Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"15" травня 2025 р. м. ХарківСправа № 917/1974/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавренюк Т.А.
при секретарі судового засідання Сіліній М.Г.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рост Трейдинг" (код ЄДРПОУ 39771951, адреса: 36007, м. Полтава, вул. Решетилівська, 37, оф.402)
до Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (код ЄДРПОУ 31941174, адреса: 61202, м. Харків, вул. Ахсарова, 2) , Фізичної особи-підприємця Гринюка Сергія Івановича (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
про та за зустрічним позовом до про стягнення 596 002,69грн Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (код ЄДРПОУ 31941174, адреса: 61202, м. Харків, вул. Ахсарова, 2) Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фізична особа-підприємець Гринюк Сергій Іванович (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) Товариства з обмеженою відповідальністю "Рост Трейдинг" (код ЄДРПОУ 39771951, адреса: 36007, м. Полтава, вул. Решетилівська, 37, оф.402) визнання недійсним договору
за участю учасників справи:
позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) - Зязюн Ю.А.
Позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просить суд:
- стягнути з Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" заборгованість за договором поставки (купівлі-продажу) товару № 13ТЗ/10-23 від 13.10.2023 в розмірі 586 002,69грн, з яких 540 800,00грн сума основного боргу, 33 238,59грн збитки від інфляції, 11 964,10грн 3%річних;
- стягнути в солідарному порядку з Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" та Фізичної особи-підприємця Гринюка Сергія Івановича заборгованість за договором поставки (купівлі-продажу) товару № 13ТЗ/10-23 від 13.10.2023 в розмірі 10 000,00грн.
Підставою вимог до другого відповідача є договір поруки № 15/01/24-13ТЗ від 15.01.2024.
Позивач просить суд вирішити питання розподілу судових витрат зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу, у зв'язку з чим ним надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, відповідно до якого судові витрати, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, становлять 20 000,00грн попередньої оплати за надання правничої допомоги. Також позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи у разі задоволення судом позову у справі - 10% від суми, присудженої судом на користь позивача.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 04.12.2024 матеріали справи № 917/1974/24 передано за підсудністю до Господарського суду Харківської області.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями для розгляду даної справи призначено суддю Лавренюк Т.А.
Ухвалою суду від 06.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Перший відповідач у відзиві на позов проти позову заперечує в повному обсязі, посилаючись на те, що договір поставки (купівлі-продажу) товару № 13ТЗ/10-23 від 13.10.2023, на підставі якого позивач просить суд стягнути заборгованість, відповідач вважає недійсним, а тому посилання позивача на його положення є безпідставними.
Позивач, не погоджуючись із доводами першого відповідача, у відповіді на відзив першого відповідача посилається на презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Перший відповідач надав заперечення на відповідь позивача на відзив, в яких посилається на те, що позивач не довів ні у позові, ні у відповіді на відзив той факт, що у разі якщо вважати договір дійсним на момент звернення позивача з позовом до суду відсутній предмет спору, тому як позивач не надав до суду доказів виникнення заборгованості перед відповідачем. Одні лише посилання на видаткові накладні, які можуть служити лише доказом поставки товару, ще не вказують на той факт, що позивач виконав вимоги пунктів 4.1- 4.3. договору (доказів у справі не має) та у відповідача перед ним виникли боргові зобов'язання на зазначену у позові суму. Як зазначає перший відповідач, усі надані до суду разом з позовною заявою письмові докази в електронних копіях не є копіями документів, оскільки зроблені не з оригіналів, а з копій, тобто такі документи взагалі не можна вважати доказами по справі у розумінні ст.91 Господарського процесуального кодексу України. Первинні документи щодо договору поставки (купівлі-продажу) товару №13ТЗ/10-23 від 13.10.2023 на підприємстві першого відповідача відсутні.
Що стосується попереднього (орієнтовного) розрахунку позивача за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом посилається на те, що сума витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00грн є явно неспівмірною, крім того частина витрат на правову допомогу, визначена у договорі про надання правової допомоги, не має ні якого відношення до витрат, що були фактичними і неминучими при підготовці позовної заяви.
Другий відповідач відзив на позов не надав, про знаходження справи в провадженні Господарського суду Харківської області повідомлений належним чином. Всі процесуальні документи були доставлені в його Електронний кабінет, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.
