26 травня 2025 рокуСправа №640/4942/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №640/4942/22 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А, код ЄДРПОУ: 42552598) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
09 лютого 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області у видачі ОСОБА_1 проїзного документа біженця для виїзду за кордон із зазначенням імені заявника англійською мовою як ОСОБА_1, оформлену листом від 29.10.2021 року;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області видати ОСОБА_1 проїзний документ біженця для виїзду за кордон із зазначенням імені заявника англійською мовою як ОСОБА_1;
- стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 200 000,00 гривень.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність відмови відповідача, що є предметом оскарження. Зазначає, що відповідач відмовляється вірно зазначити ім'я позивача у проїзному документі біженця для виїзду за кордон, чим порушує немайнові права позивача. На заяву позивача про видачу документа з таким змістом відповідач відмовив без належних правових підстав.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 640/4942/22 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Огурцову О.П.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/4942/22, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
06 червня 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача надійшов відзив. Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що транслітерацію ім'я позивача можливо здійснити лише згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею» від 27.01.2010 року №55 (далі - Постанова №55), яка не передбачає написання імені позивача у спосіб, на якому він наполягає. Також зазначає, що лист від 29.10.2021 року має інформаційний характер.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2020 року клопотання відповідача про розгляд справи за участі представника відповідача залишено без задоволення.
В зв'язку з реалізацією положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дана адміністративна справа 19 лютого 2025 року надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року прийнято справу до розгляду, призначено до розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
06 березня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано пояснення, які надійшли від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач зазначає, що підтримує раніше поданий відзив, надає витребувані документи.
Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Рішенням Державної міграційної служби України від 26.10.2015 року №756-15 позивача визнано біженцем (а.с. 117 зворот).
Позивачу видано посвідчення біженця НОМЕР_5 (а.с. 14-17).
10 лютого 2016 року позивачу видано проїзний документ біженця для виїзду за кордон (а.с. 18), дійсний до 26.10.2020 року. Анкетні дані вказано як: ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ).
19 жовтня 2020 року відповідачем складено висновок про перереєстрацію біженця та продовження строку дії посвідчення біженця (а.с. 125 зворот-126), згідно якого доцільним є перереєстрація позивача як біженця та продовження строку дії посвідчення біженця. Щодо проїзного документа біженця серії НОМЕР_2 зазначено, що у зв'язку із закінченням строку його дії воно вилучене та надіслане до Державної міграційної служби України для знищення.
Рішенням Державної міграційної служби України від 19.10.2020 року №362 перереєстровано позивача як біженця, продовжено строк дії посвідчення біженця, наказано вилучити проїзний документ біженця НОМЕР_2 (а.с. 126 зворот).
Рішенням Державної міграційної служби України від 11.06.2021 року №186-21 (а.с. 134) виправлено помилку у тексті рішення Державної міграційної служби України від 26.10.2015 року №756-15 у частині написанні прізвища, ім'я та по-батькові позивача на наступні: « ОСОБА_1 ». У висновку, який передував цьому рішенню (надано з поясненням 06.03.2025 року) вказано, що « 19.10.2020 … вилучено проїзний документ біженця для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 у зв'язку з закінченням строку його дії. Новим проїзним документом біженця для виїзду за кордон ОСОБА_1 не документувався».
27 серпня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою-анкетою №600000068 про внесення анкетних даних: ОСОБА_1 (а.с. 135 зворот).
Позивачу видано посвідчення біженця НОМЕР_3 (а.с. 136).
01 жовтня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою від 30.09.2021 року (вхідний №Ш-7118/6/8010-21, а.с. 137-138), в якій просив видати йому проїзний документ біженця з коректним зазначенням його імені англійською мовою: ОСОБА_1 (замість ОСОБА_1).
Листом від 29.10.2021 року №Ш-7118/6/8010-21/8010.7.3/7678-21 відповідач повідомив позивачу, що згідно Постанови №55 буквенна транслітерація імені «ОСОБА_1» здійснюється як «ОСОБА_1» (а.с. 138 зворот).
