Провадження № 22-ц/803/2933/25 Справа № 185/14863/23 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 30
26 травня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Петешенкової М.Ю.,
суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2024 року у складі судді Бондаренка В.М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо - транспортної пригоди,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 08 серпня 2023 року о 14 год. 50 хв. на перехресті вул. Водопровідної та вул. Дніпровської в м. Павлограді, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Ореl Veсtrа», д.н.з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції та допустив наїзд на автомобіль марки “GEELY МК», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок дорожньо - транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2023 року у справі № 185/10659/23, ОСОБА_2 визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді.
Зазначає, що розмір збитків, спричинених пошкодженням його автомобіля становить різницю між страховим відшкодуванням та фактичними матеріальними збитками складає 13949,14 грн., розмір франшизи 3200,00 грн, витрати на сплату послуг оцінювача 4000,00 грн., ПрАТ “СК “Євроінс Україна» відшкодовано лише 18607,63 грн.
З метою встановлення суми спричиненого матеріального збитку, завданого внаслідок пошкодження автомобіля марки “GEELY МК», д.н.з. НОМЕР_2 , він звернувся до суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 , яким складено відповідний звіт від 08 серпня 2023 року № 8523 на підставі якого, вартість відновлювального ремонту автомобіля без урахування коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні складає 32556,77 грн, матеріальний збиток, в результаті його пошкодження 30390,97 грн.
Враховуючи, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди йому заподіяно матеріальний збиток з урахуванням часткової виплати суми страхового відшкодування, просив суд стягнути з ОСОБА_2 різницю між страховим відшкодуванням та фактичними матеріальними збитками у розмірі 13949,14 грн., франшизу у розмірі 3200,00 грн., 4000,00 грн. витрат по оплаті послуг суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 не виплаченого матеріального збитку заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 франшизу у розмірі 3200,00 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача, як заподіювача шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди франшизи. Оскільки відповідачем суду не надано доказів здійснення фактичного відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, із недостатністю витрачених сум на відновлюваний ремонт, які дають право на відшкодування фактичних матеріальних збитків з ОСОБА_2 й не надано доказів неправильного визначення страховою компанією розміру такої шкоди, відсутні підстави для задоволення позову в іншій частині.
Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду в частині залишеного без задоволення позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно встановлені обставини у справі, що мають значення для справи. Вказує, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що розмір спричиненого матеріального збитку доведений належними та допустимими доказами у справі, а тому суд дійшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині стягнення невиплаченого страхового відшкодування, суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником автомобіля марки “GEELY МК», д.н.з. НОМЕР_2 .
08 серпня 2023 року о 14 год. 50 хв. на перехресті вул. Водопровідної та вул. Дніпровської в м. Павлограді, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Ореl Veсtrа», д.н.з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції та допустив наїзд на автомобіль марки “GEELY МК», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Відповідно до постанови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2023 року у справі № 185/10659/23, ОСОБА_2 визнано винним у дорожньо - транспортній пригоді та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850,00 грн.
Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Вказана постанова набрала законну силу і встановлені нею обставини не підлягають в силу статті 82 ЦПК України доказуванню при розгляді даної цивільної справи.
Згідно з листом ПрАТ «СК «Євроінс Україна» вих. № 111902/1 від 27 вересня 2023 року за страховим випадком, що стався 08 серпня 2023 року, за договором № 004031-2310-3665692, страховим актом № 111902/1/2023 прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 18607,63 грн., які ОСОБА_1 отримав від страхової компанії 27 вересня 2023 року.
Відповідно до звіту суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 від 18 вересня 2023 року № 8523, вартість відновлювального ремонту автомобіля марки “GEELY МК», д.н.з. НОМЕР_2 без урахування коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні складає 32556,77 грн., матеріальний збиток в результаті його пошкодження 30390,97 грн.
У зв'язку із незгодою з розміром виплаченого страхового відшкодування позивачем надіслано звіт до ПрАТ «СК «Євроінс Україна».
Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже підставою цивільно - правової відповідальності, як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову і моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.
Згідно з частинами 1,2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини 1 статті 1188 ЦК України).
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України “Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України “Про страхування» до них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України 1961-IV “Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (абзац 1 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди, вказане узгоджується із висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Згідно статей 35,36 Закону № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (подається причетним до дорожньо-транспортної пригоди водієм в письмовій формі невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди) подає страховику заяву про страхове відшкодування та долучає до неї визначені законом документи. В свою чергу, страховик, за умови настання страхового випадку, подання йому повного пакету документів та повідомлення про дорожньо-транспортної пригоду із дотриманням вимогу закону, протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється шляхом безготівкового розрахунку. Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
За положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком.
Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика.
З огляду на вказане, стаття 1194 ЦК України застосовується до будь - яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність.
Колегія суддів зазначає, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов'язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому, зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Таким чином, внаслідок заподіяння під час дорожньо-транспортної пригоди шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961 - ІV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом № 1961 - ІV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).
Тобто внаслідок заподіяння під час дорожньо-транспортної пригоди шкоди її винуватець не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок може бути розподілений між ним і страховиком у випадку наявності укладеного (діючого) між ними договору страхування на момент настання страхового випадку.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Як вбачається з матеріалів справи, визначене страховою компанією страхове відшкодування у розмірі 18607,63 грн. виплачено в повному обсязі, доказів неправильного визначення страховою компанією розміру шкоди суду не надано, а отже дії страхової компанії є правомірними.
При цьому, позивачем не надано доказів того, що був здійснений фактичний відновлювальний ремонт його пошкодженого автомобіля марки “GEELY МК», д.н.з. НОМЕР_2 , із недостатністю витрачених сум на відновлювальний ремонт.
Відповідно до частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування певних стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає відповідний розподіл та покладання тягаря доказування на сторони певним чином. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов'язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини шостої статті 81 ЦПК України).
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки позивачем не надано доказів щодо здійснення фактичного відновлювального ремонту його пошкодженого автомобіля із недостатністю витрачених сум на відновлювальний ремонт, відсутні підстави для відшкодування майнової шкоди позивачу у вигляді різниці завданих збитків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди й вимоги про відшкодування різниці між страховим відшкодуванням та визначеним розміром матеріального відшкодування ФОП ОСОБА_3 .
Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позову в оскарженій частині.
Доводи апеляційної скарги про те, що розмір спричиненого матеріального збитку доведений належними та допустимими доказами, а тому суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог.
Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач здійснив фактичний відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля, із недостатністю витрачених сум на відновлювальний ремонт, що дають право на відшкодування фактичних матеріальних збитків з відповідача.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи та як наслідок зробив неправильний висновок суду, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані скаржником до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно статті 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 26 травня 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна