26 травня 2025 року справа № 320/29791/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до Служби безпеки України (Департамент захисту національної державності) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної прикордонної служби України про визнання протиправною та скасування постанови,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) (далі - позивач) до Служби безпеки України (Департамент захисту національної державності) (далі - відповідач та/або СБУ) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної прикордонної служби України (далі - третя особа та/або ДПС України) та просить суд визнати протиправною та скасувати Постанову про заборону в'їзду в Україну від 18.11.2022 ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 терміном на 3 (три) роки, підписану першим заступником начальника Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України, полковником ОСОБА_4 21.11.2022 за реєстровим №5/1/1-11749, затверджену заступником Голови СБ України генерал-майором ОСОБА_5 21.11.2022.
Мотивуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що в спірній постанові відповідачем обмежено відомості, що не узгоджується з положеннями Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Центрального управління СБУ від 29.01.2021 №31 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.03.2021 р. за № 399/36021). Також у оскаржуваній постанові не зафіксовано жодних обставин про вчинення позивачем діяння такого характеру, яке б суперечило інтересам забезпечення національної безпеки України. При цьому представник позивача наполягає, що ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) перебував на території України на законних підстав, жодних загроз національній безпеці України не ніс та не несе, порушень чинного законодавства України не допускав. На переконання представника позивача, відповідачем винесена оскаржувана постанова на підставі недостовірних і не підкріплених належними і допустимими доказами та із не дотриманням вимог згаданої вище інструкції.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін та ухвалено здійснювати розгляд справи за наявними у справі матеріалами.
02.10.2023 у Київському окружному адміністративному суді зареєстровано письмові пояснення третьої особи (т. 1, а/с 30-32).
Також на виконання вимог ухвали суду від 14.09.2023 відповідачем надано запитувані судом документи (т. 1, а/с 33-36).
06.10.2023 у Київському окружному адміністративному суді зареєстровано відзив на позовну заяву, в якому відповідач стверджує про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову та наполягає на правомірності спірного рішення (т. 1, а/с 37-46).
Згідно із частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Індії, зареєстрований за аресою: АДРЕСА_1 (довідка про реєстрацію місця проживання) (т. 1, а/с 13), має посвідку на постійне проживання в Україні
№ НОМЕР_1 , видану 20.07.2021 зі строком дії до 19.07.2031 (т. 1, а/с 11).
Судом встановлено, що постановою про заборону в'їзду в Україну від 18.11.2022 підписану першим заступником начальника Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України, полковником ОСОБА_4 21.11.2022 за реєстровим №5/1/1-11749, затверджену заступником Голови СБ України генерал-майором ОСОБА_5 21.11.2022, ОСОБА_6 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 заборонено в'їзду в Україну терміном на 3 (три) роки на підставі абзацу 2 частини першої та частини третьої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - оскаржувана та/або спірна постанова/рішення) (т. 1, а/с 16-17).
Спірне рішення отримано адвокатом - представником позивача у відповідь на адвокатський запит від 12.04.2023, що підтверджується листом Департаменту захисту національної державності (т. 1, а/с 15).
ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) категорично не погоджується зі спірним рішенням, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на що звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011
№ 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).
За правилами, визначеними у статті 9 окресленого закону, іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації.
Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Разом з цим, статтею 13 Закону № 3773-VI регламентовано підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну
Так, абзацом 1 частини першої статті 13 Закону № 3773-VI передбачено, що в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема, в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю.
За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України (ч. 2 ст. 13 Закону № 3773-VI).
При цьому, в розрізі положень частини третьої статті 13 Закону № 3773-VI рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.
Згідно частини 1 статті 19 Закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 року № 2469-VIII (далі - Закон № 2469-VIII), Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: 1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; 2) боротьбу з тероризмом; 3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, економічної та інформаційної безпеки держави, об'єктів критичної інфраструктури; 4) охорону державної таємниці.
Статтею 1 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 № 2229-XII (далі - Закон №2229-XII) встановлено. Що Служба безпеки України - це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.
На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України (стаття 2 Закону №2229-XII).
