адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
26.05.2025 Справа № 917/2215/24
м. Полтава
Господарський суд Полтавської області у складі судді Пушка І.І.,
розглянувши матеріали за позовною Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03680; код ЄДРПОУ регіональної філії 40081216, адреса: вул. Євгена Котляра, 7, м. Харків, 61052)
до відповідача: Комунального підприємства «Гребінківський комбінат комунальних підприємств» (код ЄДРПОУ 03351697; вул. Гребінки Євгена, 100, м. Гребінка, Лубенський район, Полтавська область, 37400)
про витребування майна
без виклику представників сторін
СУТЬ СПОРУ: Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (позивач) звернулося до Господарського суду Полтавської області із позовною заявою до Комунального підприємства «Гребінківський комбінат комунальних підприємств» (КП «Гребінківський ККП», відповідач) про витребування майна з незаконного володіння.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.03.2022 Комунальним підприємством «Гребінківський комбінат комунальних підприємств» у зв'язку із введенням правового режиму воєнного стану на території України було здійснено вилучення майна «рейковий брухт (вид 510)» в кількості 20,514 тонн, власником якого є акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філія «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця», що підтверджується актом про примусове відчуження або вилучення майна від 01.03.2022.
Позивач вважає, що його майно набуте відповідачем з недотриманням процедури вилучення майна, встановленої Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», без належної правової підстави, оскільки жодних правочинів, направлених на набуття відповідачем за рахунок позивача майна, сторонами не вчинялось, відповідні адміністративні акти щодо примусового відчуження або вилучення брухту військовим командуванням не приймалися, інші підстави набуття відповідачем майна, визначені ст. 11 ЦК України відсутні. Позивач посилається на те, що акт про примусове відчуження або вилучення майна складено з порушенням Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», тому вважає, що передачу майна здійснено без достатньої правової підстави; в зв'язку з цим, з посиланням, зокрема, на ст. 387, 1212-1214 Цивільного кодексу (ЦК) України просить витребувати у відповідача вказане майно.
Відповідач проти позовних вимог заперечує. У відзиві на позовну заяву вказує, що дійсно, 01.03.2022 на підставі акту про примусове відчуження або вилучення майна згідно з рішенням (телеграфною вказівкою) Н.Уманець від 24.02.2022 № Н-40/507, у зв'язку із введенням правового режиму воєнного стану на території України позивачем передано, а відповідачем отримано «рейковий брухт (вид 510)» в кількості 20,514 тонн.
Також у відзиві відповідач зазначає, що КП «Гребінківський ККП» з отриманого від позивача рейкового брухту було виготовлено протитанкові їжаки, якими були облаштовані блокпости для оборони міста Гребінка та Гребінківської міської територіальної громади. 19.02.2024 на вимогу Лубенської районної військової адміністрації від 13.02.2024 № 01-17/256, відповідач передав 15 штук протитанкових їжаків вагою 6405,00 кг Донецькій обласній державній адміністрації згідно з актом приймання-передачі від 19.02.2024; 02.10.2024 передав 11 штук протитанкових їжаків вагою 4697,00 кг військовій частині № НОМЕР_1 згідно з актом приймання-передачі від 02.10.2024. Станом на момент подання позовної заяви у відповідача на зберіганні знаходиться решта рейкового брухту в кількості 9 410,00 кг (9,410 тонн).
В обґрунтування заперечень відповідач, зокрема, також посилається на те, що КП «Гребінківський ККП» ніяких господарських дій з власної ініціативи по володінню, розпорядженню спірним майном не здійснює, тому, на його думку, не є належним відповідачем в даній справі. Також відповідач зазначає, що всі дії КП «Гребінківський ККП» щодо збереження брухту на території підприємства та виготовлення протитанкових їжаків проведені для забезпечення заходів оборони держави від збройної агресії російської федерації відповідно до розпоряджень місцевих органів влади, обласних військових адміністрацій та телефонної вказівки керівництва «Укрзалізниці» (Н. Уманця).