Перший відповідач звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рост Трейдинг", в якій просить суд визнати недійсним договір поставки (купівлі-продажу) товару № 13ТЗ/10-23 від 13.10.2023, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рост Трейдинг", як постачальником, та Дочірнім підприємством "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", як покупцем. Судові витрати, у вигляді сплаченого судового збору та інші витрати, пов'язані з розглядом справи покласти на відповідача за зустрічним позовом.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що Висновком Державної аудиторської служби України про результати моніторингу процедури закупівлі № UA-2023-09-18-007112-а від 30.11.2023 зобов'язано ДП "Харківський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" здійснити заходи щодо усунення виявлених порушень шляхом припинення зобов'язань за договором поставки (купівлі-продажу) товару № 13Т3/10-23 від 13.10.2023. При цьому згідно роз'яснення висновку Державної аудиторської служби України щодо способу припинення зобов'язань за договором № 13ТЗ/10-23 від 13.10.2023 таке повинно бути здійснено шляхом визнання правочину недійсним.
Ухвалою суду від 13.01.2025, зокрема, прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рост Трейдинг" про визнання недійсним договору. Об'єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом та здійснено перехід до розгляду справи № 917/1974/24 за правилами загального позовного провадження. Почато у справі підготовче провадження та призначено підготовче засідання на 06.02.2025 о 10:45. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фізичну особу-підприємця Гринюка Сергія Івановича.
Відповідач за зустрічним позовом проти зустрічних позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що позивачем за зустрічним позовом обрано неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові. Позивачем за зустрічним позовом не зазначено яке саме його право порушено відповідачем за зустрічним позовом.
Відповідач за зустрічним позовом надав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, який становить 20 000,00грн - сума попередньої оплати за надання правничої допомоги.
Позивач за зустрічним позовом надав відповідь на відзив відповідача за зустрічним позовом, в якому зазначає про те, що ознайомившись з правовою позицією викладеною у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, на яку посилається відповідач за зустрічним позовом, вважає за необхідне доповнити позовні вимоги за зустрічним позовом та викласти їх окремою заявою про зміну позовних у зустрічній позовній заяві з метою її відповідності висновкам зробленим у постанові об'єднаної палати.
Що стосується попереднього (орієнтовного) розрахунку відповідача за зустрічним позовом, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що сума витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00грн є явно неспівмірною, крім того частина витрат на правову допомогу, визначена у договорі про надання правової допомоги, не має ні якого відношення до витрат, що були фактичними і неминучими при підготовці відзиву на зустрічну позовну заяву.
05.02.2025 на адресу суду через систему "Електронний суд" від позивача за зустрічним позовом надійшла заява про зміну предмету позову, в якій останній просить суд:
- визнати недійсним договір поставки (купівлі-продажу) товару № 13ТЗ/10-23 від 13.10.2023, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рост Трейдинг", як постачальником, та Дочірнім підприємством "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", як покупцем;
- застосувати наслідки нікчемного правочину, а саме повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Рост Трейдинг" поставлену за договором поставки (купівлі-продажу) товару № 13ТЗ/10-23 від 13.10.2023 сіль для промислового перероблення, що відповідає ДСТУ 4246:2003.
Ухвалою суду від 06.02.2025 заяву позивача за зустрічним позовом про зміну предмету позову залишено без руху, встановлено строк 5 днів з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків.
Після усунення недоліків, ухвалою суду від 10.02.2025 прийнято уточнену заяву позивача за зустрічним позовом про зміну предмету позову до розгляду та подальший розгляд зустрічних позовних вимог здійснюється з її урахуванням.
Третя особа письмових пояснень по суті спору зустрічних позовних вимог не надала.
20.03.2025 в судовому засіданні постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні 15.05.2025 представник позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) первісні позовні вимоги підтримує, просить суд їх задовольнити. В задоволенні зустрічного позову просить відмовити в повному обсязі.
Перший відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) та другий відповідач за первісним позовом (третя особа за зустрічним позовом) у призначене судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до його Електронного кабінету.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), суд встановив наступне.
13.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рост Трейдинг" (позивач за первісним позовом, постачальник) та Дочірнім підприємством "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (перший відповідач за первісним позовом, покупець) укладено договір поставки (купівлі-продажу) товару № 13Т3/10-23 (далі договір), відповідно до умов якого позивач за первісним позовом зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти та передавати у власність першого відповідача за первісним позовом, а перший відповідач за первісним позовом прийняти і оплатити наступний товар: ДСТУ 4246:2003 - сіль кам'яна, сорт вищий, крупність 3, з протизлежувальною добавкою до 150/т, без пакування (насипом), з розміщенням в напіввагоні поліпропіленового вкладиша разового використання (далі товар).
