36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
23 вересня 2010 р. Справа № 5/131
За позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, 36000, АДРЕСА_1
до Відкритого акціонерного товариства "Полтваагротранс", 36000, м. Полтава, вул. Садовського, 18
про стягнення 191400,53 грн.
Суддя Гетя Н.Г.
Представники до перерви:
від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_1
від відповідача: Козирь Т.О.
Представники після перерви:
від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_1
від відповідача: Козирь Т.О.
В судовому засіданні 23.09.2010 року після виходу з нарадчої кімнати на підставі ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення 191400,53 грн. боргу за договором оренди від 01.09.2006 року, в т.ч. 146394,76 грн. вартості проведених поліпшень орендованого майна, 10686,17 грн. інфляційних витрат, 11719,60 грн. 3% річних та 22600,00 грн. збитків у вигляді неодержаного прибутку.
В судовому засіданні позивач і представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та заперечували щодо застосування строку позовної давності, оскільки вважають договір оренди від 01.09.2006 р. таким, що не припинив свою дії з огляду на п. 5.1 договору оренди, який передбачає його пролонгацію за умови відсутності повідомлення сторін про його припинення.
Представник відповідача проти позову заперечує з підстав наведених у відзиві на позов та у письмових поясненнях, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, який дорівнюється одному року, і перебіг якого почався від дати припинення договору оренди від 01.09.2006 р., та просив суд застосувати до спірних відносин позовну давність у зв'язку чим відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні 23.09.2010 р. під час розгляду справи по суті позивачем була подана заява про доповнення позовних вимог, а саме: про розірвання договору оренди від 01.09.2006 року, що є по суті новою позовною вимогою.
Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі змінити або підставу, або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог.
У відповідності до п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. N 01-8/1228 таке доповнення не може бути пов'язане з пред'явленням додаткових позовних вимог, однак така вимога може бути предметом розгляду в окремому провадженні.
Таким чином, суд не приймає до розгляду пред'явлену додатково позовну вимогу про розірвання договору оренди від 01.09.2006 року.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд встановив:
01.09.2006 року між Відкритим акціонерним товариством "Полтваагротранс" (відповідач) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (позивач) був укладений договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець (відповідач) передає, а орендар (позивач) приймає в оренду прибудоване службове приміщення площею 297 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2.
Згідно з п. 2.1 договору термін оренди приміщення складає 11 місяців з моменту підписання договору. Тобто, до 01.08.2007 року.
По закінченню строку дії договору оренди від 01.08.2007 року між сторонами було укладено новий Договір оренди, предметом якого було те саме прибудоване службове приміщення площею 297 кв. м. по АДРЕСА_2.
Відповідно до ч. 2 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Суд вважає, що поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, а тому укладення договору оренди від 01.08.2007 року свідчить про припинення дії договору оренди від 01.09.2006 року у зв'язку із закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 778 ЦК України, наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.
Згідно з п. 3.2 договору орендар має право використовувати майно на умовах повного господарського відання, визначати призначання орендованого приміщення відповідно до свої діяльності; за письмовим погодженням з орендодавцем кошторису, проводити роботи по покращенню (поліпшенню) орендованого майна з наступним відшкодуванням орендодавцем цих витрат; проведення робіт по покращенню (поліпшенню) орендованого приміщення та оформлення усіх необхідних документи для цього.
Позивач наполягає, що з метою поліпшення майна, орендованого по договору оренди від 01.09.2006 року, ним були виконані ремонті роботи з урахуванням матеріалів на загальну суму 146392,76 грн., що підтверджується зокрема, кошторисом салону-магазину «Паркет», комерційною пропозицією від 30.10.2006 року за № 33, документом -Договірна ціна приватного підприємця ОСОБА_4
Проте, п. 3.2 договору від 01.09.2006 року обумовлює проведення робіт по покращенню (поліпшенню) орендованого майна за письмовим погодженням орендодавцем кошторису, якого позивачем надано не було та існування якого заперечується представником відповідача.
