Справа № 758/11098/24
Категорія 57
11 квітня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,
за участю секретаря судового засідання Білоус А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом за позовом Релігійної організації «ДУХОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН УКРАЇНСЬКОЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЦЕРКВИ «НОВЕ ПОКОЛІННЯ» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУГЛ» про визнання інформації недостовірною, захист ділової репутації та зобов'язання вчинити дії,-
У вересні 2024 року Релігійна організація «ДУХОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН УКРАЇНСЬКОЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЦЕРКВИ «НОВЕ ПОКОЛІННЯ» звернулася до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУГЛ» про визнання інформації недостовірною, захист ділової репутації та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 (відповідач-1) через мережу Інтернет поширив недостовірну інформацію, що порушує особисті немайнові права позивача як юридичної особи.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідач ОСОБА_1 склав «офіційну заяву голови міжнародного Руху
«Нове покоління» ОСОБА_1 », в якій він позиціонує себе як «ІНФОРМАЦІЯ_22» та вказує недостовірну інформацію, яка викладена у фразах: «не позволю никому расхищать наше духовное наследие и возвращаясь в 90-е, превращать «Новое Поколение» в ОПГ украинского разлива».
Таку інформацію відповідач-1 розмістив у себе на вебсторінці за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_6.
Крім того, таку ж інформацію з вищезазначеними фразами відповідачем-1 було розміщено на чотирьох вебсторінках різних інтернет-видань у вигляді статті та на ресурсі «YOUTUBE» у вигляді відео.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_3 в інтернет-виданні «Мегапортал християнських ресурсів «InVictory» була розміщена інформація про заяву відповідача-1 з посиланням на вищевказану вебсторінку відповідача та процитовано зміст такої заяви, яка завдає шкоди діловій репутації позивача,та розміщена інформація, що є недостовірною:
«Официальное заявление ОСОБА_3 опубликовал в официальном блоге и своих соцсетях 2 мая.
«Принципы лидерства старшего епископа ОСОБА_4 сложившиеся в последние годы, грубейшим образом нарушают не только евангельские нормы и наш внутренний устав, но так же и элементарный человеческий этикет», - сообщается в документе.
«Несмотря на нашу принципиально проукраинскую позицию, духовную помощь и материальную поддержку страдающему народу, со стороны команды ОСОБА_4 мы наблюдаем в свой адрес полубандитские выходки, категорически недопустимые и неприемлемые для христианского сообщества, - говорится в Заявлении. - На рубеже нашего 34-летия я, как основатель и руководитель этого Движения , не позволю никому расхищать наше духовное наследие и возвращаясь в
90-е, превращать «Новое Поколение» в ОПГ украинского разлива».
Така інформація розміщена на російській мові в мережі Інтернет за посиланнями:
- ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- ІНФОРМАЦІЯ_9/.
Така ж інформація розміщена на українській мові в мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2
ІНФОРМАЦІЯ_3 в інтернет-виданні «Християнські новини» в категорії «Життя церкви» була розміщена така ж інформація про заяву відповідача-1 з посиланням на вищевказану вебсторінку відповідача та процитовано вищевказаний зміст такої заяви, яка завдає шкоди діловій репутації позивача.
Така інформація розміщена на російській мові в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Крім того, відповідач-1 в своєму виступі на сайті www.youtube.com вказав таку ж інформацію особисто, що підтверджується посиланнями:
- «ІНФОРМАЦІЯ_12
ІНФОРМАЦІЯ_7 - відео».
- «Кто за ОСОБА_1, а кто за ОСОБА_4? Повтор
ІНФОРМАЦІЯ_14».
Такими діями відповідач-1 завдає шкоди діловій репутації юридичній особі, а саме Релігійній організації «ДУХОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН УКРАЇНСЬКОЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЦЕРКВИ «НОВЕ ПОКОЛІННЯ» (вулиця Дружби, будинок 60, місто Харків, Україна, 61110, код ЄДРПОУ 34771999), яка зареєстрована та діє відповідно до вимог чинного законодавства України.