У п.3.1 договору сторони погодили, що ціна цього договору становить 32 400 000,00грн, що станом на дату укладення договору дорівнює загальній вартості товару.
Загальна вартість товару за цим договором складається із вартості кожної партії товару, поставленої в межах строку дії цього договору (п.3.2 договору).
Відповідно до п.4.1 договору розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом: оплати першим відповідачем за первісним позовом рахунку позивача за первісним позовом за умови отримання від нього всіх документів, зазначених у п. 4.2 договору. Покупець перераховує постачальнику суму без врахування суми ПДВ, різниця дораховується тільки після реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних з урахуванням граничних строків реєстрації згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України.
У п.4.2 договору сторони дійшли згоди, що рахунок приймається до оплати при отриманні товару та всіх документів, що підтверджують належну якість товару (сертифікат паспорт якості тощо), видаткових накладних, у яких вказуються дані про виробничий підрозділ покупця, який безпосередньо отримав партію товару, товарно- транспортних накладних та інших первинних документів, передбачених для даного виду товару. Постачальник має зареєструвати податкову накладну в єдиному електронному реєстрі у передбачені чинним законодавством строки. У разі ненадання зазначених цим пунктом договору документів (у тому числі електронних) постачальник зобов'язується відшкодувати спричинені покупцю збитки (витрати).
Перший відповідач за первісним позовом, за умовами п.4.3 договору, взяв на себе зобов'язання розрахуватися з позивачем за первісним позовом за отриманий товар протягом 90 календарних днів з моменту отримання від постачальника документів, зазначених у п.4.1 та п.4.2 цього договору.
Товар постачається залізничним транспортом по Харківській області на умовах DDP (склад покупця, транспортні витрати за рахунок постачальника). Покупець надає постачальнику письмову заявку. У заявці покупця вказується: найменування товару; кількість товару; при потребі найменування підрозділу, до складу якого постачається товар; перелік матеріально-відповідальних осіб, що уповноважені покупцем одержувати товар; строк термін поставки товару. Строк поставки товару окремими партіями здійснюється позивачем за первісним позовом протягом 14 днів з моменту акценту заявки від покупця (п.5.1 договору).
Обов'язок з поставки є виконаним в момент передачі товару та надання документів, зазначених в п.4.2 договору. Датою передачі товару від постачальника покупцю вважається дата підписання видаткової накладної на товар, що засвідчує реальне отримання товару за кількістю та якістю матеріально відповідальними (уповноваженими) особами, які визначені Сторонами (п.5.3, п.5.4 договору).
Перший відповідач за первісним позовом, відповідно до п.п.6.1.1, 6.1.3 договору, зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари та належним чином виконувати умови договору.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.03.2024 (10.1 договору).
Між сторонами складено та підписано специфікацію, відповідно до якої позивач за первісним позовом зобов'язався здійснити поставку солі для промислового перероблення у кількості 4 000т на загальну суму 32 400 000,00грн.
17.10.2023 на адресу позивача за первісним позовом надійшла заявка від першого відповідача за первісним позовом на відгрузку солі технічної (крупність 3, з протизлежувальною добавкою до 150гр/тн), в якій зазначено:
1. Отримувач: Філія "Пісочинське ДЕП" ДП "Харківський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України"; кількість вагонів: 6; станція призначення: Ст. Буди ПЗ (Ветка АБЗ Буди Пісочинське ДЕП); адреса: 62418 Харківська область, с. Пісочин, вул. Технологічна, 5.
2. Отримувач: Філія "Балакліївський райавтодор" ДП "Харківський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України"; кількість вагонів: 2; станція призначення: Ст. Балаклія ПЗ (Ветка Балаклійський РАД); адреса: 64200 Харківська область, м. Балаклія, Вторчерметівська, 3.
3. Отримувач: Філія "Красноградське ДЕП ДП "Харківський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України"; кількість вагонів: 1; станція призначення: Ст. Красноград ПЗ (Ветка жд ст. Красноград); адреса: 63304 Харківська область, м. Красноград, вул. Полтавська, 2.
4. Отримувач: Філія "Лозівський РАД" ДП "Харківський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України"; кількість вагонів: 1; станція призначення: Ст. Лозова (Ветка жд станції Лозова); адреса: 64600 Харківська область, м. Лозова, вул. Р. Люксембург, 86.
