26 травня 2025 року м. Рівне №460/860/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 2) про визнання протиправними дій щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 09.10.1985 по 22.08.1986 та призначенні пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 02.01.2025, зобов'язання вчинити відповідні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, однак орган Пенсійного фонду протиправно відмовив у такому призначенні, чим порушив її законні права та інтереси.
Ухвалою суду від 27.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказано, що період проживання (роботи) позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 5 місяців 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідач 2 відзиву на позовну заяву не подав, про причини неподання не повідомив. Жодних клопотань щодо продовження строку для його подання останній не подавав.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши заяви по суті, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Жовкині Володимирецького району Рівненської області. Зареєстроване місце проживання з 16.10.1990 - м.Кузнецовськ, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Кузнецовським МВ УМВС України в Рівненській області 13.07.1998.
Відповідно до посвідчення від 23.12.1993 серії НОМЕР_2 , виданого Рівненською обласною державною адміністрацією позивач є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Довідкою від 18.07.2023 №476, виданою Володимирецькою селищною радою підтверджено, що позивач дійсно була зареєстрована та проживала з 27.09.1968 по 23.08.1986 та з 19.07.1990 по 11.09.1990 в селі Жовкині Володимирецького району Рівненської області.
Рішенням Володимирецького районного суду від 18.11.2024 у справі №556/2588/24, яке набрало законної сили 19.12.2024, встановлено факт проживання ОСОБА_1 в с.Жовкині Вараського району Рівненської області з 23.08.1986 по 19.07.1990, з 11.09.1990 по 01.01.1993.
02.01.2025 позивач звернулася до органу Пенсійного фонду заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Заява позивача відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яким 07.01.2025 винесено рішення №172050006784 про відмову в призначенні пенсії.
У цьому рішенні зазначено, що вік заявника становить 56 років, страховий стаж становить 37 років 11 місяців 17 днів, період роботи (проживання) у зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 становить 5 місяців 21 день.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі також - Закон №796-ХІІ).
Згідно з ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Пунктом 2 частини 1 ст.55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною третьою цієї статті прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003 і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17.
Перелік документів, що подаються до органу Пенсійного фонду для призначення пенсії, встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до п.1 Порядку 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно з п.2.1 цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додається, зокрема, документ, який засвідчує особливий статус особи, а саме посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Разом з тим, суд враховує, що основним доказом проживання, роботи або навчання на території зони радіоактивного забруднення чи участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи або посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яке відповідно до змісту ст.14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є підставою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку (ст. 55 Закону № 796-ХІІ).
Різного роду довідки про період роботи (проживання) у зоні радіоактивного забруднення є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
На час звернення позивача до суду належність останньої до особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії ніким не оспорювалась, посвідчення громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи не скасовано, не визнано недійсним, а отже є таким, що підлягає для застосування і надання пільг, встановлених Законом № 796-ХІІ. Однією із таких пільг є зменшення віку, необхідного для призначення і виплати пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону №796-ХІІ.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 11.09.2019 у справі №205/8713/16-а, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 09.01.2020 у справі №363/3976/16-а та від 06.04.2020 у справі №752/15346/17.
Наявність посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" підтверджує факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Вказане узгоджується також із позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 30.08.2022 у справі №357/6372/17.
Крім того, згідно з довідкою Володимирецької селищної ради Рівненської області від 18.07.2023 №476 позивач дійсно проживала з 27.09.1968 по 23.08.1986, з 19.07.1990 по 11.09.1990 в с.Жовкині Володимирецького району Рівненської області.
Доказів того, що вказана довідка Володимирецької селищної ради Рівненської області є нечинною (недійсною) матеріали справи не містять.
В силу положень Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, село Жовкині Рівненської області належать до зони гарантованого добровільного відселення.
Поряд з цим судом також встановлено, що рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 18.11.2024 у справі №556/2588/24 встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 дійсно проживала в с. Жовкині Вараського району Рівненської області в періоди з 23.08.1986 по 19.07.1990, з 11.09.1990 по 01.01.1993.
Вказане рішення суду набрало законної сили 19.12.2024.
Згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
А також, наголошує, що за сталою практикою Верховного Суду, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Отже, в зазначені вище періоди позивач проживала в зоні гарантованого добровільного відселення. Тому, має право на застосування початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки, а також додатково на 3 роки за повних 6 років проживання в такій зоні).
