65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"26" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/4915/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРС" (код ЄДРПОУ 19217374, 65012, Україна, Одеська обл., м. Одеса, вул. Осипова, буд. 37, оф. 551)
до відповідача: Приватного підприємства "АПТЕКА СОЦІАЛЬНА" (код ЄДРПОУ 35641770, 65091, м. Одеса, вул. Ленінградська, буд. 40, прим. 503)
про стягнення 359716,26 грн.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "МІРС" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Приватного підприємства "АПТЕКА СОЦІАЛЬНА" про стягнення 359716,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору оренди №1750 від 11.10.2023.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.11.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків.
У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.
Ухвалою суду від 18.11.2024 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, запропоновано сторонам надати заяви по суті справи.
Після відкриття провадження у справі судом встановлено наявність обставин для залишення позовної заяви без руху в порядку ч.11 ст.176 ГПК України.
Ухвалою від 22.05.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків.
У встановлений судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.
Ухвалою від 26.05.2025 продовжено розгляд справи.
Згідно з ч.5 ст.6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до ч.7 ст.6 ГПК України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 18.11.2024 була доставлена відповідачу до його електронного кабінету 18.11.24 о 21:21.
За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.
Відзив на позовну заяву, заяви та клопотання від відповідача не надходили.
Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).
Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродньо встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судом було здійснено розгляд справи поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, впродовж розумного строку.
У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 11.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІРС" (орендодавець) та Приватним підприємством "АПТЕКА СОЦІАЛЬНА" (орендар) укладено договір оренди №1750, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування (в оренду) нежиле приміщення площею 151,6 кв.м (далі по тексту - приміщення), що знаходиться у будівлі за адресою: Одеська обл., м. Одеса, проспект Адміральський, будинок 1, приміщення 101.
Відповідно до п.2.1, даний договір набирає чинності 01 грудня 2023 року, строк дії договору становить 35 місяців.
Згідно з п.2.2 договору, передача приміщення орендодавцем і його приймання орендарем здійснюється по акту приймання-передачі протягом 3 календарних днів з дня набрання договором чинності і за умови перерахування орендарем орендодавцю авансового платежу згідно п.3.10 договору, а також гарантійного платежу згідно п.3.11 договору. В акті приймання-передачі, який складається в 2 примірниках і підписується сторонами, вказується стан, в якому було передане приміщення.
За умовами п.2.6 договору, орендна плата нараховується з дня фактичної передачі орендодавцем приміщення орендарю відповідно до п.2.2 договору до дня повернення орендарем приміщення орендодавцю включно, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі приміщення відповідно до п. 2.9 даного договору.
Пунктом 2.9 договору передбачено, що звільнення приміщення орендарем від свого майна та повернення приміщення орендодавцю здійснюється по акту приймання-передачі не пізніше останнього дня строку дії договору, а якщо договір розривається (припиняється) достроково, - то протягом 5 календарних днів із дня розірвання (припинення) договору. Приміщення вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, який складається в 2 примірниках.
Відповідно до пунктів 3.1 та 3.4 договору, за користування приміщенням орендар, незалежно від результатів своєї господарської діяльності, щомісяця сплачує орендодавцю базову орендну плату у розмірі 75960,00 грн., в тому числі податок на додану вартість. Орендна плата сплачується орендарем не пізніше 10-го (десятого) числа поточного місяця оренди.
Згідно з п.3.11 договору, протягом 14 календарних днів із дня набрання договором чинності орендар перераховує орендодавцю гарантійний платіж у розмірі суми місячної орендної плати, обчисленої у порядку, передбаченому в п.3.2 договору. При цьому сума гарантійного платежу перебуває в орендодавця до закінчення строку дії договору і використовується в наступному порядку:
3.11.1. Вказаним гарантійним платежем за рішенням орендодавця може забезпечуватися: будь-які види штрафних санкцій, якщо вони передбачені договором чи законодавством України; заборгованість по оплаті орендної плати та інших платежів, які має сплачувати орендар згідно з цим договором.
3.11.2. У випадку використання орендодавцем гарантійного платежу у відповідності з пп. 3.11.1 договору, орендар зобов'язаний відновити суму гарантійного платежу до його початкового розміру, встановленого п.3.11 договору, протягом 10 календарних днів із дня отримання про це письмового повідомлення від орендодавця. У разі порушення орендарем цього строку для відновлення суми гарантійного платежу орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю неустойку з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період нарахування неустойки, від суми, яку затримано для відновлення суми гарантійного платежу, за кожний календарний день прострочення, за весь період прострочення, незалежно від його тривалості. У випадку порушення орендарем строку, передбаченого цим пунктом договору для відновлення суми гарантійного платежу, більше ніж на 30 календарних днів, орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір.
3.11.3. За відсутності заборгованостей і будь-яких порушень договору, гарантійний платіж зараховується у якості оплати за останній місяць оренди приміщення.
3.11.4. У випадку дострокового розірвання (припинення) даного договору з вини орендаря гарантійний платіж залишається у власності орендодавця в якості часткової оплати та/або сплати заборгованостей орендаря перед орендодавцем і збитків, що зазнав орендодавець, і не підлягає поверненню орендарю.
