовах, однак останній в односторонньому порядку відмовився від виконання взятих на себе зобов'язань у наведеній частині, у зв'язку з чим допустив спірну заборгованість.
При цьому, розмір спірної заборгованості за вищевказаним договором відповідачем ОСОБА_1 не спростовано, своїх розрахунків не наведено та суду не було подано.
Релевантні норми і джерела права, застосовані судом при ухваленні рішення.
Встановлені судом цивільні правовідносини щодо порушення боржником грошового зобов'язання й застосування кредитором відповідних наслідків цього, у тому числі й за кредитним договором, у тому числі й новим кредитором, регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року й протоколами до неї, Цивільним кодексом України (надалі - ЦК України), Господарським кодексом України (надалі - ГК України), Законами України «Про електронну комерцію», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування», іншими актами цивільного законодавства.
Так, згідно з положеннями ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.
Згідно з частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частини 1-3 ст. 216 ЦК України). За змістом ч. 5 ст. 216 ЦК України, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених у ст. 11 цього Кодексу.
У свою чергу, системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов'язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Порушенням зобов'язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
В силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Слід зазначити, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання», згідно з приписами ЦК України, мають різний зміст. Так, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (ч. 2 ст. 631 ЦК України), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (ч. 3 ст. 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Своєю чергою, поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно з ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).
Відповідно до пункту 17 ч. 1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
У розумінні положень чинного законодавства України надання грошових коштів є послугою.
Згідно з статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
При цьому Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року № 3498-ІХ (який набрав чинності 24.12.2023 року) внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та статтю 8 цього Закону доповнено частиною п'ятою. Так, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Заразом, пунктом 17 Розділу IV Перехідних та прикінцевих положень цього закону встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Приписами ч. 4 ст. 42 Конституції України визначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року визначає, що банк не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09.12.2019 року за єдиним унікальним номером судової справи 524/5152/15-ц висловив правову позицію про те, що умови договору про надання споживчого кредиту, що передбачають здійснення платежів за дії, які не є послугою, або здійснення платежів, які заборонені законом, є нікчемними.
Водночас, як вказано у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року за єдиним унікальним номером судової справи 666/4957/15-ц, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику. В зв'язку з цим, Верховний Суд дійшов висновку про те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. За таких обставин, пункти кредитного договору про сплату комісії за надання кредитних коштів є нікчемними.
Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17.03.2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної у ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України й діє станом на день розгляду цієї справи.
Узагальнена оцінка доводів та аргументів за результатами розгляду цієї справи.
Вочевидь, між сторонами (з урахуванням правонаступництва позивача ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на підставі договору факторингу № 11-01/2024 від 11.01.2024 року) було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору позики № 6957796 від 18.02.2024 року, цей правочин, в силу відсутності доказів на підтвердження його нікчемності чи визнання його недійсним у встановленому порядку, створює презумпцію правомірності, у зв'язку з чим вказаний кредитний договір є обов'язковим для виконання їх сторонами, а зобов'язання за ним, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та його умов, натомість відповідач ОСОБА_1 не виконав зобов'язань за вказаним договором, допущену заборгованість за ним у встановленому порядку не погашено.
Натомість, умови договору позики № 6957796 від 18.02.2024 року про сплату відповідачем ОСОБА_1 процентів на прострочену позику, як міру відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань на користь позикодавця, які передбачені пунктом 6.2. договору позики, суперечать пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2120-IX, через що являються нікчемними, а тому, у порядку, передбаченому положеннями ч. 5 ст. 216 ЦК України, суд застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи, відтак в частині вимог про стягнення процентів на прострочену позику позов задоволенню не підлягає.
Водночас, судом було встановлено й те, що у договорі позики № 6957796 від 18.02.2024 року (з урахування двох додаткових угод до цього договору) денна процентна ставка установлена на рівні 2,5%, що суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування». Однак, опісля внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування» і набрання ними чинності, установлення в умовах кредитного договору умов, які передбачають денну процентну ставку вище 1% на день, а, тим паче, процентну ставку вище 1% на день, яка, за своєю суттю, є складовою денної процентної ставки, суперечить вимогам чинного законодавства.
Цей закон набрав законної сили 24.12.2023 року, та, з урахуванням положень пункту 17 Розділу IV Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про споживче кредитування», таким чином до 21.04.2024 року розмір денної процентної ставки по договором позики № 6957796 від 18.02.2024 року становив 2,5 %, а з 22.04.2024 року по 19.06.2024 року денна процентна ставка мала складати 1,5 %. Отже, відсоткова ставка, визначена в змісті позовної заяви у розмірі 2.5 % за користування споживчим кредитом впродовж усього строку кредитування, не відповідає умовам чинного законодавства.
Таким чином, виходячи з положень ч. 1 ст. 203 й частин 1, 2 ст. 215 ЦК України, умови кредитного договору в частині, що суперечить приписам Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемними.
Договорі позики № 6957796 від 18.02.2024 року (з урахування двох додаткових угод до цього договору) строк позики за згодою сторін визначений з 18.02.2024 року по 19.06.2024 року.
Відтак, період користування кредитними коштами за ставкою 2,5 % складає: з 18.02.2024 року по 21.04.2024 року - 64 день. Розрахунок процентів за користування кредитними коштами за цією процентною ставкою складає: 12 000 грн. (розмір позики) * 64 дні * 2,5 % в день = 19 200 грн.. Період користування кредитними коштами за максимальною ставкою 1,5 % складає: з 22.04.2024 року по 19.06.2024 року - 59 день. Розрахунок процентів за користування кредитними коштами за цією процентною ставкою складає: 12 000 грн. (розмір позики) * 59 дні * 1.5 % в день = 10 620 грн..
Таким чином, з відповідача ОСОБА_1 у судовому порядку слід стягнути відсотки у такому розмірі: 19 200 грн. + 10 620 грн. = 29 820 грн.. Водночас, суд бере до уваги, що відповідач ОСОБА_1 за період споживчого кредитування погасив 18 700 грн. заборгованості за договором позики.
Отже, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором 12 000 грн. - тіло кредиту та 11 120 грн. (29 820 грн. - 18 700 грн.) = 23 120 грн., в той час як позивач ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» нарахував та просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 35 000 грн.. Отож, вимога про стягнення відсотків в сумі 11 880 грн. є неправомірною.
Тобто, з відповідача ОСОБА_1 у судовому порядку слід стягнути 23 120 грн., що буде відповідати приписам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки він належним чином свої зобов'язання по поверненню тіла кредиту та відсотків за його користування у зазначеному розмірі не виконав.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Відповідно до ч. 1, пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отож, судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті позивачем ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судового збору за пред'явлення позовної заяви до суду із вимогою майнового характеру у розмірі 3 028 грн., які підтверджується відповідною випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягають до стягнення на користь зазначеного позивача з відповідача ОСОБА_1 , пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 2 000 грн. 21 коп..
Доказів понесення сторонами інших судових витрат, пов'язаних з її розглядом, матеріали цієї справи не містять.
Керуючись статтями 4-5, 10, 12-13, 77-81, 89-90, 95, 133, 141, 209-211, 247, 258-259, 263-265, 268, 274-275, 279 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 23 120 (дванадцять три тисячі сто двадцять) грн. заборгованості за договором позики.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 2 000 (дві тисячі) грн. 21 коп. понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог.
Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повне найменування сторін у справі.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код у ЄДРПОУ: 35625014; місцезнаходження юридичної особи: вул. С. Петлюри, 30, м. Київ, 01032; адреса електронної пошти: info@eadr.com.ua; електронний кабінет: наявний.
Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; електронний кабінет: відсутній.
Повне рішення суду складено: 27 травня 2025 року.
Суддя Володимир МИКИТИН