73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
07.12.2010 Справа № 4/174-10
Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Сокуренко Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Запоріжжя
до приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Світлана" с. Отрадовка Новотроїцького району Херсонської області
про стягнення 32002грн. 78коп.
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився
від відповідача - директор Малик В.Ф., уповноважена особа Гірич Т.А.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач по справі) звернулася з позовом до приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Світлана" (відповідач) про стягнення 32004грн.78коп як повернення отриманого відповідачем за нікчемним правочином, посилаючись на те, що відповідач безпідставно набув майно в результаті ремонту автомобіля КАМАЗ-35511, чим спричинив йому збитки.
22.11.2010року судом отримано від позивача заяву, яка позивачем названа як «уточнений позов», але фактично це заява про зменшення позовних вимог на 2грн.00коп. Згідно з цією заявою позивач зменшує ціну позову та просить стягнути 32002грн.78коп. З урахуванням зменшення розміру позову, має місце нова ціна позову -32002грн.78коп., в межах якої і вирішується спір.
Відповідач позовні вимоги не визнає, обгрунтовуючи свої заперечення тим, що позивачка уже зверталася з позовом до власника автомобіля ОСОБА_4, голови ПСП «Отрада» Малік В.Ф. та ПОСП «Світлана» про стягнення матеріальної шкоди у зв'язку із здійсненням ремонту об'єкту оренди. Зазначений спір розглядався Новотроїцьким районним судом Херсонської області. Предметом цього спору було відшкодування шкоди у зв'язку з проведенням ремонту автомобіля КАМАЗ-35511 державний номер НОМЕР_1. В задоволенні позовних вимог позивачу було відмовлено. Відповідач вважає, що позивач фактично повторно заявив позов до тієї ж сторони, який уже був предметом спору в місцевому суді.
Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано жодних доказів того, що ним будь-що передавалося відповідачу на виконання договору оренди від 17.08.2006року, тому посилання позивача на повернення в натурі всього, що відповідач одержав на виконання правочину безпідставні.
Якщо позивачем і здійснювалася заміна запчастин, які виходили з ладу під час використання ним автомобіля, то це є витрати пов'язані з використанням автомобіля, а підтримання транспортного засобу в належному технічному стані як за умовами договору, так і відповідно до ч.1 ст. 801 ЦК України є обов'язком позивача.
Справа розглядалася з перервою, яка відповідно до ст. 77 ГПК України оголошувалася в засіданні суду 25.11.2010року до 07.12.2010року.
Представник позивача, який був присутнім в засіданні суду 25.11.2010року та надавав відповідні пояснення і доводи по справі, в засідання суду 07.12.2010року не з'явився, незважаючи на те, що належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, про що свідчить його розписка (аркуш справи 96).
03.12.2010року судом отримано від позивача додаткові пояснення по справі та заперечення проти відзиву відповідача, але будь-яких пояснень причин неявки в судове засідання або клопотань про відкладення розгляду справи позивачем до суду не надіслано. Подальше ж відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу і є порушенням приписів статті 22 ГПК України, зокрема, стосовно обов'язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.
За таких підстав, відповідно до статті 75 ГПК України суд вважає, що неявка представника позивача в засідання суду не є перешкодою для розгляду справи, а тому можливо розглянути справу без участі представника позивача, за наявними в ній доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті, оскільки подальше відкладення розгляду справи призведе до порушення строків вирішення спору.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши представників сторін, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем 17 серпня 2006року було підписано договір оренди, згідно з яким в користування позивача на умовах оренди відповідачем передається автомобіль КАМАЗ 35511 реєстраційний номер НОМЕР_1, 1985 року випуску, жовтого кольору, двигун №У=10857куб.см, шасі №НОМЕР_2. Факт передачі майна в користування позивача підтверджується актом приймання-передачі від 17.08.2006року (арк. справи 12).
Рішенням господарського суду Херсонської області від 07.09.2010року по справі №15/140-ПД-10 договір оренди від 17 серпня 2006року визнано нікчемним на підставі ст. 209, ч.1 ст.220, ст. 799 ЦК України у зв'язку з недодержанням сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору оренди транспортного засобу за участю фізичної особи.
Звертаючись з позовом, позивач просить застосувати правові наслідки недійсності правочину, передбачені статтею 216 ЦК України та стягнути 32002грн.78коп., посилаючись на те, що відповідач зобов'язаний повернути йому те, що він одержав на виконання недійсного правочину. Крім того позивач вважає, що відповідач безпідставно набув майно (запасні частини на автомобіль) вартістю 32002грн.78коп., чим спричинив йому збитки.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору оренди ним було придбано необхідні комплектуючі до автомобіля КМАЗ та здійснено ремонт транспортного засобу. Вартість зазначених деталей на день звернення з позовом становить 32002грн.78коп. Оскільки автомобіль, з урахуванням ремонту, повернено відповідачу за актом приймання-передачі 30.05.2007року, але запчастин відповідач позивачу не повернув, позивач просить відшкодувати їх вартість, як безпідставно отриманих.
