23 травня 2025 року ЛуцькСправа № 320/8342/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України про стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ України, відповідач) про стягнення коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в період, коли позивач перебував з ним у трудових відносинах, не було проведено оплату по лікарняному листу АГЮ №706755 про перебування його на стаціонарному лікуванні у період з 07.11.2016 по 18.11.2016. З посиланням на норми чинного законодавства стверджує, що оплата перших п'яти днів перебування на лікарняному повинна бути оплачена роботодавцем. Враховуючи наведене та середньоденний заробіток, сума невиплачених коштів складає 1340,90 грн.
Отже, після звільнення в 2017 році, зважаючи на невиплачені кошти остаточний розрахунок проведений відповідачем не був. Зазначає, що затримка розрахунку при звільненні є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) та відповідно до статті 117 КЗпП України є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку (з моменту звільнення по день остаточного розрахунку). На момент подачі позову прострочка заборгованості МОЗу становить 1710 днів, що виходячи із середньоденного його заробітку становить 458964,00 грн. З врахуванням наведеного просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Станом на 15.12.2022 - день набрання чинності Законом України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX), адміністративну справу № 320/8342/21 Окружним адміністративним судом міста Києва не було розглянуто.
Згідно із частиною третьою статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
Відповідно до статей 1, 2 розділу І Закону № 2825-IX ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва. Утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Пунктом 2 розділу ІІ Закону № 2825-ІХ (в редакції Закону України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» від 16.07.2024 № 3863-IX) установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.
До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Після початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду Київський окружний адміністративний суд та інші окружні адміністративні суди України завершують розгляд та вирішення переданих їм справ.
Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
Згідно із пунктом 10 Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399 (далі - Порядок № 399), розподіл судових справ, які не розглянуті ОАСК та передані до КОАС, але не розподілені між суддями, передаються на розгляд та вирішення судам (крім судових справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України) шляхом їх автоматичного розподілу між цими судами з урахуванням навантаження за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ.
Відповідно до пункту 19 Порядку № 399 відповідальною особою протягом семи робочих днів після отримання результатів автоматизованого розподілу судових справ на підставі протоколу формується перелік судових справ у електронній формі із застосуванням КЕП за формою, визначеною у додатку до Порядку, про визначені суди із зазначенням єдиних унікальних номерів судових справ.
Згідно із переліком судових справ за формою додатку 3 до Порядку № 399 адміністративна справа № 320/8342/21 передана на розгляд Волинського окружного адміністративного суду (https://court.gov.ua/gromadjanam/perelik_rozpodil/).
27.02.2025 справа № 320/8342/21 зареєстрована у Волинському окружному адміністративному суді та за результатами автоматизованого розподілу справи між суддями визначено склад суду (суддя Денисюк Р.С.) для розгляду цієї справи.
За приписами частини другої статті 30 КАС України адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 прийнято до провадження дану адміністративну справу.
Відповідач у відзиві від 07.10.2021 позовні вимоги заперечив та вказав, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду Комісією із соціального страхування прийнято рішення про оплату лікарняного АГЮ №706755, яке оформлено протоколом №2 від 17.01.2020. Кошти були виплачені позивачу в лютому 2020 року. Позивач фактично не погоджується із сумою виплати, однак рішення комісії у встановлений законом строк не оскаржив та воно є чинним. Вважають заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
У відповіді на відзив позивач ще раз наголосив на своїй правовій позиції щодо стягнення із відповідача відповідних коштів.
09.04.2025 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, а саме в частині стягнення коштів за час розрахунку при звільнені та просить стягнути із відповідача 717381,50 грн.
Інших заяв та клопотань по суті справи від учасників судового розгляду не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач з 10.04.2017 звільнений з посади головного спеціаліста відділу контролю якості медичної допомоги Управління ліцензування та контролю якості надання медичної допомоги.
Згідно листка непрацездатності серії АГЮ №706755 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 07.11.2016 по 18.11.2016 (а.с. 57).
Оскільки позивачу не виплачено кошти по лікарняному, існувала затримка розрахунку у зв'язку із звільненням, позивач звернувся в суд з позовом про нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Щодо стягнення коштів по оплаті лікарняних у сумі 1340,90 грн по листку непрацездатності АГЮ №706755, то суд вказує на наступне.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України від 23.09.99 №1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (тут та надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частини другої статті 22 названого Закону, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким порядком є Порядок оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 року № 440.
Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством (абзац перший частини другої статті 22 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною другою статті 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з'являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультативну комісію (ЛКК) чи медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.
За змістом частини третьою статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб).
Комісія із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.
А відповідно до частини першої статті 31 цього Закону, підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.
Порядок заповнення листка непрацездатності визначено Інструкцією про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженою спільним наказом Фонду соціального страхування від нещасних випадків, Мінохорони здоров'я, Мінпраці, ФТВП від 3.11.04 №532/274/136-ос/1406 (надалі - Інструкція № 532).
Згідно з пунктом 1 Інструкції № 532 Листок непрацездатності (далі - ЛН) - це багатофункціональний документ, який є підставою для звільнення від роботи у зв'язку з непрацездатністю та з матеріальним забезпеченням застрахованої особи в разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів.
Отже, законодавство про загальнообов'язкове державне соціальне страхування допомогу по тимчасовій непрацездатності поділяє на:1) допомогу за перші п'ять днів тимчасової непрацездатності, оплата якої здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; 2) допомогу, починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду у справі №816/1284/18 за позовом ОСОБА_1 до МОЗ України про стягнення коштів було зобов'язано прийняти рішення з питання оплати позивачу листка непрацездатності серії АГЮ №706755 у відповідності до вимог частини другої статті 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Також було стягнуто середній заробіток за час розрахунку при звільнені у розмірі 14053,99 грн за період з 10.04.2017 по 02.05.2019.
Вказане рішення набрало законної сили, а в цій частині 19.09.2019 (а.с.22-27).
Згідно з протоколом № 2 засідання Комісії із соціального страхування апарату міністерства охорони здоров'я України від 17.01.2020 прийнято рішення про оплату ОСОБА_1 по даному листку непрацездатності у розмірі 100%.
Також зазначено, що оплату допомоги за 08.11.2016 не проводити у зв'язку з порушенням режиму перебування ОСОБА_1 у закладі охорони здоров'я (а.с.58-59).
Згідно довідки про заробітну плату до листка непрацездатності серії АГЮ №706755 позивачу роботодавцем було нараховано за період з 07.11.2016 по 11.11.2016 рік - 190,52 грн, а Фондом соціального страхування за період з 12.11.2016 по 18.11.2016 - 333,41 грн (а.с.62).
Листом від 07.04.2020 за №14-09/л-3900/4701 відповідач повідомив позивач про виплату коштів позивачу по листку непрацездатності АГЮ №706755 у сумі 153,37 грн 11.02.2020 (а.с.64).
Тобто, у відповідності до вимог вищевказаного законодавства та на виконання рішення суду Комісією із соціального страхування апарату міністерства охорони здоров'я України 17.01.2020 було прийнято рішення про виплату коштів ОСОБА_1 по листку непрацездатності АГЮ №706755 у сумі 190,53 грн та вказані кошти за вирахуванням сплачених податків та зборів були перераховані позивачу 11.02.2020 (153,37 грн).
Протокол комісії від 17.01.2020 про нарахування лікарняних, де визначено і кількість днів за які здійснюється оплата, а саме 4 дні.
У виплаті коштів за 08.11.2016 позивачу було відмовлено у зв'язку з порушенням ним режиму перебування у закладі охорони здоров'я.
ОСОБА_1 у встановленому порядку рішення комісії не оскаржив та на даний час є чинним.
Що стосується нарахованих роботодавцем коштів у сумі 190,52 грн за 4 дні лікарняних а не 1340,90 грн, як просить позивач, то суд зазначає наступне.
Як вже вказував, виходячи із фактичних обставин справи та рішення комісії від 17.01.2020 оплаті підлягали 4 дні лікарняних, а не 5 днів, як вважає позивач.
Постановою КМ України №1266 від 26.09.2001 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням ( далі -Порядок №1266).
Пунктом 1 даного Порядку визначено, що він визначає механізм обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності (далі - страхові виплати), у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації або фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників (далі - роботодавці).
Відповідно до пунктів 2,3 Порядку №1266 сума страхових виплат застрахованій особі та оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється шляхом множення суми денної виплати, розмір якої встановлюється у відсотках середньоденної заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) залежно від страхового стажу, якщо його наявність передбачена законодавством, на кількість календарних днів, що підлягають оплаті.
Середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов'язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (далі - поважні причини).
Місяці розрахункового періоду (з першого до першого числа), в яких застрахована особа не працювала з поважних причин, виключаються з розрахункового періоду.
Саме цим нормативним актом керувався відповідач при розрахунку виплати коштів позивачу по даному лікарняному листку за 4 дні.
