адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/Код ЄДРПОУ 03500004
26.05.2025 Справа № 917/359/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засіданні Отюгоовій О. І. розглянувши справу № 917/359/25
за позовом Фізичної особи - підприємця Півторака Андрія Олександровича, АДРЕСА_1
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНКОР-АГРО СІВЕР", вул. Молодіжна, 1А, с. Дробишів, Новгород - Сіверський район, Чернігівська область, 16061
про стягнення заборгованості у розмірі 178 356,17 грн
Без виклику учасників справи
24.02.2025 року до Господарського суду Полтавської області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця Півторака Андрія Олександровича до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНКОР-АГРО СЕРВІС" про стягнення заборгованості за договором про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів від 03.07.2023 року у розмірі 178 356,17 грн, з яких: 107 918 грн - сума основного боргу, 17 464,74 грн - інфляційні втрати, 48 103,82 грн - пеня та 4 869,61 грн - 3 % річних (вх. № 373/25).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не провів оплату за виконані роботи.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2025 року цей позов був переданий на розгляд судді Тимощенко О. М.
26.02.2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява (вх. № 2633), в якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти на відповідному банківському рахунку в АТ КБ "Приватбанк" (МФО 305299), що належить ТОВ "ВІНКОР-АГРО СІВЕР", в сумі 196 299,12 грн (ціна позову у розмірі 178 356,17 грн, судові витрати: 4542,95 грн - сплачений судовий збір та 13 400,00 грн витрат на правову допомогу).
Ухвалою від 27.02.2025 року суд відмовив в задоволенні заяви фізичної особи - підприємця Півторака А. О. про вжиття заходів забезпечення позову (вх. № 2633 від 26.02.2025 року).
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 03.03.2025 року р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Ухвала суду про прийняття позовної заяви до розгляду і відкриття провадження у справі надіслана відповідачу до його електронного кабінету в підсистемі Електронний суд, про що свідчить довідка наявна в матеріалах справи (а. с. 73).
Також, ухвала Господарського суду Полтавської області по цій справі розміщена в Єдиному Державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України. Загальний доступ до судових рішень на офіційному вебпорталі судової влади України забезпечення з дотриманням вимог статті 7 цього Закону. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Таким чином, судом було вчинено всі можливі за даних обставин дії щодо належного повідомлення учасників справи про спір, що розглядається. Зважаючи на зазначене, учасники справи належним чином були повідомлені про відкриття судового провадження у даній справі.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідач у встановлений судом строк не використав наданого законом права на подання відзиву на позов. Клопотання про продовження строку на подання відзиву в матеріалах справи відсутнє.
Згідно з частиною 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Станом на дату прийняття рішення відзив від відповідача не надійшов.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
03.07.2023 року між Фізичною особою - підприємцем Півтораком Андрієм Олександровичем (далі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІНКОР-АГРО СІВЕР" (далі - відповідач, замовник), було укладено договір про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів (далі - договір, а. с. 16, 18).
Відповідно до п. 1.1 договору виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику послуги з технічного обслуговування та/або ремонту транспортних засобів чи їх складових частин, у тому числі з використанням матеріалів (запасних частин) як замовника, так і спеціально замовлених виконавцем. Замовник бере на себе зобов'язання прийняти й оплатити ці послуги, а також вартість використаних матеріалів (запасних частин) виконавця в розмірі, строки та в порядку, що передбачені умовами цього договору.
Перелік робіт з технічного обслуговування та/або ремонту, а також перелік матеріалів, що використовуються, на кожен випадок окремо замовляються замовником у наряд-замовленнях (п. 1.2 договору).
На підтвердження факту надання виконавцем замовнику послуг згідно наряду - замовлення та відповідно умов цього договору складається акт виконаних робіт в строк до семи робочих днів з дня надання послуг (п. 1.3 договору).
Вартість послуг погоджується сторонами щодо кожного виду робіт або за відпрацьовану нормо - годину і вказується в наряді-замовленні (п. 2.1 договору).
Вартість робіт, їх обсяг, вартість матеріалів запасних частин визначаються по тарифам виконавця і відображаються в акті ( п. 2.2 договору).
Оплата послуг, матеріалів, запчастин здійснюється замовником в національній валюті України - гривня, на підставі рахунків виконавця, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця на протязі 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт (п. 2.47 договору).
Замовник: зобов'язаний своєчасно оплачувати послуги виконавця в повному обсязі та у строки, передбачені розд. 2 цього договору; зобов'язаний приймати транспортний засіб та його складові частини після надання послуг, має право вимагати від виконавця документального підтвердження виду та обсягу виконаних за цим договором послуг тощо (п. 3.1 - 3.1.8 договору).
