Справа № 589/375/22
Провадження № 2/589/23/25
25 березня 2025 року м.Шостка
Шосткинський міськрайонний суд Сумської області в особі головуючого судді Лєвши С.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (письмове провадження) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,
18 січня 2022 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал»), звернулося до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення з останньої заборгованості за Договором №94703605000 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку (далі Договір-1) у розмірі 25260 грн, судовий збір у розмірі 2481 грн, та витрати на правничу допомогу в розмірі 9000 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що 27 серпня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладено Договір-1, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 25260 грн 00 коп., строк повернення кредиту не пізніше 25 серпня 2020 року, з процентною ставкою 28 відсотків річних; за користування кредитними коштами понад встановлений Договором-1 термін встановлюється процентна ставка в розмірі 35 відсотків.
На підставі укладеного Договору-1 відповідач отримала кредит у розмірі 25260 грн 00 коп. шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок позичальника відкритий у банку.
08 жовтня 2019 року між АТ «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» укладено Договір факторингу №150, у відповідності до умов якого, АТ «УкрСиббанк» передає (відступає) Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» приймає належні АТ «УкрСиббанк» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними в реєстрі боржників, укладеними між АТ «УкрСиббанк» і боржниками, зокрема і право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Договором-1.
Відповідач зобов'язання належним чином не виконувала, а тому має заборгованість у розмірі 53805 грн 52 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом 23343 грн 19 коп.; заборгованості за процентами на дату відступлення права вимоги - 6534 грн 82 коп.; заборгованості за нарахованими відсотками (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 12548 грн 56 коп., заборгованості з комісії - 7296 грн 80 коп., трьох відсотків річних в сумі 940 грн 12 коп., інфляційних втрат в сумі 3142 грн 02 коп.
08 жовтня 2019 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» укладено Договір факторингу №150, відповідно до якого АТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» права грошової вимоги до боржників за договорами позики, у тому числі за Договором-1, що укладений між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .
За період користування кредитними коштами, відповідачем заборгованість за Договором-1 не погашалась, проценти за користування кредитними коштами позичальником не сплачувались, у результаті чого утворилась прострочена заборгованість, яка станом на 28 грудня 2021 року становить у загальному розмірі 53805 грн 52 коп., та складається з: заборгованості за кредитом 23343 грн 19 коп.; заборгованості за процентами на дату відступлення права вимоги - 6534 грн 82 коп.; заборгованості за нарахованими відсотками (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 12548 грн 56 коп., заборгованості з комісії - 7296 грн 80 коп., трьох відсотків річних - 940 грн 12 коп., інфляційних втрат - 3142 грн 02 коп.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь судовий збір в розмірі 2481 грн 00 коп.
12 квітня 2022 року ухвалою суду прийнято справу до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у якій роз'яснено учасникам, право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу роз'яснено право подати відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали.
Ухвалу про відкриття провадження разом із позовною заявою та додатками до неї було надіслано відповідачу рекомендованим листом з повідомленням на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача.
29 листопада 2022 року від представника відповідача - адвоката Підгорного К.Є., надійшов відзив на позов, в якому просить у задоволенні вимог ТОВ «Вердикт Капітал» відмовити. В обґрунтування відзиву на позов зазначено, що відповідач не визнає наявність у нього обов'язку виконувати зобов'язання перед позивачем, як перед новим кредитором, за Договором №943703605000 від 27.08.2018, оскільки відповідно до ч.2 ст.517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. До цього часу, зокрема на момент подачі позову, ТОВ «Вердикт Капітал» не виконало свого обов'язку, передбаченого ч.2 ст.517 ЦК України - не надало відповідачу доказів переходу до позивача прав у зобов'язанні за кредитним договором №943703605000 від 27.08.2018 року.
Позивач не надав суду доказів протилежного (надання ТОВ «Вердикт Капітал» відповідачу доказів переходу до ТОВ «Вердикт Капітал» прав у зобов'язанні за кредитним договором №943703605000 від 27.08.2018), при цьому в позовній заяві позивач підтверджує, що він надав всі докази до позову, інших доказів не існує, позивач не зазначає доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою, згідно змісту позовної заяви.