Розрахунок оплати є відмінним від обрахунку середньоденного заробітку визначеного, порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України №100 від 08.02.1995.
У справі відсутні належні та допустимі докази, які свідчать про те, що відповідачем було допущено порушення вимог чинного законодавства щодо суми нарахованих виплат по оплаті лікарняного по листку непрацездатності АГЮ №706755 у сумі 153,37 грн, а тому позовні вимоги про стягнення 1340,90 грн до задоволення не підлягають.
При цьому суд звертає увагу на те, що позивач не оспорював нараховані у такому ж самому порядку суми до виплати Фондом соціального страхування, що свідчить що він з ними погодився.
Як вбачається із матеріалів справи позивача було звільнено з роботи 17.04.2017, а виплата лікарняних по листку непрацездатності АГЮ №706755 була здійснена 11.02.2020.
Саме 11.02.2020, виходячи із фактичних обставин справи, є остаточним розрахунком МОЗ України з ОСОБА_1 при звільненні.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Частиною 2 цієї ж статті визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із позовом) В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З матеріалів справи слідує, що відповідачем повний розрахунок при звільненні проведено з позивачем лише 11.02.2020, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин слід застосувати положення частини 2 статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення з роботи позивачу не було виплачено всіх належних їй сум.
Одночасно, суд зазначає, що відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судових рішень про стягнення з роботодавця виплат, які мали бути виплачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.
Оскільки непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати лікарняних за 08.11.2016 по 11.11.2016.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, за загальним правилом, для такого розрахунку необхідно використовувати число робочих днів у відповідних місяцях.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду у справі №816/1284/18, яким в тому числі було вирішено питання стягнення заборгованості по заробітній платі, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні визначено у сумі 281,59 грн.
Таким чином, суд зазначає, що при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати робочі дні.
Оскільки позивача звільнено з роботи 17.04.2017, а виплата по листку непрацездатності здійснена 11.02.2020, період затримки розрахунку складає - 704 робочих дні (з 18.04.2017 по 10.02.2020).
Період з 18.04.2017 по 10.02.2020 складає 704 робочих днів, а тому, середня заробітна плата за час затримки виплати позивачеві при звільненні з роботи лікарняного листка становить 198239, 36 грн (281,59 грн х 704 робочих днів).
Визначений розмір середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 198239,36 грн перевищує розмір несвоєчасно виплаченої суми по оплаті лікарняного листка в сумі 153,37 грн, а відтак є неспівмірним і підлягає зменшенню.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі№ 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч.6 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).
Указані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під “належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Синтаксичний розбір текстуального змісту норми статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду дійти висновку, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.
Аналогічний висновок викладено Касаційним адміністративним судом Верховного Суду в постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та від 18.11.2021 у справі №200/5415/20-а.
Враховуючи обов'язковість вищевикладених висновків Верховного Суду, суд застосовує до обставин цієї справи наступні критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України.
Суд враховує істотність частки простроченої заборгованості в порівнянні із середнім заробітком, а саме: частка виплаченої заборгованості по заробітній платі в розмірі 153,37 грн. у сумі середнього заробітку за 704 дні (198239,36 грн.) становить 0,00077 (153,37грн/198239,36 грн).
З огляду на неспівмірність можливих до нарахування та виплати сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат становить суму 152,64 грн (281,59 грн х 704 днів х 0,00077) - за час затримки розрахунку при звільненні позивача.
Крім того, суд зауважує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в пунктах 39-41 постанови Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, стягнення з відповідача згідно зі статтею 117 КЗпП України середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 152,64 гривні; у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Також при вирішенні позову в цій частині суд вказує на те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у своїх постановах від 04 вересня 2019 року у справі № 404/3447/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 591/1079/19 виснував, що оскільки у статті 116 КЗпП України йдеться про виплату всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, що не обмежується лише заробітною платою, а включає в себе також інші нарахування, у тому числі й допомогу по тимчасовій непрацездатності за перші п'ять днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, тому такі кошти відносяться до виплат, які належать працівнику при звільненні та у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
З такими висновками погодилась і Велика Палата Верховного Суду (постанова ВП ВС від 26.07.2023 у справі №522/16890/20).
Керуючись статтями 243, 245, 246, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Міністерства охорони здоров'я України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2017 по 11.02.2020 в сумі 152,64 (сто п'ятдесят дві гривні 64 копійки).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Міністерство охорони здоров'я України (01601, м. Київ вул. М. Грушевського, 7, код ЄДРПОУ 00012925).
Суддя Р.С. Денисюк