Дата державної реєстрації позивача 29.11.2006. Керівником позивача зареєстровано ОСОБА_7 .
Позивач є релігійним об'єднанням, що складається з релігійних громад, яке створено згідно із Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», яке представлено своїми центрами (управліннями), розміщених за територіальним принципом.
Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
По віросповідній приналежності позивач відноситься до євангельських християн.
Віровчення позивача ґрунтується на Біблії (книгах Святого письма Старого та Нового Заповітів (канонічні)) та викладається в Основах віровчення.
Позивач підтримує молитовно-канонічний зв'язок, спілкування та співпрацю з іншими існуючими в Україні та за її межами християнськими релігійними організаціями.
Діяльність Духовного Управління поширюється на всю територію України.
Вищезазначена діяльність визначена статутом позивача.
Заяви відповідача-1 «не позволю никому расхищать наше духовное наследие и возвращаясь в 90-е, превращать «Новое Поколение» в ОПГ украннского разлива» носять образливий характер, не відповідають дійсності та наносять шкоду діловій репутації позивача, де позивач не відноситься до будь-яких «ОПГ» («организованная преступная групировка, переклад з російської мови - «організоване злочинне угрупування»), а є релігійною організацією, створеною та діючою у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Сутність вищевказаних заяв відповідача-1 та мета його діяльності висвітлені на сайті ІНФОРМАЦІЯ_15/ .
Інформація, яка зазначена в письмовій заяві відповідача-1 від ІНФОРМАЦІЯ_3, є недостовірною, такою, що носить образливий характер, не відповідає дійсності та наносить шкоду діловій репутації позивача, оскільки керівник позивача не має статусу підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого у будь-якому кримінальному провадженні
Таким чином, оскільки автор вищевказаної неправдивої інформації - відповідач-1 та її розповсюджувач в мережі Інтернет через ресурс Youtube на 2 відео - відповідач-2 продовжують розповсюджувати таку інформацію і до цього часу, виникає потреба визнання такої інформації недостовірною та необхідність її спростування.
Враховуючи, що порушення особистих немайнових прав позивача відбулося у результаті поширення недостовірної інформації про позивача в мережі Інтернет з боку автора заяви від ІНФОРМАЦІЯ_3 - відповідачем-1 та поширювача такої інформації - відповідачем-2, на вищевказаних вебсайтах, то належним способом захисту прав позивача є спростування недостовірної інформації у спосіб, визначений ст.ст.94, 277 ЦК України, а саме у який поширювалася недостовірна інформація, шляхом розміщення протягом десяти календарних днів з дня набрання рішенням у даній справі законної сили на зазначених вебсайтах вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».
На підставі викладеного позивач просить суд:
1. Визнати недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію Релігійної організації «ДУХОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН УКРАЇНСЬКОЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЦЕРКВИ «НОВЕ ПОКОЛІННЯ» (код ЄДРПОУ 34771999), інформацію в письмовій заяві ОСОБА_1 від ІНФОРМАЦІЯ_3 у наступних фразах: «не позволю никому расхищать наше духовное наследие и возвращаясь в 90-е, превращать «Новое Поколение» в ОПГ украинского разлива», розміщеної:
1.1. На його вебсторінці за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_8 в мережі Інтернет:
- за посиланням:ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9/;
- за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_10/;
- за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_11;
1.2. В мережі Інтернет на сайті www.youtube.com за посиланнями:
- «ІНФОРМАЦІЯ_12
ІНФОРМАЦІЯ_12»;
- «Кто за ОСОБА_1, а кто за ОСОБА_4? Повтор
ІНФОРМАЦІЯ_16».
2. Захистити ділову репутацію релігійної організації «ДУХОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН УКРАЇНСЬКОЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЦЕРКВИ «НОВЕ ПОКОЛІННЯ» (код ЄДРПОУ 34771999) через спростування недостовірної інформації у спосіб, у який вона поширювалася - шляхом розміщення ОСОБА_8 протягом 10 (десяти) календарних днів з дня набрання рішенням у даній справі законної сили вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування»:
2.1. На своїй вебсторінці за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_17.
