Провадження № 11-сс/803/929/25 Справа № 185/4133/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
21 травня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
підозрюваного ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі, матеріали з кримінального провадження №62024170030003094 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2025 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
підозрюваного за ч. 5 ст. 407 КК України,
Ухвалою слідчого судді від 18 квітня 2025 року застосовано стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 16 години 14 червня 2025 року, та визначено заставу в сумі 60 560 грн.
Своє рішення слідчий суддя мотивував обґрунтованою підозрою стосовно ОСОБА_7 та встановив наявність ризиків, що останній може: переховуватися від органів досудового розслідування або суду, впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також слідчий суддя врахував обставини зазначені в ст. 178 КПК України, тому дійшов висновку про необхідність застосування виключного запобіжного заходу. Також, слідчий суддя визначив заставу враховуючи вимоги ч.4 ст. 182 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_7 домашній арешт.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовані тим, що слідчий суддя не врахував особу ОСОБА_7 , який раніше не судимий, відсутність у клопотання обґрунтування неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу. При цьому, захисник вказує, що ОСОБА_7 не ознайомлювали з наказом про зарахування до лав ЗСУ, і не видавався будь-яких військово-обліковий документ, а також останній не підписував жодних документів відносно зарахування до війська, тому ОСОБА_7 не набув статусу військовослужбовця.
В апеляційному суді захисник та підозрюваний підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Прокурор в апеляційному суді заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, ухвалу слідчого судді, та матеріали клопотання, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені змістом ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного перегляду оскарженої ухвали встановлено, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону застосувавши до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Так, згідно до матеріалів клопотання Павлоградським РВП ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, зареєстрованому в ЄРДР за №62024170030003094 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.405 КК України.( а.с.9)
16 квітня 2025 року ОСОБА_7 затримано в порядку ст. 208 КПК України, а на наступний день повідомлено про підозру за ч. 5 ст. 405 КК України.( а.с.66-70,72-75)
Щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, апеляційним судом встановлено таке.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
В рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, що долучені до клопотання, а саме: матеріали службового розслідування протоколи допитів свідків, а також іншими матеріалами, вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованих йому злочину.
За наведених обставин, доводи сторони захисту, щодо недоведеності підозри - є безпідставними.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які зазначені в оскарженій ухвалі слідчого судді, з огляду на наступне.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст.177 КПК України.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З урахуванням наведеного, посилання сторони захисту на відсутність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст. 177 КПК України, переховування ОСОБА_7 апеляційний суд визнає неспроможними, оскільки на даний час він підозрюється у скоєнні тяжкого злочину, який пов'язаний із самовільним залишенням служби, що само по собі вказує про наявність даного ризику.
При наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України - впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК України, процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України, оскільки покази учасників кримінального провадження, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування. Крім цього, з матеріалів клопотання видно, що злочин вчинено із застосуванням насилля до потерпілого, тому ризик впливу на потерпілого продовжує існувати.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України - можливого вчинення кримінального правопорушення свідчить той факт, що підозрюваний не працевлаштований офіційно, не має постійного заробітку, не одружений, самовільно покинув військову службу.
За вказаних обставин, доводи апеляційної скарги про відсутність ризиків є безпідставними, так як наявність ризиків є доведеною.
Таким чином, приймаючи рішення про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя в повній мірі дотримався вимог кримінального процесуального закону, врахував усі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу та обрав останньому винятковий у вигляді тримання під вартою, довівши, що більш м'які запобіжні заходи, зазначені у ст. 176 КПК України, не зможуть забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, та саме такий вид унеможливить здійснити ОСОБА_7 дії, передбачені п.п. 1, 3, 5ч.1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи апеляційної скарги про можливість застосування до підозрюваного більш мякий запобіжний захід не знайшли свого підтвердження.
Також слідчий суддя визначив розмір застави, керуючись вимогами ст. 182 КПК України, з чим погоджується апеляційний суд.
Таким чином, враховуючи наведене, конкретні обставини кримінального провадження, колегія суддів погоджується із висновком слідчого судді про застосування стосовно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави, що у повній мірі відповідає вимогам закону.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2025 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стосовно ОСОБА_7 підозрюваного за ч. 5 ст. 407 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4