Позивач за первісним позовом на виконання умов спірного договору 16.11.2023 та відповідно до заявки першого відповідача за первісним позовом поставив на адресу Філії "Красноградське ДЕП ДП "Харківський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (63304, Харківська область, м. Красноград, вул. Полтавська, 2) сіль для промислового перероблення (код УКТЗЕД 2501 00 51 00) у кількості 68 т за ціною 6 750,00грн без ПДВ, на загальну суму 550 800,00грн, що підтверджується видатковою накладною № 935 від 16.11.2023, яка зареєстрована позивачем за первісним позовом в Єдиному електронному реєстрі у передбачені чинним законодавством строки.
Перший відповідач за первісним позовом зобов'язання за договором належним чином не виконав, за отриманий товар не розрахувався, у зв'язку з чим у нього перед позивачем з первісним позовом утворилась заборгованість в розмірі 550 800,00грн, яка до теперішнього часу є не сплаченою.
Також судом встановлено, що у листопаді 2023 року Державною аудиторською службою України проведено моніторинг процедури закупівлі Дочірнім підприємством "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", за результатами якого встановлено порушення пунктів 5 та 10 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, шляхом здійснення закупівлі та укладення договору поставки (купівлі-продажу) товару від 13.10.2023 № 13ТЗ/10-23, на суму 32 800 000,00грн без проведення процедури закупівлі відкриті торги з особливостями.
Відповідно до Висновку про результати моніторингу процедури закупівлі № UA-2023-09-18-007112-a від 30.11.2023, з огляду на встановлені порушення законодавства у сфері публічних закупівель Держаудитслужба зобов'язала першого відповідача за первісним позовом здійснити заходи щодо усунення виявлених порушень шляхом припинення зобов'язань за договором та в подальшому здійснювати такі закупівлі з дотриманням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 у справі № 520/35967/23 відмовлено у задоволенні адміністративного позову Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Державної аудиторської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Рост Трейдинг" про визнання протиправним та скасування даного висновку Держаудитслужби про результати моніторингу процедури закупівлі № UA-2023-09-18-007112-a від 30.11.2023.
З огляду на викладене позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) вважає наявними правові підстави для визнання договору поставки (купівлі-продажу) товару № 13ТЗ/10-23 від 13.10.2023, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рост Трейдинг", як постачальником, та Дочірнім підприємством "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", як покупцем - недійсним та, відповідно, відсутнім обов'язок сплати коштів за поставлений за цим договором товар.
Оскільки від результатів вирішення зустрічного позову залежить вирішення первісного, суд вважає за необхідне спочатку надати оцінку наявності або відсутності правових підстав для задоволення зустрічного позову.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав первісних та зустрічних позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).
Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Визнання правочину недійсним являє собою спосіб захисту, наслідком застосування якого є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує юридичних наслідків. Відповідно разом з цим анулюються цивільні права та обов'язки, що виникли у сторін при вчиненні правочину, або цивільні права та обов'язків припиняються на майбутнє (якщо за недійсним правочином права й обов'язки передбачалися лише на майбутнє) для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, пов'язаних з його виконанням, а також встановлення заборони на виконання правочину.
Частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п'ятої статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).
Таким чином, виходячи із вимог діючого законодавства та із правових висновків, неодноразово сформульованих Верховним судом, заявляючи позов про визнання оспорюваного договору недійсним, позивач обов'язково повинен пред'явити вимогу і про застосування наслідків його недійсності, що буде ефективним способом захисту порушеного права.
В той же час, суд вважає за необхідне відзначити, що обов'язок позивача, що заявляє такий позов, пред'явити вимогу про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, не звільняє останнього також від обов'язку обґрунтувати правові та фактичні підстави заявлення такої вимоги, оскільки саме від наявності або відсутності таких підстав залежить вирішення судом відповідного спору.
В даній справі позивач за зустрічним позовом, обґрунтовуючи свою вимогу про застосування наслідків недійсності правочину, що полягає в його вимозі повернути відповідачу за зустрічним позовом отриманий самим позивачем за зустрічним позовом товар, обґрунтовує таку вимогу лише посиланням на правову позицію Верховного суду, яка зазначає про те, що заявляючи позов про визнання оспорюваного договору недійсним, позивач обов'язково повинен пред'явити вимогу і про застосування наслідків його недійсності. При цьому відсутнє будь - яке обґрунтування такої позовної вимоги.
Із матеріалів справи суду не зрозуміло в чому полягає неможливість позивача за зустрічним позовом повернути отриманий ним товар на користь відповідача за зустрічним позовом. Залишається незрозумілим чи є такий товар в наявності та чи намагався взагалі позивач за зустрічним позовом повернути отриманий за спірним договором товар, а також в чому саме полягає така неможливість.
