"26" травня 2025 р.
м. Київ
Справа № 911/884/25
Суддя Черногуз А.Ф., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами
позов Адвокатського бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" (02055, м. Київ, просп. Григоренка, буд. 15, офіс 218, ЄДРПОУ 42759693)
до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради (08631, Київська обл., смт. Глеваха, вул. Вокзальна, 18А, ЄДРПОУ 33018727)
про стягнення 115189,49 грн боргу,
Історія розгляду справи.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Адвокатського бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради про стягнення 115189,49 грн заборгованості за договором про надання правових послуг №30/06/23-1 від 30.06.2023, що включають в себе 67701,04 грн пені, 39814,38 грн інфляційних втрат та 7674,07 грн 3 % річних за період з 03.09.2024 по 10.03.2025.
Ухвалою від 19.03.2025 суд відкрив розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, встановив строк для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області 02.04.2025 від відповідача надійшли відзив на позовну заяву, клопотання про зменшення штрафних санкцій, а крім того - заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження, які були залишені без задоволення судом про що 09.04.2025 була постановлена відповідна ухвала.
Також через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області 14.04.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
Обставини правовідносин та позиції сторін.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач послався на те, що рішенням Господарського суду Київської області від 24.01.2025 у справі № 911/2427/24 було частково задоволено позов Адвокатського Бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради та стягнуто з Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради на користь Адвокатського Бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" заборгованість за договором про надання правових послуг №30/06/23-1 від 30.06.2023 в сумі 487825,99 грн, а також пеню в сумі 27687,12 грн, три проценти річних в сумі 6678,92 грн, інфляційні втрати в сумі 16563,25 грн за період з 21.09.2023 до 02.09.2024 (за перерахунком суду). З огляду на вказані обставини, позивач просить додатково стягнути з відповідача згадувані вище 67701,04 грн пені, 39814,38 грн інфляційних втрат та 7674,07 грн 3 % річних за період з 03.09.2024 по 10.03.2025.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення цих позовних вимог зазначає, що заявлена позивачем сума штрафних санкцій є необґрунтованою, оскільки нарахована поза межами шестимісячного строку від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, що обумовлено приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Поряд із цим відповідач також зауважує, що на рішення Господарського суду Київської області від 24.01.2025 у справі № 911/2427/24 була подана апеляційна скарга, а тому воно не набрало законної сили. Також відповідач звертає увагу суду на те, що позивач використовує штрафні санкції як засіб надмірного збагачення, без наявності жодних збитків, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, у зв'язку із чим просить зменшити розмір штрафних санкцій на 90 %.
Обставини встановлені судом та висновки господарського суду.
У провадженні Господарського суду Київської області перебувала справа № 911/2427/24 за позовом Адвокатського Бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради про стягнення 642945,59 грн за договором про надання правових послуг №30/06/23-1 від 30.06.2023.
За результатом розгляду цієї справи Господарським судом Київської області 24.01.2025 було прийняте рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2025, відповідно до якого було частково задоволено позов Адвокатського Бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради та стягнуто з останнього на користь Адвокатського Бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" заборгованість в сумі 487825,99 грн, пеню в сумі 27687,12 грн, три проценти річних в сумі 6678,92 грн та інфляційні втрати в сумі 16563,25 грн за загальний період з 21.09.2023 по 02.09.2024.
В силу положень частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, у згаданому рішенні суду від 24.01.2025 в справі № 911/2427/24 (що також частково підтверджується матеріалами цієї справи), судом встановлено наступні обставини.
30.06.2023 між Адвокатським Бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" та Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством Глевахівської селищної ради було укладено договір про надання правових послуг №30/06/23-1 згідно з п. 1.1. якого виконавець зобов?язується надавати, а замовник приймати та оплачувати послуги по стягненню та/або реструктуризації заборгованості з фізичних та/або юридичних осіб (надалі - "боржники"), в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі.
Позивачем були надані відповідачу послуги передбачені умовами договору за період з серпня 2023 року по червень 2024 року, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі послуг, строк оплати за якими є таким, що настав, втім, відповідач обов'язок із здійснення оплати наданих позивачем послуг в повному обсязі не виконав. Акт за липень 2024 був підписаний лише з боку позивача. З огляду на ці обставини суд задовольнив вимоги позивача в частині стягнення з відповідача боргу за надані послуги частково, а саме в сумі 487825,99 грн.
