26 травня 2025 р. м. Вінниця Справа № 120/1889/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , центр, відповідач ) із позовом, в якому просив::
- визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене протоколом №6 від 21.01.2025 р. про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати повторно розглянути заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки, оскільки доглядає батька, що є особою із інвалідністю II групи.
За наслідком розгляду заяви, рішенням комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з підстав відсутності документів, що підтверджують право на відстрочку згідно Додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року, а саме, відсутність документів, що підтверджують неможливість іншої особи, яка не є військовозобов'язаною та яка зобов'язана за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю ІI групи.
Із такою відмовою позивач не погоджується та вказує, що окрім нього відсутні інші особи, які не є військовозобов'язаними та можуть утримувати батька.
Відтак, на думку позивача, спірне рішення є протиправним.
Ухвалою суду від 24.02.2025 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
22.05.2025 р. надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову та вказав, що в заяві про відстрочку не зазначено про інших осіб, які мають здійснювати догляд . Відтак, в наданні відстрочки відмовлено правомірно.
Ухвалою від 26.05.2025 р. продовжено строк на подання відзиву.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, суд встановив наступне:
16.01.2025 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як військовозобов'язаному, який має батька з інвалідністю II групи.
До заяви ОСОБА_1 додав копії наступних документів: паспорт громадянина України, військовий квиток, свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ; паспорт громадянина України та РНОКПП ОСОБА_2 , індивідуальний план реабілітації, довідку до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №362227 ОСОБА_2 ; пенсійне посвідчення ОСОБА_2 , свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , свідоцтво про народження ОСОБА_4 , свідоцтво про шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , довідку до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №333480 .
Рішенням Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим протоколом №6 від 21.01.2025, ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку із відсутністю документів, що підтверджують неможливість іншої особи, яка не є військовозобов'язаною та яка зобов'язана за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю ІI групи здійснювати догляд за нею.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні регламентуються Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", який визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 цього Закону (в редакції чинній на час подання заяви позивачем про надання відстрочки) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, серед інших, військовозобов'язані які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Отже, на час подання позивачем заяви про надання відстрочки військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі) - не підлягають призову на військову службу.
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок № 560) та визначає механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період та процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до п. 56 - 58 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним, які перебувають на військовому обліку в розвідувальних органах, СБУ, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період наказами керівників відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ утворюються відповідні комісії. Надання військовозобов'язаним відстрочок комісіями, утвореними в розвідувальних органах, СБУ, здійснюється відповідно до цього Порядку.
Питання надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації заброньованим на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, за підприємствами, установами і організаціями, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, комісією не розглядаються.
За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов'язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаним працівникам (державним службовцям), які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються. До відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки подаються документи, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Відповідні органи, в яких працюють посадові (службові) особи, зазначені у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, надсилають завірену копію довідки про надання таким особам відстрочки (додаток 6) до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, у якому така особа перебуває на військовому обліку.
Згідно Додатку 5 Порядку №560 визначено Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно даного Переліку визначено , що право на відстрочку мають які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Також визначено документи, що підтверджують право на відстрочку, зокрема ;
1) для батьків військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи :
- один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
- заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;для особи, яка потребує догляду,
2) для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи:
- документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про народження);для військовозобов'язаного, який має одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про народження дружини (чоловіка) та свідоцтво про шлюб);
- для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
При цьому, суд вказує, що Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає, що умовою для надання відстрочки військовозобов'язаному, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати або за наявності таких, однак, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі) .
Спірним у даній справі є право позивача на отримання відстрочки від мобілізації за наявності батька ІІ групи інвалідності, який потребує догляду та відсутності інших осіб, як вказує позивач, які б могли доглядати за ним.
Так, суд зауважує, що обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.
Відповідно до ст.172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Разом з тим, слід вказати, що обов'язок “здійснювати утримання батьків» та “здійснювати догляд за батьками», не є тотожнім у спірних правовідносинах.
Постійний догляд це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Тобто “здійснювати утримання за батьками» це надання матеріальної допомоги, в той час як “постійний догляд» вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Суд вказує, що сестра позивача є особою із інвалідністю, що виключає її можливість здійснювати догляд та утримання батька.
Щодо аргументів відповідача про те, що колишня дружина має утримувати батька позивача, то суд вказує на таке.
Дійсно, ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 , однак, шлюб було розірвано 22.08.2023 р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про розірвання шлюбу, актовий запис №259 від 22.08.2023 р.
Тут слід зазначити, що правовідносини стосовно прав та обов'язків подружжя з утримання регулюються главою 9 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Так, згідно положень ч. ч. 2-4 ст. 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.
Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується ст. 76 СК України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності.
Частинами 1 і 3 ст. 80 СК України передбачено, що аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.
Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, зокрема:
- перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу - якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу;
- непрацездатність одного з подружжя;
- потреба в матеріальній допомозі;
- нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення.
Таким чином, право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена доходом у розмірі прожиткового мінімуму.
Разом з тим, за відсутності рішення суду про присудження аліментів колишньому чоловіку матері позивача, відсутні підстави вважати, що у колишньої дружини виник обов'язок утримувати позивача, а тому доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що у главі 9 СК України, яка регулює правовідносини щодо прав та обов'язків подружжя, йдеться саме про право особи на утримання після розірвання шлюбу, яке має бути встановлене судом, а не обов'язок.
Натомість, згідно статті 201 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Враховуючи вищевикладене, саме на позивача, як сина, покладено обов'язок утримувати батька з інвалідністю, а не на колишню дружину.
Відтак, позивач на момент звернення з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є єдиною особою, яка відповідно до закону зобов'язана та має фактичну можливість здійснювати утримання свого батька як особою з інвалідністю ІІ групи.
Враховуючи наведене, позивачем до заяви про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію надано докази того, що він є єдиною особою, хто може здійснювати догляд за батьком.
З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку, що рішення №6 від 21.01.2025 в частині, що стосується відмови у наданні позивача відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав визначених ч.13 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про надання відстрочки від призову на військову службу та надати відстрочку, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи із обставин цієї справи, суд погоджується та вважає обґрунтованою позицію позивача в необхідності зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч.1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" .
При цьому, суд вважає, що достатнім буде зобов'язати прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої у судовому рішенні, а не зобов"язувати надати відстрочку, адже наслідком розгляду заяви є саме прийняття рішення. Відтак, вимога в частині надання відстрочки є передчасною та не підлягає задоволенню.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 1211,20 грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 807,46 (2/3 задоволених вимог).
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №6 від 21.01.2025 р. в частині, що стосується відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути повторно заяву ОСОБА_1 датовану 16.01.2025 р. про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні.
В іншій частині заявлених вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір 807,46 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ін НОМЕР_2 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Повний текст рішення сформовано 26.05.25 р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна