26 травня 2025 року №640/12243/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кочанової П.В., суддів: Діски А.Б., Жукової Є.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання постанови від 22.07.2020 №632 нечинною, зобов'язання вчинити дії,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Кабінету Міністрів України, в якій просив:
- визнати постанову Кабінетів Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 632 «Деякі питання виплати державної соціальної допомоги» протиправною (незаконною та такою, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили - Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям") та нечинною частково з моменту прийняття, а саме визнати незаконним та нечинним пп. 3 п. 10 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. № 250 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 632 Деякі питання виплати державної соціальної допомоги);
- відновити дію абзацу 6 п. 10 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. № 250 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. № 386 Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо отримання відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян);
- зобов'язати КМУ невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому була офіційно оприлюднена постанова КМУ від 22 липня 2020 р. № 632 Деякі питання виплати державної соціальної допомоги.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 8 червня 2021 року о 09:00 год.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення адміністрації Основ'янського району Харківської міської ради як отримувач державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, однак з 01.08.2020 виплата вказаної допомоги припинена.
Позивач вважає, що з прийняттям Урядом Постанови № 632 звужено його права на отримання соціальної допомоги окремими категоріями осіб (особливо вразливими верствами населення), зокрема, на підставі рішень районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій та виконавчих комітетів міських і районних у містах (у разі їх створення) рад або утворених ними комісій.
Позивач, посилаючись на приписи Конституції України та рішення Конституційного Суду України, вважає, що внесені зміни не відповідають соціальним гарантіям та є дискримінаційними. Також позивач вказує на відсутність у Законі України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» таких підстав для відмови у призначенні соціальної допомоги, які передбачені оскаржуваною Постановою № 632.
Підготовче засідання, призначене на 8 червня 2021 року у зв'язку з неявкою сторін відкладено.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечено проти задоволення позову, оскільки Кабінет Міністрів України, приймаючи Постанову № 632, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені у законах України «Про Кабінет Міністрів України» та «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», з використанням повноваження на видання такого нормативно-правового акту з метою, з якою це повноваження надано, та обґрунтовано.
Жодних доводів щодо порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваного акта позовна заява не містить, а обґрунтування позовної заяви не підтверджують порушення відповідачем положень чинного законодавства при прийнятті оскаржуваної у справі Постанови № 632.
Зауважено, що зміст Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» взагалі не містить підстав, за яких у призначенні державної соціальної допомоги може бути відмовлено, а тому посилання позивача на невідповідність спірної постанови вимогам вказаного закону є безпідставними.
Звернуто увагу на відсутності порушеного права позивача.
У підготовчому засіданні 22 червня 2021 року відкладено розгляд справи на 10 серпня 2021 року о 12:00 годині.
У відповіді на відзив позивач звертав увагу на наявність недоліків та порушень нормопроектувальної техніки, які було допущено при розробці постанови № 632 «Деякі питання виплати державної соціальної допомоги». Також вказано на наявність недоліків у пояснювальній записці до проекту.
У запереченні на відповідь на відзив представник відповідача звертав увагу, що в позовній заяві в розділі фактичних обставин справи та нормативно-правового обґрунтування позовних вимог позивачем не було вказано обставин щодо порушення процедури прийняття оскаржуваної постанови, які включено до відповіді на відзив, а тому такі аргументи не можуть бути взяті судом до уваги.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2021 року закінчено підготовче провадження та призначено справу № 640/12243/21 до судового розгляду у судовому засіданні на 15 вересня 2021 року о 10:00 год.
Судове засідання, призначене на 15 вересня 2021 року у зв'язку з неявкою сторін відкладено.
У судовому засіданні 20 жовтня 2021 року судом оголошено перерву до 3 листопада 2021 року о 09:50 годині.
У судовому засіданні 3 листопада 2021 року судом оголошено перерву до 1 грудня 2021 року о 10:00 годині.
Судове засідання, призначене на 1 грудня 2021 року відкладено у зв'язку з перебуванням судді у відпустці.
У судовому засіданні 15 грудня 2021 року відкладено розгляд справи до 16 лютого 2022 року о10:00 годині.
Судове засідання, призначене на 16 лютого 2022 року відкладено до 2 березня 2022 року о 12:30 годині.
У судовому засіданні 21 вересня 2022 року вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Матеріали справи отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу розподілено судді Кочановій П.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 9 травня 2024 року суддею Кочановою П.В. прийнято до провадження адміністративну справу №640/12243/21, розгляд справи призначено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11 червня 2024 року о 10:00 год.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року відкладено підготовче судове засідання по справі № 640/12243/21 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання постанови від 22.07.2020 №632 нечинною, зобов'язання вчинити дії до 25 червня 2024 року о 14:30 годині.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року продовжено строк підготовчого засідання на тридцять днів, відкладено підготовче засідання по справі № 640/12243/21 до 3 вересня 2024 року о 10:00 годині.
У підготовчому засіданні, призначеному на 3 вересня 2024 року відкладено розгляд справи до 10 вересня 2024 року о 9:45 год.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року закрито підготовче провадження та призначити судове засідання для розгляду справи по суті на 22 жовтня 2024 року о 12:00 год. Справа буде розглядатися у судовому засіданні колегією суддів під головуванням судді Кочанової П.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року закрито підготовче провадження та призначити судове засідання для розгляду справи по суті на 22 жовтня 2024 року о 12:00 год. Справа буде розглядатися у судовому засіданні колегією суддів під головуванням судді Кочанової П.В.
Судове засідання призначене на 22 жовтня 2024 року відкладено на 12 листопада 2024 року о 12 год. 45 хв. у зв'язку з перебуванням члена колегії на лікарняному.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 року задоволено клопотання представника позивача про розгляд справ, призначеної на 12.11.2024 року о 12 год 45 х. в режимі відеоконференції.
У судове засідання призначене в режимі відеоконференції з'явився позивач, представник позивача та представник відповідача.
В судовому засіданні 12.11.2024 року позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Протокольною ухвалою суду від 12.11.2024 року із занесенням до протоколу судового засідання прийнято рішення про подальший розгляд справи в письмовому провадженні, з урахуванням наданих клопотань сторін.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебував на обліку в Управлінні соціального захисту населення адміністрації Основ'янського району Харківської міської ради як отримувач державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.
Як зазначає позивач, до серпня 2020 року ОСОБА_1 отримував державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям. Проте, з 01.08.2020 виплата вказаної допомоги припинена.
19 серпня 2020 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення адміністрації Основ'янського району Харківської міської ради із заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг. Разом із заявою подав декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів соціальної допомоги.
Рішенням Управління соціального захисту населення адміністрації Основ'янського району Харківської міської ради від 15.09.2020 ОСОБА_1 відмовлено у наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, у зв'язку із тим, що у володінні сім'ї є більше однієї квартири.
В обґрунтування правомірності дій щодо припинення виплати допомоги, соціальний орган послався на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 632.
Умови призначення і виплати малозабезпеченим сім'ям державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" визначені Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 №250 (далі Порядок №250).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 250 державна соціальна допомога призначається і виплачується малозабезпеченим сім'ям, які постійно проживають на території України та з поважних або незалежних від них причин мають середньомісячний сукупний дохід менший від прожиткового мінімуму для сім'ї. Державна соціальна допомога призначається на шість місяців з місяця звернення за її призначенням.
Пунктом 4 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 632 «Деякі питання виплати державної соціальної допомоги», Порядок № 250 викладено у новій редакції.
Так, підпунктом 3 пункту 10 Порядку № 250 (в редакції Постанови № 632) передбачено, що державна соціальна допомога не призначається, якщо у власності малозабезпеченої сім'ї є друга квартира (будинок), крім житла, яке розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, у населених пунктах на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, та у населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, або житла, непридатного для проживання, що підтверджено актом обстеження технічного стану житлового приміщення (будинку, квартири), за формою згідно з додатком до Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на 01.10.2014 № 505.
Натомість, до внесення до Порядку № 250 змін оскаржуваною Постановою № 632 (тобто в редакції, що діяла до 24.07.2020) абзацом 6 пункту 10 Порядку № 250 передбачалось, що соціальна допомога не призначається у разі, коли у власності чи володінні малозабезпеченої сім'ї є друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує 21 кв. метра на одного члена сім'ї та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засобу (механізму).
Згідно з абзацами сьомим-десятим пункту 10 Порядку № 250 за наявності обставин, передбачених в абзацах другому-шостому цього пункту, державна соціальна допомога може бути призначена органом соціального захисту населення на підставі рішень районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій та виконавчих комітетів міських і районних у містах (у разі їх створення) рад або утворених ними комісій у разі, коли у складі сім'ї є особа з інвалідністю; у малозабезпеченій багатодітній сім'ї виховуються троє або більше дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років); неможливість отримання будь-яких джерел для існування пов'язана з тривалою хворобою одного та/або кількох членів сім'ї. Рішення про призначення державної соціальної допомоги у таких випадках приймається на підставі обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, яка звернулася за призначенням такої допомоги.
Не погоджуючись з підпунктом 3 пункту 10 Порядку № 250 (в редакції Постанови № 632), позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Положеннями ст. 264 КАС України, визначено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень. Зокрема, акти Уряду, відповідно до положень вказаної статті, розглядаються адміністративним судом на предмет законності, що узгоджується із вимогами ст. 19 Конституції України, якими визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно норм ч. ч. 1 та 2 ст. 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Уряд є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Згідно змісту ст. 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.