2.2. В мережі Інтернет за посиланнями:
- ІНФОРМАЦІЯ_1;
- ІНФОРМАЦІЯ_9/;
- ІНФОРМАЦІЯ_10/;
- ІНФОРМАЦІЯ_13;
2.3. В мережі Інтернет на сайті www.youtube.com за посиланнями:
- «ІНФОРМАЦІЯ_12
ІНФОРМАЦІЯ_18»;
- «Кто за ОСОБА_1, а кто за ОСОБА_4? Повтор ІНФОРМАЦІЯ_19»;
3. Зобов?язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ГУГЛ» ( код ЄДРПОУ 35252040) припинити розповсюдження недостовірної інформації, викладеної на ресурсі «YOUTUBE» за посиланнями:
- «ІНФОРМАЦІЯ_12
ІНФОРМАЦІЯ_20»;
- «Кто за ОСОБА_9, а кто за ОСОБА_4? Повтор ІНФОРМАЦІЯ_19».
4. Стягнути судові витрати з відповідача на користь позивача.
Ухвалою суду від 09.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
01.10.2024 до суду надійшов відзив від Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУГЛ», якому відповідач-2 просить відмовити у задоволенні пред'явлених до нього позовних вимог, вказуючи на те, що він є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки відповідно до Умов користування онлайн-платформи YouTube постачальником послуг хостингової онлайн-платформи YouTube в Україні є Компанія Google LLC. ТОВ «Гугл» не є відповідним постачальником послуг та не має відношення до адміністрування хостингової онлайн-платформи YouTube ні в Україні, ні в будь-якій іншій країні світу. ТОВ «Гугл» не є ані власником, ані розробником хостингової онлайн-платформи YouTube. ТОВ «Гугл» є окремою компанією, що зареєстрована в Україні, і не є безпосередньою дочірньою компанією, офісом, філією або іноземним представництвом компанії Google LLC в Україні, що підтверджується листом Міністерства економіки України від 29.12.2023 р. за вх. №4434-08/72435-07. Той факт, що ТОВ «Гугл» є окремим суб'єктом господарювання також підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основна діяльність товариства полягає у наданні бізнес-орієнтованих консультаційних послуг та здійсненні споживчого маркетингу продуктів Google, спрямованих на ринок України. Наявність у компанії Google LLC частки у статутному капіталі ТОВ «Гугл» (що становить один відсоток його статутного капіталу) не покладає жодних зобов'язань на ТОВ «Гугл» щодо хостингової онлайн-платформи YouTube. Жодні докази, надані позивачем, не доводять, що інформація, яка нібито принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача, поширена саме ТОВ «Гугл». Окремо відповідач-2 звертає увагу, що та обставина, що ТОВ «Гугл» є неналежним відповідачем у справах стосовно послуги хостингової онлайн-платформи YouTube, вже неодноразово була встановлена національними судами в ході розгляду судових спорів стосовно таких послуг. Така практика підтримана й Верховним Судом, зокрема, у постанові від 07.11.2023 у справі №911/1317/21.
Що стосується позовних вимог, пред'явлених до відподача-1, то такі вимоги відповідач-2 вважає необґрунтованими, вказуючи на те, що позивач жодним доказом не довів, що за вказаними у позовній заяві посиланнями була поширена інформація, яку він вважає недостовірною. Єдиний доказ на підтвердження цієї обставини - фотокопія вебсторінок, розміщених за посиланнями ІНФОРМАЦІЯ_23 тa ІНФОРМАЦІЯ_14. Разом із цим, у позовних вимогах позивач посилається на інакшу адресу вебсторінки -ІНФОРМАЦІЯ_24, копії якої він не додав до позовної заяви. ??Фотокопія іншої вебсторінки, розміщеної за адресою ІНФОРМАЦІЯ_25 - відео не містить відомостей, що на ній розміщена інформація, яку позивач вважає недостовірною, а саме заяви «не позволю расхищать наше духовное наследие і возвращаясь в 90-е, превращать «Новое поколение» в ОПГ украинского разлива». ????Отже, позовні вимоги в частині вірогідного поширення інформації, яку позивач вважає недостовірною, не обґрунтовані доказами. Крім того, позивачем не додано до позовної заяви її копії із засвідченим перекладом на латвійську мову, для належного її вручення відповідачу-1, який, виходячи зі змісту позовної заяви, є громадянином Латвійської Республіки.