В додаткових поясненнях від 25.04.2025 позивач зазначив, що частиною 1 статті 4 Закону № 4765-УІ примусове відчуження або вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно обласною державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, а згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 4765-УІ про примусове відчуження або вилучення майна складається акт, бланк якого виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України та повинен мати відповідні реквізити. Проте, акт від 01.03.2022 не містить: назву військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна; назву військового командування чи органу, що прийняв таке рішення; підпис і печатку уповноважених осіб військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна; підпис і печатку уповноважених осіб військового командування чи органу, що прийняв таке рішення. Позивач вказує, що вилучене майно належить на праві власності Акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», отже не є комунальною власністю відповідної територіальної громади, що також унеможливлює його вилучення за рішенням відповідної селищної ради з урахуванням положень ст. 6 Закону України №4765-ІУ.
Позивач також звертає увагу, що надані відповідачем акти приймання-передачі від 19.02.2024 №1 та від 02.10.2024 №2 не містять жодних відомостей, які б підтверджували, що зазначені у даних актах протитанкові їжаки було виготовлено саме з майна «рейковий брухт (вид 510)», вилученого у позивача у кількості 20,514 тонн.
Процесуальні дії суду.
Ухвалою від 12.12.2024 суд позовну заяву залишив без руху після чого ухвалою від 18.12.2024 повернув її позивачу без розгляду.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 ухвала Господарського суду Полтавської області від 18.12.2024 про повернення позовної заяви скасована, а справа направлена до Господарського суду Полтавської області для подальшого розгляду.
Справа надійшла до Господарського суду Полтавської області 17.03.2025.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.03.2025, матеріали справи № 917/2215/24 передані до розгляду судді Пушку І.І.
Ухвалою від 24.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 917/2215/24 за правилами спрощеного позовного провадження, з урахуванням малозначності цієї справи в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Цією ж ухвалою суд встановив процесуальні строки: відповідачу для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду, та для подання заперечень - до 3 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву..
Суд належним чином виконав обов'язок щодо повідомлення сторін про розгляд справи шляхом надіслання ухвали від 24.03.2025 в електронній формі до Електронних кабінетів сторін та оприлюднення її в Державному реєстрі судових рішень.
Отже, сторони про розгляд справи повідомлені належним чином.
08.04.2025 суд отримав відзив на позовну заяву (вх. № 4656 від 08.04.2025).
25.04.2025 від позивача надійшли до суду додаткові пояснення у справі (вх. № 5491 від 25.04.2025).
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд
01.03.2022 Комунальним підприємством «Гребінківський комбінат комунальних підприємств» (далі - Відповідач) у зв'язку із введенням правового режиму воєнного стану на території України було здійснено вилучення майна «рейковий брухт (вид 510)» в кількості 20,514 тонн (спірне майно), власником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» (далі - Позивач, Регіональна філія), про що свідчить акт про примусове відчуження або вилучення майна від 01.03.2022 (а.с.10-11).
Відповідно до змісту вказаного вище акта, підставою для вилучення майна стала «телеграфна вказівка від 24.02.2022 №Н-40/507 Н.Уманець», про що зазначено в розділі акта, який має містити відомості про найменування військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна.
П.3 ухвали суду від 23.01.2025 про прийняття позовної зави до розгляду та відкриття провадження у справі суд, відповідно до ч. 2 ст. 74 ГПК України, зобов'язав відповідача надати рішення військового командування, на підставі якого було складено акт про примусове вилучення майна від 01.03.2022, документальні відомості щодо фактичної наявності або відсутності майна, вилученого за вказаним актом, станом на момент подання позову та на момент відкриття провадження у справі
Рішення військового командування, на підставі якого вилучено майно у позивача, а також копія «телеграфної вказівки від 24.02.2022 №Н-40/507 ОСОБА_1 », відповідачем надані суду не були. Відповідачем також не надані докази, які б свідчили про посадовий статус Н.Уманець та належність вказаної особи до військового командування.
У відзиві на позовну заяву від 08.04.2025 відповідач зазначив, що не має в розпорядженні тексту рішення військового командування, на підставі якого було складено акт про примусове вилучення майна від 01.03.2022.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).
З урахуванням викладеного, суд вважає встановленою обставину фактичної відсутності рішення військового командування, на підставі якого було складено акт про примусове вилучення майна від 01.03.2022.