Нормами п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», визначено, що Уряд у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян; забезпечує підготовку проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій; забезпечує розроблення та виконання державних програм соціальної допомоги, вживає заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази закладів соціального захисту осіб з інвалідністю, пенсіонерів та інших непрацездатних і малозабезпечених верств населення.
Відповідно до частин другої, третьої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Відповідно до частини другої статті 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Згідно частини першої статті 51 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем'єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.
Судом установлено, що виданню спірної постанови № 632, якою затверджений Порядок обчислення середньомісячного сукупного доходу сім'ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги, передувала процедура підготовки проекту постанови, яка відповідає вимогам статті 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».
Так, проект постанови розроблено Міністерством соціальної політики України.
Згідно з висновком Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проект постанови відповідає Конституції України та актам законодавства, що мають вищу юридичну силу.
Отже, відповідачем дотримано порядку затвердження постанови у відповідності до норм чинного законодавства України.
При цьому, суд не бере до уваги посилання позивача у відповіді на відзив щодо недоліків у пояснювальній записці до проекту та наявність невідповідностей у проекті акта нормам нормо проектувальної техніки, з огляду на наступне.
Частина третя статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначає, що Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності, а також визначає порядок розроблення, виконання та моніторингу виконання програмних документів Кабінету Міністрів України.
Пунктом 1 параграфу 32 Регламенту Кабінету Міністрів України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 листопада 2011 року № 1156) (далі - Регламент) передбачено, що проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.
Водночас, положення Регламенту не встановлюють вимог щодо проставляння дати на Пояснювальній записці.
Главою 5 Регламенту визначено порядок внесення проектів актів Кабінету Міністрів.
Пунктом 1 параграфу 49 Регламенту визначено, що проект акта Кабінету Міністрів разом з додатками до нього, підготовлений з дотриманням вимог цього Регламенту, візується керівником органу, який є головним розробником, або особою, Що його заміщує, та вноситься до Кабінету Міністрів разом із супровідним листом.
При цьому, до супровідного листа було додано документи, що були підготовлені розробником проекту акта та висновки всіх заінтересованих органів.
Відтак, відповідна дата проставляється на супровідному листі, що надсилається до Уряду України з проектом акта з метою розгляду останнього на засіданні Кабінету Міністрів України.
Також безпідставним є твердження позивача про те, що пункт 6 пояснювальної записки не містить прогнозу впливу на позивача, як отримувача соціальної допомоги, оскільки пунктом 1 параграфу 34 Регламенту під час розроблення проекту акта Кабінету Міністрів розробник вивчає стан справ у відповідній сфері, визначає проблему, яка потребує розв'язання, аналізує причини її виникнення, визначає цілі та обирає шляхи їх досягнення, визначає перелік заінтересованих сторін та прогнозує вплив реалізації акта на їх інтереси, визначає предмет правового регулювання, механізм вирішення питання (зокрема із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій), що потребує врегулювання, передбачає правила і процедури, які, зокрема, унеможливлювали б вчинення корупційних правопорушень, а також робить прогноз результатів реалізації акта та визначає критерії (показники), за якими оцінюватиметься ефективність його реалізації.
Абзацом другим пункту 4 параграфу 37 Регламенту визначено, що заінтересований орган може також надати зауваження і пропозиції до зроблених розробником прогнозів впливу.
Таким чином, у прогнозі впливу наводиться прогноз очікуваних результатів реалізації акта, зазначаються критерії (показники), за якими буде оцінюватися ефективність його реалізації, а також можливі ризики та шляхи їх мінімізації, що в даному випадку було в повній мірі здійснено розробником проекту акта.
Щодо твердження позивача про порушення нормопроектувальної техніки під час розроблення проекту акта слід зазначити, що за результатами правової експертизи, Міністерство юстиції України 02.07.2020 за підписом міністра надало Висновок щодо відповідності проекту постанови Конституції, актам законодавства, що мають вищу юридичну силу, узгодженості з актами такої ж юридичної сили тощо. Були висловлені зауваження щодо відповідності вимогам нормопроектувальної техніки, які в подальшому були частково враховані головним розробником проекту, що підтверджується довідкою про погодження постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати державної соціальної допомоги».
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2005 № 870 «Про затвердження Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України» затверджено Правила, які визначають загальні підходи до підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (постанов і розпоряджень), їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням нормопроектувальної техніки.
Водночас, вказані Правила визначають загальні підходи до підготовки проектів актів, їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням нормопроектувальної техніки та є обов'язковими для виконавців проекту, але не є нормативним актом, який регулює порядок та правила застосування норм матеріального права.
