23 травня 2025 року
м. Київ
справа № 215/601/23
провадження № 61-6413ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 серпня 2024 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2025 року та ухвалу Верховного Суду від 28 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна про відшкодування моральної шкоди,
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держави Україна про відшкодування моральної шкоди.
Тернівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 серпня 2024 року в задоволенні позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 21 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду Агєєва О. В., Бондар Я. М., Корчистої О. І. визнав необґрунтованою.
Передав заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду Агєєва О. В., Бондар Я. М., Корчистої О. І. до апарату Дніпровського апеляційного суду для визначення судді для розгляду цієї заяви, в порядку частини першої статті 33, частини третьої статті 40 ЦПК України.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 05 листопада 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду Агєєва О. В., Бондар Я. М., Корчистої О. І. відмовив.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 29 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 серпня 2024 року залишив без змін.
24 лютого 2025 року ОСОБА_1 , через засоби поштового зв'язку, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 серпня 2024 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2025 року в указаній справі.
Верховний Суд своєю ухвалою від 28 квітня 2025 року визнав неподаною та повернув ОСОБА_1 указану вище касаційну скаргу.
16 травня 2025 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 серпня 2024 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2025 року та ухвалу Верховного Суду від 28 квітня 2025 року.
У відкритті касаційного провадження в частині оскарження ухвали Верховного Суду від 28 квітня 2025 рокунеобхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 36 та пункту 1 частини першої статті 44 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом.
Право касаційного оскарження та судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, визначено у статті 389 ЦПК України.
Суд касаційної інстанції під час розгляду касаційних скарг діє в межах цивільного процесуального законодавства України, його повноваження визначені главою 2 розділу V ЦПК України «Касаційне провадження».
Перегляд судових рішень Верховного Суду вказаною главою ЦПК України не передбачено та до повноважень Верховного Суду як суду касаційної інстанції не відноситься.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 подано зокрема на ухвалу Верховного Суду від 28 квітня 2025 року, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження в цій частині необхідно відмовити.
Крім того, ОСОБА_1 у вказаній вище заяві просить поновити йому строк на звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Встановлено, що повний текст постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2025 року складений 29 січня 2025 року.
24 лютого 2025 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку вперше подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 серпня 2024 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2025 року в указаній вище справі, яку Верховний Суд своєю ухвалою від 28 квітня
2025 року повернув заявникові.
16 травня 2025 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку повторно подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 серпня 2024 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня
2025 року
Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.
Проте, подана касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) щодо питання застосування норм права у правовідносинах про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від
24 вересня 2019 року у справі № 215/3407/19.
Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, він повинен зазначити норму права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи, а також навести чіткі доводи висновкам судів попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає їх неправильність.
Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.
Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.
Водночас, подана касаційна скарга не містить обґрунтування пункту 3 частини другої статті 389 України, оскільки не зазначено обґрунтованої необхідності для формування висновку Верховного Суду щодо застосування норми матеріального права у спірних правовідносинах.
Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Отже, не є підставою касаційної оскарження посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах без конкретизації норми права, щодо застосування якої відсутній вказаний висновок та відсутності обґрунтування необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо норми матеріального права у спірних правовідносинах.
Крім того, у касаційній скарзі заявник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо дослідження зібраних у справі доказів, пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме вказує, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази) має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на пункт 1, 2 або 3 частини другої статті 389 цього Кодексу як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Отже, з огляду на наведену норму, обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із не дослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження судових рішень.
З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, суд вважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Крім того, у прохальній частині касаційної скарги ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 серпня 2024 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2025 року, однак при цьому не зазначає наслідків розгляду касаційної скарги.
Так, відповідно до частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:
1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;
3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд;
4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині;
5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині;
6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині;
7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
За таких обставин, ОСОБА_1 має право надіслати на адресу суду нову редакцію касаційної скарги (з викладенням її вимог відповідно до повноважень суду касаційної інстанції з урахуванням положень статті 409 ЦПК України) з конкретизацією пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, на який він посилається як на підставу касаційного оскарження, зазначивши норму права, щодо якої відсутній, на його думку, висновок про її застосування з посиланням на зміст правовідносин, в яких цей висновок відсутній та з обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Керуючись статтями 185, 393, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 серпня 2024 року, ухвали Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2025 року.
У відкритті касаційного провадження в частині оскарження ОСОБА_1 ухвали Верховного Суду від 28 квітня 2025 року відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 серпня 2024 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня
2025 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов