Провадження № 11-кп/821/78/25 Справа № 705/647/21 Категорія: ч. 3 ст. 286 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
23 травня 2025 року м. Черкаси
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
представника потерпілого ОСОБА_9 ,
потерпілого ОСОБА_10 ,
представника ПрАТ «МХП» ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та представника ОСОБА_9 в інтересах потерпілого ОСОБА_10 на вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 листопада 2023 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
засуджено за ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Строк відбування покарання вирішено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Цивільний позов ОСОБА_10 до ПрАТ «Миронівський хлібопродукт», ПАТ УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про стягнення моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «Миронівський хлібопродукт» на користь ОСОБА_10 1500000 грн. моральної шкоди.
Вирішено стягнути з ОСОБА_7 процесуальні витрати в сумі 13729,80 грн. на користь держави.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим в тому, що він 24.11.2020 близько 08.10год., керуючи вантажним автомобілем «Scania P380», реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом «Crone», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись від м.Вінниця в напрямку м.Кропивницький по дорозі сполученням «Стрий - Тернопіль - Кропивницький - Знам'янка» на 547км, поблизу с. Паланка Уманського району Черкаської області, в порушення вимог п.п. 2.3б, 12.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР), не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не відреагував на її зміну, наближаючись до колони автомобілів, яка нерухомо знаходилась в межах правої смуги в напрямку його руху, в умовах необмеженої видимості елементів проїзної частини та перешкоди, яку він об'єктивно спроможній був виявити у вигляді нерухомих транспортних засобів, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, при цьому маючи технічну можливість уникнути наїзду шляхом застосування гальмування з моменту виникнення небезпеки руху, вчинив наїзд на автомобіль «Ford Transit» реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_12 , який знаходився попереду в нерухомому стані, в результаті наїзду автомобіль «Ford Transit» реєстраційний номер НОМЕР_3 , виїхав на зустрічну смугу руху, а в подальшому на ліве узбіччя, де з'їхав в кювет, продовжуючи рух автомобіль «Scania P380», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «Crone», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_7 , здійснив наїзд на автомобіль марки «ЗАЗ VIDA» реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_13 , що перебував у нерухомому стані попереду автомобіля «Ford Transit» реєстраційний номер НОМЕР_3 , та після вказаного наїзду автомобіль «ЗАЗ VIDA» реєстраційний номер НОМЕР_4 , здійснив зіткнення з напівпричіпом «Bodex», реєстраційний номер НОМЕР_5 , що закріплений за вантажним автомобілем «Mersedes Benz», реєстраційний номер НОМЕР_6 , під керуванням ОСОБА_14 , який перебував попереду в нерухомому стані.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), водій автомобіля «ЗАЗ VIDA» реєстраційний номер НОМЕР_4 ОСОБА_13 та малолітній пасажир ОСОБА_15 отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких загинули на місці ДТП.
Порушення ПДР водієм ОСОБА_7 знаходиться у причинному зв'язку з ДТП та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілих ОСОБА_13 і малолітнього ОСОБА_15 .
Вимоги апеляційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали та заперечень на них.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок змінити. Виключити із мотивувальної частини вироку обставину, що обтяжує покарання обвинуваченого - вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини. Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.3 ст.286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75,76 КК звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 роки.
Не заперечуючи фактичні обставини, захисник вважає, що вирок суду підлягає зміні через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що полягає у застосуванні закону, який не підлягає застосування, та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Вказує, що покарання відносно ОСОБА_7 є занадто суворим та таким, що не відповідає принципам достатності для виправлення винного.
Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_7 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, підтвердив встановлені в ході досудового розслідування обставини його вчинення, щиро розкаявся, активно сприяв досудовому розслідуванні, для повного, всебічного та неупередженого встановлення всіх обставин події у розумні строки. Також, ОСОБА_7 , зважаючи на подання потерпілим позову у кримінальному провадженні про відшкодування моральної шкоди, активно намагався відшкодовувати моральну шкоду потерпілому шляхом надсилання останньому поштового переказу коштів, разом з тим, потерпілий від їх отримання відмовився, що встановлено в ході судового розгляду кримінального провадження.
Посилається на безпідставність визнання судом обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини.
З цього приводу зазначає, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.286 КК, яке характеризується обов'язковою юридичною ознакою - необережною формою вини. За наведених обставин загибель малолітньої дитини в результаті ДТП не охоплювалась і не могла охоплюватись умислом обвинуваченого, а тому правові підстави для врахування передбаченої п.6 ч.1 ст.67 КК обставини, яка обтяжує покарання, відсутні.
Також захисник звертає увагу на характеризуючи дані особи обвинуваченого ОСОБА_7 , який за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, має стійкі соціальні зв'язки, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, раніше не судимий.
З урахуванням вказаних обставин вважає, що у даному випадку ОСОБА_7 було б достатнім призначення основного покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років із застосуванням ст.ст. 75,76 КК із звільненням від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки.
В апеляційній скарзі представник потерпілого просить скасувати вирок в частині призначеного покарання та призначити ОСОБА_7 максимальне покарання у виді позбавлення волі передбачене санкцією ч.3 ст.286 КК. Позов про відшкодування моральної шкоди у розмірі 12 000 000грн. задовольнити у повному обсязі.
Вказує, що за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК, ОСОБА_7 заслуговує на максимальний строк покарання, визначений санкцією інкримінованого правопорушення. Діями обвинуваченого потерпілому завдано непомірні страждання душевного й морального характеру, матеріальна, моральна шкода не відшкодована в повному обсязі. Враховуючи вказане, вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років є явно несправедливим через його м'якість.
Також зазначає, що часткове задоволення позовних вимог не відповідає моральним стражданням, які були заподіяні потерпілому ОСОБА_10 , оскільки у наслідок ДТП по вині обвинуваченого загинули дружина і малолітній син ОСОБА_10 .
Представник цивільного відповідача ПрАТ «МХП» ОСОБА_11 подала заперечення на апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_9 . Посилаючись на необґрунтованість позовних вимог щодо моральної шкоди у розмірі 12 000 000грн. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, вирок суду без змін.
Прокурор подала заперечення на апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 . Посилаючись на законність та обґрунтованість вироку суду просила залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Позиції учасників судового провадження.
Після докладу суддею-доповідачем змісту вироку, доводів апеляційної скарги, були заслухані:
- обвинувачений та його захисник, які підтримали вимоги апеляційної скарги захисника, пославшись на доводи, що в ній викладені, заперечили щодо апеляційних вимог представника потерпілого;
- потерпілий та його представник, які підтримали вимоги апеляційної скарги представника потерпілого, пославшись на доводи, що в ній викладені, заперечили щодо доводів апеляційної скарги захисника;
- представника потерпілого щодо цивільного позову, яка заперечила щодо доводів апеляційної скарги представника потерпілого щодо цивільного позову, пославшись на законність вироку в цій частині;
- прокурор, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника та представника потерпілого щодо міри покарання, пославшись на законність вироку в цій частині, апеляційні вимоги представника потерпілого щодо цивільного позову віднесла на розсуд суду.
Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого та його захисника, потерпілого та його представника, представника потерпілого щодо цивільного позову, прокурора, вивчивши матеріали провадження та дослідивши наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК визначає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст.65 КК, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не дотримано цих вимог закону.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Крім того, згідно з положеннями ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано, зокрема у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Переглядаючи вирок в межах апеляційних скарг, колегія суддів враховує, що в них не оспорюється законність вироку щодо фактичних обставин кримінального провадження та доведеність вини обвинуваченого.
Апеляційний суд вважає правильними встановлені фактичні обставини судом першої інстанції, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
За таких обставин суд першої інстанції правильно визнав винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК.
Щодо доводів апеляційної скарги представника потерпілого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає, що такі є слушними, зважаючи на таке.
Згідно з ст.ст. 50, 65 КК, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, а також дані, які всебічно характеризують особу винного. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При призначенні покарання суд повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК щодо загальних положень призначення покарання з метою реалізації принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, і, призначаючи покарання обвинуваченому, насамперед, враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому призначене особі судом покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КК порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили загибель кількох осіб карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років та є тяжким злочином, вчиненим з необережності.
Приймаючи рішення про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.3 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років, суд першої інстанції формально вказав, що враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який віднесений до тяжкого необережного злочину, особу винного, який раніше не судимий, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, на обліку в лікаря-нарколога, лікаря-психіатра не перебуває, наявність обставини, що пом'якшує покарання - щире каяття та обставини, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини.
