ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"26" травня 2025 р. справа № 640/36444/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
Адвокат Цикалевич В.М., в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - Апарат ВРУ, відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014;
зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014;
зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з 27.11.2014 по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 працювала за строковим трудовим договором на посаді помічника-консультанта народного депутата України 7 скликання. З 27.11.2014 Верховна Рада України 7 скликання достроково припинила повноваження, а позивача, як помічника-консультанта народного депутата України, звільнено у зв'язку з достроковим припиненням повноважень народного депутата України. Однак, в порушення законодавчо встановлених вимог позивачеві не виплачено під час звільнення одноразову грошову допомогу при звільненні помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата. Представник позивача наголошує, що у цій виплаті ОСОБА_1 безпідставно відмовлено через відсутність бюджетних призначень та вважає, що оскільки відповідач не провів з нею повний розрахунок у день звільнення, так як це передбачено статтею 116 КЗпП України, то наявні підстави для зобов'язання Апарату ВРУ нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку на підставі частини першої статті 117 КЗпП України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2022 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, судову справу №640/36444/21 передано Івано-Франківському окружному адміністративному суду.
В Івано-Франківському окружному адміністративному суді справа №640/36444/21 зареєстрована 05.03.2025.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2025, справу №640/36444/21 передано судді Кафарському В.В.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/36444/21 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та постановлено розгляд справи розпочати з початку та здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
31.03.2025 від представника Апарату Верховної Ради України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог. Зазначено, що оскільки позивач перебувала у трудових відносинах з народним депутатом України, відсутні підстави для проведення нарахування та виплати їй одноразової грошової допомоги при звільненні з огляду на те, що всі виплати даної категорії працівників здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників-консультантів. Оскільки трудові відносини складаються виключно між народним депутатом України та його помічниками, відповідач вважає, що позивач не працювала на постійній основі в Апараті ВРУ, а була зарахована на посаду помічника-консультанта народного депутата України і звільнена саме з цієї посади. Тому Апарат ВРУ не має права брати на себе фінансові зобов'язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені кошторисом парламенту. Наголосив на тому, що Апарат ВРУ не є роботодавцем позивача, а лише здійснював документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачем та його роботодавцем народним депутатом. Також відповідачем наголошено, що у день звільнень з позивачем був проведений повний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства, при цьому ОСОБА_1 при звільненні не пред'являла до Апарату Верховної Ради України вимогу виплатити одноразову грошову допомогу. З урахуванням зазначеного, на думку відповідача, немає підстав стверджувати, що Апарат Верховної Ради України, який здійснював виключно документальну роботу пов'язану з кадровим та фінансовим обслуговуванням трудових відносин між ОСОБА_1 та народним депутатом України, допустив затримку розрахунку при звільненні, яка в розумінні статті 117 КЗпП України дає підстави для стягнення середнього заробітку (а.с. 49-57).
Також від відповідача 31.03.2025 на адресу суду надійшли клопотання про залишення позову без розгляду та клопотання про залишення позову без руху, які мотивовані тим, що ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду, оскільки правовідносини, з приводу яких вона звернулася до суду, виникли в листопаді 2014 року у зв'язку із її звільненням з посади помічника- консультанта народного депутата. Натомість з даним позовом звернулася лише у 2021 році, тобто більш ніж через 7 років після звільнення (а.с. 68-78, 84-87).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії. Надано позивачу десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, у якій чітко вказати підстави для поновлення строку, додати докази поважності причин його пропуску (а.с. 89-91).
08.04.2025 на адресу суду від представника позивача надійшла заява на усунення недоліків, у якій наведено поважність пропуску строків до суду (а.с. 93-94).
Суд, розглянувши подану заяву про поновлення строк звернення до суду, дійшов висновку, що наведені представником позивача мотиви свідчать про поважність пропуску строку звернення до суду, а тому ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 продовжено розгляд справи №640/36444/21 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії (а.с. 96-97).
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 працювала за строковим трудовим договором на посаді помічника-консультанта народного депутата України 7 скликання ОСОБА_2 з 04.04.2013 до 27.11.2014, на час його депутатських повноважень, з поширенням дії Закону України «Про державну службу», що підтверджується довідкою Управління кадрів Апарату Верховної Ради України від 03.11.2021 №20-17/944 (а.с. 28).
Після звернення позивача у 2021 році до Апарату Верховної Ради України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі тримісячної заробітної плати, листом від 29.11.2021 №15/26-2021/369652 відповідач повідомив, що відповідно до статті 34 «Про статус народного депутата України» та Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95ВР (зі змінами), народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів. Тобто, фактичним розпорядником зазначених коштів є народний депутат України. Апарат Верховної Ради України здійснює нарахування та виплату заробітної плати помічникам-консультантам у сумах, визначених безпосередньо народним депутатом України. Всі виплати помічникам-консультантам здійснюються тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів (а.с. 29-30).
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Закон України «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 №2790-XII (далі - Закон №2790-XII), визначає статус (права, обов'язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Згідно з частиною третьою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад. Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України. Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк. Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Згідно із частиною шостою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
На реалізацію норм статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», затверджено Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі - Положення, у редакції, чинній на момент звільнення позивача).
Нормами частини сьомої статті 1.1 Положення визначено, що помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Відповідно до частини другої статті 2.2 Положення, на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.
Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень. Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Відповідно до статті 4.1 Положення, розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
В свою чергу, згідно змісту частини другої статті 4.6 Положення, у разі звільнення помічника-консультанта народного депутата України на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про статус народного депутата України» помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Системний аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що помічники-консультанти народного депутата України, на яких поширюється дія Закону України «Про статус народного депутата України», мають право на отримання передбачених законодавством виплат, зокрема одноразової грошової допомоги при звільненні.
Згідно з пунктом першим розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 №769 (далі - Положення №769), Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Підпунктами першим та другим пункту 10 Положення №769 передбачено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Наведене свідчить про те, що помічники-консультанти народного депутата України, на яких поширюється дія Закону №2790-ХІІ, мають право на отримання передбачених законодавством виплат, зокрема одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною шостою статті 34 Закону.
В даному випадку, вказаних розрахунків з позивачем проведено не було, разом з тим, доводи відповідача в частині того, що фінансове забезпечення помічників-консультантів народного депутата є можливим виключно в межах коштів, виділених за бюджетними призначеннями, і що Апарат ВР України не може брати на себе фінансові зобов'язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, на переконання суду, є безпідставними, оскільки сама по собі відсутність фінансових ресурсів не може бути підставою для позбавлення особи права на отримання законодавчо гарантованих виплат.
Щодо доводів відповідача про те, що відповідальність за розрахунки з помічниками-консультантами несуть безпосередньо народні депутати, з посиланням на норми про те, що у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, суд наголошує, що вказані норми стосуються вирішення та регулювання матеріального забезпечення помічників-консультантів народного депутата під час сталих трудових відносин, проте, не покладають обов'язків саме на депутатів виплачувати одноразову грошову допомогу при звільненні, позаяк така виплата не є прогнозованою та сталою, а пов'язується лише з фактом звільнення, з огляду на що, видатки на вказану виплату має здійснювати саме відповідач.
Окрім цього, враховуючи наведені норми законодавства України, суд зауважує, що позивач перебувала у трудових відносинах саме із відповідачем на підставі подання народного депутата, а не із народним депутатом України. Отже, видатки з виплати позивачу грошової компенсації має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень ВРУ. При цьому, відсутність бюджетного асигнування не звільняє відповідача від виплати гарантованої законом компенсації при звільненні.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 27.11.2014 по день фактичного розрахунку, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як встановлено судом, у день звільнення позивача, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме одноразову грошову допомогу, у зв'язку з чим, у відповідача виник обов'язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Водночас, згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 31.10.2019 у справі № 825/598/17.
При цьому, суд звертає увагу на те, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 06.02.2020 у справі №806/305/17.
Суд також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, суд зазначає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на час звернення позивача до суду з цим позовом, остаточного розрахунку із позивачем ще не було проведено, тобто відповідачем не виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що визначаючись щодо розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вказані висновки застосовані Верховним Судом і в постанові від 20.05.2020 по адміністративній справі №816/1640/17.
Отже, для проведення розрахунків належної до виплати суми компенсації втрати частини доходів суд має, зокрема, встановити розмір недоплаченої суми, визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.
Водночас, суд зазначає, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку, за відсутності факту проведення із позивачем остаточного фактичного розрахунку, є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України на користь позивача частину сплаченого судового збору в розмірі 454,00 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Апарату Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008) визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014.
Зобов'язати Апарат Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008) виплатити ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) одноразову грошову допомогу у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Представнику позивача та відповідачу ухвалу надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис Кафарський В.В.