Номер провадження: 22-ц/813/699/25
Справа № 509/1834/23
Головуючий у першій інстанції Панасенко Є. М.
Доповідач Громік Р. Д.
14.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 травня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 (правонаступником якого є ОСОБА_4 ) до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА.
Короткий зміст позовних вимог.
11 квітня 2023 року представник позивача звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із вищевказаною позовною заявою, в якій просив суд визнати за ОСОБА_3 право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що у 1985 році ОСОБА_3 заселився в квартиру АДРЕСА_2 . Нинішня адреса розташування вказаного об'єкта нерухомості: АДРЕСА_3 . Тобто з 1985 року він почав постійно мешкати та був зареєстрований у вказаній квартирі з 2001 року та по даний час проживає у цій квартирі. Разом із ним у цій квартирі мешкає його рідна онука - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка і доглядає його. Отже ОСОБА_3 користується квартирою АДРЕСА_4 до сих пір, що додатково підтверджується актом перевірки квартири АДРЕСА_2 , складеним депутатом Великодолинської селищної ради Гончаровим С.В. від 10.04.2023 № 186. Тобто на протязі 38 років ОСОБА_3 фактично використовує квартиру АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 травня 2023 року позовну заяву задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , як особа, яка не приймала участі у справі, просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не визначено суб'єктний склад сторін у справі і не залучено її як відповідача, так як скаржники мали право користування спірною квартирою.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Фактичні обставини справи.
На підставі матеріалів справи встановлено, що у 1985 році позивач заселився в квартиру АДРЕСА_2 . Нинішня адреса розташування вказаного об'єкта нерухомості: АДРЕСА_3 .
З 1985 року позивач почав постійно мешкати та був зареєстрований у вказаній квартирі з 2001 року, що підтверджується відповідним штампом на 11-й сторінці його паспорту та по даний час проживає у цій квартирі.
Разом із позивачем у цій квартирі мешкає його рідна онука - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка до теперішнього часу доглядає його.
З матеріалів позову, а саме з технічного паспорту квартири АДРЕСА_2 від 24.02.2023 року вона складається з трьох жилих кімнат загальною площею 60,6 кв.м.
Позивач ОСОБА_3 користується квартирою АДРЕСА_4 до теперішнього часу, що додатково підтверджується актом перевірки квартири АДРЕСА_2 , складеним депутатом Великодолинської селищної ради Гончаровим С.В. 10.04.2023 №186 (акт складений зі слів та за підписом сусідів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ). Тобто протягом 38 (тридцяти восьми) років ОСОБА_3 фактично використовує квартиру АДРЕСА_2 .
Згідно Інформаційної довідки 327421283 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 29.03.2023 року, починаючи з 01.01.2013 року, право власності на квартиру АДРЕСА_4 за жодною особою не зареєстровано.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Так, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що позивач фактично володіє спірним майном протягом понад 38 років поспіль та в подальшому має намір володіти, користуватися та розпоряджатися вищевказаним нерухомим майном, однак на теперішній час оформити право власності у позасудовому порядку не має можливості, а тому необхідно визнати за позивачем право власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц).
Відповідно до роз'яснень, викладених в абз. 5 п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.
Верховний Суд зауважує, що права, передбачені ЦПК України щодо третьої особи і відповідача, є різними за своїми значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи.
Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має перебувати з однією із сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.
Суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов'язують її з однією із сторін у процесі.
Отже, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Тобто такі особи не є суб'єктами спірних правовідносин, тому суд не вирішує питання про їх права та обов'язки. Судове рішення лише в майбутньому може вплинути на їх права та обов'язки щодо якоїсь із сторін у спорі, зокрема в разі пред'явлення до них регресного позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі №910/17792/17 вказала, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.
З огляду на викладене не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, будь-які матеріально-правові обов'язки, а також встановлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов'язки цих третіх осіб.
На відміну від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, за теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси, і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Співучасть - це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні в цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов'язку. Важливою ознакою співучасті є наявність у декількох позивачів чи відповідачів у справі однакових за спрямованістю матеріально-правових вимог чи юридичних обов'язків. Ця ознака дозволяє відрізняти процесуальну співучасть від інших видів участі множинності заінтересованих осіб, зокрема, від участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Згідно з частиною першою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
За змістом вказаної норми з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Таким чином, якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.
У постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі №309/2340/15 (провадження № 61-16776св20) касаційний суд виснував, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача. […] Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Отже, належним суб'єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.
Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №910/17792/17 (провадження № 12-280гс18), Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі №757/31237/18.
Предметом позову в цій справі є матеріально-правова вимога позивача про визнання за нею права власності в порядку набувальної давності на квартиру АДРЕСА_2 .
Так, згідно з ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Згідно з Постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК).
Враховуючи положення ст.ст. 335, 344 ЦК України право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №924/925/17 та від 22 травня 2018 року у справі №922/1574/17).
З копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , не була приватизована та ніколи не перебувала у приватній власності (а.с. 75).
Водночас, відповідно Витягу з Реєстру територіальної громади: за адресою: АДРЕСА_5 , зареєстровано ОСОБА_1 з 22.05.2001 року (а.с. 115), ОСОБА_2 з 09.02.2016 року (а.с.115-116).
Апеляційний суд також звертає увагу на те, що у відзиві на апеляційну скаргу Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області вказує, що:
«З вересня 2019 року Великодолинська селищна рада підключилась до системи Реєстру територіальних громад (далі РТГ). Наповнення РТГ відбувалось на основі даних Державного реєстру виборців, а саме повнолітніх осіб, які були зареєстровані на території селища. Від Державного реєстру виборців були в цифровому форматі отримані дані, які були додані до РТГ 26.11.2019р.
Подальше наповнення реєстру відбувалось:
1. по даним карток реєстрації та адресних карток, які були передані від ДМС в квітні 2016 року та зберігались в картотеці ради;
2. за особистим зверненням особи;
3. під час реєстрації або зняття з реєстрації місця проживання осіб.
На кінець 2021 року були повністю опрацьовані всі наявні в картотеці картки. Поточною датою реєстрації місця проживання осіб, чиї дані наявні в реєстрі, але не актуалізовані, є дата 26.11.2019 року.
За результатами пошуку по адресі: АДРЕСА_5 в РТГ була наявна наступна інформація щодо зареєстрованих осіб за вказаною адресою:
1. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований з 18.12.2001року
2. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата реєстрації в РТГ 26.11.2019 року, тому що дані не актуалізовані.
Відомості про неповнолітню дитини ОСОБА_2 в РТГ - відсутні».
Колегія суддів зауважує, що позовна заява подана до суду 11 квітня 2023 року, а у відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що «інформація стосовно третіх осіб щодо даного об'єкта нерухомого - трикімнатної квартири, в селищній раді відсутня» (а.с. 74). Водночас у органу місцевого самоврядування, який є відповідачем у справі, була наявна інформація про те, що як мінімум ОСОБА_1 була зареєстрована за цією адресою, однак відповідачем зазначене не вказано.
Отже, оскаржуване рішення суду у цій справі безпосередньо впливатиме на права, обов'язки та інтереси осіб ( ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_2 ), які мають право користування вказаним нерухомим майном, однак яких не було визначено ОСОБА_3 як відповідачів під час звернення до суду із цим позовом.
Клопотань про заміну відповідачів у справі або про залучення до участі у справі інших співвідповідачів протягом підготовчого провадження від позивачки не надходило.
При цьому, апеляційний суд наголошує, що позбавлений можливості залучити до участі у справі належного співвідповідача, оскільки немає передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі, крім випадків процесуального правонаступництва, передбаченого ст. 55 ЦПК України.
Суд першої інстанцій не вирішив питання про склад осіб, які повинні брати участь у справі та не звернув уваги на те, що заявлений позивачкою спір неможливо вирішити через неналежний склад відповідачів, а тому наведені позивачкою доводи не мають правового значення для правильного вирішення спору.
При цьому апеляційний суд не надає правової оцінки іншим доводам апеляційної скарги та обставинам, якими скаржник заперечує проти позовних вимог, оскільки це може мати місце під час розгляду справи із усіма належними відповідачами по справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_3 (правонаступником якого є ОСОБА_4 ) необхідно відмовити у зв'язку із пред'явленням позову до неналежного відповідача.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 травня 2023 року скасувати.
Постановити у справі нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 (правонаступником якого є ОСОБА_4 ) до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 26 травня 2025 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
О.С. Комлева