Виконавець зобов'язаний надавати замовнику можливість візуально контролювати виконання робіт за цим Договором за умови дотримання Замовником вимог безпеки з охорони праці, передбачених чинним законодавством України; зобов'язаний забезпечувати збереження транспортного засобу, а також збереження та використання за призначенням прийнятих від замовника матеріалів (запасних частин); має право вимагати від замовника оплатити вартість фактично виконаних послуг, використаних матеріалів (запасних частин) виконавця, а також компенсувати вартість матеріалів (запаснихчастин), замовлених виконавцем для виконання послуг, у разі розірвання цього договору за ініціативою замовника (п. 3.2 - 3.2.9 договору).
Прийняття транспортного засобу (його складових) на технічне обслуговування та/або ремонт здійснюється у присутності замовника або його уповноваженого представника , про що складається акт передавання-приймання колісного транспортного засобу, його складових частин (систем) для надання послуг з технічного обслуговування і ремонту (п. 4.1 договору).
Акт передавання-приймання колісного транспортного засобу, його складових частин (систем) для надання послуг з технічного обслуговування і ремонту підписується сторонами (п. 4.2 договору).
Після прийняття транспортного засобу (його складових) на технічне обслуговування та/або ремонт замовнику видається один екземпляр акту передавання-приймання (п. 4.3 договору).
Після виконання ремонтних робіт або робіт з технічного обслуговування прийняття транспортного засобу (його складових) замовником здійснюється у присутності представника виконавця, про що складається акт передавання-приймання колісного транспортного засобу, його складових частин (систем) після надання послуг з технічного обслуговування та ремонту, який підписується сторонами (п. 4.4 договору).
Акт передавання-приймання колісного транспортного засобу, його складових частин (систем) після надання послуг з технічного обслуговування та ремонту складається у двох екземплярах по одному для кожної із сторін (п. 4.5 договору).
Виконавець надає послуги, передбачені розд.1, протягом строку, узгодженому сторонами у наряді - замовленні, з моменту прийняття транспортного засобу, його складових для надання послуг з технічного обслуговування та/ або ремонту (п. 5.2 договору).
Послуги, передбачені розд. 1 цього договору, вважаються наданими з моменту підписання акту виконаних робіт (п. 5.6 договору).
Після виконання технічного обслуговування та/або ремонту, передбачених розділом 2 наряду - замовлення, виконавець надає замовнику для підписання акт виконаних робіт (п. 5.7 договору).
Протягом 3 (трьох) робочих днів з дня отримання акту виконаних робіт замовник зобов'язаний підписати його або в той же строк надати виконавцю мотивовану відмову від підписання. (п. 5.8 договору).
У випадку порушення замовником строків оплати, визначених в п. 2.4 цього договору, замовник зобов'язується сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення (6.7 договору).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (п. 7.1 договору).
Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1цього договору та закінчується31.12.2024 року (п. 7.2 договору).
Також 03.07.2023 року сторони уклали додаткову угоду до договору про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів від 03.07.2023 року, в якій сторони визначили, що місцем виконання договору про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів від 03.07.2023 року, буде місце здійснення послуг (ТО) та ремонту транспортних засобів замовника, а саме СТО виконавця, що розташоване у м. Лубни, Полтавської області (а. с. 18).
Як стверджує позивач, 03.07.2023 року він отримав від замовника наряд - замовлення (а. с. 19) на ремонт автомобіля Opel Vivaro ( VIN: НОМЕР_1 , рік випуску 2006 рік).
Строк виконання робіт - до 15.08.2023 року.
Вказаний акт підписаний сторонами та скріплений печатками.
03.07.2023 року замовником було передано виконавцю ремонт автомобіль Opel Vivaro (VIN: НОМЕР_1 , рік випуску 2006 рік), що підтверджується актом №1 передавання - приймання колісного транспортного засобу, його складових частин (систем) для надання послуг з технічного обслуговування і ремонту (а. с. 20). Акт підписано та скріплено печатками сторін.
14.08.2023 року виконавець передав замовнику автомобіль Opel Vivaro (VIN: НОМЕР_1 , рік випуску 2006 рік), що підтверджується актом №2 передавання - приймання колісного транспортного засобу, його складових частин (систем) після надання послуг з технічного обслуговування та ремонту (а. с. 21).
Також 14.08.2023 року сторонами складено акт №2056 здачі - приймання (надання послуг) по ремонту (по договору по ТО та ремонту ТЗ від 03.07.2023 року), в якому перераховано роботи та вказано встановлені запасні частини і використані матеріали (а. с. 22).
Вказані акти підписано та скріплено печатками сторін.
14.08.2023 року позивач виставив відповідачу рахунок - фактуру №2056 на загальну суму 107 918,00 грн, який замовник отримав 14.08.2023 року, що підтверджується відповідним записом, виконаним директором ТОВ "ВІНКОР-АГРО СІВЕР".
Жодних розрахунків ТОВ "ВІНКОР-АГРО СІВЕР" з виконавцем не провів.
06.01.2025 року позивач направив на адресу відповідача вимогу про погашення заборгованості за спірним договором (вих. №1/06-2025), що підтверджується описом вкладення від 17.01.2025 року, поштовою накладною №375020097599 від17.01.2025 року та фіскальним чеком від 17.01.2025 року (а. с. 24 - 27).
У відповідь на вимогу відповідач направив на адресу позивача лист (№14 від 03.02.2025 року, а. с. 28), в якому вказано про відсутність на підприємстві оригіналів та копій спірного договору, рахунку №2056 від 14.08.2023 року та акту №2056 від 14.08.2023 року. У зв'язку з чим відповідач заперечує існування заборгованості, що зможе довести в ході судового розгляду.
Таким чином, позивач змушений був звернутися до суду з вимогою про стягнення з ТОВ "ВІНКОР-АГРО СІВЕР" суми основної заборгованості за виконані роботи за договором про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів від 03.07.2023 року у розмірі 107 918,00 грн та, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору, 17 464,74 грн інфляційних втрат, 48 103,82 грн пені та 4 869,61 грн 3% річних.
Встановивши всі обставини справи та дослідивши надані документальні докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в повному обсязі з огляду на наступне.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов'язань передбачено господарські Договори.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.
Як вже зазначалось, 03.07.2023 року між Фізичною особою - підприємцем Півтораком Андрієм Олександровичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІНКОР-АГРО СІВЕР" було укладено договір про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику послуги з технічного обслуговування та/або ремонту транспортних засобів чи їх складових частин, у тому числі з використанням матеріалів (запасних частин) як замовника, так і спеціально замовлених виконавцем. Замовник бере на себе зобов'язання прийняти й оплатити ці послуги, а також вартість використаних матеріалів (запасних частин) виконавця в розмірі, строки та в порядку, що передбачені умовами цього договору.
Згідно п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов'язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем зобов'язань з оплати вартості виконаних позивачем робіт.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Суд при вирішенні спору враховує, що беручи до уваги правову природу укладеного між сторонами договору, враховуючи права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених позовних вимог має здійснюватися з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини підряду.
Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч. 2 ст. 317 ГК України).
За статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно з ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина 1 статті 854 Цивільного кодексу України).
Отже, договір підряду складається з двох взаємопов'язаних між собою зобов'язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
За ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Акт передавання-приймання колісного транспортного засобу, його складових частин (систем) після надання послуг з технічного обслуговування та ремонту складається у двох екземплярах по одному для кожної із сторін (п. 4.5 договору).
Виконавець надає послуги, передбачені розд.1, протягом строку, узгодженому сторонами у наряді - замовленні, з моменту прийняття транспортного засобу, його складових для надання послуг з технічного обслуговування та/ або ремонту (п. 5.2 договору).
Послуги, передбачені розд. 1 цього договору, вважаються наданими з моменту підписання акту виконаних робіт (п. 5.6 договору).
Належне виконання позивачем взятих на себе зобов'язань підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме: актом №2 передавання - приймання колісного транспортного засобу, його складових частин (систем) після надання послуг з технічного обслуговування та ремонту від 14.08.2023 року, актом №2056 від 14.08.2023 року здачі - приймання (надання послуг) по ремонту (по договору про ТО та ремонту ТЗ від03.07.2023 року); рахунком - фактурою №2056 від 14.08.2023 року.
Вказані акти підписані та скріплені печатками сторін, рахунок - фактура №2056 від 14.08.2023 року отримана відповідачем, що підтверджується записом директора ТОВ "ВІНКОР-АГРО СІВЕР" на рахункові, скріпленим підписом та печаткою.
Оплата послуг, матеріалів, запчастин здійснюється замовником в національній валюті України - гривня, на підставі рахунків виконавця, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця на протязі 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт (п. 2.47 договору).
Доказів сплати виконаних робіт у розмірі 107 918,00 грн матеріали справи не містять.