Відповідач-1 відзиву на позов не надав.
Ухвалою суду від 11.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 04.03.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити їх з підстав, наведених у позовній заяві.
Представник відповідача-2 у судовому засіданні 04.03.2025 позову не визнала та просила відмовити у його задоволенні з підстав, зазначених у відзиві.
Відповідач-1 у жодне судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у тому числі шляхом опублікування судової повістки на вебсайті суду.
У подальшому, перед судовим засіданням 11.04.2025 від представника позивача та від представника відповідача-2 до суду надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Від відповідача-1 до суду не надходило жодних заяв чи клопотань.
З огляду на наведене суд ухвалив проводити розгляд справи за відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши письмові матеріали справи, повно і всебічно дослідивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, із урахуванням усних пояснень представників позивача та відповідача-2, наданих в ході судового розгляду, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідач ОСОБА_8 , позиціонуючи себе як «ІНФОРМАЦІЯ_22», на своїй вебсторінці за посиланням http:/ ІНФОРМАЦІЯ_5 розмістив заяву, яка містить інформацію наступного змісту: «не позволю никому расхищать наше духовное наследие и возвращаясь в 90-е, превращать «Новое Поколение» в ОПГ украинского разлива».
Таку ж інформацію відповідач-1 розмістив у вигляді відео на чотирьох вебсторінках різних інтернет-видань у вигляді статті та на ресурсі «YOUTUBE», а саме за посиланнями:
- ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- ІНФОРМАЦІЯ_9/;
-ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- ІНФОРМАЦІЯ_13.
Крім того, таку ж інформацію відповідач-1 повідомив особисто під час свого виступу на сайті www.youtube.com , що підтверджується посиланнями:
- «ІНФОРМАЦІЯ_12
ІНФОРМАЦІЯ_7 - відео»;
- «Кто за ОСОБА_1, а кто за ОСОБА_4? Повтор ІНФОРМАЦІЯ_19».
Позивач вказує, що поширена відповідачем-1 інформація є образливою, не відповідає дійсності та наносить шкоду діловій репутації Релігійної організації «ДУХОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН УКРАЇНСЬКОЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЦЕРКВИ «НОВЕ ПОКОЛІННЯ», оскільки така організація не відноситься до будь-якого організованого злочинного угрупування, а створена та діє відповідно до вимог чинного законодавства України.
Крім того, поширена відповідачами інформація порушує принцип презумпції невинуватості, закріплений ст. 62 Конституції України, ст. 2 Кримінального Кодексу України, п. 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини та п. 2 ст. 14 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, а також суперечить прецедентній практиці Європейського суду з прав людини стосовно порушення принципу презумпції невинуватості.
Із урахуванням наведеного, позивач вважає, що оскільки порушення його особистих немайнових прав відбулося у результаті поширення недостовірної інформації про позивача в мережі Інтернет з боку автора заяви від ІНФОРМАЦІЯ_3 - відповідачем-1 та поширювача такої інформації - відповідачем-2, на вищевказаних вебсайтах, то належним способом захисту прав позивача є спростування недостовірної інформації у спосіб, визначений ст.ст.94, 277 ЦК України, а саме у який поширювалася недостовірна інформація, шляхом розміщення протягом десяти календарних днів з дня набрання рішенням у даній справі законної сили на зазначених вебсайтах вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».
Вирішуючи обґрунтованість таких доводів позивача, суд виходить із наступного.
Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, наведеної у постанові від 11.06.2020 у справі №761/7719/18 (провадження № 61-3311св20), згідно зі статтями 94, 277 ЦК України, частиною четвертою статті 32 Конституції України кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.
