"26" травня 2025 р.
м. Київ
справа № 755/9504/25
провадження № 2-а/755/300/25
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., вивчивши матеріали адміністративного позову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, -
26 травня 2025 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
Вивчивши матеріали поданої позовної заяви на предмет дотримання позивачем адміністративного законодавства під час звернення з даним позовом до суду, суддя дійшов наступного.
Відповідно до ч. 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 3 ч. 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.
За правилами адміністративного судочинства позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам, викладеним у ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також вимогам ст. 161 цього Кодексу.
Згідно положення ч. 4 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанова іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом України про адміністративне правопорушення.
Відповідно до статті 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Як убачається з матеріалів позовної заяви 23.05.2025 року першим заступником начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято постанову про притягнення громадянина російської федерації ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП, строк на оскарження якої складає 10 днів, тобто до 02.06.2025 року.
Крім того, позивачем 23.05.2025 року прийнято рішення про примусове повернення до країни походження громадянина російської федерації ОСОБА_1 .
Таким чином, позивач, поклавши на відповідача обов'язок про примусове повернення до країни походження, фактично позбавив останнього на судовий захист оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, строк на оскарження якої також встановлено до 02.06.2025 року, відповідно таким чином, обмеживши право особи на судовий захист та/або вільне залишення території України протягом максимально можливих 30 днів з дня прийняття рішення про повернення до країни походження.
Крім того, пунктом 7 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 вказаного Закону строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
В силу вимог ч. 1 ст. 26 наведеного Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (ч. 5 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Згідно ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
З аналізу наведених норм убачається, що примусове видворення з України іноземця на підставі винесеної постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання такого рішення.
Таким чином, примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: перша - прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; друга - ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у Постанові від 07.02.2018 року (Справа № 743/432/16-а)
Тобто, обов'язковим є попереднє прийняття компетентним органом рішення про примусове повернення.
Адміністративний суд не має повноважень на примусове видворення іноземця чи особи без громадянства до прийняття компетентним органом щодо цього іноземця чи особи без громадянства рішення про примусове повернення.
Зазначене узгоджується також з позицією, викладеною в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні».
Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не надав доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору у випадках, в яких законом визначено обов'язковість досудового врегулювання, або на момент звернення позивача із позовом не сплив визначений законом строк для досудового врегулювання спору.
Враховуючи вищенаведені норми діючого законодавства, ураховуючи відсутність в матеріалах позовної заяви доказів на підтвердження ухилення відповідача від виїзду після прийняття рішення про повернення або доказів наявності обґрунтованих підстав вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання такого рішення, звернення позивача до суду з даним позовом є передчасним, оскільки суд не має повноважень на примусове видворення іноземця чи особи без громадянства до прийняття компетентним органом щодо цього іноземця чи особи без громадянства рішення про примусове повернення та ухилення відповідача від його виконання.
Крім того, щодо дотримання права на захист, суд зазначає, що за приписами пункту восьмого частини першої статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають особи, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону, з моменту подання особою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, до прийняття остаточного рішення за заявою, а також іноземці та особи без громадянства, затримані з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, з моменту затримання.
Тобто, з моменту затримання, особа має право на всі види правових послуг, які передбачені частиною другою статті 13 Закону «Про безоплатну правову допомогу», а саме має право на захист та здійснення представництва її інтересів у судах, інших державних органів.
Частиною третьою статті 19 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» встановлено, що якщо особа належить до однієї з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги приймає рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги і письмово повідомляє про це особу або її законного представника, а також суд, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в яких здійснюватиметься представництво інтересів особи.
Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачу були надані правові послуги передбачені частиною другою статті 13 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», крім того відсутні відомості про будь-яке рішення Центру з надання безоплатної вторинної допомоги.
Вимогами пункту 9 Інструкції № 353/271/150 визначено, що у кожному випадку затримання іноземця більше ніж на три години щодо його примусового повернення або з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення невідкладно інформується регіональний Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Частиною 3 статті 16 КАС України визначено, що безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника (стаття 29 Конституції України).
Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Статтею 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950, ратифікованою Верховною Радою України 11.09.1997, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.
Таким чином, вимога надання правової допомоги з моменту затримання особи є обов'язком, встановленим Законом.
За таких обставин суд вважає, що незалучення позивачем захисника при складанні матеріалів про адміністративне затримання та прийняття рішення про примусове видворення відповідача з України є порушенням права на захист відповідача, що також відповідає висновку, наведеному у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 473/4762/19.
Таким чином, відповідно до вимог пункту першого частини першої статті 17 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги повинен прийняти рішення щодо надання або відмови в наданні безоплатної правової допомоги.
З матеріалів позовної заяви не можна зробити висновок, чи існували будь-які підстави для обмеження доступу до правової допомоги, оскільки відомостей від Центру вторинної правової допомоги щодо отримання повідомлення про затримання особи та рішення Центру вторинної допомоги про надання чи відмови у наданні правової допомоги, матеріали позову не містять, та долучені до позовної заяви рішення позивача про притягнення до адміністративної відповідальності та про примусове видворення з України, поміщення до пункту тимчасового перебування не містять жодного підпису адвоката, що ставить суд під сумнів надання безоплатної правничої допомоги відповідачу під час розгляду адміністративного матеріалу та прийняття рішень.
Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не надав доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору у випадках, в яких законом визначено обов'язковість досудового врегулювання, або на момент звернення позивача із позовом не сплив визначений законом строк для досудового врегулювання спору.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 169, 241-243, 248, 289, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
Позовну заяву Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення - повернути позивачу.
Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя : В.І. Галаган