Відповідно до змісту акта про примусове вилучення майна від 01.03.2022, КП «Гребінківський комбінат комунальних підприємств» в особі керівника підприємства Бунька О.М. у зв'язку з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 здійснено вилучення майна, власником якого є виробничий підрозділ «Гребінківська дистанція колії» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця». Право власності підтверджується фінансовим звітом та матеріальним звітом. Опис майна, достатній для його ідентифікації: «рейковий брухт (вид) 510» в кількості 20,514 т. За результатами оцінки майна складено протокол від 01.03.2022, згідно з яким вартість «рейкового брухту (вид 510)» за результатами оцінки становить 95 800,38 грн без урахування ПДВ. На момент підписання акту сума коштів попереднього повного відшкодування вартості майна не виплачувалась.
Як свідчить відповідна довідка № 1 від 01.03.2022, підписана представниками позивача - начальником дистанції Сергієм Овчаренком та начальником обліково- розрахункової групи № 14 Валентиною Сиротою (а.с.21), вартість металобрухту рейкового (вид 510) в кількості 20, 514 т становить 95800,38 грн.
22.10.2024 позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу від 22.10.2024 №НГ/НЗІ-34/2294 про повернення безпідставно набутого майна - «рейковий брухт (вид 510)» в кількості 20,514 т, що підтверджується описом вкладення в цінний лист та накладною «Укрпошти» про надання послуг поштового зв'язку (а.с. 20-22).
У відповідь, листом від 04.11.2024 №454 відповідач повідомив позивача, що 01.03.2022 на підставі акту про примусове відчуження або вилучення майна КП «Гребінківський ККП» отримало від ВП «Гребінківська дистанція колії» «рейковий брухт (вид 510)» в кількості 20,514 т. Силами КП «Гребінківський ККП» з даного рейкового брухту було виготовлено протитанкові їжаки, а решта рейкового брухту знаходиться на зберіганні в КП «Гребінківський ККП». Повернення рейкового брухту, що знаходиться на зберіганні в КП «Гребінківський ККП» може бути здійснено лише за розпорядженням місцевих органів влади.
Додані до відзиву на позов копії виписок з рахунку 023 «Позабалансовий» за період з 01.03.2022 по 01.04.2025 (а.с. 119-124) свідчать, що у володінні відповідача протягом вказаного періоду не перебувало іншого рейкового брухту, окрім того, який був отриманий відповідачем на підставі акта про примусове вилучення майна від 01.03.2022.
Як свідчать копії актів приймання-передачі №1 від 19.02.2022, № 2 від 02.10.2024 (а.с. 117-118), відповідачем були передані виготовлені з рейкового брухту протитанкові їжаки, відповідно, Донецькій обласній державній адміністрації кількістю 15 штук вагою 6 405,00 кг та військовій частині НОМЕР_2 кількістю 11 штук вагою 4 697,00 кг.
Станом на момент подання позову та вирішення спору по суті у володінні відповідача перебуває 9 410 кг (9,410 тонн) рейкового брухту вартістю 43 954,04 грн, отриманого на підставі акта про примусове вилучення майна від 01.03.2022, що підтверджується, окрім відомостей з рахунку 023 «Позабалансовий», також п. 320 інвентаризаційного опису запасів № 8 від 05.12.2024, копія якого додана до відзиву (а.с. 125-136)
Позивач, посилаючись на ст. 387, 1212-1214 Цивільного кодексу України, просить суд витребувати у відповідача майно як таке, що знаходиться у відповідача без достатньої правової підстави, оскільки акт про примусове відчуження або вилучення майна складено з порушенням Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» № 4765-VI.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Приписами статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
За положеннями ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з приписами статті 353 Цивільного кодексу України у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція).
В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості (ч.2 ст.353 ЦК України).
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану в Україні», введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Після чого воєнний стан продовжувався і станом на дату розгляду даної справи воєнний стан в Україні триває.
Пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 визначено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України «Про правовий режим воєнного стану».
Так, статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначає Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» від 17 травня 2012 року № 4765-VI.
За визначенням, наведеним в п.2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», вилучення майна - це позбавлення державних підприємств, державних господарських об'єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
Позивач є державним підприємством, а відтак на нього поширюються положення пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», який передбачає позбавлення державних підприємств, відповідного майна з метою його передачі для потреб держави в умовах воєнного стану без відшкодування вартості такого майна, тобто шляхом вилучення.