Правові наслідки недійсності правочину встановлені статтею 216 ЦК України. Так, відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч.4, 5 ст. 216 ЦК України правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін і можуть бути пред'явлені будь-якою заінтересованою особою.
Позивач просить стягнути 32002грон.78 коп., оскільки автомобіль передавався йому в оренду в розукомплектованому стані, ним за власний кошт здійснено ремонт автотранспортного засобу та повернено його відповідачу 30.05.2007року з урахуванням цих поліпшень.
Із тексту договору оренди від 17.08.2006року вбачається, що відповідач надає позивачу автомобіль марки КАМАЗ 35511 реєстраційний №2828 ХОМ строком на 3 роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Якщо розмір плати не встановлено договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною 1 статті 286 ГК України також визначено, що орендна плата -це фік- сований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Розмір орендної плати в грошовому виразі, як це передбачено статтею ч.1 ст. 759 ЦК України, ч.1 ст. 287 ГК України, сторонами в договорі оренди не було узгоджено, та зазначено, що в рахунок орендної плати орендар зобов'язується відремонтувати і упорядкувати транспортний засіб до технічного стану згідно вимог і стандартів автомобіля. Таким чином, сторони при укладенні договору оренди передбачили здійснення поліпшень об'єкту оренди, які підлягають зарахуванню в рахунок орендної плати.
Частиною 1 ст.778 ЦК України закріплено право наймача на проведення поліпшень орендованого майна лише за згодою наймодавця. Поліпшення майна означає проведення в ньому таких змін, завдяки яким суттєво збільшується вартість майна, його корисність порівняно зі станом, в якому воно було до передачі його наймачу. Згода наймодавця може бути виражена в самому договорі, або в окремому документі.
Пунктом 2.1 договору оренди передбачено ремонт і упорядкування транспортного засобу до технічного стану згідно вимог і стандартів автомобіля -як розрахунок за користування орендованим майном (орендна плата). При цьому сторони в договорі не узгодили, який саме ремонт необхідно здійснити, які запасні частини та агрегати встановити (замінити). Але в акті приймання-передачі від 17.08.2006року зазначено в якому стані знаходився об'єкт оренди на момент його передачі в користування позивача, а саме: без акумуляторних батарей; потребує заміни радіатору; зчеплення; ремонтно-зварювальних та фарбових робіт. Гума автомобіля знаходиться в стані допустимого.
Таким чином, саме актом приймання-передачі автомобіля від 17.08.2006року сторони уточнили стан, в якому знаходився об'єкт оренди, із чого випливає необхідність здійснення установки саме тих механізмів, які зазначені в акті та необхідні для експлуатації автомобіля.
Однак, за посиланням позивача, крім перелічених в акті від 17.08.2006року комплектуючих, ним було також придбано та встановлено покришки 260х508 -10 штук на суму 7100грн.00коп., камери 260х508 11 штук на суму 1100грн.00коп. диски коліс 10 штук на суму 1200грн.00коп. бачок радіатора на суму 350грн.00коп., масляний радіатор на суму 300грн.00коп, а також магнітофон, домкрат, набір ключів на загальну суму 800грн.00коп., необхідність заміни чи установки яких не зазначена в акті приймання-передачі і не була узгоджена з відповідачем іншими окремими документами.
Відповідно до розділу У ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.
Господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Питання про належність доказів вирішується судом.
Належними визнаються ті докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.
Письмовими доказами в розумінні статті 36 ГПК України є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору і повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі, яка дає змогу встановити достовірність документу.
Статтями 4-2, 4-3 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому, принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, покладення на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
Таким чином, звертаючись з позовом про стягнення 32002грн.78коп. на відшкодування отриманого відповідачем за нікчемним договором, позивач повинен довести той факт, що саме установка конкретних комплектуючих на цю суму була необхідна для нормальної експлуатації транспортного засобу, що вона була узгоджена з орендодавцем в договорі, або окремому документі, а також те, що при повернені автомобіля відповідач отримав здійсненні позивачем поліпшення.