В той же час, відповідні обставини є вирішальними для встановлення судом наявності або відсутності правових підстав для визнання правочину недійсним, оскільки задоволення відповідного позову без з'ясування дійсної можливості проведення реституції між сторонами спірного правочину може призвести до порушення прав та інтересів другої сторони відповідного правочину та не буде вирішувати спір по суті.
Також позивач за зустрічним позовом не обґрунтував чи було порушене його цивільне право, за захистом якого він звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення.
Посилання позивача за зустрічним позовом на висновок Державної аудиторської служби України про результати моніторингу процедури закупівлі здійснити заходи щодо усунення виявлених порушень шляхом припинення зобов'язань за договором поставки (купівлі-продажу) товару № 13Т3/10-23 від 13.10.2023 суд не визнає тією правовою підставою, що відповідно до діючого законодавства може бути підставою для визнання правочину недійсним.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.
Всі ці зазначені судом обставини є самостійними підставами для відмови у задоволенні зустрічного позову.
Щодо невідповідності спірного правочину вимогам Закону України “Про публічні закупівлі», зокрема п. 3 ч. 1 ст. 2 цього Закону, відповідно до якої позивач за зустрічним позовом відноситься до замовників, які повинні здійснювати закупівлі за правилами цього Закону, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 1 Закону України “Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VІІІ (в редакції, чинній на момент укладання договору) замовники - суб'єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону.
Стаття 2 Закону України “Про публічні закупівлі» визначає, що до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону належать, зокрема юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків (частина 3 вказаної статті 2).
Отже, наведена норма містить обов'язкову умову (законодавче застереження), за наявності якої відповідні суб'єкти визначають свою належність до замовників, а саме “якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі».
Вирішуючи питання чи здійснюється діяльність відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) на промисловій чи комерційній основі суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до п. 3.4. Статуту відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) він “здійснює свою діяльність на комерційній основі відповідно до законодавства та цього Статуту. Компанія діє на принципах повної господарської самостійності, самоуправління і самоокупності, несе відповідальність за наслідки своєї господарської діяльності та виконання зобов'язань перед бюджетом, партнерами та кредиторами».
Метою діяльності відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним), поряд із метою задоволення потреб держави та територіальних громад, юридичних та фізичних осіб у безпечних та якісних дорогах, є одержання прибутку від здійснення господарської діяльності (п. 2.1. Статуту).
Враховуючи викладене в суду відсутні правові підстави вважати, що укладаючи спірний договір було порушено вимоги законодавства, що регулюють правила проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі".
Щодо посилання позивача за зустрічним позовом на лист - роз'яснення Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 21.05.2020 № 3304-04/32275-06, яким було надано роз'яснення хто є замовником відповідно до Закону України “Про публічні закупівлі», то відповідний лист не є законом. Крім того, його судом не може бути взято до уваги враховуючи те, що воно стосується роз'яснення законодавчих приписів діючих станом на 21.05.2020р., в той час як спірний договір був укладений 13.10.2023 р. і стаття 2 Закону України “Про публічні закупівлі» станом на момент укладення спірного правочину мала іншу редакцію в частині визначення осіб, що можуть бути віднесені до категорії замовників, у порівнянні із тією редакцією щодо якої був наданий відповідний лист - роз'яснення.
Суд вважає за необхідне відзначити, що законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору.
Також суд не приймає посилання позивача за зустрічним позовом і на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 у справі № 520/35967/23, яким було відмовлено у задоволенні адміністративного позову Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Державної аудиторської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Рост Трейдинг" про визнання протиправним та скасування висновку Держаудитслужби про результати моніторингу процедури закупівлі №-09-18-007112-a від 30.11.2023, виходячи із наступного.
Згідно з ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В той же час, відповідно до ч.7 ст. 75 ГПК України передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 та Верховного Суду від 20.11.2022 у справі № 140/6115/21 викладено правові висновки, за змістом яких "преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що відображено у мотивувальній частині судового рішення з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини".
Таким чином, рішення адміністративного суду, яким обґрунтовує позивач за зустрічним позовом свої вимоги не має преюдиційного характеру для вирішення даної справи в частині вирішення питання наявності правових підстав для віднесення або не віднесення Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до категорії замовників відповідно до Закону України “Про публічні закупівлі», оскільки обставини на які посилається позивач за зустрічним позовом в обґрунтування своєї позиції не є “тими обставинами, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що відображено у мотивувальній частині судового рішення з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини», а є “правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту)», що не може бути покладено судом в обґрунтування рішення у даній справі.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним спірного договору та для задоволення зустрічного позову.