Приписами частини першої статті 5 та пункту 2 частини першої статті 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» від 26.12.2002 № 374-IV обумовлено, що Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, підставами для проведення якої є виконання визначених законом завдань, зокрема, щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці.
Разом із цим, порядок прийняття Службою безпеки України (далі - СБУ) рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - іноземець) врегульовано Інструкцією про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Центрального управління СБУ від 29.01.2021 №31 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.03.2021 р. за № 399/36021) (далі - Інструкція № 31).
Відповідно до пункту 2 Інструкції № 31 рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю (далі - рішення про заборону в'їзду) приймається в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю.
Положеннями пункту 3 Інструкції № 31 регламентовано, що у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду функціональним підрозділом Центрального управління СБУ (далі - ЦУ СБУ), регіональним органом СБУ (далі - уповноважений підрозділ СБУ) готується довідка.
У довідці зазначаються: дані про іноземця, якому передбачається заборонити в'їзд в Україну: прізвище, ім'я (імена) та по батькові (за наявності) іноземця в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для громадян інших країн та осіб без громадянства - латиницею), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу іноземця (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний номер телефону; відомості, що обґрунтовують необхідність прийняття рішення про заборону в'їзду, зокрема: обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду; результати перевірки іноземця за інформаційними системами й оперативними обліками СБУ, МВС та банками даних Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол; наявність родинних зв'язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами в Україні; строк заборони в'їзду в Україну іноземцю (три роки).
Під час дії в Україні або окремих її місцевостях воєнного стану у довідці не зазначаються відомості, визначені абзацами шостим - восьмим цього пункту, окрім відомостей про результати перевірки іноземця за інформаційними системами й оперативними обліками СБУ.
Згідно з пунктами 4-5 Інструкції № 31 довідка, підготовлена регіональним органом СБУ, разом з матеріалами, що підтверджують обставини і характер вчинення іноземцем діяння, яке суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України (далі - матеріали), направляються на погодження до функціонального підрозділу ЦУ СБУ за лінією роботи.
Начальник функціонального підрозділу ЦУ СБУ за лінією роботи зобов'язаний не пізніше десяти робочих днів з дня надходження довідки та матеріалів погодити довідку та повернути її разом з матеріалами до регіонального органу СБУ
Якщо інформація, викладена у довідці або в матеріалах, є необґрунтованою та/або її недостатньо для прийняття рішення про заборону в'їзду, начальник функціонального підрозділу ЦУ СБУ за лінією роботи повертає матеріали та довідку без погодження з відповідним письмовим обґрунтуванням і пропозиціями щодо усунення недоліків. Вимога щодо строку погодження довідки не поширюється на випадки, передбачені пунктом 8 цієї Інструкції.
На підставі відомостей, викладених у довідці, в уповноваженому підрозділі СБУ готується постанова про заборону в'їзду в Україну (додаток 1).
У постанові про заборону в'їзду в Україну не допускається викладення інформації з обмеженим доступом.
За правилами, визначеними в пунктах 6-7 Інструкції № 31, постанова про заборону в'їзду в Україну складається у двох примірниках, які підписуються оперативним співробітником уповноваженого підрозділу СБУ та погоджуються:
у ЦУ СБУ - начальником функціонального підрозділу або його заступником;
у регіональному органі СБУ - начальником цього органу або його заступником.
Примірники постанови про заборону в'їзду в Україну затверджуються Головою СБУ, його першим заступником чи заступником відповідно до розподілу функціональних обов'язків.
Строк заборони в'їзду в Україну іноземцю обчислюється з дати затвердження постанови про заборону в'їзду в Україну.
Уповноважений підрозділ СБУ готує доручення Держприкордонслужбі щодо заборони в'їзду в Україну іноземцю (далі - доручення), форму якого наведено у додатку до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року № 280 (далі - Порядок).
Доручення, підписане посадовими особами, визначеними в абзаці третьому пункту 6 Порядку, направляється до Департаменту контррозвідки СБУ (далі - ДКР), який протягом двох робочих днів забезпечує його направлення органу Держприкордонслужби, визначеному Адміністрацією Держприкордонслужби (далі - орган Держприкордонслужби).