Цей факт свідчить про існування юридичного факту - не настання у відповідача обов'язку виконувати перед ТОВ «Вердикт Капітал» (новим кредитором) зобов'язань за кредитним договором №943703605000 від 27.08.2018, за умови їх наявності, а також підтвердженого розміру зобов'язань.
Таким чином, в порушення принципу змагальності, позивач не довів в суді наявність юридичного факту, що є предметом доказування в цій справі факт наявності у відповідача обов'язку з виконання зобов'язань перед позивачем (як новим кредитором) за кредитним договором №94317702000 від 02.02.2018.
Відповідач правомірно скористався правилом, яке встановлено ч.2 ст.517 ЦК України, а тому ніякі права позивача відповідач не порушив, зокрема через те, що позивач ще не набув права вимагати від відповідача виконання зобов'язань за кредитним договором №94317702000 від 02.02.2018, а отже навіть з цих підстав позивачу має бути відмовлено в задоволенні позову.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала, участь у здійсненні господарської операції.
Відтак факт надання банком відповідачу в кредит грошових коштів за Договором, доказується виключно первинними бухгалтерськими документами, що оформлені відповідно до вимог закону.
Інші бухгалтерські документи, зокрема зведені облікові документи, є необхідними але недостатніми доказами, що засвідчують факт видачі банком кредитних коштів за договором.
Оскільки позивач не надав суду в якості допустимого доказу, якою доводиться обставина - банк видав відповідачу кредитні кошти, яким є меморіальні ордери, як наслідок, відповідно до принципу змагальності, позивач повинен понести для себе негативні наслідки - відмову в задоволенні позову через не доведення обставин (на яких ґрунтувався позов, зокрема факту видачі банком кредиту відповідачу) за допомогою допустимих доказів.
Висновок про те, що виписка по рахунку не є допустимим доказом, оскільки вона складена банком без участі відповідача, не доводить існування відповідного волевиявлення відповідача, а отже й укладання правочину.
Натомість розрахунок заборгованості, що зроблений безпосередньо позивачем, станом на 28.12.2021 (включно) містить прізвища і підписи, що дають змогу ідентифікувати осіб, які їх склали, тобто позивач обізнаний яким має бути форма та зміст документу, щоб він мав статус письмового доказу в судовій справі, проте позивач не надає суду письмового доказу отриманого від банку, що мав би належну форму та зміст.
Також в цьому розрахунку заборгованості ТОВ «Вердикт Капітал», станом на 28.12.2021 (включно) - містяться суперечності з іншими документами, оскільки в графі «станом на день покупки», зазначена дата 05.10.2018, тоді як за копіями документів покупка ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги та отримання права вимоги відбулося 09.10.2019, а це призводить до протиправного подвійного нарахування процентів з 05.10.2018, як банком, так і позивачем.
Висновок - текст з заголовками «виписка за кредитним договором», «довідка-розрахунок заборгованості за кредитом ОСОБА_1 на 08.10.2019 за кредитним договором №943703605000 від 27.08.2018» без зазначення прізвища і підписів, що дають змогу ідентифікувати осіб, які їх склали, не мають статус документів, при цьому вони не є первинними бухгалтерськими документами, дані, що в них зазначені, не підтверджуються первинними документами, а тому вони є недопустимими доказами видачі відповідачу коштів, сплату їх відповідачем.
Надана позивачем виписка по рахунку є недопустимим доказом, оскільки зазначена в ній інформація не підтверджується первинними бухгалтерськими документами, до того ж вона не має статусу «зведений обліковий документ - виписка», оскільки в ній відсутні посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідач не визнає також факту погашення позичальником кредиту, проте позивач не надав до суду допустимих письмових доказів (платіжних документів), які свідчать, що позичальник добровільно, самостійно погашав кредит (сплачував кошти).
Також суду варто звернути увагу, що в довідці розрахунку заборгованості міститься дані про нарахування відповідачу комісії, що не є послугою банку, а тому встановлення комісії є незаконним, а така умова є нікчемною і не потребує визнання недійсним.
