адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
26.05.2025 Справа № 917/394/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши справу
за позовною заявою Приватного підприємства "Прим-Агро", вул. Кагамлика, 82А, м.Полтава, Полтавська область, 36008
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВК Агро", вул. Гагаріна, 31, с. Калкаїв, Семенівський район, Полтавська область, 38211
про стягнення 75 761,82 грн
Секретар судового засідання Ісенко М.В.
Без виклику учасників справи,
установив:
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Приватне підприємство "Прим-Агро" просить суд стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВК Агро" 75 761,82 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 11.01.2020 між сторонами Договору поставки № 194, з яких : 28 068,00 грн основна заборгованість; 30 055,24 грн пеня в розмірі 0,5% від суми боргу; 9 641,89 грн інфляційні втрати; 2 383,09 грн три проценти річних; 5 613,60 грн штраф.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином здійснив розрахунки за переданий йому у власність товар.
Правовими підставами позовних вимог зазначено ст. 11, 509, 549, 610, 611, 612, 625, 626, 655, 692 Цивільного Кодексу України, ст. 173, 179, 193, 232 Господарського Кодексу України.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази в копіях (а.с. 11-22): договір поставки № 194 від 11.01.2020, накладна № 405 від 26.04.2022, фотокопії (скріншоти), акт звіряння станом на 16.01.2025, ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, квитанція від 20.02.2025.
Інших заяв по суті спору до суду не надходило.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
27.02.2025 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Прим-Агро" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВК Агро" про стягнення 75 761,82 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 11.01.2020 між сторонами Договору поставки № 194, з яких : 28 068,00 грн основна заборгованість; 30 055,24 грн пеня в розмірі 0,5% від суми боргу; 9 641,89 грн інфляційні втрати; 2 383,09 грн три проценти річних; 5 613,60 грн штраф.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2025 справу № 917/394/25 розподілено судді Ківшик О.В.
Суд ухвалою від 05.03.2025 року позовну заяву Приватного підприємства "Прим-Агро" залишив без руху, встановив спосіб усунення недоліків та надав позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.
10.03.2025 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 05.03.2025 року про залишення позовної заяви без руху (вх. № 408/25), недоліки усунено в строк та спосіб, встановлений судом.
Суд ухвалою від 12.03.2025 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали.
Відповідач був належним чином та завчасно повідомлений про покладені на нього обов'язки та строк їх виконання, про що свідчать матеріали справи (довідка про доставку електронного листа, а.с. 36). Крім того, ухвала суду у даній справі була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч.5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони суду не надали.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень ГПК України строк не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
11.01.2020 між Приватним підприємством "Прим-Агро" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВК Агро" (Покупець) було укладено Договір поставки №194 (в подальшому - Договір, а.с. 12-13).
При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне :
- Продавець зобов'язується поставити та передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору (п. 1.1 Договору);
- асортимент товару та його кількість визначаються заявками Покупця, а конкретна ціна та кількість товару повинна бути підтверджена накладними на кожну партію товару (п. 1.2 Договору);
- Покупець зобов'язується провести оплату за діючим договором разовим 100% платежем з можливою відстрочкою платежу до 10 днів (п. 4.1 Договору);
- Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його остаточного виконання, але в будь-якому випадку до 31 грудня 2020. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору за один місяць до закінчення його дії він вважається продовженим на той самий термін і на тих умовах, які були передбачені цим договором (п. 5.1, п. 5.2 Договору);
- за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов'язань по оплаті Покупець виплачує Продавцю пеню в розмірі 0,5% від загальної суми договору за кожен день прострочки платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ (п. 6.2 Договору);
- за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов'язань по оплаті Покупець сплачує Продавцеві штраф в розмірі 20% від суми, що залишилася несплаченою (п. 6.4 Договору).
На виконання умов Договору позивач відпустив відповідачу товар належної кількості та якості на суму 28 068,00 грн. Дана обставина підтверджується наявною у матеріалах справи копією видаткової накладної № 405 від 26.02.2022, яка підписана представниками сторін, підписи скріплені печатками сторін (а.с. 14).
Позивач зазначає, що в порушення умов Договору відповідач не здійснив оплату отриманого товару.
Як стверджує у позовній заяві позивач, з огляду на неналежне виконання відповідачем зобов'язань по Договору щодо оплати отриманого товару позивач 15.01.2025 направив на електронну адресу відповідача акт звірки.
Позивач зазначає, що відповідач не вчинив жодних дій щодо погашення заборгованості та врегулювання спору в досудовому порядку.
За даними позивача заборгованість відповідача за отриманий товар складає 28 068,00 грн.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 75 761,82 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 11.01.2020 між сторонами Договору поставки № 194, з яких : 28 068,00 грн основна заборгованість; 30 055,24 грн пеня в розмірі 0,5% від суми боргу; 9 641,89 грн інфляційні втрати; 2 383,09 грн три проценти річних; 5 613,60 грн штраф.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст.626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Як вбачається із встановлених обставини у цій справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі Договору.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань відповідно до ГК України, ЦК України, і згідно ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару (ст. 692 ЦК України).
Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади згідно з якими здійснюється виконання зобов'язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов'язань, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість, добросовісність та розумність (частина 3 статті 509 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Частиною першою ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Суду не надано доказів зміни чи припинення договору, на наявність таких сторони не посилаються, тому поза розумним сумнівом в силу п. 5.2 Договору останній є продовженим та діяв на час виникнення спірних правовідносин.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо здійснення ним поставки товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором не оплатив отриманий товар у встановлені строки, заборгованість останнього складає 28 068,00 грн. Дана обставина відповідачем не спростована.
Відповідачем не надано суду жодних доказів, що підтверджують факт виконання своїх зобов'язань з оплати отриманого Товару, пред'явлення претензій щодо його якості та кількості, неотримання Товару за вказаною накладною.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 28 068,00 грн вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Позивач заявив до стягнення з відповідача 2 383,09 грн 3% річних від простроченої суми за період з 26.04.2022 по 22.02.2025 та 9 641,89 грн інфляційних втрат за період з 01.05.2022 по 31.12.2024, нарахованих за несвоєчасну сплату відповідачем отриманого товару.
Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, не виявив завищення їх розміру з боку позивача, а тому вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю.
Суд зазначає, що в силу приписів ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 ЦК України та ст. 199 ГК України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 ГК України). Пунктом 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно із ст. 3 Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (із змінами та доповненнями) розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
У пункті 6.2 Договору сторони визначили, що за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов'язань по оплаті Покупець виплачує Продавцю пеню в розмірі 0,5% від загальної суми договору за кожен день прострочки платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
За несвоєчасне виконання взятих на себе зобов'язань по оплаті Покупець сплачує Продавцеві штраф в розмірі 20% від суми, що залишилася несплаченою (п. 6.4 Договору).
Тобто, при укладені Договору сторони дійшли згоди щодо стягнення одночасно штрафу та пені у разі невиконання відповідачем умов договору, тому їх одночасне застосування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами договору. Положеннями ст. ст. 627, 628, 629 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 01.06.2021 року у справі №910/12876/19.
Позивач просить суд стягнути з відповідача 30 055,24 грн пені в розмірі 0,5% від суми боргу пені за період з 26.04.2022 по 22.02.2025 та 5 613,60 грн штрафу.
Суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 30 055,24 грн пені в розмірі 0,5% від суми боргу за період з 26.04.2022 по 22.02.2025 та дійшов висновку, що позовні вимоги є правомірними частково у розмірі 6 198,03 грн за період з 26.04.2022 року по 26.10.2022 року (з урахуванням приписів п. 6 ст. 232 ГК України). В частині стягнення 23 857,21 грн пені у позові слід відмовити.
При цьому суд врахував приписи п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафу та дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню у повному обсязі.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи, зокрема, є: позовна заява; відзив на позовну заяву.
Відповідач контррозрахунку ціни позову не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.
Згідно з приписами частини 4 статті 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 28 068,00 грн основного боргу, 6 198,03 грн пені, 9 641,89 грн інфляційних втрат, 2 383,09 грн 3% річних та 5 613,60 грн штрафу підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню. В частині стягнення 23 857,21 грн пені у позові слід відмовити.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Стосовно розподілу судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні з позовом до суду згідно платіжної інструкції № 140 від 21.02.2025 позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 028,00 грн (а.с. 11).
Зарахування судового збору у розмірі 3 028,00 грн до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується довідкою (а.с. 24).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Так як позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, виходячи з ціни позову розмір судового збору підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 2 422,40 грн. (3 028,00 х 0,8). Сума переплати судового збору становить 605,60 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Суд також інформує позивача, що 07.01.2025 року набув чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 № 606 "Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.12.2024 за № 1888/43233. Даним наказом внесено зміни до механізму повернення судового збору у випадках, визначених статтею 7 Закону України "Про судовий збір".
Таким чином, для формування Господарським судом Полтавської області електронного подання на повернення судового збору позивачу необхідно надати суду відповідне клопотання про повернення судового збору та вичерпну інформацію згідно з абзацом сьомими пункту 5 розділу I «Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182, із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства фінансів № 606 від 26.11.2024 р.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача у розмірі 1 659,59 грн.
Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВК Агро" (вул. Гагаріна, 31, с. Новий Калкаїв, Семенівський район, Полтавська область, 38211, код ЄДРПОУ 41256598) на користь Приватного підприємства "Прим-Агро" (вул. Кагамлика, 82А, м.Полтава, Полтавська область, 36008, код ЄДРПОУ 30547665) 28 068,00 грн основного боргу, 6 198,03 грн пені, 9 641,89 грн інфляційних втрат, 2 383,09 грн 3% річних та 5 613,60 грн штрафу, 1 659,09 грн судового збору.
Видати наказ із набранням рішенням законної сили.
3. В частині стягнення 23 857,21 грн пені у позові відмовити.
4. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення підписано 26.05.2025 року (після виходу судді з лікарняного).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя О.В.Ківшик