Аналізуючи окреслені норми права, суд дійшов висновку, що в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема, в інтересах забезпечення національної безпеки України. Рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається, зокрема, Службою безпеки України та у самому рішенні не допускається викладення інформації з обмеженим доступом.
При цьому, суд зазначає, що у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду функціональним підрозділом Центрального управління СБУ (далі - ЦУ СБУ), регіональним органом СБУ (далі - уповноважений підрозділ СБУ) готується довідка, яка має містити обов'язкові дані, передбачені положеннями Інструкції № 31. Тобто довідка є документом, яким фіксується наявність обставин для прийняття рішення про заборону в'їзду Службою Безпеки України.
Разом з цим, у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі 600/6944/21-а Верховний Суд сформував висновки про те, що необхідність заборони в'їзду, яка має превентивний характер, не має доводитися вчиненням особою протиправних діянь, проте, має обґрунтовуватися, тобто посилання на можливість протиправної поведінки.
Саме на Службу безпеки України, як на орган, що наділений унікальною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, покладено обов'язок, в тому числі вживати заходи превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України.
Служба безпеки України як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, крім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.
Отже, повноваження Служби безпеки України щодо прийняття рішень про заборону іноземцям в'їзду в України є виключними та дискреційними і суд не може здійснювати переоцінку загрозам національної безпеки України, яка попередньо здійснена Службою безпеки України.
Разом з цим, колегією суддів Верховного Суду звернута увагу на те, що суд в силу приписів частини другої статті 2 КАС України зобов'язаний перевірити дотримання процедури прийняття таких рішень Службою безпеки України та наявність обґрунтованих підстав стверджувати про існування такої загрози.
Резюмуючи викладене, суд наголошує, що передумовою і підставою для прийняття постанови про заборону в'їзду в Україну іноземцю є довідка про необхідність заборони в'їзду іноземцю, оскільки у довідці, згідно з вимогами Інструкції № 31, викладаються обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю, та на підставі відомостей, викладених у довідці готується постанова про заборону в'їзду в Україну.
Як було вказано вище, спірне рішення прийнято відповідачам на підставі абзацу 2 частини першої та третьої статті 13 Закону № 3773-VI, а саме в інтересах національної безпеки України.
У довідці щодо підстав заборони для в'їзду в Україну (Для службового користування Прим. № 1) (далі - Довідка), складеній 21.11.2022 № 5/1/1-11748 зафіксовано:
«…
За наявними даними, ОСОБА_3 причетний до організації незаконної легалізації в Україні іноземців, які прибули на територію України каналом міжнародного студентського обміну з метою навчання у закладах вищої освіти (далі - ЗВО), надає через свої невстановлені зв'язки (в тому числі через представників ЗВО, органів державної влади та місцевого самоврядування України) іноземним студентам, відрахованим із ЗВО, сприяння у незаконному перетині державного кордону поза встановленими пунктами пропуску з України до країн Західної Європи.
Разом з тим, ОСОБА_3 після повномасштабного вторгнення рф на територію України розпочав співпрацю з ЗВО країни-агресора та окупованої АР Крим з приводу влаштування в них вихідців з Індії. Зазначені іноземці після приїзду на територію рф залучаються спецслужбами держави-агресора до проведення протиправних дій на шкоду національній безпеці України.
Також, ОСОБА_3 за допомогою невстановлених співробітників Державної митної служби України сприяє «псевдоволонтерам» у незаконному переміщенні через митний кордон України на територію України товарів подвійного призначення, які в подальшому за завищеними в рази цінами продаються українським військовим, які приймають участь у війні проти рф.
Окрім того, на даний час ОСОБА_3 контактує із невстановленими громадянами рф, в спілкуванні з якими підтримує проведення країною-агресором війни проти України.
…».
Досліджуючи наявність / відсутність обґрунтованих підстав стверджувати про існування обставин, які стали передумовою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, суд враховує таке.
Відповідно до пунктів 6, 9, 10 частини першої статті 1 Закону № 2469-VIII загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.