При цьому, на паперах з заголовком «довідка-розрахунок заборгованості за кредитом ОСОБА_1 на 08.10.2019 за кредитним договором №943703605000 від 27.08.2018» міститься інформація про те, що в період 27.08.2018-26.10.2018 відповідачем сплачена комісія - 78+378,9+378,9 = 835,8 грн, яка (при умові доведення позивачем, наявності у відповідача зобов'язань перед банком, як похідна - перед позивачем та факту сплати відповідачем коштів на користь банку за договором №943703605000 від 27.08.2018) повинна бути зарахована в погашення зобов'язань відповідача перед банком в період 27.08.2018- 26.10.2018, як наслідок в серпні-жовтні 2018 року зменшиться тіло кредиту, як похідна - зменшуються зобов'язання по процентах, внаслідок меншого тіла кредиту; що також призводить до неправильності (завищення) розміру інфляційних збитків та 3% річних, який позивач намагається стягнути з відповідача.
Позивач стверджує, що він придбав права вимоги до відповідача у справі на суму 37174,81 грн, хоча допустимих доказів виникнення у відповідача зобов'язань перед банком та їх виконання відповідачем перед банком, які мав передати банк позивачу (згідно ч.1 ст.517 ЦК України), позивач до суду не надав.
Ураховуючи зазначені вище вимоги закону, а також передбачений договором факторингу № 19-10/2019 від 09.10.2019 року обсяг прав нового кредитора, який обмежений виключно правом грошової вимоги у межах боргу відповідача на загальну суму 37174,81 грн , що прямо передбачено договором, ТОВ «Вердикт Капітал» не має права здійснювати нарахування та вимагати стягнення процентів за користування кредитом після 09.10.2019, а тому не має законних підстав для стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом, згідно з умовами договору про надання споживчого кредиту №943703605000 від 27.08.2018, що нараховані не банком, а нараховані самостійно позивачем.
При цьому, якщо позивачем буде доведено за допомогою допустимих доказів порушення його прав з боку відповідача, зокрема внаслідок дотримання позивачем ч.2 ст.517 ЦК України, то підлягає застосуванню строк позовної давності, оскільки позивач стверджує, що платежі за договором №943703605000 від 27.08.2018 року є щомісячні, прострочення яких розпочалося з 26.11.2018 року, згідно інформації, що міститься на паперах з заголовком «довідка-розрахунок заборгованості за кредитом ОСОБА_1 на 08.10.2019 року за кредитним договором №943703605000 від 27.08.2018», а позов було подано в 2022 році. (а.с.97-107)
16 грудня 2022 року представник позивача ТОВ «Вердикт Капітал» подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якому просить задовольнити позовні вимоги та відмовити у застосування позовної давності. В обґрунтування пояснень зазначено, що законодавство передбачає заміну кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги іншій особі. Позивачем було надано до суду відповідні договори відступлення права вимоги, згідно яких, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права нового кредитора по виконанню відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором. Також було надано Додаток 1 до вказаних договорів відступлення права вимоги - перелік прав вимоги які були передані новому кредитору, в якому, зокрема, вказаний і кредитний договір і прізвище боржника - відповідача.
Позивачем долучено повний текст Додатків до договорів про відступлення права вимоги, де в переліку боржників та кредитних договорів вказане прізвище відповідача право вимоги по кредиту якої було відступлено до нового кредитора. Також, позивачем надано додатки до Договорів відступлення права вимоги, а також платіжне доручення про перерахування вартості придбаних прав вимоги за кредитними договорами. Отже, позивачем, у відповідності до умов Договору про відступлення права вимоги, було оплачено вартість куплених прав вимоги до боржників за кредитними договорами, відтак, твердження відповідача про недоведеність факту переходу права вимоги є безпідставним.
Отже, неправильним є твердження відповідача про те, що відступлення права вимоги відбулося неправомірно та позивачем не надано доказів такого відступлення права вимоги.
Матеріали справи містять повні тексти договорів відступлення права вимоги, а також платіжне доручення про здійснену оплату за вказаним договором.
За умовами Кредитного договору, банк зобов'язувався надати позичальнику кредит на умовах та в порядку, визначеному Кредитним договором, а позичальник в свою чергу зобов'язалася повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов Кредитного договору (п. 2.1. Кредитного договору). Відповідно до п. 3.8. Кредитного договору процентна ставка за Кредитним договором встановлюється в розмірі 28 % річних.
