Справа № 306/735/25
Провадження № 1-кс/306/160/25
26 травня 2025 року м. Свалява
Слідчий суддя Свалявського районного суду ОСОБА_1
за участю секретаря ОСОБА_2
заявник ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту на майно ,-
ОСОБА_3 звернулася з зазначеним клопотанням посилаючись на те, що 30.01.2011 року, у межах кримінальної справи №2309410, відповідно до норм КПК України 1960 року, на належний їй будинок у АДРЕСА_1 , слідчим винесено постанову про накладення арешту на дане майно з метою забезпечення цивільного позову. Позаяк, згадане кримінальне провадження на даний час закрите у зв'язку із скасуванням постанови слідчого про порушення кримінальної справи, а арешт на житловий будинок не скасовано, просить суд скасувати накладений арешт та зобов'язати відповідні державні органи внести зміни до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Учасники в судове засідання не з'явилися.
Заявниця подала заяву про розгляд справи без її участі, вимоги підтримала, просила їх задовольнити (а.с.27).
Прокурор Свалявського відділу Мукачівської окружної прокуратури також клопотав про розгляд справи без його участі, зазначив, що на його думку, згадана справа повинна розглядатися у цивільному судочинстві (а.с.28).
Дослідивши матеріали клопотання, оцінивши надані докази у їх сукупності, слідчий суддя встановив наступне.
Відповідно до постанови від 30.04.2010 року слідчим СВ Свалявського РВ ГУ МВС України в Закарпатській області порушено кримінальну справу за фактом заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, за ознаками злочину передбаченого ч.1 ст.190КК України (а.с.4).
Постановою вищезгаданого слідчого від 27.01.2011 року відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3 за ст.358 КК України на підставі ст. 6 п.2 КПК України у редакції 1960 року (.с.6).
Постановою про накладення арешту на майно від 24.01.2010 року слідчим накладено арешт на житловий будинок у АДРЕСА_2 , який на праві власності належить ОСОБА_3 (а.с.9).
Згідно з постановою Воловецького районного суду від 25.06.2012 року, за приписами КПК 1960 року, постанову слідчого СВ Свалявського РВ МВС в Закарпатській області від 18.01.2011 року про порушення кримінальної справи проти ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 190 скасовано (а.с.15-16).
Відповідно до п.9 розділу 11 Перехідних положень КПК України 2012 року, арешт майна, застосований під час досудового слідства до дня набрання чинності КПК 2012 року, продовжує свою дію до моменту його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності КПК України 2012 року.
Проте положеннями КПК України( в ред. 1960 року) передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).
Крім цього, у межах кримінальної справи, що розслідувалася, власник майна, який не набував процесуального становища підозрюваного, обвинуваченого, чинним на той час кримінально-процесуальним законом не був наділений процесуальним правом ініціювати питання про звільнення майна з-під арешту.
Згідно зі статтею 174 КПК України 2012 року підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому у застосуванні відповідного заходу відпала потреба.
За правовим висновком, викладеним у постанові ВП ВС від 15.05.2019 року у справі №372/2904/17-ц інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.
Проте кримінальну справу, в межах якої на майно фізичної особи накладено арешт, закрито на стадії досудового слідства, і до суду для розгляду по суті цю справу скеровано не було.
Згідно зі статтею 174 нині чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.
Слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у закритій кримінальній справі, до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає.
КПК України 1960 року, так само як і чинний КПК України, не передбачає застосування слідчим, слідчим суддею процесуальних норм у припиненій кримінальній справі. Таким чином, вирішення порушеного позивачем питання в порядку кримінального судочинства потребувало б відновлення кримінального провадження (кримінальної справи), яке закрито постановою органу досудового слідства у зв'язку з відсутністю складу злочину, тобто з реабілітуючої підстави. Для відновлення справи необхідним є скасування процесуальних рішень, якими держава в особі уповноважених органів відмовилася від кримінального переслідування особи.
Початок нового розслідування додатково зумовить правову невизначеність у зв'язку з повторенням ризиків офіційної констатації злочинності поведінки позивача і таким чином призведе до погіршення її правового становища. Означений спосіб розв'язання порушеного заявником питання є недопустимим з точки зору досягнення мети захисту її прав та законних інтересів.
Кримінальна справа з обвинувальним висновком на розгляд суду кримінальної юрисдикції не надходила. Разом із тим, кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Закриття кримінального провадження є юридичним фактом, який припиняє кримінальні процесуальні відносини. Зокрема, після прийняття означеного процесуального рішення арешт майна, застосований у кримінальному провадженні (кримінальній справі) як засіб його забезпечення, втрачає відповідну концептуальну властивість.
Із огляду на зазначене, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.
Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.
Таким чином, судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв'язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.
Разом із тим, скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, після закриття справи не пов'язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.
Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після закриття справи, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності особи шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.
За висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17, провадження № 14-181цс19, якщо арешт, накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
Підсумовуючи вищевикладене, слідчий суддя дійшов висновку, що правові підстави для задоволення клопотання відсутні.
Керуючись ст. 174 ,309 КПК України ,слідчий суддя -
У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту на майно - відмовити.
Ухвала остаточна оскарженню не підлягає.
СВАЛЯВСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ ОСОБА_4