Дата документу 26.05.2025 Справа № 331/6115/24
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 331/6115/24 Пр. № 22-ц/807/847/25Головуючий у 1 інстанції: Жукова О.Є. Суддя-доповідач Гончар М.С.
26 травня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Кухаря С.В., Трофимової Д.А.
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Жовтневого (нова назва - Олександрівського) районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2025 року у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (надалі - Банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
У жовтні 2024 року Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с.1-4), в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 2001211926601 від 28.12.2018 року станом на 21.08.2024 у розмірі 79443,17 грн., яка складається з: 44499,70 грн. - заборгованості за кредитом; 34943,47 грн. - заборгованості за процентами; 00,00 грн. - заборгованості за комісією, від сплати якої відповідач на користь Банку у добровільному порядку ухиляється, а також судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Жукову О.Є. (а.с.43). Ухвалою суду першої інстанції (а.с.45) відкрито провадження у цій справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19.02.2025 року (а.с.138-145) позовну заяву Банку у цій справі задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь банку (ЄДРПОУ 14282829) заборгованість у сумі 79 443,17 грн., судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с.155-165) просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги Банку частково, в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, в іншій частині позовних вимог відмовити, здійснити розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.
В автоматизованому порядку 18.03.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Онищенка Е.А. та Трофимову Д.А. (а.с.169). Ухвалою апеляційного суду від 19.03.2025 року (а.с. 170-172) витребувано справу у суду першої інстанції, остання була надана апеляційному суду 27.03.2025 року (а.с.173-174). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 28.03.2025 року (а.с.175), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с.176).
Оскільки, згідно зі ст. 368 ч. 1 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ст. 369 ч. 1 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову (у цій справі це 79443,17 грн. - а.с.1) менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (розрахунок: 3028,00 грн. * 30 = 90840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За змістом ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Банк не скористався своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
25 квітня 2025 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменування місцевих загальних судів" № 4273-IX, за змістом якого: - внесено до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» такі зміни: «1. Пункт 3-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено підпунктом 3 такого змісту: «3) змінити найменування місцевих загальних судів, перелік яких визначається додатком до цього Закону. Зміна найменування місцевого загального суду не призведе до його реорганізації чи ліквідації або утворення нового суду»; Доповнено додатком такого змісту: «Додаток до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ Перелік місцевих загальних судів, що перейменовуються Змінити найменування таких місцевих загальних судів… 7) у Запорізькій області: Куйбишевський районний суд Запорізької області на Кам'янський районний суд Запорізької області; Жовтневий районний суд Запорізької області на Олександрівський районний суд м. Запоріжжя; Ленінський районний суд м. Запоріжжя на Дніпровський районний суд м. Запоріжжя; Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя на Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя…». Державна реєстрація змін до відомостей про місцеві загальні суди, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, які випливають із цього Закону, здійснена 30 квітня 2025 року (а.с. 182).
В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
В автоматизованому порядку 26.05.2025 року суддею Кухар С.В. у цій справі замінено суддю Онищенка Е.А. у зв'язку із тривалою відпусткою останнього (а.с. 183-184).
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 в особі представника Рикун А.В. у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 258 ч. 1 ЦПК України судовими рішеннями є …рішення, постанови…
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов Банку у повному обсязі у цій справі, керувався ст.ст. 611, 629, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 11-13, 19, 263, 265, 279, 280, 281 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.
Так, суд першої інстанції при вирішенні цієї справи правильно виходив із такого.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що 28 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» із Заявою № 2001211926601 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (копія а.с. 8-22, у тому числі оригінал якої оглядався судом першої інстанції у цій справі та у подальшому був повернутий Банку за минуванням потреби - а.с.146), відповідно до умов якого, Банк надав відповідачу кредит на загальні споживчі цілі шляхом відкриття на ім'я ОСОБА_1 поточного рахунку № НОМЕР_2 у гривнях та надано кредитну картку, встановлено на поточний рахунок кредитний ліміт у сумі 3000,00 грн., який пізніше було підвищено до 44500,00 грн. (довідка а.с. 25), з процентною ставкою 47,88% річних, строком відповідно до умов договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб в залежності від типу Кредитної картки. В заяві зазначено орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, та інші платежі) 12577,86 грн. (розрахунок здійснено за умови виникнення заборгованості у розмірі 10000,00 грн. та наступним її погашенням зі строком 12 місяців рівними платежами).
Виконання Банком свого обов'язку з перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів стверджується випискою з особового рахунку (а.с.28-36). Свої зобов'язання за кредитним договором позичальник не виконує.
Відповідно до розрахунку (а.с. 25 зворот - 27 зворот), наданого Банком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №2001211926601 від 28 грудня 2018 року станом на 21 серпня 2024 року становить 79443,17 грн., з них: 44499,70 грн. - заборгованість за кредитом; 34943,47 грн. - заборгованість по процентам; 00,00 грн. - заборгованість за комісією.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що Банк виконав свої зобов'язання перед позичальником, надавши кредит в обумовленому розмірі, що підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача.