Згідно з п. 5.3 кредитного договору, підписанням цього договору, позичальник гарантує та підтверджує, що він попередньо ознайомлений в письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі, вартістю кредиту, інформацією про сукупну вартість кредиту, процентної ставки, а також будь-якою іншою інформацією. Зі всіма умовами, які йому були роз'яснені, зрозумілі і не потребують додаткового роз'яснення і з якими він цілком згодний. Отже, всі умови надання, повернення кредиту, виплати платежів за кредитним договором відповідачу були відомими в момент укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, з цими умовами він погодився та зобов'язався виконувати, в порядку встановленому вищевказаними документами, які були відповідачем підписані та цей факт жодними належними доказами нею не спростований. Більше того, відповідач особисто подала та підписала Анкету-заяву на надання споживчого кредиту.
Тому, є безпідставними твердження відповідача про те, що заявлена позивачем сума заборгованості, що підлягає до стягнення не відповідає дійсності. Адже всі нарахування по платежах були здійснені відповідно до умов, погоджених сторонами на підставі укладених як кредитного договору, так і всіх додатків до кредитного договору, з якими позичальник був ознайомлений та погодився.
У своєму відзиві на позовну заяву, відповідач стверджує, що позивачем не надано суду докази видачі кредиту, докази, які підтверджують наявність заборгованості, а також відсутні первинні бухгалтерські документи, які стверджують про наявність заборгованості за кредитним договором.
При подачі позовної заяви до суду, позивачем було долучено до документів позовної заяви розширений розрахунок заборгованості за кредитним договором. В розрахунку заборгованості відображено ті суми коштів по заборгованості за кредитним договором, які існували у відповідача на момент переходу права вимоги до ТОВ «Вердикт Капітал» та були передані від первісного кредитора.
В розрахунку заборгованості вказано також нарахування 3% річних та зазначено формулу нарахування, а також вказано розрахунок інфляційних збитків та, відповідно також формула, за якою вони нараховувалися. Вказано на яку суму боргу відбувалися нарахування, термін, за який було здійснено нарахування. Інформація, яка відображена в розрахунку заборгованості є повною та повністю відображає відомості про стан заборгованості відповідача та методи нарахування.
Окрім того, позивачем також було долучено і первинні банківські документи, передані первісним кредитором - ПАТ «УкрСиббанк» - розрахунок заборгованості, зроблений від дати початку дії кредитного договору - 27.08.2018 до дати відступлення права вимоги - 08.10.2019. В цьому розрахунку вказано всі параметри кредитного договору, сума кредиту, відсоткова ставка, термін дії договору, вказано про здійснені погашення кредитного боргу відповідачем, загальну заборгованість відповідача станом на дату відступлення права вимоги. Із даного розрахунку вбачається, що ОСОБА_1 вносила кошти частково на погашення заборгованості, тому, стверджування про те, що вона не укладала кредитного договору та не має зобов'язань за вказаним кредитним договором є безпідставними. Більше того, відповідач з 27.08.2018 лише зараз вказує на те, що нею не отримувався кредит та відсутні будь-які зобов'язання з поверненню кредиту, коли позивачем подано позов до суду, чим самим, надає суду неправдиву інформацію.
Наданий до суду розрахунок заборгованості - є первинним бухгалтерським банківським документом якраз і засвідчує про видачу банком кредиту позичальниці, внесення коштів позичальницею на погашення кредитного боргу - тобто рух коштів по кредитному рахунку позичальника. Інформація, що відображена у поданому позивачем розрахунку є повною, розширеною та спростовує твердження відповідача про те, що банком не надано їй кредитні кошти, що кошти вона не використовувала, та що позивачем не доведено факту видачі їй кредиту.
Відповідач не надала суду жодного доказу, яким би підтверджувався факт відсутності у неї заборгованості: факт повернення тіла кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та сплати пені за порушення строків повернення кредиту.
Крім цього, відповідач не надала свого власного розрахунку заборгованості, на противагу розрахунку заборгованості долученого позивачем до позовної заяви.
Позивач ТОВ «Вердикт Капітал» вважає, що долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості, як відносно тіла кредиту, так і відносно відсотків та пені, здійснений у повній відповідності до умов кредитного договору та норм Цивільного кодексу України.