В матеріалах справи відсутній проїзний документ біженця, виданий позивачу замість такого ж документа серії НОМЕР_2 після закінчення його дії, в зв'язку з чим та зважаючи на твердження позивача про його невидачу та відсутність заперечення відповідача з цього питання суд виходить з того, що позивачу не видано будь-який проїзний документ біженця ані з іменем ОСОБА_1, ані з іменем ОСОБА_1.
Вважаючи протиправною відмову відповідача видати проїзний документ біженця з написанням імені позивача як ОСОБА_1, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Суд зауважує, що виклад нормативно-правового регулювання здійснюється в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин. Оскільки правомірність оскаржуваних дій, рішень, бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд оцінює на момент їх вчинення.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.07.2021 року у справі №826/17810/18.
Положення статті 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини передбачають, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Право на ім'я гарантується статтею 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, яка проголошує право кожної людини на повагу до її особистого і сімейного життя.
Частинами 1-3 ст. 294 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа має право на ім'я.
Фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції.
У разі перекручення імені фізичної особи воно має бути виправлене. Якщо перекручення імені було здійснене у документі, такий документ підлягає заміні. Якщо перекручення імені здійснене у медіа, воно має бути виправлене у тому ж медіа.
За ч. 1, 2 ст. 300 Цивільного кодексу України фізична особа має право на індивідуальність.
Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства
Згідно з п. 1, 15 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI (далі - Закон №3671-VI) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Посвідчення біженця - паспортний документ, що посвідчує особу його власника та підтверджує факт визнання його біженцем в Україні і є дійсним для реалізації прав та виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України
Відповідно до ч. 12 ст. 10 Закон №3671-VI особа, яку визнано біженцем, та особа, яка потребує додаткового захисту, які досягли шістнадцятирічного віку, мають право отримати проїзний документ для виїзду за кордон у порядку, встановленому законодавством України. Дитина, яка розлучена із сім'єю і яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право за клопотанням її законних представників на отримання проїзного документа для виїзду за кордон до досягнення шістнадцятирічного віку.
За пп. «е» п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року №5492-VI (далі - Закон №5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: проїзний документ біженця.
Частинами 1-5 ст. 34 Закону №5492-VI встановлено, що проїзний документ біженця є документом, що посвідчує особу та надає право особі, якій він оформлений, на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Проїзний документ біженця є власністю України.
Документ виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та яка складається з м'якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних.
На лицьовому боці обкладинки розміщуються зображення малого Державного Герба України, назва держави та назва документа.
На сторінку даних інформація вноситься у такій послідовності:
1) назва держави;
2) назва документа;
3) тип документа;
4) код держави;
5) номер документа;
6) ім'я особи;
8) дата народження;
9) унікальний номер запису в Реєстрі;
10) стать;
11) місце народження;
12) дата видачі документа;
13) уповноважений суб'єкт, що видав документ (код);
14) дата закінчення строку дії документа;
15) відцифрований підпис особи;
16) відцифрований образ обличчя особи.
На першій сторінці впоперек друкується текст відповідно до єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України згідно з цим Законом, а також зазначається, що документ є власністю України.
Сторінки з другої до четвертої призначені для особливих відміток.
Четверта сторінка призначена для особливих відміток.
Сторінки з п'ятої до шістнадцятої призначені для віз і відміток про перетинання особою державного кордону.
Оформлення та видача документа здійснюються розпорядником Реєстру протягом 15 робочих днів з дати звернення заявника за отриманням такого документа.
Проїзний документ біженця видається на строк дії посвідчення біженця за умови, що посвідчення видано на п'ять років.
Згідно абз. 5 ч. 1 ст. 10 Закону №5492-VI внесення до Реєстру та до документів імені особи, місця народження, проживання чи місця перебування особи здійснюється безоплатно українською мовою та латинськими літерами відповідно до правил транслітерації. На письмове прохання особи внесення імені латинськими літерами може бути виконано відповідно до його написання у раніше виданих документах, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, виданих компетентними органами України, або в документах, що підтверджують факт народження, зміну імені (у тому числі у разі укладання або розірвання шлюбу), виданих компетентними органами іноземної держави та легалізованих в установленому порядку. Відображення імені іноземців та осіб без громадянства українською мовою здійснюється у зворотному порядку.
Положення про проїзний документ біженця затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2012 року №203 (далі - Постанова №203), згідно п. 1 якої проїзний документ біженця (далі - документ) є документом, що посвідчує особу його власника та надає їй право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Документ видається також іноземцям та особам без громадянства, яких було визнано біженцями іншими державами - учасниками Конвенції про статус біженців 1951 року та (або) Протоколу щодо статусу біженців 1967 року і які перебувають в Україні на законних підставах та не мають дійсних проїзних документів для виїзду за кордон.
За п. 10 Постанови №203 Елементи даних у зонах I-V розміщуються в такій послідовності:
зона I. Одним рядком друкуються назва держави та зображення малого Державного Герба України, яке тричі повторюється. Нижче двома рядками зазначається назва документа, далі одним рядком - назви полів для внесення таких даних: "Тип", "Код держави", "Номер документа";
зона II. Послідовно, згори донизу, друкуються назви полів для внесення таких відомостей про пред'явника документа:
"Прізвище";
"Ім'я";
"Дата народження", "Персональний номер";
"Стать", "Місце народження";
зони III-IV. Продовження полів у такому ж порядку, як у зоні II, для внесення інших відомостей, а саме:
"Дата видачі", "Найменування органу, що видав";
"Дата закінчення строку дії", "Підпис пред'явника".
Текст друкується українською і англійською мовами;
зона V. Призначена для розміщення відцифрованого зображення обличчя пред'явника документа;
зона VI. Призначена для внесення машинозчитуваної інформації. Елементи даних друкуються за машинозчитуваною формою двома рядками. Структура даних машинозчитуваних рядків, позиціювання рядків у машинозчитуваній зоні, гарнітура і розмір шрифтів визначаються відповідно до вимог ІКАО, Doc. № 9303.
Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини свідчить, що сфера дії статті 8 Конвенції розповсюджується також і на питання, пов'язані з реєстрацією та зміною імені та прізвища.
Зокрема, у своїх рішеннях Суд зазначав, що "…стаття 8 не містить ніяких явних положень щодо імен. Однак, імена, як і прізвища, є способом ідентифікації осіб у їх сім'ях і суспільстві (див. Burghartz проти Швейцарії рішення від 22 лютого 1994 року, № 280-B, § 24, і Stjerna проти Фінляндії, рішення від 25 листопада 1994 року, № 299-B, § 37), тому стосуються особистого і сімейного життя..." (див. Guillot проти Франції, рішення від 24 жовтня 1996, § 21).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.
Так, у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine) від 16 травня 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча мета статті 8 Конвенції головним чином стосується захисту особи від свавільного втручання державних органів, вона не лише зобов'язує державу утриматися від такого втручання, але й покладає на неї позитивні зобов'язання, властиві дієвій повазі до приватного та сімейного життя. Якщо межі між позитивними та негативними зобов'язаннями держави за статтею 8 не можна визначити з достатньою точністю, то застосовні принципи, тим не менш, є подібними. В обох контекстах слід дотримуватись справедливого балансу, який потрібно встановити між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому (п. 37 Рішення). Саме державному органу належить навести відповідні та достатні підстави на підтримку своєї відмови у наданні дозволу на зміну імені особи для того, щоб це обмеження вважалося "необхідним у демократичному суспільстві" (пункт 39 Рішення).
Підсумовуючи свої висновки у цій справі Європейський суд вказав, що державними органами не було надано жодного обґрунтування позбавлення заявниці її права приймати рішення з цього важливого аспекту її приватного та сімейного життя як зміну імені, і таке обґрунтування не було встановлено жодним іншим способом. Оскільки державні органи не забезпечили балансу відповідних інтересів, про які йдеться, вони не виконали своє позитивне зобов'язання щодо забезпечення права заявниці на повагу до її приватного життя. Відповідно, допустили порушення статті 8 Конвенції.
Тобто, з позиції Європейського суду з прав людини кожна особа має безперечне право на збереження свого імені та право на його зміну, порядок здійснення якої визнається законодавством України.
Визначаючи перелік національних меншин суд зазначає, що на дату виникнення спірних правовідносин відсутній вичерпний перелік національних меншин, визначений нормативно-правовим актом.
