Провадження № 2/742/874/25
Єдиний унікальний № 742/1186/25
20 травня 2025 року м.Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючої - судді Короткої А.О.,
при секретарі судового засідання - Бурмаці Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання трудових відносин припиненими, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 , в якому просив визнати припиненими трудові відносини між ним та ФОП ОСОБА_2 з 24.02.2025 у зв'язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що він народився та проживав у м.Токмак Запорізької області, а відповідно до довідки від 04.09.2024 № 7425-7002109429 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивач на даний час проживає у м.Прилуки Чернігівської області.
У період з 12.08.2020 позивач працював у ФОП « ОСОБА_2 » на посаді коваля штампувальника, що підтверджується копією трудової книжки позивача. Наразі трудові відносини між позивачем і відповідачем не припинені.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження ФОП ОСОБА_2 розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .
З 26.02.2022 і по даний час територія м.Токмак Запорізької області є тимчасово окупованою відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309.
Після виїзду з м.Токмак Запорізької області позивач не мав можливості звільнитися в установленому законом порядку, оскільки відповідач залишився на непідконтрольній Україні території. Також під час аналізу інформації, яка міститься у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, позивачем було виявлено, що ОСОБА_3 (дружиною відповідача) подано до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області заяву про визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім, тобто судовим рішенням встановлено, що відповідач станом на дату розгляду справи № 686/27719/23 перебував у полоні.
Інформацією щодо місцезнаходження відповідача ОСОБА_2 станом на дату подання цієї позовної заяви - позивач ОСОБА_1 не володіє.
Окрім цього, наразі Укрпошта не здійснює свою господарську діяльність на території Токмацької міської територіальної громади Запорізької області, до якої входить населений пункт ОСОБА_4 . Укрпошта призупинила приймання і пересилання поштових відправлень по вказаній території, у зв'язку з чим позивач не має можливості подати поштовим відправленням заяву відповідачу про припинення трудових відносин, оскільки такі відправлення на вказану територію не приймаються.
На даний час юридично відносини з роботодавцем дійсні, але при цьому фактично роботу позивач припинив, проте через зазначені обставини ОСОБА_1 не має можливості працевлаштуватися на повну ставку за місцем свого проживання, тому змушений звернутись до суду з відповідним позовом.
Відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного провадження (а.п.30), але не надав відзиву на позовну заяву у строк, передбачений в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зі згоди позивача (а.п.33), суд на підставі наявних в справі доказів, ухвалює заочне рішення, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється судом за їх відсутності, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов переконання про обґрунтованість заявлених вимог і необхідність задоволення позову з наступних підстав.
З копії паспорта позивача ОСОБА_1 вбачається, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Токмак Запорізької області (а.п.6) та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.п.7).
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №7425-7002109429 від 04.09.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично поживає за адресою: АДРЕСА_3 (а.п.5).
Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 , 12.08.2020 він був прийнятий на роботу до ФОП « ОСОБА_2 » на посаду коваля штампувальника (а.п.9-16).
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження ФОП ОСОБА_2 розташовано за адресою: АДРЕСА_1 (а.п.17).
Відповідно до копії листа АТ «Укрпошта» від 03.02.2025 №1853-В-2025013010139-В на теперішній час Укрпошта не здійснює свою господарську діяльність на території Токмацької міської територіальної громади Запорізької області, до якої входить населений пункт ОСОБА_4 , оскільки дана територія є тимчасово окупованою російською федерацією (а.п.18).
З копії рішення Хмельницького міськрайонного суду (справа №686/27718/23, провадження 2-о-/686/25/24) від 13.02.2024 вбачається, що ОСОБА_3 (дружиною відповідача) було подано до суду заяву про визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім, тобто відповідач станом на дату розгляду перебував у полоні та інформації щодо місцезнаходження відповідача ОСОБА_2 немає (а.п.19-21).
Так, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року було введено в Україні воєнний стан, який продовжено по теперішній час.
Відповідно до «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, вбачається, що до вказаного переліку тимчасово окупованих територій включено і м.Токмак Запорізької області.
Відповідно до інформації, розміщеної у тому числі і на офіційному сайті УДППЗ «Укрпошта» в умовах правового режиму воєнного стану, введеного у країні відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, роботу мережі об'єктів поштового зв'язку Укрпошти ускладнено, водночас можуть відбуватися зміни в режимі роботи відділень поштового зв'язку (далі ВПЗ), переліку надання послуг та строків їх надання. Зараз тимчасово не працюють ВПЗ у тих населених пунктах, де відбуваються бойові дії та обстріли, ВПЗ, які зруйновані внаслідок цього, та ВПЗ, що розташовані на території, що тимчасово окупована ворогом (а.п.28).
За змістом ст.22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Відповідно до ст.4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, та набрала чинності 11.09.1997 року, нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов'язкову працю.
Згідно з ч.1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру».
Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v.Ukraine, №21722/11, §165)).
Відповідно ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Пунктом 4 ч.1 ст.36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Згідно ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.
Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 року№14-рп/2004 від 16.10.2007 року №8-рп/2007 та від 29.01.2008 року №2-рп/2008 зазначав, що визначене ст.43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Згідно з ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч.1 ст.10 ЦПК України.
Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, §39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява №21722/11, §170)).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява №17862/91, §31-32), «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№20372/11, §65))
Частиною другою ст.5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandisрішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic, заява №47273/99, §50-51, 69); «Волчі проти Франції» (Walchliv.France, заява №35787/03, §29).
При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kartv. Turkey [ВП], заява №8917/05, §79 (в кінці); «Ефстатіу та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece, заява №36998/02, §24 (в кінці); «Ешим проти Туреччини» (Esimv.Turkey, заява №59601/09, §21).
Таким чином, відповідно до вимог ч.2 ст.5 ЦПК України, суд вважає ефективним і таким, що не суперечить закону такий спосіб захисту порушеного права позивача, як визнання припиненими трудових відносин з відповідачем на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України.
Вказане узгоджується із правовими висновками, наведеними в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №520/11437/16-ц, провадження №61-11763св18 та підлягають врахуванню судом згідно ч.4 ст.263 ЦПК України.
Також суд враховує, що передбачений ч.1 ст.38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні або передбачає обов'язок роботодавця розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник у випадках, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин).
В своєму позові позивач просив визнати припиненими його трудові відносини з відповідачем на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України з 24.02.2025.
Враховуючи обставини справи та підстави її подачі з огляду на оголошений в Україні воєнний стан, перебування відповідача на тимчасово окупованій території, активні бойові дії та подальшу тимчасову окупацію м.Токмак Запорізької області, внаслідок чого позивач з метою збереження свого життя та здоров'я вимушений був переїхати на підконтрольну Україні територію та, як наслідок, неможливості продовжувати роботу у ФОП « ОСОБА_2 », суд вважає, що вказані обставини є поважними та такими, що надають право позивачу на звільнення на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України у строк, про який він просить, тобто в день подачі заяви.
З урахуванням вищенаведеного, позовні вимоги слід задовольнити та визнати припиненими трудові відносини позивача із ФОП « ОСОБА_2 » у зв'язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України з 24.02.2025.
На підставі наведеного та Конституції України, ст.22, 36, 38 КЗпП України, керуючись ст.2, 12, 13, 76, 81-83, 89, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 284, 352, 354-355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_4 ) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) про визнання трудових відносин припиненими - задовольнити.
Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , з 24 лютого 2025 року у зв'язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 26.05.2025.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Анна КОРОТКА