Відповідно до статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
При розгляді даної справи відповідач не спростував факту наявності заборгованості перед позивачем та не надав належних, вірогідних та допустимих доказів на спростування обставин, зазначених позові.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов'язань з боку відповідача щодо оплати вартості послуг/робіт за договором про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів від 03.07.2023 року і позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 107 918,00 грн є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що за ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 193 Господарського Кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку із невиконанням відповідачем обов'язку з оплати за надані роботи, позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу інфляційні на суму 17 464,74 грн (період з вересня 2023 року по січень 2025 року) та 3% річних на суму 4 869,61 грн (період з 21.08.2023 року по 20.02.2025 року).
Перевіряючи розмір заявлених позивачем до стягнення 3% річних, суд звертає увагу на наступне.
При нарахуванні 3 % річних позивачем не вірно визначено початок перебігу строку прострочення, а саме без врахування положень ст. 253 ЦК України.
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настання якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частиною 5 ст. 254 ЦК України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
За виконані роботи відповідно до акту №2056 від 14.08.2023 року здачі - приймання (надання послуг) по ремонту (по договору про ТО та ремонту ТЗ від 03.07.2023 р.) відповідач мав розрахуватися до 21.08.2023 року включно (5-ий день припав на вихідний день - суботу), тому прострочення має місце з 22.08.2023 року.
Таким чином, позивач нарахував 3% річних починаючи з 21.08.2023 року необґрунтовано, оскільки вимоги з оплати виконаних робіт на той момент ще не настали.
Отже, за розрахунком суду (здійсненого за допомогою програми Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга: закон") є правомірною та підлягає задоволенню вимога про стягнення 4 860,74 грн 3% річних. В іншій частині вимог про стягнення 3 % річних суд відмовляє (8,87 грн).
Перевіривши надані позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 17 464,74 грн, судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним, обґрунтованим та відповідає вимогам законодавства (перевірка здійснена за допомогою програми Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга: закон").
Стаття 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. А частина 4 статті 231 Господарського Кодексу України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
У випадку порушення замовником строків оплати, визначених в п. 2.4 цього договору, замовник зобов'язується сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення (6.7 договору).
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського Кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання,якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Так, даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Отже, суд, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України зауважує, що нарахування пені може проводитися за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, за кожен місяць прострочки окремо по кожному нарахуванню орендної плати, оскільки вони мають різний строк оплати, а тому мають різний період початку прострочення сплати та закінчення шестимісячного строку.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25.09.2019р. у справі №906/696/18.
Як вбачається із поданого позивачем розрахунку пені, то він був зроблений без врахування шестимісячного строку визначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Також, суд встановив, що позивач допустив аналогічну помилку при визначені початку прострочення заборгованості, що і в розрахунку річних.
Разом з тим, суд зауважує, що у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання.
За наведеного, суд приходить до висновку, що правильним буде нарахування пені за період з 22.08.2023 року по 22.02.2024 року на суму 18 921,59 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені (29 182,23 грн) суд відмовляє.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до частини 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
На підставі матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 107 918,00 грн основної заборгованості, 18 921,59 грн пені, 4 860,74 грн 3 % річних та 17 464,74 грн втрат від інфляційних процесів підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому в цій частині підлягають задоволенню.
В іншій частині позов задоволенню не підлягає (відмовлено у стягненні 8,87 грн 3 % річних та 29 182,23 грн пені).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.
Згідно із частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028,00 грн.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; а за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Судом встановлено, що при зверненні до суду позивачем із майновою вимогою сплачено 3028,14 грн судового збору, тоді як позивач звернувся до суду в електронній формі через Електронний суд
Отже, при зверненні до суд із цим позовом позивач повинен був сплатити 3028х0,8=2422,40 грн. судового збору.
Тобто наявна переплата в сумі судового збору за подачу позовної заяви у розмірі 605,74 грн.
Відповідно до п. 1 та п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Згідно ч. 2 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Після надходження відповідного клопотання позивача сума переплати буде повернута йому з бюджету.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже судовий збір в розмірі 2025,93 грн покладається на відповідача.
Щодо стягнення понесених позивачем на професійну правничу допомогу у справі №917/ 359/25 у розмірі 13 400,00 грн, суд враховує наступне.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).
За приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У рішенні Конституційного Суду України № 23-рп/2009 (у п. 3.2 рішення) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.
Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать і консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.
На підтвердження факту надання правничої допомоги, позивачем надано суду копії договору про надання правової допомоги №30/07-24ГС від 30.07.2024 року, протоколу №1 від 30.07.2024 року про погодження ціни гонорару та інших умов до договору про надання правової допомоги від 30.07.2024 року, рахунку - фактури №30/07-24 від 30.07.2024 року, платіжної інструкції №3402 від01.08.2024 року, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2102 серія ХВ№000397, ордера серія АХ №1223377 від 02.12.2024 року.
Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, з відповідача підлягає стягненню, окрім витрат по сплаті судового збору, вартість послуг адвоката, що сплачена або підлягає сплаті (правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19).
Згідно з ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За приписами ч.5 ст.126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Суд зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов'язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.
Подібні висновки викладено в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/1344/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №916/893/21.
Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив'язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2024 року Адвокатське бюро "Володимира Петракова" (далі - адвокат) та фізична особа - підприємець Півторак Андрій Олександрович (далі - клієнт) уклали договір про надання правової допомоги №30/07-24ГС (далі - договір №30/07-24ГС).
Відповідно до умов договору:
- бюро, зобов'язується у відповідності до Конституції України та чинного законодавства здійснювати захист та представництво інтересів Клієнта в Судах усіх інстанцій та ланок, по підготовці, та розгляду господарської справи, па умовах визначених цим Договором та відповідних угод(додатків) до нього, з усіма правами позивача, відповідача, третьої особи, представника, що визначені ГПК України, з приводу захисту прав Клієнта, у судовому провадженні, за позовом ФОП Півторак Андрій Олександрович, щодо стягнення заборгованості та неустойки у тому числі, але не виключено, за договором, що укладений з ТОВ «ВІНКОР-АГРО СІВЕР», про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів у 2023р,. а саме: підготовка та подання позовної заяви до Господарського суду Полтавської області, представництво Клієнта в Господарському суді Полтавської області, представництво інтересів Клієнта в будь-яких інших господарських судах, апеляційної та/або касаційної інстанції, зокрема у Східному апеляційному господарському суді, та Верховному сді(КІ С ). (п. 1.1 договору №30/07-24ГС);
- вартість послуг, що надаються Бюро Клієнту відповідно до розділу 1 цього договору, визначається Протоколом узгодження Договірної ціни (п. 4.1 договору №30/07-24ГС);
Відповідно до протоколу № 1 від 30.07.2024 року про погодження ціни гонорару та інших умов до договору про надання правової допомоги від 30.07.2024 року сторони погодили, що за надання послуги представництва/захисту інтересів Клієнта, що включає в себе правову роботу адвоката в інтересах Клієнта :
- підготовку позовної заяви, консультацій Клієнта, подання інших заяв, клопотань, заперечень, пояснень, тощо, до Господарського суду Полтавської області, включаючи представництво інтересів Клієнта під час розгляду господарської справи (у т.ч. участь під час розгляду справи в режимі відеоконференції) у судовому провадженні, за позовом ФОП Півторак Андрія Олександровича щодо стягнення заборгованості та неустойки, за договором, що укладений з ТОВ «ВІНКОР-АГРО СІВЕР», про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів у період 2023р., Клієнт оплачує Бюро суму гонорару в наступному (наступних) розмірі (розмірах): 9 800,00 (дев'ять тисяч вісімсот) грн;
- складання Заяви про забезпечення позову - 3 600,00 (три тисячі шістсот) грн.
На дату ухвалення додаткового рішення відповідачем не було подано клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу.
Як вказано у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2024 року по справі 910/9714/22, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Як вбачається з матеріалів справи, адвокат надав правову допомогу позивачу у вигляді підготовки позовної заяви (9 800,00 грн) та складання заяви про забезпечення позову (3 600,00 грн).
Відносно стягнення витрат на професійну правничу допомогу на складання заяви про забезпечення позову суд зазначає, що ухвалою суду від 27.02.2025 року було відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову (вх. №2633 від 26.02.2025 року).
Тобто, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача 3 600,00 грн за вищезазначену виконану роботу.
Що ж стосується решти заявлених витрат у розмірі 9 800,00 грн (підготовка позовної заяви), враховуючи такі наведені вище критерії як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення цих витрат на відповідача.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в загальній сумі 9 800,00 грн.
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, вивчивши надані документи (докази), приймаючи до уваги характер та обсяги виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності, пропорційності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, а також те, що рішенням суду позов задоволено частково, суд дійшов висновку про часткове відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 8 196,06 грн.
Керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 239, 240, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНКОР-АГРО СІВЕР" (вул. Молодіжна, 1А, с. Дробишів, Новгород - Сіверський район, Чернігівська область, 16061, код ЄДРПОУ 39552516) на користь Фізичної особи - підприємця Півторака Андрія Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 107 918,00 грн основної заборгованості, 18 921,59 грн пені, 4 860,74 грн 3 % річних, 17 464,74 грн втрат від інфляційних процесів, 8196,06 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 025,93 грн витрат по сплаті судового збору.
3. Відмовити в іншій частині позову.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення складено та підписано 26.05.2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.256 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя О. М. Тимощенко