Відтак, зазначені позивачем обставини про порушення правил нормопроектувальної техніки під час розроблення проекту оскаржуваного акта не можуть бути підставою для визнання його протиправними, оскільки дані обставини це встановлюють невідповідність Постанови № 632 нормам Конституції та законів України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям (далі - державна соціальна допомога) - щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім'ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї.
Малозабезпечена сім'я - сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід нижчий, ніж прожитковий мінімум для сім'ї.
Як зазначалось вище, Умови призначення і виплати малозабезпеченим сім'ям державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" визначені Порядком № 250.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 250 державна соціальна допомога призначається і виплачується малозабезпеченим сім'ям, які постійно проживають на території України та з поважних або незалежних від них причин мають середньомісячний сукупний дохід менший від прожиткового мінімуму для сім'ї. Державна соціальна допомога призначається на шість місяців з місяця звернення за її призначенням.
Згідно статті 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» призначення і виплата державної соціальної допомоги здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем проживання уповноваженого представника сім'ї.
Порядок призначення, умови виплати та підстави для припинення виплати державної соціальної допомоги, перелік документів, необхідних для призначення допомоги згідно із цим Законом, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, на переконання суду, право визначення умов для надання та виплати соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, є виключними дискреційними повноваженнями Уряду.
Зокрема, повноваження відповідача щодо винесення постанов та розпоряджень є його виключною компетенцією (дискреційними повноваженнями), з огляду на те, що право ініціативи у прийнятті актів Кабінету Міністрів України мають виключно члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень (іншого суб'єкта при здійсненні владних управлінський функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень) на відповідність критеріям, закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а у гарантуванні дотримання вимог права, в іншому ж разі це призведе до порушення принципу розподілу влади.
Враховуючи викладене, посилання позивача на невідповідність прийнятої Урядом Постанови № 632 нормативно-правовому акту вищої юридичної сили - Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» є безпідставними, оскільки зі змісту цього Закону вбачається, що порядок призначення, умови виплати та підстави для припинення виплати державної соціальної допомоги, встановлюються саме Кабінетом Міністрів України, натомість Закон взагалі не містить підстав, за яких у призначенні державної соціальної допомоги може бути відмовлено.
Таким чином, Кабінет Міністрів України, приймаючи Постанову № 632 діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені у законах України «Про Кабінет Міністрів України» та «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», з використанням повноваження на видання такого нормативно-правового акту з метою, з якою це повноваження надано, та обґрунтовано.
При цьому суд також зауважує, що позивач, наголошуючи, що спірною постановою звужено коло осіб на отримання соціальної допомоги, фактично виклав в позовній заяві незгоду з виключенням абзаців 7, 8 п.10 Порядку № 250, якими передбачалось, що за наявності обставин, передбачених в абзацах другому-шостому цього пункту, державна соціальна допомога може бути призначена органом соціального захисту населення у разі, коли у складі сім'ї є особа з інвалідністю.
Водночас, предметом позову зазначено визнання нечинним та незаконним пп.3 п.10 Порядку № 250 (в редакції Постанови Уряду від 22.07.2020 № 632) та відновлення абз.6 п.10 Порядку 250 (в редакції Постанови Уряду від 20.05.2020 № 386), які стосуються підстав відмови у наданні соціальної допомоги, зокрема, наявність у власності малозабезпеченої сім'ї є другої квартири (будинку) з відповідними умовностями.
Враховуючи викладене, суд вбачає невідповідність підстав позову заявленому предмету, а отже позивачем обрано невірний спосіб захисту порушених, на його думку, прав та інтересів.
Більш того, суд наголошує, що підставою для звернення із даним позовом вказано порушення його права відмовою Управління соціального захисту населення адміністрації Основ'янського району Харківської міської ради від 15.09.2020 у наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, у зв'язку із тим, що у володінні сім'ї є більше однієї квартири.
Таким чином, суд не вбачає порушення інтересів позивача в частині, як наголошується в позові, звуження його прав, як особи з інвалідністю, при наданні органом соціального захисту відмови у виплаті соціальної допомоги.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень.
Для визначення інтересу, як об'єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об'єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який:
- має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб'єктивного права;
- пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;
- є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;
- є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику;
- порушений суб'єктом владних повноважень.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.
Своєю чергою неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Таким чином, позивачем не доведено порушення його прав прийнятою в оскаржуваній частині постановою Уряду від 22.07.2020 № 632.
При цьому, судом ураховується, що згідно пункта 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання постанови від 22.07.2020 № 632 нечинною, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 26 травня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя Кочанова П.В.
Судді: Діска А.Б.
Жукова Є.О.