Покликання відповідача на неправильність цього розрахунку є надуманими та безпідставними.
З огляду на те, що позичальником прострочене грошове зобов'язання по поверненню кредитних коштів отриманих на підставі Кредитного договору, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч. 1,2 ст. 598 ЦК України).
Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов'язання норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України не передбачають.
Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи, але не корелюється із припиненням зобов'язань. Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання не визнає.
Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. (а.с.185-191)
16 грудня 2022 року представником позивача подане до суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в якому просить відмовити відповідачу у стягнення судових витрат на правничу допомогу в повному обсязі. Мотивуючи, тим що, відсутні документально підтвердженні докази витрат на правничу правову допомогу, а також розрахунки таких витрат.(а.с.127-129)
Ухвалою постановленою 25 липня 2023 року Шосткинським міськрайонним судом Сумської області у цивільній справі №589/375/22 залучено до участі у цій справі в якості правонаступника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс».
Відповідно до ч. 13 ст. 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Як визначено ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що 27 серпня 2018 року між ПАТ «Урсиббанк» та ОСОБА_1 укладено Договір №94703605000 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 25260 грн 00 коп., та зобов'язалась повертати кредит, плату за кредит інші платежі шляхом внесення ануїтетних платежів (який повинен сплачуватись щомісячно до 25.08.2020) відповідно до графіку, що викладений у Додатку1 до Договору-1, але не пізніше 25 серпня 2020 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 28% річних. (а.с.140-145)
На підставі укладеного Договору-1 відповідач отримала кредит у розмірі 25260 грн 00 коп. шляхом перерахування в безготівковій формі на рахунок з використанням карти. (а.с. 151-156)
Договір-1 укладено в письмовій формі та підписаний відповідачем власноруч.(а.с. 140-143)
Статтею 626 ЦПК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Стаття 610 ЦК України вказує, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Частина 1 статті 623 ЦК України зазначає, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Стаття 625 ЦК України вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом встановлено, що позивач, пред'являючи вимоги про погашення заборгованості по кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути заборгованість за відсотками.
Підписанням договору позики відповідач, підтвердила, що ознайомилась з усіма його умовами, в тому числі з Правилами надання коштів у позику.
08 жовтня 2019 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» укладено Договір факторингу №150, згідно з яким відбулося переуступлення прав вимог за рядом кредитних договорів. Серед інших таких договорів існує і кредитний договір №94703605000 з правом вимоги до ОСОБА_1 (а.с.40-49, 51)
09 жовтня 2019 року між ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу №09-10/19, за яким відбулося переуступлення прав вимог за рядом кредитних договорів серед якого існує і кредитний договір №94703605000 з правом вимоги до ОСОБА_1 (а.с. 52-64)
Відповідно до ч.1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно зі ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено: «Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.»
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 "... боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі".
Позивачем до суду надано загальний розрахунок заборгованості станом на 08 жовтня 2019 року заборгованість: за тілом кредиту становить 23343 грн 19 коп., за відсотками на дату відступлення права вимоги - 6534 грн 82 коп., за відсотками з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості - 12548 грн 56 коп., з комісії - 7296 грн 80 коп. (а.с.23-27)
Отже, враховуючи вказане вище, суд дійшов висновку, що з відповідача ОСОБА_1 підлягає до стягнення заборгованість за тілом кредиту в розмірі 23343 грн 19 коп., за відсотками на дату відступлення права вимоги - 6534 грн 82 коп., за відсотками з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості - 12548 грн 56 коп., оскільки позов в цій частині є доведеним належними доказами та є належно обґрунтованим.
Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Проте, в порушення наведених норм закону відповідачем оплата кредиту не здійснювалася, що призвело до виникнення заборгованості.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні та 3% річних є спеціальним видом відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, способом захисту майнового права кредитора та компенсацією відповідача за неналежне виконання свого зобов'язання.