З виписки по особовому рахунку відповідача (а.с. 28-36) вбачається, що ОСОБА_1 отримала кредитні кошти і користувалася ними, однак своєчасно банку їх не повертала, у зв'язку з чим станом на 21 серпня 2024 року у неї перед банком виникла заборгованість по кредитному договору №2001211926601 від 28 грудня 2018 року в розмірі 79443,17 грн., з них: 44499,70 грн. - заборгованість за кредитом; 34943,47 грн. - заборгованість по процентам; 00,00 грн. - заборгованість за комісією.
З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача було направлено письмову вимогу (повідомлення) 22 серпня 2024 року за вих. №КНО-44.2.2/482 з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 79433,17 грн. протягом тридцяти днів з моменту отримання даної вимоги (а.с.22 зворот-24).
В зазначений строк відповідач заборгованість не погасила.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі N 572/1169/17 (провадження N 61-684св18) вказано, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ "Перший Український Міжнародний Банк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що оскільки відповідачем підписано заяву № 2001211926601 від 28.12.2018 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та паспорт споживчого кредиту, які містять відомості про розмір кредитного ліміту, розмір встановлених процентів, строк кредитування, порядок погашення заборгованості, то сторонами погоджено істотні умови договору, зокрема розмір кредиту, розмір процентів за користування кредитом, порядок погашення заборгованості, тощо.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказаним спростовуються доводи представника відповідача про те, що Банк не дотримався вимог, щодо повідомлення про умови кредитування та узгодження зі споживачем цих умов.
Звертаючись до суду, Банк наголошував на тому, що ОСОБА_1 28 грудня 2018 року, підписавши кредитний договір №2001211926601, відповідно погодила умови надання кредитних коштів, порядок їх користування та повернення.
Зібрані докази вказують на те, що між Банком та ОСОБА_1 укладено договір про комплексне банківське обслуговування, в рамках якого Банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку.
Заява №2001211926601 від 28 грудня 2018 року підписана працівником Банку та відповідачем (а.с.8 - 8 зворот), яка містить умови кредитування, що свідчить про укладення сторонами договору у письмовій формі.
Ця заява містять відомості про розмір кредиту, строк кредитування, відсоткову ставку 47,88% річних, розмір щомісячних платежів, що свідчить про узгодження між сторонами умов договорів.
Вищевказаний кредитний договір укладений між відповідачем та відповідною фінансовою установою, який містить суму основного зобов'язання, відсотки за користування кредитними коштами та строки їх повернення та нарахування.
Відповідачем не спростовувався факт укладення вищезазначеного договору та отримання коштів, які у ньому зазначені.
Суд першої інстанції також правильно звернув увагу на те, що кредитний договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним. Відповідачем обставини підписання кредитного договору не заперечуються.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що доводи представника відповідача про те, що позивачем не доведено факту укладення договору з відповідачем та виникнення між ними зобов'язальних правовідносин спростовуються матеріалами справи.
З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача простроченої заборгованості за кредитним договором станом на 21 серпня 2024 року.
Посилання у відзиві на те, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані Банком в позові, не містить печатки та підпису уповноваженої особи, а отже не є належним доказом заборгованості, суд першої інстанції правильно оцінив критично.
Оскільки, з наданого Банком розрахунку заборгованості станом на 21 серпня 2024 року за кредитним договором 2001211926601 від 28.12.2018 заборгованість становить 79443,17 грн., з них: 44499,70 грн. - заборгованість за кредитом; 34943,17 грн. - заборгованість по процентам; 00,00 грн. - заборгованість за комісією, що також підтверджується розрахунком заборгованості. Також зазначені суми заборгованості відображені у виписці по особовому рахунку ОСОБА_1 . Із наданих позивачем доказів, зокрема виписки за особовим рахунком клієнта вбачається, що ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами шляхом отримання готівки, розраховувалася ними за товари та послуги, а також здійснювала повернення кредитних коштів позивачу. Всі ці дії свідчать про те, що відповідач отримав кредитні кошти та користувався ними з частковим поверненням. Також, останнім здійснювалось погашення заборгованості. У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі N 554/4300/16-ц (ст. 263 ч. 4 ЦПК України) вказано, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Поставою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N 254 виписка з особового рахунку клієнта є первинним документом та підтвердженням виконаних за день операцій. Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року N 75.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що надані Банком розрахунок і виписка з особового рахунку відповідача, є належними та допустимими доказами в справі, оскільки виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів по рахунку відповідача, зокрема баланс станом на дату укладання кредитного договору (надана сума кредиту), всі операції за кредитом, а розрахунок заборгованості відображає суми сплаченого як основного боргу, так суми сплачених щомісячних процентів.
