Справа № 755/15727/24
Провадження №2/755/109/25
"19" травня 2025 р. м.Київ
Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Коваленко І.В.,
за участі секретаря судового засідання - Грищенко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, в залі суду, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
10.09.2024 року на до Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Як убачається із заявлених позовних вимог, позивач просить суд: стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 420 279,22 грн, сплачений судовий збір та витрати на професійну правову допомогу на користь позивача.
В обґрунтування позову вказує, що 02.11.2021 року, між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2037928667. Відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 300 000 грн на строк до 02.11.2026 року на споживчі потреби під 19,99 % річних. Вказує, що банком було видано кредит відповідачу, що підтверджується випискою по рахунку. В свою чергу позичальник не виконав умови договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 420 279,22 грн, яка складається з тіла кредиту в розмірі 284 840,15 грн та заборгованості за відсотками у сумі 135 439,07 грн. 21.06.2024 року між АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу №21/06/24, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином вказує, що ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором №2037928667 від 02.11.2021 року. Оскільки відповідач заборгованість не погасив, від виконання своїх зобов'язань ухиляється, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
18.10.2024 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва позовну заяву залишено без руху та надано можливість позивачу виправити недоліки в строк не більше п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.
01.11.2024 року на виконання вимог ухвали від 18.10.2024 року представник позивача - директор ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» Наваренко В.Г. подав до суду заяву про усунення недоліків.
07.11.2024 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за правилами загального позовного провадження, з призначенням підготовчого засідання.
05.02.2025 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва закрито підготовче провадження у цій справі, яку призначено до судового розгляду по суті та встановлено загальний порядок дослідження доказів у справі.
Представник позивача до судового засідання не з'явився, через систему «Електронний суд» направив заяву про проведення засідання без участі представника позивача.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення копії ухвали про відкриття провадження суду з копією позовної заяви з додатками на адресу місця реєстрації відповідача, конверт зі вказаними документами, що направлявся йому повернувся до суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання». Про причини неявки суду не повідомив, правом подання відзиву на позов та докази на спростування заявлених вимог не скористався.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
На підставі ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд у порядку загального позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Судом встановлено, що 02 листопада 2021 року між Акціонерним товариством «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2037928667, який підписаний позичальником власноручним підписом.
За умовами договору сума кредиту становить 300 000 грн, строком до 02 листопада 2026 року, зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 19,99 % річних.
Порядок та умови кредитування визначено у розділі 2 Кредитного договору.
В положеннях п. 3.1. Кредитного договору вказано, що відповідно до умов розділу «1. Базові умови кредитування» Кредитного договору та із врахуванням умов, які зазначені у пунктах «2.1.1. Предмет Кредитного договору», «2.1.2. Умови кредитування», «2.1.3. Умови падання Кредиту», «2.1.4. Порядок надання Кредиту» Правил кредитування, Банк надає Позичальнику Кредит шляхом видачі готівкою суми Кредиту Позичальнику через касу Банку, зменшених на утриману Банком Комісійну винагороду за видачу Кредиту (якщо суму Комісійної винагороди за видачу Кредиту включено до суми Кредиту), а також на оплату Додаткових послуг Банку, страхової премії Страховій компанії, якщо вищезазначені суми включені до суми Кредиту та з подальшим перерахуванням цих сум за Цільовим використанням Кредиту згідно із дорученням Позичальника: Кредит видається протягом 1 (одного) Банківського дня з дати укладення Кредитного договору. Розрахунок загальної вартості Кредиту на дату укладення Кредитного договору зазначені у додатку №1 до договору.
Згідно ст. ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У ст. ст.525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов забороняється.
За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Так, 21 червня 2024 року між АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу №21/06/24 за умовами якого клієнт (Первісний Кредитор) передає, а Фактор (Новий Кредитор) приймає право грошової вимоги, що належить Клієнту, і стає кредитором за Кредитними договорами, укладеними між Клієнтом і Боржниками, в розмірі Портфеля Заборгованості згідно Реєстру Боржників. Типи Кредитних договорів, право вимоги за якими передається Фактору: договори про випуск та обслуговування платіжних карток, до яких встановлено кредитну лінію та/або кредитні договори, виконання зобов'язань за якими забезпечено та/або не забезпечено заставою/іпотекою.
Разом із тим у розділі 2 договору факторингу №21/06/24 сторони визначили основні терміни, що використовуються у договорі. Вказано, що право вимоги це право грошової вимоги Клієнта до боржників строк платежу за якою настав (наявна вимога) щодо погашення заборгованості, що виникла на підставі укладених між Клієнтом та Боржником договорів, що підтверджена документацією.