Під поширенням інформації необхідно розуміти опублікування її у пресі, передавання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення у мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
а) поширення інформації, тобто, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто, позивача;
в) поширення недостовірної інформації, тобто, такої, яка не відповідає дійсності;
г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто, або завдає шкоди особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Тобто для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.
За відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Відповідно до ч.1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України, частини першої статті 81 ЦПК України).
У частині шостій статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частини 4 статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
При цьому за змістом статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Згідно зі статтею 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 Цивільного кодексу України).
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передавання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення у мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку.
Статтею 277 Цивільного кодексу України встановлено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18 та у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 439/1469/15-ц зроблено висновок, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
Таким чином, при розгляді справ зазначеної категорії першочергово позивачу слід довести сам факт поширення інформації, а потім встановити та вказати у позові автора інформаційного матеріалу - особу, яка його поширила, а також власника вебсайту, на якому розміщений інформаційний матеріал.
Як встановлено судом, на підтвердження обставин, наведених в обґрунтування позову в частині поширення відповідачами оспорюваної інформації, позивачем надано до суду фотокопії роздруківок із вебсторінок, зазначених ним у позовній заяві, в яких викладена інформація, яку він просить визнати недостовірною.
Надаючи оцінку вказаним доказам, суд керується наступним.
Згідно із ч. 2 ст. 76 ЦПК України одними і засобів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, що мають значення для вирішення справи, є електронні докази.
Відповідно до ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
З наведених норм права слідує, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч. 3 ст. 100 ЦПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 76 ЦПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21).
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до ст. 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
Слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 100 ЦПК України, у подібних правовідносинах.
Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.
У постанові від 03.08.2022 у справі №910/5408/21 Верховний Суд також виснував, що поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг», на які посилався суд апеляційної інстанції, включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв'язку.
Відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах і відповідно до стандарту доказування «баланс ймовірностей».
Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом.
Більш того, щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина «листа у відповідь». Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.12.2013 у cправі №910/11210/22.
Наведене узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.02.2025 у справі 587/2051/18.
У вказаній постанові Верховний Суд, зокрема, зазначив, що доказування позивачем обґрунтованості свого позову, зокрема, недостовірності поширеної відповідачем інформації, наклепу, має відбуватися у загальному порядку. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 28.11.2018 у справі №910/17819/17, від 17.07.2019 у справі №757/49189/16-ц, від 01.10.2019 у справі №910/13556/18, від 06.11.2019 у справі №165/2559/15-ц, від 14.11.2023 у справі № 910/8562/22.
Крім того Верховний Суд виснував, що для позивача діє загальний тягар доведення позову: 1) факту поширення недостовірної інформації та 2) недостовірності цієї інформації. Водночас, оскільки відповідно частини другої статті 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності, на відповідачеві, який поширює інформацію або відповідальний за її поширення (твердження про факти), лежить обов'язок довести, які вчинялися заходи, щоб переконатися в достовірності інформації (постанова Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 487/863/22).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Як вбачається із наданих позивачем до суду роздруківок із відповідних вебсторінок, вони належним чином не засвідчені.
Отже, такі роздруківки не відповідають вимогам щодо допустимості доказів, визначеним статтею 78 ЦПК України.
Клопотання про огляд і дослідження таких доказів у місці їх знаходження (на відповідному Інтернет-ресурсі за вказаними у позовній заяві посиланнями) представник позивача в ході судового розгляду не заявив.
Вказане питання вирішувалося судом під час проведення судового засідання 04.03.2025.
За таких обставин суд не приймає до уваги надані позивачем роздруківки як докази поширення оспорюваної інформації.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту поширення відповідачами оспорюваної інформації, зокрема, оригіналів чи належним чином засвідчених копій вказаних роздруківок з вебсайтів, копій електронних доказів на електронному носії інформації, завірених електронним підписом позивача, останнім до суду не надано
Таким чином, вимоги позивача до відповідача-1 є необґрунтованими та недоведеними.
Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку, що у діях відповідача-1 відсутній склад правопорушення, наявність якого обумовлює обов'язок спростувати інформацію, у разі її недостовірності, оскільки позивачем не доведено факт поширення інформації відповідачем ОСОБА_1 , що є обов'язковим при вирішенні справи про захист честі, гідності і ділової репутації.
Виходячи із наведених вище обставин, суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим доводам позивача щодо правдивості чи неправдивості інформації, належності її до фактичних даних чи оціночних суджень, можливого випливу на ділову репутацію позивача тощо, оскільки позивачем не доведено факту поширення оспорюваної інформації відповідачем-1.
З огляду на наведене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог Релігійної організації «ДУХОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН УКРАЇНСЬКОЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЦЕРКВИ «НОВЕ ПОКОЛІННЯ» до ОСОБА_1 у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.
Вирішуючи позовні вимоги, пред'явлені позивачем до ТОВ «ГУГЛ», суд керується наступним.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Тому суди при розгляді справ мають виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
Якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі (статті 50, 51 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.02.2019 у справі №439/1469/15-ц (провадження № 61-5189св18) міститься висновок про те, що «відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) міститься висновок, що «належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
У разі, якщо питання про залучення усіх належних відповідачів у справі про захист честі та гідності фізичної особи судом першої інстанції не вирішено суд відмовляє у позові з цих підстав. При цьому достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову, судом не перевіряється.
Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 (справа № 742/1159/18) та від 18.12.2019 (справа № 742/286/17).
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Як встановлено судом, позивачем пред'явлено до ТОВ «ГУГЛ» вимогу про зобов'язання цього відповідача припинити розповсюдження недостовірної інформації, викладеної на ресурсі «YOUTUBE» за посиланнями:
- «ІНФОРМАЦІЯ_12
ІНФОРМАЦІЯ_20»;
- «Кто за ОСОБА_9, а кто за ОСОБА_4? Повтор ІНФОРМАЦІЯ_19».
Заперечуючи проти позову, ТОВ «ГУГЛ» вказує на те, що він не є ані власником, ані розробником власником хостингової онлайн-платформи YouTube, а тому, з огляду на обраний позивачем спосіб захисту, не може відповідати за даним позовом.
Як встановлено судом, постачальником послуг хостингової онлайн-платформи YouTube в Україні є Компанія Google LLC.
Про це зазначено в Умовах користування онлайн-платформи YouTube, які є доступними за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_21.
ТОВ «Гугл» є окремою компанією, що зареєстрована в Україні, і не є безпосередньою дочірньою компанією, офісом, філією або іноземним представництвом компанії Google LLC в Україні, що підтверджується листом Міністерства економіки України від 29.12.2023 р. за вх. №4434-08/72435-07.
Той факт, що ТОВ «Гугл» є окремим суб'єктом господарювання також підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основна діяльність товариства полягає у наданні бізнес-орієнтованих консультаційних послуг та здійсненні споживчого маркетингу продуктів Google, спрямованих на ринок України.
Обставини щодо правосуб'єктності ТОВ «Гугл» як відповідача у справах про захист честі, гідності та ділової репутації були встановлені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.11.2023 у справі №911/1317/21.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що компанія «Google LLC» є постачальником послуг хостингової онлайн-платформи «YouTube», у тому числі, для користувачів в Україні, за адресою веб-сайту www.youtube.com. Сервіс «YouTube» в основному полягає в наданні онлайн-платформи, на якій кожен користувач мережі інтернет може ділитися своїм контентом з іншими користувачами та додавати коментарі до (власного чи чужого) поширеного контенту безкоштовно та з будь-якого місця.
За Умовами користування Сервіс («YouTube») надає змогу знаходити, переглядати та надсилати відео й інший контент, є своєрідним форумом, де можна спілкуватися, ділитися інформацією, а також слугує платформою для поширення оригінального контенту як відомих, так і невідомих рекламодавців і творців.