Документального обгрунтування належними доказами в розумінні статті 34 ГПК України того, що при передачі автомобіля в користування позивача він потребував здійснення ремонтних робіт саме на суму 32002грн.78коп. позивач суду не надав. Договір №15/08 від 15.08.2006року, який позивачем було укладено з ПП ПКФ “Інтеграл Плюс” на поставку комплектуючих на автомобіль КАМАЗ, додаток до договору №1 з переліком замовлених позивачем запасних частин і комплектуючих, а також накладна №34 від 17.08.2006року не є належним доказом того, що автомобіль, як об'єкт оренди за договором від 17.08.2006року, потребував установки саме зазначених в цих документах запасних частин і комплектуючих, оскільки, як зазначалося вище, установка більшості із них не була необхідністю і не узгоджувалася з відповідачем відповідно до вимог ч.1 ст.778 ЦК України. До того ж, договір на поставку комплектуючих на автомобіль укладено позивачем 15.08.2006року, тобто до того, як між сторонами укладено договір оренди та підписано акт приймання-передачі (17.08.2006року), а тому позивач станом на 15.08.2006року не міг знати про технічний стан автомобіля та необхідність установки на нього певних запасних частин і механізмів.
Не надано позивачем і документального підтвердження того, що відповідач одержав від позивача 30.05.2007року, при поверненні автомобіля, запасні частини і комплектуючі саме на суму 32002грн.78коп, оскільки в акті приймання-передачі лише зазначено про те, що проводилися регламентно-технічні роботи та заміна частин, які за період використання автомобіля позивачем зношені. Цим же актом зазначено, що сторони не мають ніяких претензій одна до одної. Але як за умовами договору оренди (пункт 3.4), так і згідно з вимогами ст.801 ЦК України саме позивач, як наймач транспортного засобу, зобов'язаний підтримувати автомобіль в належному технічному стані, в тому числі здійснювати капітальний та поточний ремонт відповідно до правил його експлуатації, і всі витрати, пов'язані з використання транспортного засобу, несе наймач.
Таким чином виконуючи обов'язки, пов'язані з використанням транспортного засобу, позивач в будь-якому разі відповідно до вимог закону зобов'язаний підтримувати технічний стан автомобіля та нести всі затрати з цим пов'язані за свій рахунок.
З урахуванням викладеного, договір №15/08 від 15.08.2006року, який позивачем було укладено з ПП ПКФ “Інтеграл Плюс” на поставку комплектуючих на автомобіль КАМАЗ, додаток до договору №1 з переліком замовлених позивачем запасних частин і комплектуючих, а також накладна №34 від 17.08.2006року не приймаються судом як належні та допустимі докази на підтвердження того, що саме на виконання договору оренди від 17.08.2006року відповідач отримав від позивача комплектуючі до автомобіля КАМАЗ на суму 32002грн.78коп.
Відповідно до ст. 216 ЦК України, з урахуванням особливостей визначення предмету найму (оренди), у разі якщо позивач вимагає застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину, то при цьому кожна сторона повинна повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Тобто, позивач повинен повернути відповідачеві в натурі користування майном, а відповідач - отриману від позивача орендну плату. Оскільки повернути користування майном неможливо, позивач зобов'язаний відшкодувати вартість оренди, тобто користування майном за цінами які існують на момент відшкодування, а відповідач -повернути позивачу отриману від нього орендну плату.
Додатковою угодою до договору оренди, яка підписана сторонами 17.08.2006року (арк. справи 80) встановлено обов'язок позивача, як орендаря, сплачувати орендну плату грошовими коштами в сумі 25000грн. за кожний рік оренди.
Матеріалами справи доведено, що орендна плата в грошовому виразі відповідачу позивачем не сплачувалася.
Не доведено матеріалами справи і те, що позивачем на виконання умов договору оренди, в рахунок орендної плати, були передані відповідачу запасні частини на автомобіль КАМАЗ-35511 саме на суму 32002грн.78коп. Посилання позивача на акт приймання-передачі від 30.05.2007року відповідно до якого ним повернено відповідачу транспортний засіб, не є належним доказом того, що відповідач отримав запасні частини на зазначений автомобіль на суму 32002грн.78коп., оскільки актом зазначено, що за майже рік користування майном проводилися регламентно-технічні роботи автомобіля КАМАЗ-35511 №НОМЕР_1 та заміна частин, які за період роботи виходили зі строю і заміна коліс, які були зношені за період використання автомобіля позивачем на сто відсотків. При цьому, ні переліку запчастин, ні їх вартості актом не зазначено.
Крім того, позивач в позовній заяві посилається на те, що відповідач повинен відшкодувати йому ціну позову як безпідставно набуте майно та спричинені збитки.
Відповідно до ст.224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності.
Аналогічна норма міститься і в статті 22 ЦК України. Частиною 1 статті 614 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зазначені статті визначають загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу господарського правопорушення: порушення права; завдання збитків та причинний зв'язок між порушенням права та збитками. При наявності таких обставин у особи виникає право на відшкодування завданих збитків.
Притягнення ж до господарсько-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад господарського правопорушення, який є підставою господарсько-правової відповідальності. Склад господарського правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивну та суб'єктивну сторону.
Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, що утворюють склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Відшкодування збитків - це міра відповідальності за порушення в сфері господарювання, тому її застосування можливе за наявності підстави відповідальності, передбаченої законом. Особа, яка вимагає відшкодування збитків, повинна довести факт порушення господарського зобов'язання контрагентом, наявність і розмір понесених ним збитків, причинний зв'язок між правопорушенням і збитками.
Посилання позивача на договір від 15.08.2006року укладений ним з ПП ПКФ «Інтеграл Плюс», додаток №1 до договору, накладну №34 від 17.08.2006року та акт виконаних робіт від 17.08.2006року, підписаний ПП ПКФ «Інтеграл Плюс», а також на оплату передбачених цим договором запасних частин, не підтверджують того, що позивач поніс збитки з вини відповідача. До того ж в акті виконаних робіт, підписаним між позивачем та ПП ПКФ «Інтеграл Плюс» не зазначено ні вартості запасних частин, ні вартості виконаних робіт, чим не доведено факт того, що саме запасні частини та комплектуючі на суму позову було встановлено на переданий відповідачем в користування позивача автомобіль. Як і не доведено того, що запасні частини потребували установки на автомобіль саме на виконання договору оренди, чим не підтверджено вини відповідача, а відповідно відсутні і підстави притягнення його до відповідальності.
Крім того, рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 17.06.2010року по справі №2-01/10 за позовом ПП ОСОБА_1 до ОСОБА_4, голови ПСП «Отрада» Малік В.Ф. та ПОСП «Світлана» про стягнення матеріальної шкоди у зв'язку із здійсненням ремонту автомобіля КАМАЗ, який був предметом оренди за договором від 17.08.2006року встановлено, що на момент укладення договору оренди, як позивач, так і відповідач достовірно знали про те, що станом на червень 2006року автомобіль КАМАЗ-35511 №НОМЕР_1 належав на праві власності не відповідачу, а СТОВ «Степове», а з 26.06.2007року він був перереєстрований на фізичну особу - ОСОБА_4, якому він і був переданий у тому стані, який зазначений актом приймання-передачі від 30.05.2007року. Зазначене рішення набрало законної сили і факти встановлені цим рішенням відповідно до ст. 35 ГПК України не потребують повторного доказування.
Таким чином, відповідно до фактів, встановлених рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 17.06.2010року по справі №2-01/10, на момент укладення договору оренди позивач достовірно знав про те, що відповідач не є власником транспортного засобу, а тому відповідно до ч.1 ст. 761 ЦК України він не може бути наймодавцем і не має права передавати автомобіль КАМАЗ в оренду позивачу, однак прийняв автомобіль від відповідача та використовував його майже рік.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак позивачем не наведено належних доказів на підтвердження того, що саме в результаті протиправної поведінки відповідача він поніс збитки, як і не обґрунтовано належними засобами доказування ї їх розміру, тому підстави для стягнення з відповідача ціни позову, як безпідставно отриманих відповідачем та як спричинених позивачу збитків, також відсутні.
До того ж суд враховує те, що Новотроїцьким районним судом Херсонської області розглянута справа №2-01/10 за позовом ОСОБА_1 до голови ПОСП «Отрада» Малік В.Ф., ОСОБА_4, ПОСП «Світлана» про стягнення матеріальної шкоди в сумі 13370грн.00коп. Як вбачається із рішення районного суду від 17.06.2010року по справі №2-01/10, яке залишено в силі ухвалою судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 16.09.2010року, предметом спору було стягнення матеріальної шкоди - вартості запасних частин, якими був укомплектований автомобіль КАМАЗ -35511 №НОМЕР_1, що знаходився в користуванні ПП ОСОБА_1 на умовах договору оренди, укладеного з відповідачем 17.08.2006року. Рішенням суду в задоволенні позовних вимог позивачу було відмовлено. Тобто відшкодування позивачу 13370грн.00коп., саме як спричинених йому збитків, уже було предметом розгляду в іншій справі.
Посилання відповідача на те, що позивачем повторно заявлено той же позов, з яким він уже звертався до Новотроїцького районного суду не є підставою припинення провадження у справі, оскільки згідно з п.2 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Однак, як вбачається із рішення Новотроїцького районного суду від 17.06.2010року по справі №2-01/10, районним судом розглядався не господарський спір, з іншого предмету, між іншими сторонами і з інших підстав.
З урахуванням вищезазначеного, позовні вимоги про повернення позивачу 32002грн.78коп. як отриманого відповідачем на виконання нікчемного договору, як і вимоги про стягнення зазначеної суми як спричинених позивачу збитків, задоволенню не підлягають.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
В засіданні оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд
1.В задоволенні позовних вимог про стягнення 32002грн.78коп. відмовити.
Суддя З.І. Ємленінова
Рішення оформлено відповідно до ст. 84
ГПК України і підписано 08.12.2010року.