Так у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній, повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
У постанові від 30 січня 2018 року в справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Позивач у позові вказує, що АТ «ОТП БАНК» (первісним кредитором) виконано умови кредитного договору та видано кредит відповідачу ОСОБА_1 , що підтверджується випискою по рахунку.
Проте, матеріали справи не містять доказів, що підтверджували б передання чи перерахування первісним кредитором (АТ «ОТП БАНК») відповідачу суми кредиту в розмірі 300 000 грн.
У наданій позивачем виписці по особовим рахункам з 02.11.2021 року по 21.06.2024 року (а.с. 22-23) відсутні будь-які відомості про отримання відповідачем кредиту у розмірі 300 000 грн.
Позивачем не надано первинної документації на підтвердження, як факту видачі кредиту первісним кредитором АТ «ОТП БАНК» відповідачу, так і розміру його заборгованості за договором №2037928667 від 02.11.2021 року.
Долучені виписки з рахунку відповідача, що містять відомості про часткову сплату заборгованості не підтверджують факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 300 000 грн та не є належним доказом правильності нарахування заборгованості по тілу кредиту у розмірі 284 840,15 грн та відсотків у сумі 135 439,07 грн, які вказані у позові.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості (а.с. 24) складений позивачем ТОВ «ЕЛІТ ФІНАНС», а не первісним кредитором АТ «ОТП БАНК», тому не може бути єдиним доказом правильності здійснених нарахувань заборгованості за договором.
Таким чином, позивачем не доведено за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів виникнення у відповідача грошового зобов'язання за кредитним договором № 2037928667 від 02.11.2021.
При цьому з обсягу наданих доказів суд позбавлений можливості з'ясувати дійсність розміру заборгованості чи її безспірність у частині тіла кредиту, оскільки як зазначалося вище, позивачем не долучено будь-яких доказів, що вказували б на отримання відповідачем кредитних коштів після укладення кредитного договору з первісним кредитором АТ «ОТП БАНК».
В силу ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування, як вже зазначалось, не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 5, 6 ст.81 ЦПК України).
Згідно з ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
В позовній заяві позивач просив суд розглядати справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. У випадку, якщо у позивача були наявні докази, які він не міг надати до матеріалів справи у зв'язку з тим, що у ньому міститься інформація стосовно інших осіб, позивач міг скористатись своїм правом і надати оригінали документів суду для огляду.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 № 725/3821/23 (61-15366св23).
Позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Суд не може вчиняти активних дій для забезпечення явки свідків, оскільки це суперечитиме засаді об'єктивності та неупередженості суду, відображеній, зокрема, у п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.09.2023 № 465/4873/20 (61-6627св23).
Докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (див. постанову Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 910/12005/22).
Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.11.2023 № 686/15112/22 (61-5229св23).
Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, який наприклад, у рішенні «Пономарьов проти України» (зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.10.2023 № 499/895/19 (61-7178св23).
Частиною чотири статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд наголошує, що справа перебуває у провадженні суду з вересня 2024 року, а отже у позивача (який є професійним учасником ринка фінансових послуг), у випадку добросовісного користування своїми процесуальними правами, було достатньо часу для того, щоб подати всі докази у справі, проте він, користуючись своїми правами на власний розсуд, необхідних доказів, в т.ч. тих, що мають виключне значення для розгляду даної справи протягом всього цього часу до суду не подав та про те, що такі докази з об'єктивних причин не можуть бути подані у встановлений законом строк, - суд не повідомляв, з клопотанням про витребування доказів до суду не звертався, з огляду на що суд вирішив спір за наявними матеріалами справи.
Процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді справи роз'яснювати необхідність вчинення певних процесуальних дій учасникам, оскільки це може призвести до порушення встановленого у ст. 6 ЦПК України принципу рівності перед законом і судом (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 443/1012/18 /провадження № 61-6304св22/).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 685/547/23).
Враховуючи все наведене у сукупності, з огляду на принцип диспозитивності, надані в даній конкретній справі стороною позивача докази, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження з підстав недоведеності, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи положення статті 141 ЦПК України та висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати понесені стороною позивача розподілу не підлягають.
Враховуючи викладене вище на підставі ст.ст.512, 517, 526, 1049, 1054 ЦК України та керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 259, 263-265-268, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складений 23 травня 2025 року.
Суддя :