Заразом суд першої інстанції в мотивувальній частині вироку, приймаючи рішення про призначення обвинуваченому покарання, що наближено до мінімальної межі за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.286 КК, належним чином не обґрунтував свого висновку про можливість призначення обвинуваченому такого покарання, адже характер та ступінь тяжкості зазначеного правопорушення, конкретні обставини його вчинення та дані про особу обвинуваченого не давали достатніх підстав для висновку про можливість призначення йому вищевказаного покарання.
Разом з тим, не зважаючи на наявність обставин, що пом'якшують покарання - щирого каяття, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про призначення покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років не можна вважати обґрунтованим і таким, що є достатнім для досягнення мети покарання.
Фактично, судом першої інстанції при вирішенні питання щодо призначення ОСОБА_7 покарання не в повному обсязі враховані такі обставини, як: характер допущених порушень обвинуваченим ПДР щодо безпечності руху, котрий при керуванні вантажним автомобілем з напівпричепом, проявив крайню неуважність, не відреагував на зміну дорожньої обстановки та в'їхав у нерухомий транспортним засіб, що знаходився на його полосі руху; наслідки вчиненого у виді смерті ОСОБА_13 та малолітнього ОСОБА_15 , 2015 року народження; думку потерпілого, що втратив дружину та малолітнього сина, який наполягав на призначенні обвинуваченому найсуворішого покарання.
Окремо слід вказати, що суд першої інстанції, не дивлячись на сталу судову практику, за якої позиція потерпілого хоча й не є вирішальною, між тим повинна враховуватись судами при призначені покарання, не вказав у вироку та не врахував позицію потерпілого.
Зважаючи на вказане, доводи захисника щодо суворості покарання, яке призначене судом першої інстанції за наявності підстав, на які вказує сторона захисту в апеляційній скарзі (позитивні характеристики за місцем проживання та роботи, стійкі соціальні зв'язки, відсутність судимостей, не перебування на обліку у лікаря психіатра та нарколога; наявність обставини, що пом'якшує покарання - щирого каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання) для призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст.ст.75,76 КК, колегія суддів вважає немотивованим, і такими, що є не достатніми для звільнення обвинуваченого від призначеного покарання та досягнення мети покарання.
З огляду на проаналізовані в своїй сукупності матеріали кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого, апеляційний суд вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років є явно несправедливим через м'якість, що веде до скасування вироку в цій частині і ухваленні нового вироку апеляційним судом з призначенням покарання за ч. 3 ст. 286 КК в межах цієї санкції, проте більш суворого.
При вирішенні питання про призначення обвинуваченому покарання апеляційний суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК та виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також апеляційних вимог.
Апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, відповідно до ст. 65 КК, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, наведені конкретні обставини справи та непоправні наслідки злочину, дані про особу обвинуваченого.
Водночас, апеляційний суд вважає слушними доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо безпідставного визнання судом першої інстанції обставиною, яка обтяжує покарання, - вчинення кримінального правопорушення стосовно малолітньої дитини.
Обтяжуючі обставини, зазначені в ст.67 КК, свідчать про підвищену небезпеку вчиненого злочину та особи винного, що дає суду підстави для призначення більш суворого покарання з кількох альтернативних у санкції покарань.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 67 КК при призначенні покарання обставиною, яка його обтяжує, визнається вчинення кримінального правопорушення, зокрема, стосовно малолітньої дитини.
За матеріалами кримінального провадження, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 286 КК, яке характеризується такою обов'язковою юридичною ознакою, як необережна форма вини. За наведених обставин загибель малолітньої дитини в результаті ДТП не охоплювалась і не могла охоплюватись умислом обвинуваченого, тому в цьому випадку правові підстави для врахування передбаченої п. 6 ч. 1 ст. 67 КК обставини, яка обтяжує покарання, відсутні.
Відтак посилання суду першої інстанції на таку обставину підлягає виключенню із судового рішення, проте це не впливає на вид та розмір призначеного ОСОБА_7 покарання.
Окрім цього, заслуговують на увагу й доводи представника потерпілого щодо стягнення моральної шкоди.
Проаналізувавши вимоги апеляційної скарги представника потерпілого про необхідність збільшення розміру моральної шкоди, апеляційний суд вважає їх слушними з огляду на таке.
Відповідно до ст.128 КПК потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов, який розглядається у кримінальному провадженні за правилами визначеними КПК і при цьому застосовуються норми ЦПК України.