Надаючи оцінку первісному позову суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення також закріплені в ст.ст.173-175 Господарського кодексу України.
Згідно із ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами ст.ст.627,628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ст.ст.525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.265 Господарського кодексу України).
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 Господарського кодексу України).
Так, відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вже було встановлено судом, оплата за отриманий товар здійснюється першим відповідачем протягом 90 календарних днів з моменту отримання від постачальника документів, зазначених у п.4.1 та п.4.2 цього договору.
Проте, перший відповідач поставлений позивачем товар прийняв, однак грошові кошти своєчасно не сплатив, у зв'язку з чим у першого відповідача утворилась заборгованість в розмірі 550 800,00грн.
Заперечуючи проти первісного позову перший відповідач посилається на порушення позивачем за первісним позовом п.п.4.1 - 4.3 договору щодо надання первинних документів, передбачених для такого виду товару. Через ці обставини перший відповідач вважає, що його боргові зобов'язання за спірним договором перед позивачем на даний час не виникли.
Суд не приймає заперечення першого відповідача за первісним позовом, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи.
В матеріалах справи містяться докази направлення позивачем пакету документів, які отримані першим відповідачем за первісним позовом 08.05.204, що підтверджується копією експрес-накладної, наявною в матеріалах справи.
Так, з наданих суду доказів судом вбачається, що 07.05.2024 позивач на адресу першого відповідача за первісним позовом направив з описом вкладення ТОВ "Нова пошта" всі супровідні документи щодо поставок згідно договору поставки (купівлі-продажу) товару № 13ТЗ/10-23 від 13.10.2023, в тому числі і щодо поставки 16.11.2023 на адресу Філії "Красноградське ДЕП" ДП "Харківський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (63304, Харківська область, м. Красноград, вул. Полтавська, 2) /відповідно до заявки/ солі для промислового перероблення (код УКТЗЕД 2501 00 51 00) у кількості 68 т. за ціною 6 750,00грн без ПДВ, на загальну суму 550 800,00грн з ПДВ.
Крім того, суд зазначає, що товар, а відповідно і видаткова накладна № 935 першим відповідачем отримані - 16.11.2023, видаткова накладна підписана першим відповідачем та скріплена печаткою його підприємства без будь-яких зауважень та заперечень.
За таких обставин, обов'язок щодо здійснення оплати у першого відповідача є таким, що настав.
Таким чином суд вважає заперечення першого відповідача за первісним позовом безпідставними.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Матеріали справи не містять доказів погашення заборгованості за спірним договором, даний факт першим відповідачем за первісним позовом не спростований.
Враховуючи викладене, а також те, що перший відповідач за первісним позовом у строки, встановлені договором, оплату поставленого товару не здійснив, суд дійшов висновку про наявність у позивача права вимагати стягнення коштів за спірним договором.
За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Оскільки перший відповідач за первісним позовом оплату товару не здійснив, позивач за первісним позовом на суму основного боргу здійснив нарахування 3% річних в розмірі 11 964,10грн та збитків від інфляції в розмірі 33 238,59грн.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом зазначеної норми закону нарахування трьох процентів річних та збитків від інфляції входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Перевіривши правомірність нарахування 3% річних за період з 15.02.2024 по 05.11.2024 у сумі 11 964,10грн та збитків від інфляції за період з лютого по вересень 2024 року у сумі 33 238,59грн, таке нарахування здійснено позивачем арифметично правильно, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Також судом встановлено, що 15.01.2024 між позивачем за первісним позовом, як кредитором, Фізичною особою-підприємцем Гринюк Сергієм Івановичем, як Поручителем (другий відповідач за первісним позовом) укладено договір поруки № 15/01/24-13Т3 (далі договір поруки), відповідно до умов якого другий відповідач за первісним позовом у порядку та на умовах, визначених договором поруки поручається перед позивачем за первісним позовом за виконання першим відповідачем за первісним позовом обов'язку щодо сплати вартості поставленого товару за договором поставки (купівлі-продажу) товару № 13Т3/10-23 від 13.10.2023 року (далі - Основний договір), який був укладений між кредитором (в Основному договорі - постачальник) та боржником (в Основному договорі - покупець).
За умовами п.1.2 договору поруки Основний договір діє до 31.03.2024. Закінчення строку Основного договору не звільняє сторони від відповідальності за його i порушення, яке мало місце під час його дії.
Відповідно до п.1.5 договору поруки у разі порушення боржником обов'язку за Основним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.