За змістом П'ятого звіту (№ACFC/SR/V(2022)001), поданого Україною Раді Європі відповідно до пункту 2 статті 25 Основ Конвенція про захист національних меншин, отриманого 10 січня 2022 року, серед національних меншин згадана «Russian minority», тобто - російська меншин.
Позиція відповідача у справі заснована на застосуванні Постанови №55. Дійсно, у примітці №3 цього акту вказано, що транслітерація прізвищ та імен осіб і географічних назв здійснюється шляхом відтворення кожної літери латиницею. В свою чергу для літери «Йй» в інших позиціях, окрім як початку слова, встановлено транслітерацію як «i», наприклад: ОСОБА_2- ОСОБА_2.
Відповідно, пряме застосування Постанови №55 дійсно свідчить, що ім'я «ОСОБА_1» при транслітерації окремо кожної літери переводилося б як «ОСОБА_1», тобто - остання літера «у» транслітерувалася б як «і», а не як «у», про що зазначав позивач.
Водночас, позивач зазначав, що за абз. 5 ч. 1 ст. 10 Закону №5492-VI:
«На письмове прохання особи внесення імені латинськими літерами може бути виконано відповідно до його написання у раніше виданих документах, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, виданих компетентними органами України, або в документах, що підтверджують факт народження, зміну імені (у тому числі у разі укладання або розірвання шлюбу), виданих компетентними органами іноземної держави та легалізованих в установленому порядку. Відображення імені іноземців та осіб без громадянства українською мовою здійснюється у зворотному порядку».
При цьому згідно відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (п. 2);
обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (п. 3);
добросовісно (п. 5);
розсудливо (п. 6);
пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (п. 8).
Зазначені критерії хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення та вчиняє дії.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі №9901/459/21.
Дійсно в заяві-анкеті від 27.08.2021 року (а.с. 136) позивач поставив підпис під варіантом написання його імені як «ОСОБА_1». Водночас, з таким варіантом написання імені проїзний документ біженця так і не був створений, а позивач вже 01.10.2021 року звернувся до відповідача із проханням зазначити його ім'я в проїзному документі як «ОСОБА_1».
Тобто, до реалізації заяви-анкети від 27.08.2021 року відповідач отримав від позивача письмове прохання, яке змістовно відповідає положенням абз. 5 ч. 1 ст. 10 Закону №5492-VI. Як наслідок, дій відповідача після отримання такого прохання та з урахуванням ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України мали б бути розсудливі та добросовісні, що передбачало врахування такої заяви.
Щодо позиції відповідача про те, що його лист від 29.10.2021 року має інформаційний характер суд констатує, що заява позивача від 30.09.2021 року (подана 01.10.2021 року) змістовно стосується реалізація його права, а лист відповідача від 29.10.2021 року є формою заперечення такого права. Тобто, виникли правовідносини, що впливають на обсяг прав особи, в зв'язку з чим позивач міг та обґрунтовано звернувся до суду за захистом свого права, оскільки воно не було визнано відповідачем, більш того - було заперечено ним та в підсумку не реалізовано.
В листі від 29.10.2021 року відповідач взагалі не зважає на положення абз. 5 ч. 1 ст. 10 Закону №5492-VI і не розглядає заяву позивача в цьому аспекті, що порушує вимоги ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Серед іншого, відповідач не надає оцінку ані існуванню раніше виданих документів, що підтверджують факт народження, зміну імені, виданих компетентними органами іноземної держави, ані їх легалізованості в установленому порядку.
При цьому сам відповідач надавав до суду матеріали справи біженця позивача, в яких в наявності паспорти громадянина російської федерації позивача з транслітерацією в т.ч. імені (в т.ч. паспорт від 03.12.2012 року № НОМЕР_4 , статті іноземних видань, в яких позивача згадано саме як «ОСОБА_1»).
Окрім цього, якщо абз. 5 ч. 1 ст. 10 Закону №5492-VI встановлює спеціальне правило поведінки з порядком його реалізації та стосується транслітерації, то ч. 2 ст. 294 Цивільного кодексу України передбачає загальне право особи на транскрипцію (транскрибування): фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції.
Таким чином, спірні правовідносини мають два нормативно-правових аспекти їх врегулювання: за процедурою транслітерації та транскрибування.
Позиція відповідача у справі ігнорувала право позивача на транскрибування його імені.