Положеннями частини другої та частини третьої статті 3 окресленого закону визначено, що основними принципами, що визначають порядок формування державної політики у сферах національної безпеки і оборони, є:
1) верховенство права, підзвітність, законність, прозорість та дотримання засад демократичного цивільного контролю за функціонуванням сектору безпеки і оборони та застосуванням сили;
2) дотримання норм міжнародного права, участь в інтересах України у міжнародних зусиллях з підтримання миру і безпеки, міждержавних системах та механізмах міжнародної колективної безпеки;
3) розвиток сектору безпеки і оборони як основного інструменту реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони.
Фундаментальними національними інтересами України є:
1) державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України;
2) сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення;
3) інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами.
Викладені у Довідці обставини свідчать про те, що описані відповідачем дії позивача потенційно несуть загрозу фундаментальним національним інтересам України, як складової частини національної безпеки України.
Крім того, суд зауважує, що під час розгляду даної адміністративної справи встановлено, що позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДМС у Хакрівській області про визнання протиправним та скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №371184 від 15.11.2022 та зобов'язання поновити дію посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 , терміном дії до 19.07.2031 громадянину Республіки Індія ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 у справі №520/12162/22, яке залишено без змін постановою другого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2023 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено.
У наведених судових рішеннях встановлено наступне:
«До Головного управління ДМС України в Харківській області надійшло на розгляд подання Департаменту захисту національної державності служби безпеки України від 29.09.2022 №5/1/1-6520 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину Республіки Індія ОСОБА_7 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому зазначено про те, що у ході здійснення контррозвідувальних заходів у рамках контррозвідувальної справи №68, заведеної відповідно до ст.6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», у поле зору Департаменту захисту національної державності СБ України, як особа яка становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, здоров'ю, правам і законним інтересам громадян та інших осіб, що проживають в Україні потрапив громадянин Республіки Індія ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ). За наданими даними, ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), причетний до організації незаконної легалізації в Україні іноземців, які прибули на територію нашої держави каналом міжнародного студентського обміну з метою навчання у закладах вищої освіти (далі ЗВО), надає через свої невстановлені зв'язки (в тому числі представників ЗВО), органів державної влади та місцевого самоврядування України) іноземним студентам, відрахованим з ЗВО, сприяння у незаконному перетині державного кордону поза встановленими пунктами пропуску з України до країн Західної Європи. Згідно цього ж подання ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), після повномасштабного вторгнення рф на територію України розпочав співпрацю з ЗВО країни агресора та окупованої АР Крим з приводу влаштування на навчання в них вихідців з Індії. Зазначені іноземці після приїзду на територію рф залучаються спецслужбами держави агресора до проведення протиправних дій на шкоду національній безпеці України. Крім того, ОСОБА_7 ( ОСОБА_2 ) за допомогою невстановлених співробітників Державної митної служби України сприяє «псевдоволонтерам» у незаконному переміщенні через митний кордон України на територію нашої держави товарів подвійного призначення, які в подальшому за завищеними в рази цінами продаються українським військовим».
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, враховуючи викладене, на переконання суду, обставини викладені в Довідці, у взаємозв'язку з встановленими в ході розгляду обставинами, дає суду підстави дійти до висновку про наявність в діях позивача потенційної загрози національній безпеці України.
Також, суд не може оминути ті обставини, що рішення у справі № 520/12162/22 набрало законної сили 30.08.2023, а даний адміністративний позов подано представником позивача нарочно 31.08.2023. Суд наголошує, що підстави прийняття різними суб'єктами владних повноважень у справі № 520/12162/22 та у даній справі є аналогічними. Відтак, на переконання суду, даний позов спрямований також на переоцінку різними судами одних і тих же обставин, а саме наявності/відсутності ознак в діях позивача загроз національній безпеці України.