Відповідна правова позиція стосовно підстав та порядку вилучення майна АТ «Українська залізниця» в умовах воєнного стану викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 червня 2024 року по справі № 380/1158/23.
Відповідно до пункту 1 статті 4 Указу Президента України від 24.02.2022 N 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 N 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні", розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 N 181-р затверджено план запровадження та забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану в Україні (далі - План).
За пунктом 5 цього Плану органом, відповідальним за примусове відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучення майна державних підприємств, державних господарських об'єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видання про це відповідних документів встановленого зразка, визначено раду оборони відповідного регіону або військові адміністрації (у разі утворення), військове командування.
Відповідно до ч.2 ст. 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», термін «військове командування» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про правовий режим воєнного стану» або Законі України «Про правовий режим надзвичайного стану», залежно від правового режиму, в умовах якого передається, відчужується або вилучається майно.
Частиною першою ст. 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об'єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з'єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Військове командування в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану (ч.2 ст.3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Відповідна правова позиція щодо наявності імперативних повноважень на прийняття рішень щодо примусового відчуження або вилучення майна в період режиму воєнного стану лише у військового командування, а не у будь-яких інших державних органів, викладена в п.п.8.19-8.31 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 лютого 2024 року по справі №910/10009/22.
Водночас, відповідно до ч.ч. 1, 2, 8 ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування. Військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування.
На виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану» для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку Президентом України прийнято Указу від 24 лютого 2022 року № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій».
Відповідно до п. 1 вищевказаного Указу утворено, зокрема, Полтавську обласну військову адміністрацію.
У зв'язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих адміністрацій (п. 1 Указу).
Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», примусове відчуження або вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з органом військового управління, визначеним Міністерством оборони України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
Таким чином, Полтавська обласна військова адміністрація набула статусу утвореної на підставі Указу Президента Полтавської міської військової адміністрації та, в якості такої військової адміністрації, наділена повноваженнями погоджувати рішення військового командування про примусове відчуження або вилучення майна для потреб держави в умовах правового режиму військового стану.
З аналізу викладених норм чинного законодавства вбачається, що відчуження або вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, яке, в окремих випадках, погоджується відповідними військовими адміністраціями.
Згідно з частиною 1 ст. 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акту про примусове відчуження або вилучення майна (далі акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
В акті зазначаються, зокрема, серед іншого, назва військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення.
Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»)
Судом встановлено, що акт про примусове відчуження або вилучення майна у позивача від 01.03.2022 підписаний від імені власника майна - начальником ВП «Гребінківська дистанційна регіональна філія «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» Сергієм Овчаренком, уповноваженою особою майстер-шляховий Шпурик Владислав, а також підписаний КП «Гребінківський комбінат комунальних підприємств» в особі керівника підприємства Олексія Бунька.
Таким чином, зазначений вище акт про примусове відчуження або вилучення майна від 01.03.2022 не містить наступної інформації:
- назву військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна;
- назву військового командування чи органу, що прийняв таке рішення;
- підпис і печатку уповноважених осіб військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна;
- підпис і печатку уповноважених осіб військового командування чи органу, що прийняв таке рішення.
При цьому акт за своєю правовою природою, зважаючи на положення статті 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», є документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна.
КП «Гребінківський комбінат комунальних підприємств» (відповідач) не належить до військового командування у розумінні статті 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» або військового формування згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому не наділений повноваженнями та правами, передбаченими статтею 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», зокрема, ухвалювати рішення, видавати накази, безпосередньо вчиняти дії щодо примусового вилучення/відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану.
Судом встановлена відсутність рішення військового командування, на підставі якого відповідачем було складено акт про примусове вилучення майна від 01.03.2022.
Інших підстав набуття відповідачем прав, передбачених ст.11 ЦК України, на майно, що є предметом спору у справі, в ході розгляду справи не встановлено.
Також суд звертає увагу, що відповідно до змісту ст. 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» в порядку, визначеному цим Законом, може бути вилучене (відчужене) лише індивідуально визначене майно.
Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними (ч.1 ст.184 ЦК України).
Водночас, річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною (ч.2 ст.184 ЦК України).
Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі (ч.2 ст.179 ЦК України).