3.11.5. За період перебування гарантійного платежу у орендодавця будь-які проценти (відсотки) на суму гарантійного платежу не нараховуються і не сплачуються.
3.11.6. У випадку закінчення строку дії договору або дострокового розірвання договору з ініціативи орендаря (п. 8.5 договору), орендодавець протягом 14 календарних днів із дня повернення орендарем орендодавцю приміщення повертає орендарю решту гарантійного платежу, що залишилася після погашення заборгованостей орендаря, які виникли під час дії договору.
Розділом 4 договору передбачені права та обов'язки сторін.
Згідно з п.6.1 договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань згідно даного договору сторони несуть відповідальність, встановлену умовами даного договору. У випадках, прямо не передбачених договором, сторони несуть відповідальність згідно до чинного законодавства України.
Пунктом 6.4 договору передбачено, що у випадку порушення орендарем строків сплати платежів, передбачених договором, або сплати їх своєчасно, але не в повному обсязі, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період нарахування пені, від суми заборгованості за кожний календарний день прострочення, протягом усього періоду прострочення, незалежно від його тривалості.
Відповідно до п.6.5 договору, у випадку порушення орендарем строку повернення приміщення, що вказаний в п.2.9 договору, орендар сплачує орендодавцеві неустойку у розмірі подвійної орендної плати за весь період прострочення повернення приміщення, а також платежі, передбачені п.3.6 договору.
За умовами п.8.1, договір може бути змінений або доповнений за згодою сторін.
Відповідно до пунктів 8.2 та 8.5, договір може бути достроково розірваний (припинений) за згодою сторін або у випадках, прямо передбачених договором та/або чинним законодавством України. Договір може бути розірваний достроково за ініціативою будь-якої сторони, за умови письмового повідомлення іншої сторони про дату такого розірвання не менш як за 2 місяці.
Згідно п.10.1, закінчення строку дії або дострокове розірвання (припинення) договору тягне за собою припинення зобов'язань сторін по ньому, але не звільняє сторони від відповідальності за неналежне і повне виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань по договору, а також за наслідки порушення договору, якщо такі мали місце в період дії договору.
Положеннями п.10.2 визначено, що договір представляє собою повну згоду сторін стосовно предмета договору і скасовує собою всі попередні погодження чи домовленості між сторонами. Підписання договору сторонами свідчить, що сторони досягли згоди за всіма його істотними умовами, і договір вважається укладеним та дійсним в даній формі.
Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.
12.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІРС" та Приватним підприємством "АПТЕКА СОЦІАЛЬНА" укладено угоду №1, в якій сторони погодили викласти п. 3.1 договору у новій редакції: "3.1. Базова орендна плата за користування усім приміщенням становить 50000,00 грн. на місяць, у тому числі податок на додану вартість по ставці 20 %.". Ця угода №1 набуває чинності з 01 грудня 2023 року і діє по 31 травня 2024 року включно. Після припинення дії угоди №1 підпункт 3.1 розділу 3 "Платежі по договору і порядок розрахунків" договору оренди відновлює свою дію у редакції, що діяла до набрання чинності угодою №1.
01.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІРС" та Приватним підприємством "АПТЕКА СОЦІАЛЬНА" підписано акт приймання-передачі приміщення, за умовами п.1 та п.3 якого орендодавець передав, а орендар прийняв на умовах договору оренди №1750 від 11 жовтня 2023 року нежитлове приміщення загальною площею 151,6 кв.м, розташоване на першому поверсі, що знаходиться у будівлі за адресою: м. Одеса, проспект Адміральський, будинок 1, приміщення 101. Разом із приміщенням орендарю передано обладнання за переліком, визначеним у акті.
Акт підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.
10.07.2024 відповідач звернувся до позивача з листом, в якому повідомив про розірвання договору з 31.07.2024 та просив зарахувати гарантійний платіж в рахунок орендної плати за останній місяць.
Позивач у позові наголошує, що з урахуванням положень п.3.11 договору заборгованість відповідача за липень 2024 року на суму 75960,00 грн. була погашена за рахунок гарантійного платежу.
Однак, з огляду на умови п.8.5, позивач вважає, що договір є розірваним з 10.09.2024, у зв'язку з чим відповідач має сплатити заборгованість з орендної плати за серпень 2024 року та 10 днів вересня 2024 року, що загалом складає 101280,00 грн.
Також, у зв'язку з несвоєчасною сплатою орендної плати позивач нарахував та заявив до стягнення 4694,58 грн. пені і 541,68 грн. 3% річних.
Крім того, враховуючи невиконання відповідачем умов п.2.9 договору, що стосується повернення приміщення з оренди у встановлений строк, позивач просить стягнути з останнього 253200,00 грн. неустойки в порядку п.6.5 договору та ч.2 ст. 785 ЦК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.
За приписами ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
За умовами ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Так, відповідно до п. 2.1, даний договір набирає чинності 01 грудня 2023 року, строк дії договору становить 35 місяців (тобто по 30.09.2026).
За умовами п. 8.5 договору, договір може бути розірваний достроково за ініціативою будь-якої сторони, за умови письмового повідомлення іншої сторони про дату такого розірвання не менш як за 2 місяці.