Контент Сервісу («YouTube») охоплює відео, аудіо (як-от музику й інші звукові записи), графіку, фотографії, текст (зокрема, коментарі та сценарії), фірмове оформлення (включно з комерційними найменуваннями, торговельними марками, знаками обслуговування й логотипами), інтерактивні функції, програмне забезпечення, показники й інші матеріали, надані власниками каналів, «YouTube» чи третьою особою (далі - разом «Контент»). Контент може бути розміщено в Сервісі («YouTube») та розповсюджено власниками каналів, а «YouTube» надає послуги з розміщення такого Контенту.
Без облікового запису Google Сервісом («YouTube») можна користуватись частково, зокрема, переглядати й шукати Контент. Однак обліковий запис Google потрібен, щоб користуватися певними функціями: ставити відео оцінки «подобається», підписуватися на канали, створювати власний канал тощо.
Створивши канал «YouTube», власники каналів отримують доступ до додаткових функцій і переваг, як-от завантаження відео, коментування та створення списків відтворення.
Власники каналів «YouTube» можуть завантажувати Контент у Сервіс («YouTube»).
Таким чином, автором публікацій і дописів на персональній вебсторінці Сервісу («YouTube») є власник такої вебсторінки, який незалежно від власника вебсайту (Сервісу («YouTube») розміщує інформацію на вебсторінці та управляє нею. Власник Сервісу («YouTube») не бере безпосередньої участі у розміщенні інформації власником вебсторінки, недостовірність якої доводить позивач.
Із урахуванням наведеного, суд визнає обґрунтованими доводи ТОВ «Гугл» про те, шо це товариство є неналежним відповідачем за даним позовом.
Окремо суд бере до уваги, що позивачем не надано до суду жодних доказів, які б вказували на те, що оспорювана інформація була поширена саме ТОВ «Гугл».
Як встановлено судом, позивач вказує, що оспорювана інформація у тому числі була висловлена відповідачем ОСОБА_1 під час його виступу на сайті www.youtube.com за відповідними посиланнями.
При цьому вимогу про зобов'язання спростувати інформацію, викладену на ресурсі «YOUTUBE», позивачем пред'явлено до ТОВ «ГУГЛ».
Водночас позивачем під час розгляду даної справи не доведено того, що саме ТОВ «ГУГЛ» було розміщено інформацію на відповідній вебсторінці користувача на сайті www.youtube.com та що відповідна вебсторінка належить цьому відповідачу.
Як стверджує позивач у позовній заяві, оспорювана інформація була розміщена відповідачем ОСОБА_1 на його вебсторінці та на чотирьох вебсторінках різних інтернет-видань, зокрема, в інетрнет-виданні «Мегапортал християнських ресурсів «InVictory».
При цьому, у визначений процесуальний спосіб позивач не використав свого права щодо залучення у справі співвідповідача або ж заміни належного відповідача.
За таких підстав, ураховуючи вищенаведені положення законодавства та висновки Верховного Суду, суд вважає, що вимоги позивача до ТОВ «ГУГЛ» є такими, що пред'явлені до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні цієї частини позовних вимог із такої підстави.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 75-78, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову за позовом Релігійної організації «ДУХОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН УКРАЇНСЬКОЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЦЕРКВИ «НОВЕ ПОКОЛІННЯ» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУГЛ» про визнання інформації недостовірною, захист ділової репутації та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Повне найменування сторін по справі:
позивач - Релігійна організація «ДУХОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН УКРАЇНСЬКОЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЦЕРКВИ «НОВЕ ПОКОЛІННЯ», місцезнаходження: м. Харків, вул. Дружби, буд. 60, код ЄДРПОУ 34771999;
відповідачі:
- ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , інші ідентифікуючі дані суду невідомі;
- Товариство з обмеженою відповідальністю «ГУГЛ», місцезнаходження: м. Київ, вул. Верхній Вал, буд. 28/12, код ЄДРПОУ 35252040.
Повний текст рішення складено 21.04.2025.
Суддя О. О. Ковбасюк