Також, суд першої інстанції правильно зауважив, що наданий суду розрахунок заборгованості сформований в системі «Електронний суд» (а.с.1 - додаток до позову № 7 а.с. 25 зворот - 27 зворот), скріплений власним електронним підписом представника позивача, що спростовує доводи представника відповідача щодо недопустимості зазначеного доказу через відсутність на ньому печатки банку та підпису уповноваженої особи.
Належних та допустимих доказів на спростування зазначеного Банком розміру заборгованості та контррозрахунку стороною відповідача суду першої інстанції у цій справі не було надано.
Оскільки відповідачем підписано заяву № 2001211926601 від 28.12.2018 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та паспорт споживчого кредиту, які містять відомості про розмір кредитного ліміту, розмір встановлених процентів, строк кредитування, порядок погашення заборгованості, то сторонами погоджено істотні умови договору, зокрема розмір кредиту, розмір процентів за користування кредитом, порядок погашення заборгованості, тощо.
Вказаним спростовуються доводи представника відповідача про те, що Банк не дотримався вимог, щодо повідомлення про умови кредитування та узгодження зі споживачем цих умов.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що є підстави для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором на користь Банку, яка складається із фактично отриманих та не повернутих грошових коштів та погоджених сторонами відсотків.
Доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку вона та її представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
Судова практика ВС в інших справах за участю інших учасників справи з іншими фактичними обставинами цих справ, ніж дана справа, та зокрема правовий висновок ВП ВС у постанові від 03.07.2019 року у справі ЄУН 342/180/17, на які посилалась сторона відповідача у своїй апеляційній скарзі у цій справі в її обґрунтування, не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи судом.
Оскільки, судом першої інстанції у цій справі було правильно встановлено, що реальна процентна ставка саме у розмірі 47,88%, з якою у тому числі погодилась позивальник ОСОБА_1 , була прямо зазначена в її вищезазначеній заяві №2001211926601 від 28.12.2018 року про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, та лише додатково у Паспорті споживчого кредиту, з яким ОСОБА_1 також ознайомилась під особистий підпис 28.12.2018 року та інформація в якому зберігала чинність та була актуальною до 28.12.2018 року (а.с. 8 зворот).
Крім того, із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-УШ (надалі - Закон №675-УІІІ) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У цій справі станом на час укладення та підписання вищезазначеного договору сторін 28 грудня 2018 року діяла саме ПУБЛІЧНА ПРОПОЗИЦІЯ ПАТ «ПУМБ» НА УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ КОМПЛЕКСНОГО БАНКІВСЬКОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ, затверджена рішенням Правління ПАТ «ПУМБ» протокол № 694 від 06 березня 2018 року (нова редакція діє з «06» квітня 2018 р. - а.с. 11-22), з якою погодилась у повному обсязі та яку у тому числі прийняла без зауважень позичальник ОСОБА_1 . Належні, допустимі докази протилежного у цій справі відсутні ста стороною відповідача апеляційному суду не надані.
Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин цієї справи: заслуховував пояснення учасників цієї справи, які з'являлись, досліджував письмові пояснення та докази сторін, у тому числі в порядку задоволення клопотання сторони відповідача (а.с. 129-125) витребував у Банку та оглядав у судовому засіданні у цій справі надані Банком (а.с. 133-134) оригінали вищезазначених заяви позичальника та Паспорта споживчого кредиту з підписами останньої, які у подальшому повернув Банку за мінуванням потреби (а.с.146) тощо.
Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
Суд першої інстанції правильно у цій справі виходив із:
- презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) - вищезазначеного підписаного без зауважень кредитного договору сторін, укладеного в порядку ст. 634 ЦК України (договір приєднання - а.с. 8-22), яким у тому числі передбачено розмір реальної річної процентної ставки та яка складає 47,88%. (а.с.8, 8-зворот). Недійсність кредитного договору, укладеного у формі заяви від 28.12.2018 року прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні, відповідач особисто чи через свого представника у суді першої інстанції у цій справі зустрічного позову про визнання недійсним вищезазначеного договору сторін не заявляла, також у матеріалах цієї справи відсутнє будь-яке рішення іншого суду в іншій справі про визнання вищезазначеного договору сторін недійним),
- принципу обов'язковості договору (ст. 629 ЦК України), за змістом якої вищезазначений договір сторін є обов'язковим для виконання його сторонами, у тому числі відповідача в частині сплати відсотків, які списувались Банком з рахунку відповідача згідно із умовами вищезазначеного договору сторін, оскільки відповідач у добровільному порядку від їх сплати на користь Банку ухилялась.
Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні та стороною відповідача у матеріали цієї справи не надані.
Хоча, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Відповідач та представник останньої не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування заперечень відповідача проти позову Банку та, відповідно, у спростування позову Банку у цій справі.
Також, апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони відповідача. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні та стороною відповідача апеляційному суду не надані.
Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.
Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги сторони відповідача не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України було вирішено питання про розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі.
Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок Банку будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого (нова назва - Олександрівського) районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня ухвалення цієї повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова апеляційним судом складена 26.05.2025 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С.Кухар С.В.Трофимова Д.А.