Як свідчить зміст акта про примусове відчуження або вилучення майна 01.03.2022, вилучене у позивача майно характеризується лише вагою (кількістю в тоннах), тобто є рухомим майном, що визначене родовими ознаками.
Враховуючи викладене, суд констатує, що відповідач, здійснюючи вилучення у позивача майна - рейкового брухту (вид 510) в кількості 20,514 тонн за актом про примусове відчуження або вилучення вказаного майна 01.03.2022, діяв всупереч передбаченим законом повноваженням, наданим в умовах правового режиму воєнного стану виключно військовому командуванню, тому примусове вилучення у позивача спірного майна та набуття вказаного майна відповідачем відбулося з порушенням порядку, встановленого законом.
Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки про те, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові (постанова від 04.11.2018 у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208 цс 18, пункт 144).
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що такий висновок є правильним і у випадку, коли предметом спору є стягнення рухомого майна (п.8.43 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 лютого 2024 року по справі №910/10009/22).
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18.05.2020 у справі №381/3165/17, застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
Враховуючи викладене, об'єктом віндикаційного позову є індивідуально-визначене майно, що збереглося в натурі, тобто те саме майно, яке попередньо вибуло з володіння власника. При цьому, якщо майно належить до категорії родових речей, то для віндикації воно повинно бути належним чином індивідуалізоване, оскільки до родових речей застосування віндикації є неможливим, як і неможливим таке судове рішення виконати у подальшому.
Водночас, витребувати можна лише те майно, яке є в наявності та фактично перебуває у незаконному володінні відповідача. Якщо ж майно, яке перебуває у чужому володінні, видозмінилося, було перероблене чи знищене, а позивач довів, що вказане майно йому належить, то в такому випадку стягується вартість майна. Інакше виконати судове рішення про задоволення позову буде неможливо.
Відповідна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2024 року у справі № 751/1620/23.
Як було встановлено судом, у володінні відповідача фактично перебуває 9 410 кг (9,410 тонн) рейкового брухту вартістю 43 954,04 грн, вилученого у позивача на підставі акта про примусове вилучення майна від 01.03.2022.
Судом також встановлено, що у володінні відповідача як станом на 01.03.2022, так і на момент подання позову не перебувало іншого рейкового брухту, окрім того, який був вилучений у позивача на підставі акта про примусове вилучення майна від 01.03.2022, а бухгалтерський облік вилученого у позивача спірного майна з березня 2022 року ведеться відповідачем на окремому позабалансовому рахунку 023, з посиланням на вказаний вище акт як на підставу володіння майном, окремо від іншого належного позивачу рухомого майна.
Таким чином, суд приходить до висновку, що 9 410 кг (9,410 тонн) рейкового брухту вартістю 43 954,04 грн, який є рухомим майном, що визначається родовими ознаками та перебуває у фактичному володінні відповідача, може бути належним чином індивідуалізоване саме як майно, що було вилучене у позивача на підставі акта про примусове вилучення майна від 01.03.2022.
Факт володіння відповідною кількістю належного позивачу майна (9,410 тонн рейкового брухту вартістю 43 954,04 грн), яке було вилучене на підставі акта про примусове вилучення майна від 01.03.2022, визнається відповідачем у відзиві на позов.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині витребування у відповідача відповідної кількості (9,410 тонн) спірного майна визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Водночас, надані відповідачем докази свідчать про здійснення відповідачем переробки (видозміни) іншої частини вилученого у позивача спірного майна шляхом виготовлення з рейкового брухту протитанкових їжаків та їх передачі іншим особам.
Судом відхиляються доводи позивача з посиланням на те, що надані відповідачем акти приймання-передачі від 19.02.2024 №1 та від 02.10.2024 №2 не містять жодних відомостей, які б підтверджували, що зазначені у даних актах протитанкові їжаки було виготовлено саме з майна «рейковий брухт (вид 510)», вилученого у Позивача у кількості 20,514 т.
Надані відповідачем докази (копії виписок з рахунку 023 «Матеріальні цінності на відповідальному зберіганні» за березень 2022 року; оборотна відомість по рахунку 023 «Позабалансовий» за березень 2022, оборотна відомість, рахунок 023 «Позабалансовий» за грудень 2024, інвентаризаційний опис №8 запасів від 05.12.2024, оборотні відомість, рахунок 023 «Позабалансовий» за лютий 2025 року, оборотна відомість, рахунок 023 «Позабалансовий» за березень 2025), на думку суду, з достатньою вірогідністю підтверджують виготовлення відповідачем протитанкових їжаків, переданих Донецькій обласній державній адміністрації кількістю 15 штук вагою 6 405,00 кг та військовій частині НОМЕР_2 кількістю 11 штук вагою 4 697,00 кг, саме з рейкового брухту, вилученого у позивача, оскільки у відповідний період у володінні відповідача не перебувала іншого аналогічного рухомого майна (рейок металевих, рейкового брухту).
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд звертає увагу, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 15.03.2023 у cправі № 910/20600/21, від 18.09.2024 у справі № 751/1620/23, обов'язок доведення факту володіння майном відповідачем, до якого подано позов про витребовування майна, як і незаконності такого володіння, покладається на позивача, в той час коли відповідач має право спростувати такі обставини.
Отже, процесуальний обов'язок доведення фактичної наявності у відповідача всього спірного майна в кількості 20,514 тонн покладено саме на позивача.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 зазначено, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
З урахуванням обставин, встановлених судом, суд констатує, що позивачем не спростовані будь-якими доказами доводи відповідача про фактичну наявність у його володінні лише 9 410 кг (9,410 тонн) спірного майна, які підтверджені наданими відповідачем доказами.
Спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків.
З урахуванням обставин, встановлених судом, належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача в іншій частині вимог може бути лише стягнення вартості тієї частини майна, вилученого на підставі акта про примусове вилучення майна від 01.03.2022, яке було перероблене відповідачем, передане іншим особам та фактично відсутнє у його володінні на момент подання позову та вирішення спору по суті.
Водночас, суд констатує, що позивачем не подавалася заява про зміну предмета позовних вимог у відповідній частині позову в порядку, визначеному ч.3 ст.46 ГПК України.
Згідно з частинами 3, 4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.
Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню частково, в частині вимог про витребування майна «рейковий брухт (вид 510) в кількості 9,410 тонн, в іншій частині вимог визнається судом необґрунтованим та підлягає відхиленню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна (п.2 ч.1 ст.163 ГПК України).
Судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. Відповідна правова позиція була викладена в п.55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 року по справі № 910/13737/19.
Відповідно до статті 129 ГПК України, судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що ціна позову, визначена відповідно до ч.1 ст.163 ГПК України, складається з вартості 20,514 тонн майна, вимоги про витребування якого заявлені (95 800,38 грн), а також з врахуванням часткового задоволення позову судом в частині витребовування майна (9,410 тонн рейкового брухту) вартістю 43 954,04 грн, стягненню з відповідача підлягає 1111,42 грн судового збору (з урахуванням понижуючого коефіцієнту 0,8, встановленого ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в зв'язку з поданням позову в електронній формі).
Суд роз'яснює, що при ціні позову 95 800,38 грн сума судового збору становить 2422,40 грн з урахуванням понижуючого коефіцієнту 0,8, встановленого ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», в зв'язку з поданням позову в електронній формі.
Позивач має право на повернення надлишково сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн згідно з п. 1ч. 1 ст 7 Закону України «Про судовий збір» у разі зверненням до суду з відповідним клопотанням.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України
1. Позов задовольнити частково.
2. Витребувати у Комунального підприємства «Гребінківський комбінат комунальних підприємств», вул. Гребінки Євгена, 100, м. Гребінка, Лубенський район, Полтавська область, 37400, код ЄДРПОУ 03351697 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03680; код ЄДРПОУ регіональної філії 40081216, адреса: вул. Євгена Котляра, 7, м. Харків, 61052) - «рейковий брухт (вид 510) в кількості 9,410 тонн вартістю 43 954,04 грн.
3. Стягнути з Комунального підприємства «Гребінківський комбінат комунальних підприємств», вул. Гребінки Євгена, 100, м. Гребінка, Лубенський район, Полтавська область, 37400, код ЄДРПОУ 03351697 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03680; код ЄДРПОУ регіональної філії 40081216, адреса: вул. Євгена Котляра, 7, м. Харків, 61052) - 1111,42 грн судового збору.
4. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.
5. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя І.І. Пушко