При цьому суд констатував, що розрахунок пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат за загальний період з 21.09.2023 по 02.09.2024 за кожним актом приймання-передачі послуг виконано позивачем окремо. При цьому судом було здійснено перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат та задоволено позов у цій частині вимог частково, а в частині стягнення пені задоволено повністю.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Відтак, у відповідності до положень цієї статті ЦК України, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 3 % річних в розмірі 7674,07 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 39814,38 грн, що нараховані позивачем за період з 03.09.2024 по 10.03.2025 у зв'язку із простроченням відповідачем оплати боргу за послуги, які були надані позивачем відповідачу на виконання умов договору, про які йшла мова вище. Водночас позивач здійснює розрахунок від суми боргу в розмірі 494868,50 грн.
Так відповідно до рішення суду від 24.01.2025 у справі № 911/2427/24 судом було присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача, зокрема, основний борг в сумі 487825,99 грн. При цьому під час розгляду справи № 911/2427/24 суд встановив, що позивач надав відповідачу послуги на підставі актів приймання-передачі послуг від 14.09.2023 (за серпень 2023 року) на суму 68466,52 грн, від 12.10.2023 (за вересень 2023 року) на суму 85768,77 грн, від 14.11.2023 (за жовтень 2023 року) на суму 90461,60 грн, від 11.12.2023 (за листопад 2023 року) на суму 63238,63 грн, від 23.01.2024 (за грудень 2023 року) на суму 61510,11 грн, від 20.02.2024 (за січень 2024 року) на суму 53735,54 грн, від 26.03.2024 (за лютий 2024 року) на суму 59844,40 грн, від 23.04.2024 (за березень 2024 року) на суму 50067,93 грн, від 20.05.2024 (за квітень 2024 року) на суму 62508,22 грн, від 20.06.2024 (за травень 2024 року) на суму 60631,08 грн, від 30.07.2024 (за червень 2024 року) на суму 67872,07 грн. Суд констатував, що відповідачем було сплачено повністю лише акти приймання-передачі послуг за вересень 2023 року і за грудень 2023 року та частково сплачено акт за жовтень 2023 року, в зв'язку із чим позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в цій справі підлягали задоволенню частково, на суму 487825,99 грн. Суд також зазначив, що розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат виконано позивачем за загальний період з 21.09.2023 по 02.09.2024 за кожним актом приймання-передачі послуг окремо.
Разом із цим, в контексті вимог заявлених позивачем у цій справі, суд вважає за необхідно зазначити про наступне.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
В силу положень частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Так, заявлений позивачем період стягнення 3 % річних та інфляційних втрат з 03.09.2024 по 10.03.2025, що визначений позивачем після подання позову в справі № 911/2427/24, є обґрунтованим. Разом із цим сума від якої має бути здійсненим нарахування 3 % річних та інфляційних втрат має становити 487825,99 грн, тобто суму основного боргу, що був присуджений до стягнення на підставі рішення суду в справі № 911/2427/24, а не 494868,50 грн як на те вказує позивач. З огляду на це судом було здійснено власний розрахунок, відповідно до якого 3 % річних становлять 7564,86 грн. З урахуванням вищевикладеного вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню частково, на вказану суму.
Водночас сума інфляційних втрат, в обрахунку від суми 487825,99 грн за період з 03.09.2024 по 10.03.2025 за розрахунком суду становить суму більшу ніж заявлено позивачем, в той час як позивач заявив до стягнення з відповідача 39814,38 грн.
В цьому контексті суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
З урахуванням вищевикладеного вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю, на суму 39814,38 грн, в межах розміру заявлених позовних вимог.
Поряд із цим, щодо вимог позивача в частині стягнення пені в сумі 67701,04 грн суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як вже було встановлено господарським судом в межах справи № 911/2427/24 відповідно до підпункту 7.2. договору у разі несвоєчасної або неповної оплати послуг та/або відшкодування витрат замовник (відповідач) сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від суми боргу.
Зважаючи на узгоджені сторонами договору надання послуг положення, суд вважає за необхідне прийняти до уваги твердження позивача та вирішити питання про стягнення пені за договором.
Так, у цій справі позивач заявляє до стягнення з відповідача пеню в сумі 67701,04 грн за період з 03.09.2024 по 10.03.2025 в обрахунку від суми боргу в розмірі 494868,50 грн.
Між тим суд приймає до уваги доводи відповідача щодо того, що ця сума боргу є необґрунтованою оскільки, як вже зазначалось вище, до стягнення з відповідача на підставі рішення суду в справі № 911/2427/24 було присуджено основний борг в сумі 487825,99 грн.