Водночас, частиною третьою статті 55 №796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
При цьому, частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ обумовлено, що особам, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абз.2 ч.4 ст.26 Закону №1058-ІV).
Враховуючи вимоги Законів №796-XII та №1058-ІV, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років позивачка набуває в 54 роки (2022 рік) та за наявності страхового стажу (на момент досягнення 54-го віку) - 23 роки ( з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; 29 років - 6 років = 23 роки).
Судом встановлено, що позивач на момент звернення до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії досягла 56-річного віку та мала страховий стаж 37 років 11 місяців 17 днів.
Наявність у позивача необхідного віку та страхового стажу управління Пенсійного фонду підтвердило й в спірному рішенні про відмову в призначенні пенсії.
Таким чином, станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії її вік та наявний страховий стаж відповідав вимогам Закону № 1058-IV з урахуванням права, встановленого нормою Закону № 796-XII на зменшення пенсійного віку.
При цьому, суд звертає увагу, що відсутність необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 було єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії згідно із її заявою від 02.01.2025, і така спростована матеріалами справи.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.01.2025 №172050006784 про відмову в призначенні пенсії є протиправним та порушує гарантоване державою право позивача на пенсійне забезпечення.
Відповідно до пункту 1 статті 45 Закону №1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що пенсія позивачу повинна бути призначена з 02.01.2025 дати її звернення за пенсією.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 09.10.1985 по 22.08.1986, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами частини другої вказаної статті, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною 4 статті 24 Закону №1058-ІV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон №1058-ІV набрав чинності 01.01.2004, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004. До 01.01.2014 порядок та умови обчислення стажу роботи, який дає право на пенсію, визначалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ).
Відповідно до частин 1, 2 статті 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-ХІІ та частиною першою статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Отже, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Висновки аналогічного характеру викладені у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №439/1148/17.
Відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_3 , позивач щодо спірного періоду:
- з 09.10.1985 по 22.08.1986 працювала на заводі «Сеталл» (наказ №120 від 09.10.1985, №79 від 22.08.1986).
Станом на час оформлення трудової книжки позивача (14.10.1985) діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з п.2.3 Інструкції №162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.
Відсутність посилання чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає їй право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а.
Суд зазначає, трудова книжка позивача містить інформацію про її трудовий стаж з відповідними записами про роботу та не містить недопустимих виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст.
Доказів того, що позивач не працювала або відповідні записи в трудовій книжці про період такої роботи, який не зарахований до страхового стажу є сфальсифікованими або мають підробний характер відповідачем не надано.
Верховним Судом у постанові від 06 березня 2018 року у справі №754/14989/15-а викладено правову позицію, відповідно до якої, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.
Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, виявлені територіальним органом Пенсійного фонду України недоліки у заповненні трудової книжки позивача, при дотриманні усіх інших вимог щодо порядку оформлення записів, що містять відомості про роботу (прийняття на роботу, переведення, звільнення з роботи тощо), не є підставою для не зарахування спірних періодів до стажу її роботи.
При цьому, слід зауважити, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість Пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Тобто за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав - певних недоліків трудової книжки.
Аналогічні висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладені від 04.07.2023 у справі №580/4012/19.
Враховуючи встановлені обставини справи, які підтверджені відповідними доказами, вищевказані періоди роботи повинні бути враховані Пенсійним фондом під час вирішення питання про призначення пенсійного забезпечення позивачу.
Суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, згідно з якої дії зобов'язального характеру щодо зарахування стажу та призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у даному випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. А відтак, у задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області позивачу слід відмовити, оскільки останній не здійснював опрацювання пенсійної справи позивача та не приймав жодних рішень.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Відповідно ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача слід стягнути сплачений при поданні позовної заяви судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, яким прийнято оскаржуване рішення.
Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору. Адже, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено в користь позивача, тобто задоволена основна позовна вимога немайнового характеру, яка підлягала оплаті судовим збором.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.01.2025 №172050006784 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 02.01.2025, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 09.10.1985 по 22.08.1986 на заводі «Сеталл».
Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витрати у виді судового збору у сумі 1211,20грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Богдана Хмельницького, 116А,м. Дніпро,Дніпропетровська обл.,49000, ЄДРПОУ/РНОКПП 21910427)
Суддя Д.Є. Махаринець