36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
14.09.2010 р. Справа №21/185
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМВІТ Україна", 04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, 22, кв. 77
до 1) Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, 36023, м. Полтава, вул. Стешенка, 4
2) Головного управління Державного казначейства України у Полтавській області, вул. Шевченка, 1, м. Полтава, 36011
про стягнення 66307,85 грн.
Суддя Тимченко Б.П.
Представники:
від позивача: Таранцев М.А., довіреність № 1/10 від 01.10.2009 р.;
від відповідача 1: Паламарчук Л.А., довіреність № 13305 від 06.05.2010 р.;
від відповідача 2: Ткаченко А.М., дов. № 04-21/5511 від 14.12.2007р.
Суть справи: Розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АМВІТ Україна" до Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції та Головного управління Державного казначейства України у Полтавській області про стягнення 66307,85 грн.
Представник позивача на позові наполягає.
Представник відповідача 1 прохає відмовити в заявлених позовних вимог з мотивів, наведених у відзиві № 29394 від 30.09.2010р. (вх. № 10489д від 13.09.10р.).
Представник відповідача 2 проти позову заперечує з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву (вх. "17-12/2297) 497 від 13.09.10р. (вх. № 10562д від 14.09.10р.).
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.02.2008 р. по справі № 21/411 з приватного підприємця Сириці С.В. на користь ТОВ "АМВІТ Україна" було стягнуто борг в сумі 64660 грн., пеню в сумі 736 грн. 34 коп., 3% річних в сумі 138 грн. 17 коп., державне мито в сумі 655 грн. 34 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн., а всього 66307 грн. 85 коп.
На виконання даного рішення господарським судом видано наказ № 21/411 від 25.02.2008 р.
19.05.2008 р. на підставі заяви ТОВ "АМВІТ Україна" Октябрським відділом державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню вищезазначеного рішення суду, але рішення не виконано.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 20.04.2010р. по справі № 21/411 та постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.07.2010р. визнано незаконною бездіяльність посадових осіб Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 12.02.2008 р. у справі № 21/411.
Позивач вважає, що з причини бездіяльності ДВС Товариству з обмеженою відповідальністю "АМВІТ Україна" було завдано збитків на суму, яка була присуджена на його користь рішенням господарського суду Полтавської області № 21/411 від 12.02.2008 р., але фактично не стягнута з боржника - приватного підприємця Сириці С.В.
Позивач прохає стягнути з державного бюджету збитки, заподіяні стягувачу невиконанням рішення суду в розмірі 66307,85 грн.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що у ч. 3 ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" визначено, що шкода заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Згідно з ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями, чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Ст. 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.
Відповідальність за шкоду, що завдана органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, несуть держава Україна, Автономна Республіка Крим і територіальна громада за рахунок власного майна, в тому числі грошових коштів, які належать їм на праві власності (ст.ст. 326-327 ЦК України).
Позивач звертається з позовом до відділу державної виконавчої служби та територіального органу Державного казначейства України з огляду на те, що в пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.03 р. №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" вказано на те, що при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.
Суд вважає позовні вимоги позивача необгрунтованими, безпідставними, а відтак такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" передбачає, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Згідно зі ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження" стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.
Ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
При цьому притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; вини; причинного зв'язку між протиправною поведінкою винної особи та збитками. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв"язку між протиправною поведінкою та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Згідно п. 9 Рекомендацій Вищого господарського суду України від 29.12.2007р. № 04-5/239 "Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01.03.1994 N 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" у вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом.
Факт неправомірності дій державного виконавця повинен бути встановлений відповідними засобами доказування.
Як вбачається з матеріалів справи у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення господарського суду Полтавської області від 12.02.2008 р. по справі № 21/411 ухвалою господарського суду Полтавської області від 20.04.2010р. та постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.07.2010р. визнано незаконною бездіяльність посадових осіб Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції.
При цьому посилання позивача на сам факт невиконання рішення господарського суду Полтавської області від 12.02.2008 р. по справі № 21/411 та визнання незаконною бездіяльності посадових осіб відділу державної виконавчої служби ще недостатньо для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення та шкодою (збитками) в розмірі 66307,85 грн., про стягнення яких прохає позивач.
Позивачем не надано доказів того, що судове рішення могло бути фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання, що боржник мав майно достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому. Позивачем не надано жодних доказів і того, що рішення господарського суду Полтавської області від 12.02.2008 р. по справі № 21/411 не може бути фактично виконаним боржником в майбутньому, того, що майно боржника обтяжене іншими зобов'язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника.
Отже позивчем не доведено належними засобами доказування наявність вини та протиправної поведінки відповідачів, та причинно-наслідкового зв"язку між протиправною поведінкою відповідачів та збитками позивача у розмірі, заявленому до стягнення.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позовні вимоги необґрунтовані, недоведені матеріалами справи та не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -
1. В позові відмовити.
2. Копію рішення надіслати сторонам.
Суддя Тимченко Б.П.