Щодо посилання представника позивача на те, що під час перебування на території України він до відповідальності не притягався, відсутністю досудових проваджень у межах Кримінального кодексу України, необхідно зазначити, що метою контррозвідувальної діяльності є, перш за все, попередження вчинення злочину, тоді як завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння (вже вчинені чи вчинення яких триває), відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України. Наявність даних в Єдиному реєстрі досудових розслідувань є наслідком саме оперативно-розшукової діяльності, контррозвідувальні ж заходи здійснюються Службою безпеки України до вчинення протиправних дій, з метою їхнього недопущення.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №826/9102/18.
При цьому, право позивача на особисте життя ставиться у противагу інтересам національної безпеки та економічного добробуту держави, що, на думку суду, виправдовує застосовані до позивача заходи втручання у його права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від
29.07.2021 у справі № 320/8499/20.
Стосовно тверджень представника позивача про порушення відповідачем положень Інструкції № 31, суд зауважує наступне.
Як вже було вказано вище, пунктом 3 Інструкції № 31 у довідці зазначаються:
дані про іноземця, якому передбачається заборонити в'їзд в Україну: прізвище, ім'я (імена) та по батькові (за наявності) іноземця в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для громадян інших країн та осіб без громадянства - латиницею), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу іноземця (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний номер телефону;
відомості, що обґрунтовують необхідність прийняття рішення про заборону в'їзду, зокрема:
обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду;
результати перевірки іноземця за інформаційними системами й оперативними обліками СБУ, МВС та банками даних Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол;
наявність родинних зв'язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням);
наявність майнових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами в Україні;
строк заборони в'їзду в Україну іноземцю (три роки).
Під час дії в Україні або окремих її місцевостях воєнного стану у довідці не зазначаються відомості, визначені абзацами шостим - восьмим цього пункту, окрім відомостей про результати перевірки іноземця за інформаційними системами й оперативними обліками СБУ.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
У подальшому Указами Президента України неодноразово продовжений строк дії воєнного стану в Україні, який триває і станом на час вирішення спору по суті.
Отже, з урахуванням абзацу 10 пункту 3 Інструкції № 31 та враховуючи воєнний стан в Україні відомості, а саме: обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду; результати перевірки іноземця за інформаційними системами й оперативними обліками СБУ, МВС та банками даних Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол; наявність родинних зв'язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами в Україні в Довідці не зазначаються.
Крім цього, слід зазначити, що частиною першою статті 28 Закону № 2229-XII військовослужбовці Служби безпеки України при виконанні покладених на них обов'язків є представниками влади, діють від імені держави і перебувають під її захистом. Недоторканність їх особи, їх честь і гідність охороняються законодавством.
Згідно з частиною шостою статті 28 Закону № 2229-XII не допускається розголошення факту належності співробітників Служби безпеки України до її оперативних підрозділів.
Як пояснив представник відповідача у відзиві на позовну заяву (т. 1, а/с 39), спірне рішення підготовлено та підписано оперативним співробітником, тому, враховуючи положення статті 28 Закону № 2229-XII, певні відомості відображені з шифруванням даних.
За таких обставини, за висновком суду, посилання представника позивача на порушення відповідачем положень пункту 5 Інструкції № 31 є спростованими.
Одночасно, продовжуючи розгляд справи, суд зважає на те, що Європейський суд з прав людини у справах Abdulaziz, Cabales і Balkandali проти Сполученого Королівства, § 67; Boujlifa проти Франції, § 42 підтвердив, що відповідно до міжнародного права і з огляду на міжнародно-договірні зобов'язання, держава має право контролювати в'їзд іноземців на її територію, а також їх проживання на ній. До того ж, Конвенція не гарантує право громадян іншої держави приїздити до певної держави або проживати у ній. Тому державні органи не зобов'язані дозволяти іноземцю селитись у їхній країні (справа Jeunesse проти Нідерландів [ВП], § 103). Також Европейська конвенція з прав людини не гарантує як такого право іноземця в'їзжати або проживати в певній країні. (справа Dalea против Франции» №964/07 від 02.02.2010 г.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями частини першої статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про відповідність оскаржуваної постанови критеріям, які встановлені частиною другою
статті 2 КАС України, з огляду на що відсутні підстави для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов не підлягає задоволенню, відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 242-246, 249, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.