Передбачений п.1.1 договору поруки обов'язок поручителя перед кредитором обмежується 10 000,00грн (п.2.1 договору поруки).
У п.3.1 договору поруки сторони договору дійшли згоди, що у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником свого обов'язку щодо сплати вартості поставленого товару за Основним договором, кредитор вправі звернутися з письмовою вимогою до поручителя або з позовом до компетентного суду на власний вибір.
Другий відповідач за первісним позовом взяв на себе зобов'язання (п.3.2 договору поруки) сплатити позивачу за первісним позовом несплачену боржником суму коштів за поставлений товар, протягом 10 календарних днів із дня отримання відповідної письмової вимоги кредитора шляхом перерахування суми коштів, визначеної п.2.1 даного договору, на поточний рахунок позивача за первісним позовом.
Моментом сплати поручителем суми коштів, визначених п.2.1 даного договору, є дата зарахування такої суми на поточний рахунок кредитора. До поручителя, який виконав обов'язок боржника за Основним договором, переходять у відповідній частині усі права кредитора щодо цього обов'язку за Основним договором (п.3.3, п.3.4 договору поруки).
Відповідно до п.6.3 договору поруки, він набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором. Строк поруки діє до моменту припинення поруки на підставах, передбачених ст.559 Цивільного кодексу України.
Закінчення строку дії договору поруки не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке відбулося під час дії договору поруки (п.6.4 договору поруки).
21.10.2024 позивач за первісним позовом нарочно вручив другому відповідачу за первісним позовом вимогу про сплату 10 000,00грн протягом 10 календарних днів з дня отримання даної вимоги, що підтверджується відміткою другого відповідача за первісним позовом у даній вимозі.
Дана вимога залишена другим відповідачем за первісним позовом без відповіді та задоволення.
Частиною 1 ст.546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до з ч.1, ч.2 ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Частинами 1, 2 ст.554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі (ч. ч. 1, 2 ст. 543 Цивільного кодексу України).
Враховуючи умови договору поруки, наведені вище приписи законодавства та встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку, що у другого відповідача за первісним позовом виник солідарний обов'язок сплатити заборгованість в розмірі 10 000,00грн.
З огляду на вищевикладене, а також те, що перший та другий відповідачі не надали суду належних доказів виконання зобов'язань за договором поставки, в матеріалах справи докази погашення заборгованості також відсутні, а також не спростували факт наявності заборгованості за спірним договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з першого відповідача 540 800,00грн основного боргу, 33 238,59грн збитків від інфляції, 11 964,10грн 3%річних та солідарного стягнення з першого та другого відповідача 10 000,00грн за договором поставки (купівлі-продажу) товару № 13ТЗ/10-23 від 13.10.2023 є цілком обґрунтованими, доведеними документально матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Що стосується судових витрат зі сплати судового збору за подання первісного та зустрічного позову до суду, суд керується наступним.
Пунктом 5 ч.1 ст.237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір сплачений позивачем за первісним позовом покладається на першого відповідача за первісним позовом, судовий збір сплачений позивачем за зустрічним позовом покладається на позивача за зустрічним позовом.
Що стосується вирішення питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем за первісними позовом (відповідачем за зустрічним позовом) на професійну правничу допомогу, суд керується наступним.
Позивачем за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) надано суду попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом даної справи за первісним позовом в розмірі 20 000,00грн, за зстрічним позовом - 20 000,00грн.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Положеннями ч.1 ст.1 зазначеного Закону унормовано, що договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами ч.3 ст.27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст.903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. За приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) надано до матеріалів справи копії: договору про надання правової допомоги від 05.11.2024, укладеного між позивачем та Приватним підприємством "Адвокатським бюро Юрія Сліпченка", платіжної інструкції № 1355 від 06.11.2024 на суму 20 000,00грн про оплату наданої правової допомоги, додаткової угоди від 14.01.2025 до договору про надання правової допомоги від 05.11.2024 за первісним позовом, договору про надання правової допомоги від 14.01.2025, укладеного між позивачем та Приватним підприємством "Адвокатським бюро Юрія Сліпченка", платіжної інструкції № 1635 від 24.01.2025 на суму 20 000,00грн про оплату наданої правової допомоги за зустрічним позовом.
Дослідивши надані позивачем докази, а також обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, суд дійшов висновку, що ці витрати пов'язані з розглядом даної справи.
Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Як вбачається судом з умов договорів про надання правової допомоги від 05.11.2024 та від 14.01.2025 (п.5.1 договорів), позивач та адвокатське об'єднання встановили фіксований гонорар для адвокатського об'єднання за надання правничої допомоги позивачу за первісним позовом - 20 000,00грн, та за ведення справи у процесуальному статусі відповідача за зустрічним позовом в розмірі 20 000,00грн.
Суд зазначає, що при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Що ж до доведення неспівмірності - у випадку встановлення договором фіксованого розміру гонорару інша сторона може доводити неспівмірність витрат, зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
У разі недотримання вимог ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Перший відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) проти покладення на нього судових витрат на професійну правничу допомогу як за результатами розгляду первісного так і зустрічного позовів заперечує, посилаючись на те, що сума витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00грн за первісним позовом та 20 000,00грн за зустрічним позовом, є явно не співмірними. На думку першого відповідача за первісним позовом частина витрат на правову допомогу визначена у договорі про надання правової допомоги, зокрема: аналіз документів, що підтверджують наявність спору, чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи в інтересах позивача, судової практики Верховного Суду, не мають ніякого відношення до витрат, що були фактичними і неминучими при підготовці позовної заяви.
На підставі зазначеного, перший відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) просить вважати заявлені позивачем у первісному позові та відповідачем у зустрічному позові витрати на правову допомогу не співмірними, не обґрунтованими та відмовити у їх задоволенні.
Що стосується посилання відповідача за первісним позовом на неспівмірність заявленої до відшкодування суми судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем за первісним позовом, суд зазначає, що по відношенню до суми заявленої до стягнення заборгованості в розмірі 596 002,69грн сума витрат на правничу допомогу за первісним позовом становить 20 000,00грн, що у відсотковому співвідношенні складає лише 3,35%.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, а тому посилання першого відповідача за первісним позовом стосовно того, що аналіз документів, що підтверджують наявність спору, чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи в інтересах позивача, судової практики Верховного Суду, не мають ніякого відношення до витрат, що були фактичними і неминучими при підготовці позовної заяви є необґрунтованими та безпідставними.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу є співмірною із сумою, заявленою до стягнення за первісним позовом, а тому заперечення відповідача в цій частині є безпідставними та такими, що судом не приймаються.
Суд також враховує, що понесені позивачем за первісним позовом витрати є вимушеними та пов'язані виключно з недобросовісною поведінкою першого відповідача за первісним позовом, який тривалий час ухилявся від виконання своїх договірних зобов'язань, що змусило позивача звертатись до суду та користуватись правовою допомогою адвоката.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на першого відповідача за первісним позовом судових витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі в розмірі 20 000,00грн.
Що стосується покладення на позивача за зустрічним позовом судових витрат, понесених відповідачем за зустрічним позовом на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00грн, керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, з урахуванням положень ст.126, ст.129 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає заявлену суму компенсації витрат надмірною, а тому дослідивши надані відповідачем за зустрічним позовом докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача за зустрічним позовом 7 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом зустрічного позову у справі № 917/1974/24. В іншій частині у задоволенні заяви відповідача за зустрічним позовом суд вважає за необхідне відмовити.
Керуючись ст.ст.4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рост Трейдинг" до Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" та Фізичної особи-підприємця Гринюка Сергія Івановича про стягнення 596 002,69грн задовольнити повністю.
Стягнути з Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (код ЄДРПОУ 31941174, адреса: 61202, м. Харків, вул. Ахсарова, 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рост Трейдинг" (код ЄДРПОУ 39771951, адреса: 36007, м. Полтава, вул. Решетилівська, 37, оф.402) - 540 800,00грн основного боргу, 11 964,10грн 3% річних, 33 238,59грн збитків від інфляції, 8 940,04грн судового збору, 20 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути солідарно з Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (код ЄДРПОУ 31941174, адреса: 61202, м. Харків, вул. Ахсарова, 2) та Фізичної особи-підприємця Гринюка Сергія Івановича (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рост Трейдинг" (код ЄДРПОУ 39771951, адреса: 36007, м. Полтава, вул. Решетилівська, 37, оф.402) - 10 000,00грн основного боргу.
В задоволенні зустрічного позову Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України", 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фізична особа-підприємець Гринюк Сергій Іванович до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рост Трейдинг" про визнання недійсним договору відмовити повністю.
Стягнути з Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (код ЄДРПОУ 31941174, адреса: 61202, м. Харків, вул. Ахсарова, 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рост Трейдинг" (код ЄДРПОУ 39771951, адреса: 36007, м. Полтава, вул. Решетилівська, 37, оф.402) - 7 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "26" травня 2025 р.
Суддя Т.А. Лавренюк