Справа №752/18213/24
Провадження № 2/752/2349/25
Іменем України
10.03.2025 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Чекулаєва С.О.,
за участю секретаря судових засідань - Пастух З.Ф.
розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у приміщенні суду цивільну справу
за позовом ОСОБА_1
до Територіальної громади м.Києва в особі Київської міської ради, Кивської міської державної адміністрації,
третя особа Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Либідь-3»
про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна за набувальною давністю
За участю:
представника позивача ОСОБА_6
представника відповідачів ОСОБА_2
представника третьої особи Баніт О.В.
І. Зміст позовних вимог.
У серпні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна за набувальною давністю.
Позовну заяву мотивує тим, що він є власником 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 . В даній квартирі АДРЕСА_2 з 2005 року позивач проживає разом з дружиною, дочкою і сином, кожний з яких є власником частки квартири. Право власності на вказану квартиру зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 18 листопада 2005 року.
З часу проживання позивача в квартирі АДРЕСА_2 вищевказаного будинку, він утримує квартиру, забезпечує її належний санітарний і технічний стан, а також проводить ремонти.
На прибудинковій території, площею 1417 кв.м., по АДРЕСА_3 , в 1980 році збудовано цегляну господарську будівлю під літерою «Д», площею 61.8 кв.м.
Господарською будівлею під літерою «Д», площею 61.8 кв.м., яка збудована у 1980 році, позивач відкрито, безперервно і добросовісно користується з 2005 року, забезпечує її належний стан та сплачує витрати на її утримання.
У червні 2024 року позивач звертався до ЦНАПу Голосіївського району м.Києва з заявою щодо реєстрації права власності на господарську будівлю під літерою «Д», площею 61.8 кв.м. та від державного реєстратора прав на нерухоме майно отримав відмову у проведенні реєстраційної дії.
Оскільки позивач не може здійснити реєстрацію права власності на господарську будівлю під літерою «Д», площею 61.8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , просить позов задовольнити.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 04 вересня 2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
20 грудня 2024 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті.
ІІІ. Позиції учасників судового провадження.
Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовну заяву та просила її задовольнити.
Представник Територіальної громади м.Києва в особі Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації Київської міської ради у судовому засіданні заперечувала проти позовної заяви, надала до суду відзив в якому просила відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Либідь-3» Баніт В.О. у судовому засіданні підтримав позовну заяву та просив її задовольнити.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом та норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Судом встановлено, що згідноСвідоцтва про право власності на житло від 25 жовтня 2005 року, № НОМЕР_1 , право спільної часткової власності в рівних долях на квартиру АДРЕСА_1 належить та зареєстровано за ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 18 листопада 2005 року, про що зроблено запис у реєстрову книгу № 9742.
На підтвердження позовних вимог позивачем до матеріалів справи долучено технічний паспорт на господарську будівлю по АДРЕСА_3 від 24.04.2024 року (цегляну господарську будівлю під літерою «Д», площею 61.8 кв.м., збудованої у 1980 році); рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про зупинення розгляду заяви № 73523241 від 06.06.2024р.та рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про відмову в проведенні реєстраційних дій № 74173527 від 18.07.2024р.
Судом встановлено, що господарська будівля під літерою «Д», площею 61.8 кв.м. була збудована у 1980 році, тобто до 05 серпня 1992 року, і, відповідно до вимог діючого законодавства України, не є самовільно збудованою.
Питання введення в експлуатацію будівель та споруд уперше було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України № 449 від 05 серпня 1992 року «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» (втрата чинності 30.12.2004р.).
Згідно з чинним законодавством у сфері містобудування, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі й споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.
Процедура та підстави державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, збудовані до 5 серпня 1992 року, визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127 (зі змінами) (далі - Порядок).
Згідно абзацу 3 п. 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не вимагається в разі державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року.
Згідно листа Міністерства юстиції України від 23.02.2016 року № 8.4-35//18/1, фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.
Для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна і документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Якщо адреса була присвоєна до запровадження ЄДЕССБ, то документ про присвоєння адреси отримується державним реєстратором шляхом звернення до відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не шляхом подачі його заявником.
Державна реєстрація права власності на відповідні Об'єкти проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію та про присвоєння такому об'єкту адреси, отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. Отже, технічний паспорт в паперовому вигляді заявником може не подаватися, оскільки дані беруться з ЄДЕССБ.
Для державної реєстрації прав на об'єкти, побудовані до 05.08.1992 року, державний реєстратор робить запит до БТІ щодо відсутності зареєстрованих прав на такі об'єкти до 2013 року.
За результатом розгляду заяви про державну реєстрацію права власності державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
Судом встановлено, що 01 червня 2024 року позивач звернувся з необхідними документами, передбаченими вимогами діючого законодавства України, до ЦНАПу Голосіївського району м. Києва з заявою щодо реєстрації права власності на господарську будівлю під літерою «Д».
Судом встановлено, що 06 червня 2024 року під час розгляду заяви від 01.06.2024 року за реєстраційним № 61328499 державний реєстратор прав на нерухоме майно встановив наявність обставин, які є підставою для зупинення розгляду справи, а саме подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством (ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127), та вирішив зупинити розгляд заяви до усунення вказаних вище недоліків та надав 30 робочих днів на їх усунення.
Оскільки, після завершення відведеного строку позивач не зміг надати документ щодо набуття права власності на заявлений об'єкт нерухомості,державний реєстратор прав на нерухоме майно своїм рішенням від 18 липня 2024 року № 74173527 відмовив в проведенні реєстраційних дій.
Відповідно до частини третьої статті 42 Земельного кодексу України порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
Судом також встановлено, що позивач не ставить вимоги щодо визнання права власності на земельну ділянку під господарською будівлею під літерою «Д», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.
Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Згідно п.9 ПП ВССУ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).
Крім того, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивачем має бути доведено безтитульність володіння.
Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на якій-небудь правові підстави володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
Як встановлено судом дії позивача є добросовісними в розумінні ст.344 ЦК України, оскільки власник на господарську будівлю під літерою «Д», площею 61.8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 не відомий і позивач довів безтитульне володіння господарською будівлею під літерою «Д», а також довів своє безперервне володіння вказаною господарською будівлею протягом всього строку набувальної давності.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).
Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Подібний висновок щодо застосування положень статті 344 ЦК України міститься у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347св22).
Позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка володіє ним за волею власника і завжди знала, хто є власником цього майна. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.
Суб'єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.
Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов'язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц; провадження № 14-31цс20).
Схожий за змістом висновок щодо застосування статті 392 ЦК України викладений в постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 756/12206/20 (провадження № 61-12583св21).
Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 p., встановлено, шо для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення права власності на нерухоме майно, в даному випадку визнання за позивачем права власності на об'єкт нерухомого майна за набувальною давністю на підставі рішення Голосіївського районного суду м.Києва.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов до висновку що позивач набув право власності на господарську будівлю під літерою «Д», площею 61.8 кв.м. за набувальною давністю, оскільки власник господарської будівлі не відомий і відсутній. Позивач є добросовісним набувачем, і відкритість і безперервність користування майном є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, які підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 12, 13, 15, 16, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 328, 344, 392 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Територіальної громади м.Києва в особі Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації, третя особа: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Либідь-3» про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна за набувальною давністю - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності за набувальною давністю на нежитлове приміщення - господарську будівлю під літерою «Д», загальною площею 61,8 кв.м., розташовану на прибудинковій території будинку АДРЕСА_3 .
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С. О. Чекулаєв