В свою чергу суд констатує, що фактично відповідач порушив вищевказані права позивача, адже виклад імені позивача як «ОСОБА_1» узгоджується з вже наявним у нього офіційним документом країни походження, а також відповідає правилам транскрибування.
Дії відповідача у справі щодо позивача є непропорційними та не узгоджуються з вимогами ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як за критерієм необхідності у демократичному суспільстві, так і за критерієм законності.
Отже, відповідач протиправно відмовив позивачу у написанні його імені в проїзному документі біженця як «ОСОБА_1», чим порушив його права.
Критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 22.06.2023 року у справі № 480/4288/21, від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21.
Оскільки відповідач вже використав наявні у нього повноваження, наявні правові підстави для зобов'язання його прийняти рішення конкретного змісту.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 29.11.2023 року у справі №810/5763/15.
Визначальним при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди є оцінка судом рівня таких емоцій та вирішення питання про досягнення ними рівня страждань.
В даній справі у суду відсутні підстави для такого висновку з огляду на недоведеність відповідного рівня страждань самим позивачем належними та допустимими доказами. Фактично, такі страждання лише заявлені в тексті позовної заяви:
1) позивач нервує, перебуває в пригніченому стані, почувається беззахисним, ситуація ставить під сумнів його існування як громадянина з власним іменем та прізвищем.
Існування у позивача як громадянина власного імені та прізвище підтверджується його паспортом громадянина російської федерації, дійсність якого не залежала від розгляду даного спору. Отже, цей аргумент судом відхиляється.
2) позивач був змушений пережити аналогічний стрес під час спору з відповідачем стосовно написання його прізвища, ім'я та по-батьків українською мовою в документах біженця.
За змістом ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України моральна шкода є наслідком визнання протиправною поведінки відповідача. Отже, вимоги щодо моральної шкоди в зв'язку з попереднім судовим спором з відповідачем могли бути заявлені в такому попередньому спорі, або в загальному порядку (в порядку цивільного судочинства України). Отже, цей аргумент судом відхиляється.
3) позивач змушений доказувати що він - це саме він, позивач знаходиться в депресивному стані тривалий час, що підтверджується довідкою психоневрологічного диспансеру.
Суд зазначає, що згідно пп. «д» п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону №5492-VI особу та статус біженця позивача посвідчує також посвідчення біженця. Цей документ наявний у позивача, вимог щодо нього не заявлено. Отже, доводи позивача про неможливість підтвердити що він це він є надуманими та відхиляються судом.
Посилання на медичну довідку від 07.12.2021 року (а.с. 44) є нерелевантним, оскільки з її змісту не можливо встановити джерело медичного стану «легкий депресивний епізод», а також оцінити його за рівнем страждань для позивача.
4) позивач зазначав, що його здоров'я ушкоджене псоріазом, до якого призвів пригнічений стан.
Суд відхиляє цей аргумент з огляду на непідтвердження належним чином ані наявність захворювання (в довідці він не згадується), ані зв'язку псоріазу з депресивним станом, ані джерела депресивного стану, а ні його наявність з діями відповідача.
5) доводи позивача про наявність у нього душевних страждань через незаконну дію відповідача, а також приниження його честі і гідності через позбавлення його права на ім'я згідно національної традиції дійсно можуть бути підставою для відшкодування моральної шкоди, однак лише за умови підтвердження рівня цих страждань, їх інтенсивності та впливу на життя позивача. В аспекті вже оцінених доводів позивача суд констатує, що відповідні негативні емоції позивача, які ним вказані як страждання, не досягали рівня, за якого йдеться про моральну шкоду та наявність підстав для її відшкодування.
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства та у спосіб, що забезпечить ефективний захист прав позивача.
Щодо розподілу судових витрат.
При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у загальному розмірі 3985,00 грн (2000,00 + 1985,00), що підтверджується платіжними документами від 07.02.2022 року. Відповідно до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений судовий збір за подання позову підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 992,40 грн, оскільки:
1) у задоволенні позовної вимоги майнового характеру відмовлено;
2) заявлено лише основну позовну вимогу майнового характеру, спонукальна позовна вимога має похідний характер, за неї судовий збір не сплачується.
В тому числі, сума 992,40 є надмірно сплаченою та може бути повернута позивачу за його клопотанням у відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Щодо витрат за проведення експертизи.
У висновку від 21.01.2022 року (а.с. 45) не вказано про попередження експерта про кримінальну відповідальність, в зв'язку з чим висновок не прийнято судом як доказ, а витрати на його проведення не входять до складу судових витрат і розподілу не підлягають.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
У позовній заяві вказано, що витрати на професійну правничу допомогу складають 20000,00 грн.
Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1-7 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За клопотанням іншої сторони суд може зменшити витрати на професійну правничу допомогу згідно ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, в той час як критерії, визначені ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судом застосовуються незалежно від наявності такого клопотання чи будь-яких заперечень іншої сторони у справі.
Змістовно аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21, що є релевантним до обставин цієї справи виходячи з тотожності відповідних положень законодавства.
Також суд зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню незалежно від того чи їх фактично сплачено, чи вони тільки підлягають сплаті, що підтверджується послідовною практикою Касаційного адміністративного суду (наприклад, постанова від 16.02.2023 року по справі №520/562/19).
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду надано:
1) Договір про надання правової допомоги від 03.12.2021 року №15 (далі - Договір);
2) Додаткова угода від 05.01.2022 року №1 до Договору (далі - Додаткова угода);
3) Акт виконаних робіт від 01.02.2022 року №1 за Договором (далі - Акт);
5) Меморіальний ордер від 07.01.2022 року №@2PL09731 (далі - Квитанція).
Договором погоджено надання позивачу правової допомоги, зокрема, з питання внесення змін в написання імені клієнта в проїзний документ біженця для виїзду за кордон. Згідно розділу 3 Договору гонорар виплачується згідно додаткової угоди.
Додатковою угодою погоджено вартість складання адміністративного позову - 7000,00 грн.
За Актом погоджено надання послуг зі складання адміністративного позову на суму 7000,00 грн.
Відповідно до Квитанції за адвокатські послуги позивач сплатив 7000,00 грн.
Суд зауважує, що в Квитанції відсутнє посилання на конкретний Договір та Додаткову угоду або акт, однак оскільки витрати підлягають розподілу незалежно від їх сплати, ця обставина не впливає на можливість розподілу таких витрат.
Суд визнає належними докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а такі витрати - пов'язаними з розглядом справи. Водночас, суд не визнає такі витрати обґрунтованими та пропорційними до предмета спору.
Суд переходить до застосування критеріїв згідно ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розмір заявлених витрат є частково обґрунтованим та частково пропорційним до предмета спору, при цьому доводів значення справи для сторони або публічного інтересу позивачем не наведено, в т.ч. відсутні обґрунтування можливості, наприклад, унеможливлення законного перебування позивача в Україні в залежності від результатів судового розгляду та ін (в т.ч. в аспекті доводів, оцінених під час вирішення позовних вимог щодо моральної шкоди).
Обставини згідно п. 3, 4 ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не встановлені.
Суд, з'ясовуючи обґрунтованість заявлених витрат, зазначає, що надання професійної правничої допомоги в даній справі не вимагало значних часових та інтелектуальних зусиль, при цьому справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Також суд враховує, що позов задоволено частково, а надані докази на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу стосуються суми 7000,00 грн, а не 20000,00 грн.
Зважаючи на вказане, суд констатує наявність підстав для зменшення заявленого до відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу з 20000,00 грн до 3000,00 грн за критеріями обґрунтованості та пропорційності.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А, код ЄДРПОУ: 42552598) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області у видачі ОСОБА_1 проїзного документа біженця із зазначенням його імені англійською мовою як «ОСОБА_1», викладену у листі від 29.10.2021 року №Ш-7118/6/8010-21/8010.7.3/7678-21.
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області видати ОСОБА_1 проїзний документ біженця із зазначенням його імені англійською мовою як «ОСОБА_1» за його заявою 30.09.2021 року (вхідний №Ш-7118/6/8010-21).
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А, код ЄДРПОУ: 42552598) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на сплату судового збору у розмірі 992,40 гривень (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок).
Стягнути з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А, код ЄДРПОУ: 42552598) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 гривень (три тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко