Справа № 307/3411/24
Провадження № 1-кс/307/313/25
22 травня 2025 року м.Тячів
Слідчий суддя Тячівського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , з участю захисника ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , дізнавача ОСОБА_5 , на повідомлення дізнавача про підозру у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, в кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за №12024071160000646 від 9 серпня 2024 року,
Захисник ОСОБА_3 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 звернувся в суд з скаргою на повідомлення дізнавача про підозру у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, в кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за №12024071160000646 від 9 серпня 2024 року. Скаргу мотивовано тим, що відповідно зі змісту повідомлення про підозру ОСОБА_6 , керуючи автомобілем «ЗАЗ», моделі «VIDA», державний номерний знак НОМЕР_1 , допустив наїзд на ОСОБА_7 , солдата військової служби ІНФОРМАЦІЯ_1 , який вибіг попереду автомобіля, щоб перекрити подальший рух автомобіля під керуванням ОСОБА_6 , так як останній намагався покинути стаціонарний пост. У результаті наїзду на пішохода ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження у вигляді садна лівого ліктьового суглобу, забою органів грудної клітки, забою кульшового суглобу та лівого стегна, які відносяться до групи легких тілесних ушкоджень. Захисник зазначає, що 10 грудня 2025 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, тобто в умисному легкому тілесному ушкодженні. На даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні не завершено, з моменту повідомлення про підозру у вчинення кримінального проступку пройшло більше 5-ти місяців. Так, в ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження №12024071160000646 органом дізнання не здобуто доказів вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, тобто в умисному спричиненні легкого тілесного ушкодження. Отже, зміст самого повідомлення про підозру спростовує умисел ОСОБА_6 на умисне спричинення легких тілесних ушкоджень, бо у повідомленні зазначено, що потерпілий ОСОБА_7 вибіг попереду автомобіля, щоб перекрити подальший рух автомобіля під керуванням ОСОБА_6 , що підтверджує пояснення водія ОСОБА_6 про те, що він уже був у русі, коли на дорогу вибіг працівник ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак він не зумів зупинити свій транспортний засіб, чи то через технічний стан, чи то через те, що пішохід вибіг на проїзну частину дороги не очікувано для нього. Захисник вважає, що дії ОСОБА_6 можуть підпадати під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 КК України «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами», однак чи то помилково, чи умисно, органом дізнання кваліфіковані як правопорушення, передбачене ч.1 ст.125 КК України. Враховуючи викладене, в діях ОСОБА_6 відсутній будь який умисел на вчинення вказаного кримінального правопорушення, що виключає його склад.
Просить суд визнати повідомлення про підозру від 10.12.2024 року у кримінальному провадженні №12024071160000646 від 09.08.2024 року щодо вчинення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України безпідставним та скасувати повідомлення про підозру від 10.12.2024 року у кримінальному провадженні №12024071160000646 від 09.08.2024 року щодо вчинення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
Захисник ОСОБА_3 в судовому засіданні скаргу підтримав та просить її задовольнити.
Прокурор та дізнавач в судовому засіданні заперечили щодо задоволення скарги.
Вивчивши матеріали скарги, суд дійшов до наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого, дізнавача, прокурора під час досудового розслідування визначено та регламентовано Главою 26 КПК України.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, передбачено ч. 1 ст. 303 КПК України.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником.
Як встановлено слідчим суддею, СД Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024071160000646, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 серпня 2024, за ознаками кримінального проступкуя, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
10 грудня 2024 року дізнавачем СД Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_5 , за погодженням з прокурором Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області, у рамках даного кримінального провадження повідомлено про підозру ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у вчиненні ним кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. Однак дану підозру вручено ОСОБА_6 через представника - ОСОБА_8 28 квітня 2025 року о 09 год. 34 хв.
Згідно з даним повідомленням ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального проступку передбаченому ч.1 ст.125 КК України, тобто в умисному легкому тілесному ушкодженні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини «підозра» є частиною більш широкого поняття «обвинувачення», яке відповідно до п.13 ч. 1 ст. 3 КПК України являє собою твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за тлумаченням Європейського суду з прав людини вміщено концепцію терміну «кримінальне обвинувачення», яка характеризується скоріше матеріальним, аніж формальним характером (справа «Девеєр проти Бельгії», рішення від 27 лютого 1980 року, скарга №6903/75). У справі «Еклє проти Федеративної Республіки Німеччини» (рішення від 15 липня 1982 року, скарга №8130/78) Європейський суд з прав людини констатував, що кримінальне обвинувачення може бути визначене як «офіційне повідомлення особи компетентним органом про те, що вона підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення». Розвиваючи зазначену концепцію Європейський суд з прав людини у справі «Фоті та інші проти Італії» (рішення від 10 грудня 1982 року) навів ширше витлумачення цього визначення, включивши до нього також «інші підстави, що підтверджують це звинувачення, і які можуть спричинити серйозні наслідки, що можуть ускладнити становище підозрюваного». Такими підставами, які можуть спричинити серйозні наслідки, можуть бути видача ордеру на арешт, обшук приміщення чи особистий обшук.
З огляду на зазначене, підозра є певним етапом обвинувачення, оскільки під час підозри висувається припущення про можливе вчинення особою кримінального правопорушення, а відтак має відповідати загальним вимогам, які характеризують зміст обвинувачення. Враховуючи, що підозра є припущенням про вчинення конкретною особою кримінального правопорушення, то існування підозри нерозривно пов'язане із наявністю підозрюваного.
Як закріплено в ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Таким чином, аналіз змісту ч. 1 ст. 42 КПК України дозволяє зробити висновок, що підозра (кримінальне переслідування у формі підозри) починається з моменту, коли особі повідомлено про підозру або ця особа затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію.
Згідно з ч. 3 ст. 111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 276 КПК України повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу.
За приписами ст. 277 КПК України письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором. Повідомлення має містити такі відомості: 1) прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення; 2) анкетні відомості особи (прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру; 3) найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення; 4) зміст підозри; 5) правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 6) стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру; 7) права підозрюваного; 8) підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.
Відповідно до змісту ст. 368 КПК України питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, та винуватості особи в його вчиненні, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Контекстний аналіз наведених положень у зіставленні з п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України дає підстави вважати, що під час розгляду скарги на повідомлення про підозру підлягають з'ясуванню дотримання під час повідомлення про підозру Глави 22 КПК України, у тому числі щодо відповідності підозри вимогам ст. 277 КПК України. Повнота та всебічність проведеного розслідування не є тими обставинами, які мають оцінюватися слідчим суддею при з'ясуванні достатності доказів, що стали підставою для повідомлення особі про підозру.
Слідчий суддя при розгляді даної категорії скарг повинен перевіряти дотримання органом досудового розслідування вимог ст. 277, 278 КПК України при складенні, затвердженні та врученні повідомлення про підозру, а не вдаватися до оцінки фактичних обставин кримінального правопорушення, встановленню винуватості особи у його вчиненні та наявності у діях підозрюваного складу кримінального правопорушення, тобто до вирішення тих питань, які не є предметом розгляду слідчого судді під час досудового розслідування. Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування та судового розгляду.
Слідчий суддя зауважує, що ст. 62 Конституції України визначена презумпція невинуватості: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Згідно зі сталою судовою практикою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17, від 22 січня 2019 року у справі №800/454/17 та від 3 червня 2021 року у справі №11-396сап20), а також практикою ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справі «Ringvold v. Norway», заява №34964/97, п. 38) гарантована п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 62 Конституції України презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме в кримінально-правовому сенсі.
Як вбачається з повідомлення про підозру ОСОБА_6 від 10 грудня 2024 року у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, у кримінальному провадженні №12024071160000646, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.08.2024 року, у ньому належним чином вказано зміст підозри, правова кваліфікація кримінального проступку, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 , із зазначенням статті закону України про кримінальну відповідальність, стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру.
Тобто, оскаржуване повідомлення про підозру за своїм змістом повністю відповідає вимогам ст. 277 КПК України і містить усі необхідні відомості, а відтак стороною обвинувачення були дотримані зазначені вимоги закону в повному обсязі.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
За приписами ч. 1, 3 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Загальний порядок повідомлення про підозру передбачений главою 22 КПК України, із системного аналізу якої вбачається, що процедуру здійснення повідомлення про підозру особі умовно можна поділити на такі етапи: 1) прийняття рішення щодо необхідності здійснення особі повідомлення про підозру, який передбачає перевірку підстав здійснення такого повідомлення згідно з частиною першою статті 276 КПК України; 2) об'єктивація/вираження сформованого внутрішнього волевиявлення уповноваженої посадової особи щодо прийнятого рішення в зовнішню форму шляхом складання тексту повідомлення про підозру відповідно до вимог, передбачених ст. 277 КПК України, та його підписання; 3) доведення інформації до відома адресата, щодо якого прийняте рішення про повідомлення про підозру, шляхом безпосереднього вручення його тексту особі згідно зі ст. 278 КПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №536/2475/14-к дійшла висновку, що викладена у письмовому повідомленні підозра та вручена у належний спосіб є підґрунтям для виникнення системи кримінально-процесуальних відносин та реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні. З моменту повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор набувають щодо підозрюваного додаткових владних повноважень, а особа, яка отримала статус підозрюваного, набуває процесуальних прав та обов'язків, визначених ст. 42 КПК України.
При цьому, як в матеріалах скарги, так і в судовому засіданні, стороною захисту не доведено, що письмове повідомлення про підозру було вручено не у спосіб, передбачений КПК України.
Звертаючись з скаргою сторона захисту посилається на відсутність достатніх доказів для повідомлення про підозру, однак такі обставини повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, а слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати такі питання, та на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для повідомлення такій особі про підозру.
Подана скарга на повідомлення про підозру ґрунтується, в тому числі, на твердженнях про необґрунтованість підозри.
Однак перевірка повідомлення про підозру з точки зору обґрунтованості підозри з урахуванням положень ст. 17 КПК України не входить до предмету судового розгляду, який здійснюється слідчим суддею відповідно до положень ч. 1 ст. 303 КПК України на стадії досудового розслідування, а може бути лише предметом безпосереднього судового розгляду кримінального провадження судом, оскільки на стадії досудового розслідування слідчий суддя не уповноважений вдаватися до оцінки отриманих слідством доказів та порядку їх отримання, давати оцінку зібраним доказам з точки зору їх допустимості, а без такої оцінки висновок щодо обґрунтованості повідомленої особі підозри неможливий.
Як визначено у ч. 1, 2 ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Крім того, обов'язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає (ч. 2 ст. 92 КПК України).
Щодо інших доводів сторони захисту у скарзі на повідомлення про підозру, то вони фактично стосуються питань доведеності винуватості та оцінки доказів, про те з'ясування вказаних обставин не є предметом доказування при розгляді скарги на повідомлення про підозру.
Слідчий суддя також зазначає, що для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Як в матеріалах поданої скарги, так і в судовому засіданні, стороною захисту не наведено даних, які б спростовували висновок сторони обвинувачення щодо причетності ОСОБА_6 до вчинення інкримінованого йому кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Заперечення сторони захисту фактично зводяться до необхідності встановлення усіх обставин інкримінованого кримінального правопорушення та надання оцінки окремим, зібраним стороною обвинувачення доказам, що здійснюється на підставі всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, на підставі оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку за результатами судового розгляду.
Слідчий суддя наголошує, що за визначенням Європейського суду з прав людини наявність «обґрунтованої підозри» означає, що вже існують факти або інформація, які спроможні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа, ймовірно, вчинила правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кембелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, CampbellandHartley v. theUnitedKingdom) від 30 серпня 1990 року, серія А, №182, с. 16, п. 32). Однак факти, які породжують підозру, не обов'язково мають такий саме рівень з'ясовності, який потребується на пізнішому етапі кримінального розслідування (рішення у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v. theUnitedKingdom) від 28 жовтня 1994 року, серія A, №300-A, с. 27, п. 55).
Оцінюючи в сукупності наведені обставини провадження, слідчий суддя вбачає наявність обґрунтованості підозри ОСОБА_9 у контексті її розуміння Європейським судом з прав людини.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Відтак, питання виконання судом обов'язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
Таким чином, в межах своєї компетенції, слідчий суддя вважає, що повідомлення про підозру ОСОБА_6 від 10.12.2024 року в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12024071160000646, у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, є законним, вмотивованим та відповідає вимогам ст. 277 КПК України, а у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно підозрюваного, чогось очевидно необґрунтованого чи недопустимого не встановлено, а тому в задоволенні поданої скарги слід відмовити у зв'язку з її необґрунтованістю.
Керуючись ст. 26, 303, 306, 307, 309, 372, 376, 395 КПК України, слідчий суддя,.
В задоволенні скарги ОСОБА_3 на повідомлення дізнавача про підозру у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, в кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за №12024071160000646 від 9 серпня 2024 року, - відмовити.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено та оголошено 27 травня 2025 року.
Слідчий суддя Тячівського
районного суду ОСОБА_1