За загальним правилом, встановленим ч.2 ст.1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 2 ст.1168 ЦК моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Моральна шкода, відповідно до положень, передбачених п.2 ч.2 ст.23 ЦК, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Також під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч.1 ст. 1172 ЦК України, юридична особа відшкодує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно з п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 03 1995 № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У п.9 вказаної постанови із змінами внесеними постановою № 5 від 25.05.2001 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зазначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.
При цьому слід зазначити, що суд зобов'язаний всебічно, повно й об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувавши характер і розмір витрат, зумовлених злочином та установивши причинний зв'язок між діянням і шкодою, що настала, давши цим обставинам належну оцінку, чого судом в повній мірі не було враховано, а розмір стягнутої моральної шкоди на користь потерпілого, на переконання колегії суддів, є недостатньо обґрунтованим.
За сталою судовою практикою, гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Потерпілий, звертаючись до суду першої інстанції із цивільним позовом про відшкодування завданої моральної шкоди, вказав, що внаслідок винних та протиправних дій обвинуваченого, він зазнав непоправної моральної шкоди, яка виражається в безповоротній втраті дружини та малолітнього сина, переніс глибокі моральні страждання у вигляді відчуття горя та непоправної втрати, руйнування звичного способу життя, які залишили негативний відбиток на його психологічному здоров'ї. Ця подія спричинила йому невиліковну психологічну травму, порушила душевну рівновагу. Втрата рідних людей є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню; потерпілий позбавлений можливості бути разом з ними, піклуватися про них; відновити попередній стан життя потерпілого неможливо.
Характер заподіяння моральної шкоди та об'єм моральних страждань потерпілого, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, що дають підстави вважати, що доводи потерпілого є небезпідставними та такими, що заслуговують на увагу, а розмір моральної шкоди, яку завдано потерпілому ОСОБА_10 у зв'язку із втратою дружини та малолітнього сина, в даному випадку необхідно збільшити, частково задовольнивши вимоги цивільного позову на суму 3 000 000 грн.
Також, апеляційний суд, на підставі ч.2 ст.404 КПК, вважає за необхідне змінити вирок суду в частині зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання, враховуючи перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою у період з 24.11.2020 по 25.11.2020.
Згідно п.2 ч.4 ст.374 КПК у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку, з поміж іншого, зазначається рішення про залік досудового забезпечення кримінального провадження, зокрема тримання під вартою та цілодобового домашнього арешту.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Відповідно до вимог ч. 7 ст. 72 КК домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
З матеріалів кримінального провадження випливає, що ОСОБА_7 було затримано в порядку ст. 208 КПК, 24.11.2020, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК.
26.11.2020 ОСОБА_7 звільнено з під варти, на підставі ухвали слідчого судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26.11.2020, у зв'язку із обранням стосовно нього запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на два місяці, який в подальшому було неодноразово продовжено та закінчив свою дію 19.03.2023.
Таким чином, до ОСОБА_7 у період з 24.11.2020 по 26.11.2020 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, а з 26.11.2020 по 19.03.2023 - запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, які на підставі ч.ч.5,7 ст.72 КК необхідно зарахувати у строк покарання ОСОБА_7 .
Вирок суду першої інстанції щодо вирішення питань процесуальних витрат та речових доказів не оскаржується.
Керуючись ст. ст. 404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , представника ОСОБА_9 в інтересах потерпілого ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 листопада 2023 року щодо ОСОБА_7 в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.3 ст.286 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 рік.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту його затримання на виконання вироку.
На підставі ч.5 ст. 72 КК зарахувати ОСОБА_7 у строк відбування покарання попереднє ув'язнення з 24 листопада 2020 року по 26 листопада 2020 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
На підставі ч.7 ст.72 КК, зарахувати в строк покарання перебування ОСОБА_7 під цілодобовим домашнім арештом - з 26 листопада 2020 року по 19 березня 2023 року з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
Виключити з мотивувальної частини вироку посилання на обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_7 - вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої особи.
Цивільний позов ОСОБА_10 до ПрАТ «Миронівський хлібопродукт», ПАТ УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» в частині стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ПрАТ «Миронівський хлібопродукт» на користь ОСОБА_10 3 000 000 грн. моральної шкоди.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений шляхом подачі касаційних скарг безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення вироку судом апеляційної інстанції.
Головуючий ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_3
ОСОБА_4