10.07.2024 відповідач скерував на електронну пошту позивача лист, в якому повідомив про розірвання договору з 31.07.2024.
Частинами 1 та 3 статті 651 ЦК України закріплено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків.
Даний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 08.09.2021 в справі № 727/898/19.
Договір, як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору.
Даний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22.02.2023 в справі № 465/5980/17.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 ЦК України).
Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки учасників цивільних правовідносин.
До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору.
При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).
Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з'ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов'язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору, передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору, як вид одностороннього правочину, розрахована на сприйняття іншими особами.
У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №756/420/17.
Право дострокового розірвання договору оренди за ініціативою будь-якої сторони узгоджено в п.8.5 договору. При цьому, це право може бути реалізовано за умови письмового повідомлення іншої сторони про дату такого розірвання не менше як за два місяці.
В силу зазначеного, з урахуванням того, що відповідач повідомив позивача про розірвання договору в односторонньому порядку 10.07.2024, суд погоджується з доводами позивача, що укладений між сторонами договір, з урахуванням пункту 8.5 договору, був розірваний 10.09.2024, а не з 31.07.2024.
Згідно ст.762 ЦК України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна.
Суд враховує, що умовами договору визначено щомісячний розмір орендної плати та період її сплати, отже відповідач є обізнаним про розмір та строк її сплати.
Так, під час розгляду справи судом встановлено обставину порушення відповідачем умов спірного договору в частині сплати орендних платежів за користування приміщеннями, які належать позивачу, внаслідок чого станом на день розгляду справи за відповідачем рахується заборгованість по договору в розмірі 101280,00 грн., що складається із заборгованості за серпень 2024 в розмірі 75960,00 грн. та за період з 01.09.2024 по 10.09.2024 - 25320,00 грн.
Оскільки ця обставина підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРС" в частині стягнення заборгованості з орендної плати слід задовольнити.
Окрім цього, позивач, у зв'язку із простроченням сплати орендної плати за серпень 2024, нарахував та заявив до стягнення з відповідача 4694,56 грн. пені та 541,68 грн. 3% річних за період з 11.08.202 по 05.11.2024.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
За ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Так, у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.
Згідно з п. 6.1 договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань згідно даного договору сторони несуть відповідальність, встановлену умовами даного договору. У випадках, прямо не передбачених договором, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.
Пунктом 6.4 договору передбачено, що у випадку порушення орендарем строків сплати платежів, передбачених договором, або сплати їх своєчасно, але не в повному обсязі, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період нарахування пені, від суми заборгованості за кожний календарний день прострочення, протягом усього періоду прострочення, незалежно від його тривалості.
Перевіривши розрахунки 3% річних та пені суд зазначає, що останні здійснено арифметично правильно.
Отже, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 4694,56 грн. пені та 541,68 грн. 3% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача неустойку, нараховану за порушення строку повернення орендованого приміщення, за період з 16.09.2024 по 05.11.2024.
Ця позовна вимога про сплату неустойки обґрунтована посиланням на приписи ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України та положення п.6.5 договору оренди.
Застосування означеної неустойки обумовлюється тим, що зобов'язання наймача з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
В порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
При розгляді спорів про стягнення неустойки судам необхідно враховувати, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та обов'язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 31.01.2020 у справі №916/2724/18
За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
Законодавцем у частині 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Так, позивач за період з 16.09.2024 по 05.11.2024 заявив до стягнення з відповідача неустойку в подвійному розмірі орендної плати за договором оренди нерухомого майна в сумі 253200,00 грн.
В даному випадку договір оренди розірваний 10.09.2024.
У свою чергу, припинення договору оренди свідчить про відсутність у орендаря правових підстав для подальшого користування об'єктом оренди.
Отже, з урахуванням пункту 2.9 договору, відповідач зобов'язаний був повернути майно з оренди до 15.09.2024 включно.
Матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем орендованого майна позивачу.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку щодо правомірності заявлених вимог про стягнення 253200,00 грн. неустойки.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
В даному випадку позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який відповідає тим, що передбачені законодавством, та забезпечить відновлення порушеного права позивача.
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Положеннями статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частин 1, 3 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
З огляду на задоволення позову, судові витрати, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства "АПТЕКА СОЦІАЛЬНА" (код ЄДРПОУ 35641770, 65091, м. Одеса, вул. Ленінградська, буд. 40, прим. 503) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРС" (код ЄДРПОУ 19217374, 65012, Україна, Одеська обл., м. Одеса, вул. Осипова, буд. 37, оф. 551) - 101280 (сто одну тисячу двісті вісімдесят) грн. 00 коп. заборгованості з орендної плати, 4694 (чотири тисячі шістсот дев'яносто чотири) грн. 58 коп. пені, 541 (п'ятсот сорок одну) грн. 68 коп. 3% річних, 253200 (двісті п'ятдесят три тисячі двісті) грн. 00 коп. неустойки за порушення строку повернення приміщення, 4316 (чотири тисячі триста шістнадцять) грн. 59 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Рішення складено і підписано 26 травня 2025 р.