Відповідно до статей 526-527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Проте, позивач не довів виконання умови письмового погодження орендодавцем кошторису на проведення робіт по покращенню (поліпшенню) орендованого майна, хоча дотримання цієї умови зумовлює наявність у позивача права на відшкодування вартості проведених поліпшень.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлений у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України, визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Для вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік, що передбачено ч. 1 ст. 786 ЦК України.
Згідно з ч. 2 ст. 786 ЦК України, перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму.
Перебіг строку позовної давності за вимогою про відшкодування вартості поліпшень орендованого майна, проведених позивачем по договору оренди від 01.09.2006 року починається з моменту припинення договору оренди, а саме: з 01.08.2007 року і закінчується відповідно 01.08.2008 року.
Позовна вимога про стягнення інфляційний витрат та 3 % річних за період прострочення з 01.10.2007 року по 31.05.2010 року, нарахованих на вартість поліпшень орендованого майна заявлена позивачем на підставі ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 266 ЦК України, зі спливом строку позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
За таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимогу про сплату інфляційний витрат та 3 % річних, які є невід'ємною частиною вартості поліпшень орендованого майна, позивач був вправі заявити з моменту виникнення права на позов про стягнення вартості поліпшень, тобто протягом одного року з моменту припинення договору оренди від 01.09.2006 року та з урахуванням строків позовної давності.
Відповідно до ч. 2 ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. При цьому, за змістом ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просить застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності в один рік у зв'язку з чим відмовити у задоволенні позову.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення вартості поліпшень орендованого майна в сумі 146394,76 грн., інфляційний витрат в сумі 10686,17 грн. та трьох процентів річних в сумі 11719,60 грн. було заявлено із порушенням строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.
Судом не приймаються твердження позивача:
1. про те, що договір оренди від 01.09.2006 року є діючим з огляду на п. 5.1 договору, який передбачає його пролонгацію за умови відсутності повідомлення сторін про його припинення.
Відповідно до п. 2 ст. 793 ЦК України в редакції, яка діяла на момент укладення договору, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно п. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
З вищезазначеного випливає, що зміст п. 5.1 договору протирічить вимогам ст. 793 ЦК України і є нікчемним.
2. про недійсність договору оренди від 01.08.2007 року та недійсність договору оренди від 01.07.2008 року з огляду на вимоги ст. 204 ЦК України, якою встановлена презумпція правомірності правочину якщо він не визнаний судом недійсним.
Судових рішень про визнання недійсними договору оренди від 01.08.2007 р. та договору оренди від 01.07.2008 р. позивачем не надано.
Також суд вважає, що вимога про стягнення збитків у вигляді неодержаного прибутку в сумі 22600,00 грн. також не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і відшкодування збитків.
Відшкодування збитків передбачено і ст. 224 ГК України, якою встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її права не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України).
Положенням ст. 623 ЦК України унормовано, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Необхідною умовою для відшкодування збитків є наявність між сторонами укладеного договору, порушення зобов'язань за яким завдає збитки та наявність складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина порушника.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення. За відсутності хоча б одного з визначених елементів цивільна відповідальність не настає.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 ГПК України).
Проте, позивачем не зазначено, на підставі яких розрахунків ним визначена сума збитків в розмірі 22600,00 грн., в чому полягає протиправність поведінки відповідача та наявність причинного зв'язку між такою протиправною поведінкою та неодержаним прибутком.
Якщо за результатами розгляду справи не встановлено всіх елементів складу цивільного правопорушення, у господарського суду немає правових підставі для задоволення вимоги про стягнення збитку у вигляді держаного прибутку.
Таким чином, господарський суд, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спорів, дійшов висновку, що позовні вимоги не підтверджені документально, не відповідають нормам матеріального права, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
В позові відмовити.
Суддя Гетя Н.Г.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 28.09.2010 року.