Поряд із цим суд також приймає до уваги доводи відповідача про те, що під час розгляду судом справи № 911/2427/24 позивачем заявлена до стягнення пеня за період 21.09.2023 по 02.09.2024, що перевищує шестимісячний термін, про який йдеться у ч. 6 ст. 232 ГК України. З огляду на це суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Суд констатує, що ні рішення суду у справі № 911/2427/24, ні матеріали позову, що розглядається не містять відомостей про періоди за якими було стягнено пеню по кожному акту (по кожному факту виникнення зобов'язання) окремо.
Згідно припису ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як зазначалось вище, суд під час розгляду справи № 911/2427/24 встановив, що позивач надав відповідачу послуги на підставі актів приймання-передачі послуг від 14.09.2023 (за серпень 2023 року), від 12.10.2023 (за вересень 2023 року) на суму 85768,77 грн, від 14.11.2023 (за жовтень 2023 року) на суму 90461,60 грн, від 11.12.2023 (за листопад 2023 року) на суму 63238,63 грн, від 23.01.2024 (за грудень 2023 року) на суму 61510,11 грн, від 20.02.2024 (за січень 2024 року) на суму 53735,54 грн, від 26.03.2024 (за лютий 2024 року) на суму 59844,40 грн, від 23.04.2024 (за березень 2024 року) на суму 50067,93 грн, від 20.05.2024 (за квітень 2024 року) на суму 62508,22 грн, від 20.06.2024 (за травень 2024 року) на суму 60631,08 грн, від 30.07.2024 (за червень 2024 року) на суму 67872,07 грн. При цьому суд констатував, що порядок оплати наданих послуг сторони визначили в п. 6.4. договору, яким визначено, що оплата замовником (відповідачем) послуг, пов?язаних з стягненням заборгованості та з її реструктуризацією проводиться протягом 5 банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі послуг, але не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Так, суд наголошує, що в контексті розуміння поняття "банківський день" суд вважає за необхідне зазначити, що з 01.04.2023 в Україні більше не існує поняття "банківський день". Система переказів функціонує на базі міжнародного стандарту ISO 20022, що означає здійснювати міжбанківські платіжні операції можна в будь-який час, не чекаючи ранку чи закінчення вихідних. Раніше версія системи електронних платежів дозволяла надсилати банківські платежі виключно в межах банківського дня. Водночас за повідомленням Національного Банку України тепер система працює в режимі 24/7, що передбачає цілодобове виконання міжбанківських платіжних операцій без призупинення роботи системи та миттєвий перехід від поточного до наступного календарного дня (https://bank.gov.ua/ua/news/all/zapratsyuvalo-nove-pokolinnya-sep--na-bazi-standartu-iso-20022-v-tsilodobovomu-rejimi). Відтак, суд зазначає, що обрахунок банківського дня здійснюється судом аналогічно до обрахунку календарних днів.
З урахуванням вищевикладеного суд констатує, що строк оплати означених актів відповідно до умов договору є наступним:
- до 19.09.2023 (включно) - по акту приймання-передачі послуг від 14.09.2023 (за серпень 2023 року);
- до 17.10.2023 (включно) - по акту приймання-передачі послуг від 12.10.2023 (за вересень 2023 року) на суму 85768,77 грн;
- до 19.11.2023 (включно) - по акту приймання-передачі послуг від 14.11.2023 (за жовтень 2023 року) на суму 90461,60 грн;
- до 16.12.2023 (включно) - по акту приймання-передачі послуг від 11.12.2023 (за листопад 2023 року) на суму 63238,63 грн;
- до 28.01.2024 (включно) - по акту приймання-передачі послуг від 23.01.2024 (за грудень 2023 року) на суму 61510,11 грн;
- до 25.02.2024 (включно) - по акту приймання-передачі послуг від 20.02.2024 (за січень 2024 року) на суму 53735,54 грн;
- до 31.03.2024 (включно) - по акту приймання-передачі послуг від 26.03.2024 (за лютий 2024 року) на суму 59844,40 грн (прострочення з 01.04.2024);
- до 28.04.2024 (включно) - по акту приймання-передачі послуг від 23.04.2024 (за березень 2024 року) на суму 50067,93 грн (прострочення з 29.04.2024);
- до 26.05.2024 (включно, оскільки 25.05.2024 є вихідним днем, неділею) - по акту приймання-передачі послуг від 20.05.2024 (за квітень 2024 року) на суму 62508,22 грн (прострочення з 27.05.2024);
- до 25.06.2024 (включно) - по акту приймання-передачі послуг від 20.06.2024 (за травень 2024 року) на суму 60631,08 грн (прострочення з 26.06.2024);
- до 04.08.2024 (включно) - по акту приймання-передачі послуг від 30.07.2024 (за червень 2024 року) на суму 67872,07 грн.(прострочення з 05.08.2024);
Суд також констатує, що з огляду на правову позицію наведену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 можна прийти до висновку, що зміст п. 7.2 договору №30/06/23-1 викладений сторонами таким чином, що до правовідносин сторін пов'язаних з нарахуванням та стягненням пені має застосовуватись обмеження встановлене ч. 6 ст. 232 ГК України.
Так, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.
Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень частини шостої статті 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування "за кожен день прострочення", тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в частині третій статті 549 ЦК України.
Подібний висновок до застосування частини шостої статті 232 ГК України та неможливості розцінювати формулювання в договорі (умови договору) про сплату пені за кожний день прострочення як установлення цим договором іншого, ніж передбаченого частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/15492/17, від 01.07.2019 у справі № 910/4377/18, від 08.07.2019 у справі № 910/4375/18, від 22.08. 2019 у справі № 914/508/17, від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19, від 12.12.2019 у справі № 911/634/19, від 19.11.2020 у справі № 910/12765/19, постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 910/17317/17, від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20.
Частиною 4 статті 236 ГПК України, що кореспондується за змістом із частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, враховуючи означені строки оплати по актам, шестимісячний строк нарахування пені встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, а також те, що позивач заявляє до стягнення пеню за період з 03.09.2024 по 10.03.2025 суд констатує, що можливим, вірним та обґрунтованим є наступний розрахунок пені в межах шестимісячного строку з моменту прострочення, що потрапляє в період заявлений позивачем та є можливим за наступними актами:
- по акту приймання-передачі послуг від 26.03.2024 (за лютий 2024 року) на суму 59844,40 грн пеня за період з 03.09.2024 до 01.10.2024(останній день шестимісячного строку) складає 1232,86 грн;
- по акту приймання-передачі послуг від 23.04.2024 (за березень 2024 року) на суму 50067,93 грн пеня за період з 03.09.2024 до 29.10.2024 складає 2027,34 грн;
- по акту приймання-передачі послуг від 20.05.2024 (за квітень 2024 року) на суму 62508,22 грн пеня за період з 03.09.2024 до 27.11.2024 складає 3818,81 грн;
- по акту приймання-передачі послуг від 20.06.2024 (за травень 2024 року) на суму 60631,08 грн за період з 03.09.2024 до 26.12.2024 складає 4976,39 грн;
- по акту приймання-передачі послуг від 30.07.2024 (за червень 2024 року) на суму 67872,07 грн за період з 03.09.2024 до 05.02.2025 складає 7676,84 грн.
Розрахунок пені на заборгованість по іншим актам приймання-передачі послуг судом не здійснюється, оскільки встановлений приписами ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячний строк завершується по таким актам до 03.09.2024 - дати початку розрахунку, на яку вказує позивач.
Таким чином загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 19732,24 грн, за розрахунком суду, у зв'язку із чим вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково, на означену суму.
Розглядаючи клопотання відповідача в частині зменшення розміру штрафних санкцій, суд зауважує, що позбавлений можливості задовольнити його в частині зменшення 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки не вбачає підстав для звільнення від цих визначених законом нарахувань, що є обов'язковими за наявності вимоги кредитора. Суд вказує, що відповідно до постанови Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Визначені ч. 2 ст. 625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.19 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).
Дійсно, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
Відповідно до положень статті 233 ГК України, відповідно до якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
В силу частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини 2 статті 233 ГК України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Суд також зауважує, що відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Так, враховуючи розмір пені на суму 19732,24 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача суд вважає, що її розмір є збалансованим та розумним з точки зору інтересів і дій обох сторін, у зв'язку із чим суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 % в частині зменшення розміру пені. При цьому судом також враховано, що відповідачем не надано суду доказів оплати основного боргу, а відтак з моменту прийняття судом рішення про стягнення основного боргу останній так і залишився несплаченим відповідачем, що вказує на недобросовісність відповідача.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов'язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено частково, то витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог покладаються судом на відповідача в сумі 1764,17 грн.
В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради (08631, Київська обл., смт. Глеваха, вул. Вокзальна, 18А, ЄДРПОУ 33018727) на користь Адвокатського бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" (02055, м. Київ, просп. Григоренка, буд. 15, офіс 218, ЄДРПОУ 42759693), у зв'язку з простроченням виконання грошових зобов'язань за договором про надання правових послуг №30/06/23-1 від 30.06.2023 року - 3 % річних в сумі 7564,86 грн, інфляційні втрати в сумі 39814,38 грн, пеню в сумі 19732,24 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 1764,17 грн.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 26.05.2025.
Суддя А.Ф. Черногуз