Оскільки відповідачем вказана сума не була сплачена позивач просить суд стягнути з нього 3% річних від простроченої суми за період прострочення з 26.08.2020 по 28.12.2021 в сумі 940 грн 12 коп., та інфляційні втрати в період з вересня 2020 року по листопад 2021 року в сумі 3142 грн 02 коп. (а.с.22)
Розрахунок, наданий позивачем у позовній заяві, може бути взятим судом до уваги при вирішенні справи по суті, а тому, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми в розмірі 940 грн 12 коп., та інфляційні втрати в розмірі 3142 грн 02 коп. також підлягають до стягнення з відповідача.
Щодо вимоги про стягнення заборгованості за комісією суд зазначає наступне.
Згідно із ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у виді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Тобто, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 року по справі № 496/3134/19 зазначила наступне.
За загальним правилом, передбаченим ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами 2, 3 ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення ч.1,2,5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи активну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Відповідно до ч.2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст.1 та ч. 2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит Банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супровідних послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно із додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.1 ст. 11, ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку послуг з обслуговування кредитної заборгованості, їх погодження зі споживачем при укладенні кредитного договору. Так, вказані умови договору не містять розмежування платних та безоплатних послуг, як і не містять найменування цих послуг, а значить передбачають виключно платні послуги стосовно обслуговування кредиту в тому числі, слід розуміти, і послуги на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць повідомляти йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформації про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншої інформації, що суперечить вимогам ч.1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», за яким надання таких послуг передбачено безоплатно.
З урахуванням положень ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» суд дійшов висновку, що умови Договору-1 про встановлення комісії за надання кредиту є нікчемними, а тому вимоги банку про стягнення заборгованості за комісією у розмірі 7296 грн 80 коп. є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 9000 грн суд зазначає наступне.
За ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
За матеріалами справи 05 березня 2021 року між позивачем ТОВ «Вердикт Капітал» (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» укладено Договір про надання правової допомоги №05-03/2021. (а.с. 79-82)
Доказів що Договір про надання правової допомоги був переукладений з ТОВ «Дебт Форс» суду не надано.
Крім цього, не надано суду Договір про надання правової допомоги ТОВ «Дебт Форс», та тому такі вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги відповідача про стягнення з позивача витрат на правову допомогу в розмірі 9000 грн суд зазначає наступне.
За ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року по справі № 751/3840/15-ц.
За матеріалами справи вбачається, що 05 листопада 2022 року між відповідачем ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатом Підгорним К.Є. укладено Договір про надання правової допомоги. (а.с. 111)
Згідно з Актом про прийом - передачу виконаних робіт для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару) згідно договору про надання правової допомоги від 18.11.2022 загальна вартість правової допомоги за виконану роботу, згідно з п.1.3 Договору від 05.11.2022 складає 9000 грн. (а.с. 112)
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно зі ст. 133, 137 ЦПК України та ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» судові витрати на правничу допомогу, це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Оформленими у встановленому законом порядку документами, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, є квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки.
Згідно з п.48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Однак, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).
Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи вищевикладене, складність справи, умови укладеного договору про надання правової допомоги, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи; час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значення справи для сторін, а також беручи до уваги що позовні вимоги ТОВ «Дебт Форс» задоволені частково, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу, зменшивши їх розмір до 3000 грн.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позов ТОВ «Дебт Форс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, слід задовольнити частково, а саме в розмірі 46508 грн 71 коп. в решті позовних вимог відмовити.
Вирішуючи питання щодо судових витрат в справі відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає правомірним покласти на відповідача понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати пропорційно до обсягу задоволених вимог.
ТОВ «Вердикт Капітал» сплачено судовий збір в сумі 2481 грн 00 коп. (платіжне доручення №0320620002 від 17 січня 2022 року).
Керуючись ст. 12, 13, 76, 81, 141, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» (код ЄДРПОУ 43577608, юридична адреса: поштовий індекс 02121, місто Київ, Харківське шосе, будинок 201/203, літера 2А, офіс 602) суму заборгованості за Договором №94703605000 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку у розмірі 46508 (сорок шість тисячі п'ятсот вісім) гривень 71 копійка.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» (код ЄДРПОУ 43577608, юридична адреса: поштовий індекс 02121, місто Київ, Харківське шосе, будинок 201/203, літера 2А, офіс 602) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Суддя Шосткинського міськрайонного суду
Сумської області С.Л.Лєвша